Рішення № 80378176, 11.02.2019, Корольовський районний суд м. Житомира

Справа № 296/1282/17

2-о/296/19/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"11" лютого 2019 р. м.Житомир

Корольовський районний суд м. Житомира в складі:

головуючого судді Галасюка Р.А.,

за участю секретаря судового засідання Могилевець В.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за заявою ОСОБА_1, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення, -

в с т а н о в и в :

12.02.2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення юридичного факту поранення при виконанні обов»язку військової служби 19.07.2014 року на території Луганської області, в районі міста Лисичанськ, Україна, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

В обґрунтування поданої заяви ОСОБА_1 зазначає, що він 27 січня 2014 року на підставі контракту за наказом командира 95 окремої аеромобільної бригади від 27 січня 2014 року №10 ПМ, був прийнятий на військову службу за контрактом у Збройні Сили України. В період з 23 квітня 2014 року по 19 липня 2014 року, перебуваючи у службовому відрядженні, безпосередньо брав участь в захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької та Луганської областей, у складі військової частини ПП В 1740.

Після підписання контракту про прийняття на військову службу заявника було відправлено у службове відрядження в Донецьку область, де він перебував у складі військового підрозділу другої роти першого батальйону 95 окремої аеромобільної бригади на блокпості поблизу гори Карачун, що знаходиться неподалік Слов’янська, Донецької області. Обов’язком заявника був захист телевежі біля м. Слов’янськ, де він постійно перебував під стрілецьким та мінометним вогнем з боку розташування проросійських бойовиків. Згодом його перевели на блокпост, що знаходився на околиці м. Слов’янськ.

18 липня 2014 року від командира військової частини надійшов наказ відправитися на виконання бойового завдання в район міста Лисичанськ, Луганської області.

19 липня 2014 року неподалік від Лисичанського нафтопереробного заводу їх військовий підрозділ зазнав стрілецького, гранатометного та мінометного обстрілу з боку місць розташування проросійських бойовиків. Коли від ворожого обстрілу була підбита перша машина в колоні, старший лейтенант ОСОБА_2, як безпосередній командир заявника, вирушив на допомогу пораненим товаришам по службі та залишив його за головного. Того ж дня близько 13 год. 00 хв. під час ведення бою з супротивником та виконання поставленого командуванням завдання він, ОСОБА_1, будучи озброєним легкою стрілецькою зброєю - автоматом АК-47 з підствольним гранатометом ГП-25, зазнав мінно-вибухового поранення. Згодом під прикриттям вогню почався відхід у безпечну зону, де товаришами по службі йому була надана перша медична допомога. Далі заявника доставили до найближчого військово-польового шпиталю, а потім евакуйовали до в/ч А 3114 для подальшого лікування.

Відповідно до Акту проведення службового розслідування з приводу загибелі та поранення військовослужбовців частини в складі батальйонної тактичної групи в ході антитерористичної операції 19 липня 2014 року, затвердженого командиром військової частини п/п №1740 ОСОБА_3, коли зі сторони противника розпочався обстріл зі стрілецької зброї та гранатометів, два постріли з РПГ-7 влучили по БТР-80 №210, ліворуч від якого ОСОБА_1 знаходився, внаслідок чого отримав мінно-вибухове поранення.

З 20 липня 2014 року по 30 липня 2014 року заявник перебував на стаціонарному лікуванні в Полтавському військовому госпіталі Терапевтичного відділення з діагнозом: вибухова травма, закрита ЧМТ, струс головного мозку, що підтверджується випискою з історії хвороби №1392.

Згідно з Довідкою про обставини травми від 30 липня 2014 року №469/вос ОСОБА_1 отримав вибухову травму, струс головного мозку, фаза клінічно-функціонального відновлення.

11 серпня 2014 року військово-лікарською комісією в/ч А1065 йому було проведено огляд та поставлено діагноз: стан після перенесеної вибухової травми, закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку (19.07.2014) з тимчасовими функціональними розладами нервової системи. Крім того, військово-лікарською комісією встановлено, що захворювання пов’язане з проходженням військової служби.

Згодом у зв’язку з погіршенням стану здоров’я з 04 вересня по 11 вересня 2014 року заявник перебував на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні Клініки нейрохірургії та неврології Головного військово-медичного клінічного центру «Головного військового клінічного госпіталю» (далі - ГВМКЦ «ГВКГ») МО України, де було поставлено діагноз: стан після пароксизму втрати свідомості (04.09.2014) невиясненої етіології; Стан після закритої черепно-мозкової травми (струсу головного мозку 19.07.2014) у вегетосудинної нестійкості; тривожно-депресивний стан зі стійким інсомнічним синдромом внаслідок перенесеної гострої стресової реакції.

