Рішення № 80378371, 11.03.2019, Лугинський районний суд Житомирської області

Лугинський районний суд Житомирської області

11301, вул. М. Грушевського, 2 а, смт Лугини, Лугинський район Житомирської області

тел. (04161) 9-14-72, факс (04161) 9-15-47, inbox@lg.zt.court.gov.ua

Справа № 281/906/18

Провадження по справі 2-о/281/2/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2019 року смт Лугини

Лугинський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Свинченко Г.Д. ,

за участі: секретаря судових засідань ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Лугини за правилами окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_2, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, ОСОБА_3 Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення,-

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду із заявою, у якій просила встановити юридичний факт загибелі свого сина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, при виконанні обов’язків військової служби 04.09.2014 року поблизу міста Вугледар Донецької області внаслідок збройної агресії ОСОБА_3 Федерації проти України.

В обґрунтування заяви вказує, що 20.03.2014 р. її син, ОСОБА_4, був призваний на військову службу по мобілізації Коростенсько-Лугинським ОРВК Житомирської області. Службу проходив у військовій частині польова пошта В1740 Збройних Сил України. Остання посада – стрілець – помічник гранатометника аеромобільно-десантного взводу 6 аеромобільно-десантної роти 2 аеромобільно-десантного батальйону, військове звання – старший солдат. В період з 23.04.2014 р. по 04.09.2014 р. ОСОБА_4 був відряджений у зону бойових дій на сході України з метою захисту її незалежності, суверенітету і територіальної цілісності.

04.09.2014 р. близько 11:00, виконуючи бойове завдання по охороні артилерійського дивізіону поблизу населеного пункту Березове Мар’їнського району Донецької області, особовий склад 2 аеромобільно-десантного батальйону в/ч п/п В1740 під час супроводу колони потрапив у засідку противника і вступив у відкритий вогневий контакт. У результаті бою загинув старший солдат ОСОБА_4, четверо військовослужбовців отримали поранення. Обставини загибелі ОСОБА_4 підтверджуються свідченнями військовослужбовців ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7

Згідно з даними свідоцтва про смерть серії І?ТП № 243105 від 12.09.2014 р., смерть ОСОБА_4 настала 04.09.2014 р. поблизу міста Вугледар Донецької області.

Витягом із протоколу засідання ЦВЛК по встановленню причинного зв’язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 3288 від 23.10.2014 р. встановлено, що поранення старшого солдата ОСОБА_4: «Поодиноке проникаюче наскрізне вогнепальне кульове поранення голови з ушкодженням головного мозку», яке згідно з лікарським свідоцтвом про смерть№ 423 від 08.09.2014 р. послужило причиною його смерті 04.09.2014 р., пов’язано, як і причина смерті, з виконанням обов’язків військової служби.

Наказом командира в/ч п/п В1740 (по стройовій частині) від 16.09.2014 р. № 130 ОСОБА_4 виключений зі списків особового складу частини у зв’язку зі смертю з 05.09.2014 р.

Указом Президента України № 144/2015 від 14.03.2015 року «за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України» ОСОБА_4 посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Вказує, що саме в результаті збройної агресії та воєнного конфлікту, який був розпочатий ОСОБА_3 Федерацією, її син, ОСОБА_4, загинув 04.09.2014 року при виконанні обов’язків військової служби поблизу міста Вугледар Донецької області.

Заявник зазначила, що її звернення в порядку окремого провадження до суду із заявою про встановлення юридичного факту загибелі її сина при виконанні ним обов’язку військової служби 06.08.2014 року, що сталася внаслідок збройної агресії ОСОБА_3 Федерації проти України пов’язане з тим, що має на меті визначення статусу ОСОБА_4, як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 03.07.1954 року, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов’язків, передбачених даною Конвенцією, іншими нормами міжнародного права.

Учасники справи в судове засідання не прибули.

Заявник в письмовій заяві від 11.03.2019 року просила проводити судовий розгляд даної справи у її відсутності, заявлені вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник заінтересованої особи - Міністерство соціальної політики України до суду не прибув, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.