30 вересня 2014 року госпітальна військово-лікарська комісія в/ч А2923 за розпорядженням командира військової частини - ПП В1740 від 25 вересня 2014 року №998 провела огляд та постановила, що заявник непридатний до військової служби в мирний час та обмежено придатний у воєнний час.

Згідно з Витягом із наказу командира військової частини ПП В1740 №166 від

05 листопада 2014 року його було виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.

Після первинного огляду медико-соціальною експертною комісією, 17 листопада 2014 року йому було видано довідку серії 12 ААА №078735, відповідно до якої ОСОБА_1 протипоказана праця біля води та рухомих механізмів.

19 листопада 2014 року на підставі п. 1 ст.7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» заявник отримав довідку №59, згідно якої йому було надано статус інваліда війни третьої групи. Окрім того, в довідці зазначається, що поранення, яке отримав ОСОБА_1, пов’язане з виконанням обов’язків військової служби.

З 13 лютого 2015 року по 22 лютого 2015 року заявник перебував на стаціонарному лікуванні в ангіоневрологічному відділенні ГВКМЦ «ГВКГ» МО України, де йому було поставлено діагноз: гостре порушення мозкового кровообігу (13.02.15) за ішемічним типом в басейні правої середньої мозкової артерії з розвитком верхньоквадратної геміанопсії ліворуч, вираженого вестибуло-атактичного синдрому, дезорієнтації, амнестичної афазії, вираженого депресивного синдрому. Епілепсія травматичного генезу з генералізованими судомними нападами середньої частоти (04.09.14, 20.09.14) внаслідок мінно-вибухової травми (19.07.14), закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку у вигляді астено-вегетативного синдрому, стійкого, незначного вираженого. Стан після переносної гострої реакції на стрес у вигляді тривожно-депресивного та інсомнічного синдромів з виходом в астенію. Галоневус лівої лопаткової ділянки. Ідіопатичний пролапс передньої стулки мітрального клапану з мінімальною регургітацією .

13 серпня 2015 року ОСОБА_1 поступив на стаціонарне лікування в Неврологічне відділення обласного госпіталю ветеранів війни зі скаргами на головний біль, шум в голові, періодичні судоми (при переміні погоди 2 рази на місяць), оніміння лівої половини обличчя, біль в поперековому від хребта, в нижніх кінцівках настання при ходьбі, де знаходився до 31 серпня 2015 року. Там йому було встановлено клінічний діагноз: залишкові явища черепно-мозкової травми (2005, 2014 рр.), посттравматична епілепсія, Вегето-судинна дистонія по змішаному типу.

11 лютого 2016 року Управління праці та соціального захисту населення Корольовської районної ради м. Житомир ОСОБА_1 видало Посвідчення інваліда війни ІІІ групи серії В-І №004870, яким передбачене право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни.

Після вторинного огляду медико-соціальною експертною комісією, 01 грудня 2015 року заявнику було видано довідку серії 12 ААА №218885, відповідно до якої йому протипоказана важка фізична праця, праця на висоті, біля води та вогню, рухомих механізмів.

З 16 грудня 2015 року по 28 грудня 2015 року ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в Науково-дослідному інституті реабілітації інвалідів ВНМУ

ім. М.І. Пирогова, де йому поставили діагноз: рубці м’яких тканин обличчя, правої руки, правої ноги, грудної клітки внаслідок вогнепального поранення в 2005 році. Віддалені наслідки повторних черепно-мозкових травм (2005, 2014 рр.) у вигляді після травматичної енцефалопатії з помірною вазо-вегетативною дисфункцією, гострим порушенням мозкового кровообігу (13.02.2015) за ішемічним типом з наслідками у вигляді лівобічної пірамідної недостатності, епілептиформних нападів середньої частоти за анемнизом, посттравматичного звуження периферичного зору зліва, двобічного кохлеоневриту, сенсорної приглуховатості І ст.

Заявник в судове засідання, призначене на 11.02.2019 р., не зявився, однак надіслав заяву до суду про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги просив задовольнити.

Заінтересована особа, Міністерство соціальної політики України, повідомлене належним чином про час та місце розгляду справи, однак не забезпечило явку свого представника в судове засідання.