Представник заінтересованої особи – ОСОБА_3 Федерації до суду не прибув, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, однак участі представника в судовому засіданні не забезпечив, заяв та клопотань до суду від якого не надходило.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених ст. 223 ЦПК України.

Оскільки усі учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, суд вважає за можливе продовжити розгляд справи за відсутності учасників справи на підставі наявних у справі матеріалів.

Враховуючи неявку в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши в судовому засіданні матеріали справи та подані докази, з’ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, суд вважає, що заява підлягає задоволенню, за наступних підстав.

Судом встановлено, що заявник є матір’ю ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії II-ДП № 391802 від 31.08.1990.

Постановою Верховної ОСОБА_8 України «Про Заяву Верховної ОСОБА_8 України «Про відсіч збройній агресії ОСОБА_3 Федерації та подолання її наслідків» від 21 квітня 2015 року №337-VIII було схвалено текст Заяви Верховної ОСОБА_8 України «Про відсіч збройній агресії ОСОБА_3 Федерації та подолання її наслідків», з якої вбачається, що 20 лютого 2014 року були зафіксовані перші випадки порушення Збройними Силами ОСОБА_3 Федерації порядку перетину державного кордону України в районі Керченської протоки та використання підрозділів збройних сил ОСОБА_3 Федерації, розташованих в Криму, що знаходились там відповідно до Угоди між Україною і ОСОБА_3 Федерацією про статус та умови перебування Чорноморського флоту ОСОБА_3 Федерації на території України від 28 травня 1997 року, для блокування українських військових частин.

З даної заяви Верховної ОСОБА_8 України слідує, що 27 лютого 2014 року збройні підрозділи спеціального призначення Головного розвідувального управління ОСОБА_8 штабу Збройних Сил ОСОБА_3 Федерації захопили будівлі ОСОБА_8 Міністрів та Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Водночас, відбулось створення і озброєння нерегулярних збройних формувань найманців з числа місцевих жителів, якими керували офіцери спецслужб і Збройних Сил ОСОБА_3 Федерації, а Чорноморський флот ОСОБА_3 Федерації заблокував українські порти, де знаходились кораблі Військово-Морських Сил України. У подальшому лідер партії «Русское единство» проголосив себе головою ОСОБА_8 Міністрів Автономної Республіки Крим та закликав президента ОСОБА_3 Федерації «забезпечити мир і спокій в Криму». У відповідь на цей заклик Президент ОСОБА_3 Федерації звернувся до ОСОБА_8 Федерації Федеральних зборів ОСОБА_3 Федерації, яка своєю постановою від 1 березня 2014 року надала згоду на використання на території України Збройних Сил ОСОБА_3 Федерації. Як наслідок, це призвело до збройного захоплення і воєнної окупації невід'ємної частини України - Автономної Республіки Крим та міста Севастополя.

Нелегітимно сформована в умовах російської воєнної окупації виконавча влада Автономної Республіки Крим 16 березня 2014 року провела референдум про входження Автономної Республіки Крим до складу ОСОБА_3 Федерації, однак результати референдуму не були визнані жодною країною світу, крім ОСОБА_3 Федерації, що підтверджується Резолюцією ОСОБА_8 Асамблеї ООН 68/262 від 27 березня 2014 року "Територіальна цілісність України".

17 березня 2014 року Верховна ОСОБА_8 Автономної Республіки Крим, розпущена постановою Верховної ОСОБА_8 України від 15 березня 2014 року №891-VІІ, всупереч цьому проголосила Крим незалежною державою. 18 березня 2014 року самозвані представники Верховної ОСОБА_8 Автономної Республіки Крим підписали з президентом ОСОБА_3 Федерації «Договір про прийняття до ОСОБА_3 Федерації Республіки Крим і створення у складі ОСОБА_3 Федерації нових суб'єктів».

21 березня 2014 року владою ОСОБА_3 Федерації було прийнято Федеральний конституційний закон «О принятии в Российскую Федерацию Республики Крым и образовании в составе Российской Федерации новых субъектов Республики Крым и города федерального значения Севастополя».

Згідно зі ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 №1207-VІІ, із змінами і доповненнями, Республіка Крим та місто Севастополь визнано тимчасово окупованою територією України із зазначенням дати початку тимчасової окупації 20 лютого 2014 року.

Незаконно анексувавши Республіку Крим Росія продовжила свою військову агресію по відношенню до України, розпочавши в квітні 2014 року другу фазу збройної агресії проти України, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами ОСОБА_3 Федерації озброєні формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).

Згідно з постановою Верховної ОСОБА_8 України «Про Заяву Верховної ОСОБА_8 України «Про відсіч збройній агресії ОСОБА_3 Федерації та подолання її наслідків» від 21 квітня 2015 року №337-VIII, зазначені події на сході України відбувалися таким чином.

Протягом травня 2014 року самоназвані лідери «ДНР» та «ЛНР», серед яких було багато громадян ОСОБА_3 Федерації, у неконституційний спосіб організували проведення фіктивних референдумів про відокремлення цих нелегітимних утворень від України. Під приводом і з метою їхньої підтримки на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління ОСОБА_8 штабу Збройних Сил ОСОБА_3 Федерації, формування російського козацтва та укомплектований чеченцями - громадянами ОСОБА_3 Федерації, батальйон «Восток», а також були задіяні такі озброєні групи найманців як «Русский сектор» та «Оплот». За їхньої участі відбулися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей, здійснено збройні напади на частини українських Сухопутних військ та літаків Повітряних сил Збройних Сил України.

11 травня 2014 року на окупованій території Донецької і Луганської областей відбувся референдум щодо самовизначення в Луганському та Донецькому регіонах з метою відокремлення та проголошення так званих «Луганської Народної Республіки» та «Донецької Народної Республіки». Однак, такий референдум, як і проголошені утворення, а саме «Луганська Народна Республіка» та «Донецька Народна Республіка» не були визнані ані національним законодавством, ані міжнародною спільнотою.

На засіданні ОСОБА_8 Безпеки ООН, яке відбулося 29 серпня 2014 року, в зв'язку з агресією ОСОБА_3 Федерації проти України, делегація України заявила: «Росія розпочала безпосереднє воєнне вторгнення на материкову частину України із застосуванням своїх регулярних збройних сил».

Нерегулярні збройні формування, задіяні ОСОБА_3 Федерацією у агресивній війні проти України, систематично підкріплювалися російськими найманцями з числа звільнених у запас військовослужбовців Збройних Сил ОСОБА_3 Федерації та постачанням зброї і військової техніки, включаючи танки, артилерійські системи, протитанкові засоби та сучасні зенітно-ракетні комплекси, які постачалися з території РФ. Це підтверджувалося численними поясненнями затриманих військовослужбовців Збройних Сил ОСОБА_3 Федерації.

Підтвердженням окупації ОСОБА_3 Федерацією, як країною агресором, частини території Луганської і Донецької областей, є факти здійснення нею активних дій щодо організації збройних нападів, участі в них та постачання для цього на територію України зброї та особового складу військ ОСОБА_3 Федерації.

Статтею першою Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року №1932-ХІІ збройна агресія визначається як застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: - вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; - напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

За наслідками військової агресії ОСОБА_3 Федерації прийнято постанову Верховної ОСОБА_8 України від 17 березня 2015 року за №254-VІІІ «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

Відповідно до абз.2 постанови Верховної ОСОБА_8 України «Про Заяву Верховної ОСОБА_8 України про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами ОСОБА_3 Федерації та керівниками терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР», які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян» від 04 лютого 2015 року №145-VІІІ з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія ОСОБА_3 Федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Республіку Крим та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки.

Крім того, постановою Верховної ОСОБА_8 України від 27 січня 2015 року №129-VІІІ законодавчий орган України затвердив Звернення до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, ОСОБА_9 Європи, ОСОБА_9 НАТО, ОСОБА_9 ОБСЄ, ОСОБА_9 асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання ОСОБА_3 Федерації державою-агресором.