Заінтересована особа, Російська Федерація, повідомлена належним чином про час та місце розгляду справи, шляхом відправлення копії заяви та копій доданих до неї документів на адресу Посольства Російської Федерації в Україні за адресою: 03049, м. Київ, Повітрофлотський проспект, 27, не забезпечила явку свого представника в судове засідання, причини неявки суду не повідомила, відзив або заперечення на заяву не надала.

Дослідивши матеріали справи суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_4 27 січня 2014 року на підставі контракту за наказом командира 95 окремої аеромобільної бригади від 27 січня 2014 року №10 ПМ, був прийнятий на військову службу за контрактом у Збройні Сили України. В період з 23 квітня 2014 року по 19 липня 2014 року, перебуваючи у службовому відрядженні, безпосередньо брав участь в захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на території Донецької та Луганської областей, у складі військової частини ПП В 1740.

Після підписання контракту про прийняття на військову службу мене було відправлено у службове відрядження в Донецьку область, де я перебував у складі військового підрозділу другої роти першого батальйону 95 окремої аеромобільної бригади на блокпості поблизу гори Карачун, що знаходиться неподалік Слов’янська, Донецької області. Моїм обов’язком був захист телевежі біля м. Слов’янськ, де я постійно перебував під стрілецьким та мінометним вогнем з боку розташування проросійських бойовиків. Згодом мене перевели на блокпост, що знаходився на околиці м. Слов’янськ.

18 липня 2014 року від командира військової частини надійшов наказ відправитися на виконання бойового завдання в район міста Лисичанськ, Луганської області.

19 липня 2014 року неподалік від Лисичанського нафтопереробного заводу наш військовий підрозділ зазнав стрілецького, гранатометного та мінометного обстрілу з боку місць розташування проросійських бойовиків. Коли від ворожого обстрілу була підбита перша машина в колоні, старший лейтенант ОСОБА_2, як безпосередній мій командир, вирушив на допомогу пораненим товаришам по службі та залишив мене за головного. Того ж дня близько 13 год. 00 хв. під час ведення бою з супротивником та виконання поставленого командуванням завдання я, ОСОБА_1, будучи озброєним легкою стрілецькою зброєю - автоматом АК-47 з підствольним гранатометом ГП-25, зазнав мінно-вибухового поранення. Згодом під прикриттям вогню почався відхід у безпечну зону, де товаришами по службі мені була надана перша медична допомога. Далі мене доставили до найближчого військово-польового шпиталю, а потім евакуйовали до в/ч А 3114 для подальшого лікування.

За даними копії свідоцтва про хворобу №631 від 30.04.2014 року ОСОБА_1 встановлено діагноз «Епілепсія травматичного генезу з генералізованими судомними нападами середньої частоти, внаслідок мінно-вибухової травми, закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку, у вигляді антеновегетативного синдрому, стійкого, незначного вираженого (а.с. 27-28).

ОСОБА_1 видано посвідчення учасника бойових дій серії АБ №072357 від 15.05.2013 року (а.с. 164) та посвідчення інваліда війни, серії В-І №004870 від 01.02.2019 року (а.с. 34).

Відповідно до ст.1 Закону України «Про оборону України», збройна агресія це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; блокада портів, узбережжя або повітряного простору, порушення комунікацій України збройними силами іншої держави або групи держав; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України; засилання іншою державою або від її імені озброєних груп регулярних або нерегулярних сил, що вчиняють акти застосування збройної сили проти України, які мають настільки серйозний характер, що це рівнозначно переліченим в абзацах п'ятому - сьомому цієї статті діям, у тому числі значна участь третьої держави у таких діях; дії іншої держави (держав), яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження третьої держави, використовувалася цією третьою державою (державами) для вчинення дій, зазначених в абзацах пятому - восьмому цієї статті; застосування підрозділів збройних сил іншої держави або групи держав, які перебувають на території України відповідно до укладених з Україною міжнародних договорів, проти третьої держави або групи держав, інше порушення умов, передбачених такими договорами, або продовження перебування цих підрозділів на території України після припинення дії зазначених договорів.

Відповідно до ст.4 цього закону, у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховної Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни. Органи державної влади та органи військового управління, не чекаючи оголошення стану війни, вживають заходів для відсічі агресії. На підставі відповідного рішення Президента України Збройні Сили України разом з іншими військовими формуваннями розпочинають воєнні дії. З моменту оголошення стану війни чи фактичного початку воєнних дій настає воєнний час, який закінчується у день і час припинення стану війни.