Силові дії ОСОБА_3 Федерації, що тривають з 20 лютого 2014 року, є актами збройної агресії відповідно до пунктів «а», «b», «c», «;d» та «g» статті 3 Резолюції 3314 (ХХIХ) ОСОБА_8 ООН «Визначення агресії» від 14 грудня 1974 року.

Військові дії ОСОБА_3 Федерації на території України були визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій.

Отже, при вирішенні зазначеної справи знайшов своє підтвердження факт збройної (військової) агресії ОСОБА_3 Федерації відносно України, що є загальновідомим.

Як встановлено судом ОСОБА_4 з 23.04.2014 по 04.09.2014 безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей /а.с.15/.

Як слідує з копії свідоцтва про смерть серії I-ТП № 243105 від 12.09.2014 року, копії витягу із протоколу засідання ЦВЛК по встановленню причинного зв’язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв № 3288 від 23.10.2014, датою смерті ОСОБА_4 визначено 04 вересня 2014 року, причиною смерті є поодиноке проникаюче наскрізне вогнепальне кульове поранення голови з ушкодженням головного мозку»./а.с.51,52/.

Актом проведення службового розслідування встановлено, що старший солдат запасу ОСОБА_4, стрілець-помічник гранатометника аеромобільного десантного взводу 6 аеромобільної десантної роти 2 аеромобільного десантного батальйону, загинув під час виконання обов’язків військової служби. Загибель ОСОБА_4 є наслідком обстрілу особового складу 2 аеромобільного десантного батальйону, в ході проведення антитерористичної операції під час виконання бойових завдань по охороні вогневих позицій артилерії поблизу населеного пункту Березове Донецької області 04 вересня 2014 року. /а.с.43-46/.

Викладені вище обставини справи встановлюють причинний зв'язок між загибеллю ОСОБА_4 та збройною агресією ОСОБА_3 Федерації проти України.

У статті 55 Конституції України визначено, що права та свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до частин першої та другої статті 124 Конституції України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

У Рішенні Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) зазначено, що частину другу статті 124 Конституції України необхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

З урахуванням конституційного положення про те, що правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, юрисдикція яких поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (стаття 124 Конституції України), судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян.

Зміни до Конституції України, запроваджені Законом України від 02 червня 2016 року № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)», не призводять до втрати значення наведеного Рішення Конституційного Суду України.

У Рішенні Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) визначено, що судовий захист прав і свобод людини і громадянина необхідно розглядати як вид державного захисту прав і свобод людини і громадянина. І саме держава бере на себе такий обов'язок відповідно до частини другої статті 55 Конституції України. Право на судовий захист передбачає і конкретні гарантії ефективного поновлення в правах шляхом здійснення правосуддя. Відсутність такої можливості обмежує це право. А за змістом частини другої статті 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежено навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною ОСОБА_6 України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

За змістом статті 1 Конвенції існує презумпція, що юрисдикція здійснюється на всій території Договірної держави. Зобов'язання, взяті на себе Договірною державою за статтею 1, включають два аспекти, а саме: з одного боку - негативне зобов'язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку - позитивні зобов'язання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території (рішення ЄСПЛ у справі «Ilaєcu and Others v. Moldova and Russia» від 08 липня 2004 року № 48787/99, § 313; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 129).

У разі наявності виняткових обставин, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території через військову окупацію збройними силами іншої держави, воєнні дії чи повстання, або внаслідок створення сепаратистського режиму на її території, вона не втрачає своєї юрисдикції за змістом статті 1 Конвенції (рішення ЄСПЛ у справі «Ilaєcu and Others v. Moldova and Russia» від 08 липня 2004 року № 48787/99, § 333; рішення ЄСПЛ у справі «Catan and Others v. the Republic of Moldova and Russia» від 19 жовтня 2012 року №№ 43370/04, 8252/05 and 18454/06, § 109; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 130).

У випадках, коли держава позбавлена можливості здійснювати владу на частині своєї території, її відповідальність за Конвенцією обмежується виконанням позитивних зобов'язань. Такі зобов'язання стосуються як заходів, необхідних для відновлення контролю (як вираження своєї юрисдикції) над відповідною територією, так і заходів із забезпечення поваги до особистих прав заявника (рішення ЄСПЛ у справі Ilaєcu and Others v. Moldova and Russia» від 08 липня 2004 року № 48787/99, § 335, § 339; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 131). Таким чином, перша частина цих зобов'язань вимагає від держави відстояти або відновити свій суверенітет над територією та утриматися від будь-яких дій з підтримки сепаратистського режиму (див. там само, §§ 340-345). Згідно з другою частиною зобов'язань держава повинна вжити судових, політичних або адміністративних заходів для забезпечення особистих прав заявника (див. там само, §§ 340-345, § 346; рішення ЄСПЛ у справі «Sargasyan v. Azerbaijan» від 16 червня 2015 року № 40167/06, § 132).

Відповідно до статті 2 Конвенції «Про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях», яка ратифікована Україною 3 липня 1954 року, ця Конвенція застосовується в усіх випадках оголошеної війни чи будь-якого іншого збройного конфлікту, що може виникнути між двома чи більше Високими Договірними Сторонами, навіть якщо одна з них не визнає стану війни. Конвенція також застосовується в усіх випадках часткової чи повної окупації території держави однієї з Високих Договірних Сторін, навіть якщо цій окупації не чиниться жодний збройний опір. Хоча одна з держав, які перебувають у конфлікті, може не бути учасницею цієї Конвенції, держави, які є її учасницями, залишаються зобов'язаними нею у своїх взаємовідносинах. Крім того, вони зобов'язані Конвенцією стосовно зазначеної держави, якщо остання приймає та застосовує її положення.

Статтею 13 Конвенції передбачено, що ця Конвенція застосовується до поранених і хворих, які належать, зокрема, до категорії особового складу збройних сил сторони конфлікту, а також членів ополчення або добровольчих загонів, які є частиною таких збройних сил.

Згідно з частиною першою та пунктом п'ятим частини другої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.

Відповідно до змісту ст. 318 ЦПК України у заяві про встановлення факту повинно бути зазначено мету встановлення такого юридичного факту.

Як вказувала заявник, встановлення зазначеного юридичного факту їй необхідно з метою визначення статусу загиблого ОСОБА_4, як особи, яка перебувала під захистом Конвенції про поліпшення долі поранених і хворих у діючих арміях, яка ратифікована Україною 3 липня 1954 року, тобто жертви міжнародного збройного конфлікту, що обумовлює виникнення прав та обов’язків, передбачених цією Конвенцією, та іншими нормативними актами міжнародного права.

Отже, від встановлення такого факту залежить виникнення та реалізація її особистих та майнових прав. При цьому, відповідний юридичний факт є індивідуальним, оскільки породжує правові наслідки лише для заявника.

Саме таких висновків щодо застосування вищезазначених норм права дійшов Верховний Суд у подібних правовідносинах у постановах від 21 березня 2018 року (№61-4150св18) та від 12 квітня 2018 року (№61-4411св18).

Оскільки встановлення юридичного факту загибелі особи при виконанні обов’язку військової служби внаслідок збройної агресії ОСОБА_3 Федерації проти України можливе лише у судовому порядку, а викладені у заяві обставини знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд приходить до висновку, що подана заява є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 294 ЦПК України при ухваленні судом рішення в порядку окремого провадження судові витрати не відшкодовуються.

Керуючись статтями 12, 13, 76-83, 141, 258-259, 264-265, 268, 294, 354-355, Перехідними положеннями Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ :

Заяву ОСОБА_2, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, ОСОБА_3 Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення -задовільнити.

Встановити юридичний факт загибелі загибелі ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, при виконанні обов’язків військової служби 04.09.2014 року поблизу міста Вугледар Донецької області внаслідок збройної агресії ОСОБА_3 Федерації проти України.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та(або) обов’язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційний розгляд справа.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя Г.Д. Свинченко