Згідно ст.1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Наведене підтверджується прийнятими Верховною Радою України та Президентом України актами, якими фактично встановлено факт збройної агресії Російської Федерації проти України.

Так, 15 квітня 2014 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», який визначає статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановлює особливий правовий режим на цій території, визначає особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

27 квітня 2015 року Верховна Рада України своєю постановою затвердила Звернення Верховної Ради України до Організації Обєднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської асамблеї Ради Європи, Парламентської асамблеї НАТО, Парламентської асамблеї ОБСЄ, Парламентської асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором, в якому зазначено наступне: Україна залишається об'єктом воєнної агресії з боку Російської Федерації, яку вона здійснює, серед іншого, і через підтримку та забезпечення масштабних терористичних атак (абзац 1 Звернення); Верховна Рада України визнає Російську Федерацію державою-агресором та закликає міжнародних партнерів України визнати Російську Федерацію державою-агресором, що всебічно підтримує тероризм та блокує діяльність Ради Безпеки ООН, чим ставить під загрозу міжнародний мир і безпеку, а так звані «ДНР» і «ЛНР» визнати терористичними організаціями (абзаци 6 та 8 Звернення); міжнародне співтовариство закликано визнати факт агресії проти України, окупації її території і посилити вимоги щодо повернення до міжнародно визнаних кордонів України, запобігши створенню небезпечного прецеденту у вигляді грубого порушення світового порядку та системи безпеки, що склалися після Другої світової війни (абзац 12 Звернення).

В подальшому Верховна Рада України Постановою від 21.04.2015 року схвалила текст Заяви Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», у абзаці 1 пункту 1 якої констатовано, що збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року. У вказаній Заяві також зазначено, що і фактично, і юридично збройна агресія Російської Федерації проти України триватиме до повного відведення з території України всіх підрозділів Збройних Сил Російської Федерації, включно з підтримуваними нею найманцями, та повного відновлення територіальної цілісності України; крім того, наведено численні факти порушень Російською Федерацією своїх міжнародних зобов'язань, посягань на територіальну цілісність України, на які, в тому числі посилається і заявник в обґрунтування необхідності встановлення відповідного юридичного факту судом.

Крім того, Президент України Указом від 24 вересня 2015 року №555 ввів в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 2 вересня 2015 року «Про нову редакцію Воєнної доктрини України» та затвердив Воєнну доктрину України, в якій визнано та зафіксовано факт збройної агресії Російської Федерації проти України.

Верховною Радою України прийнято постанову від 17 березня 2015 року «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями», якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

Статтею 55 Конституції України визначено, що права та свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.124 Конституції України, делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

У Рішенні Конституційного Суду України від 25грудня 1997 року № 9-зп (справа за зверненнями жителів міста Жовті Води) зазначено, що частину другу статті 124 Конституції України необхідно розуміти так, що юрисдикція судів, тобто їх повноваження вирішувати спори про право та інші правові питання, поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно з ч.1 та п.5 ч.2 ст.293 ЦПК України, окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Згідно з частиною другою статті 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Отже, встановлення юридичного факту за рішенням суду безпосередньо породжує певні юридичні наслідки, тобто від встановлення факту залежить виникнення, зміна або припинення особистих прав громадян.

Обставини, які свідчать про факт збройної агресії Російської Федерації проти України є загальновідомим фактом, що його закріплено державою на законодавчому рівні і тому, на підставі ч.3 ст.82 ЦПК України, не потребують доказуванню.

Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Апеляційного суду Сумської області, а саме №591/3016/16-ц від 27.03.2017 р., яке набрало законної сили.

За таких обставин, суд вважає встановленим, що внаслідок саме збройної агресії Російської Федерації був поранений ОСОБА_1 загинув, а тому порушено невідємне право на життя.

Факт поранення ОСОБА_1 під час виконання обов»язку військової служби встановлений у визначеному законом порядку та підтверджений відповідними доказами, які були досліджені у судовому засіданні, а тому враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що заява підлягає задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 7, 8, 10, 12, 13, 81, 82, 200, 293, 315-319 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в :

Заяву ОСОБА_1, заінтересовані особи: Міністерство соціальної політики України, Російська Федерація про встановлення факту, що має юридичне значення - задовольнити.

Встановити юридичний факт поранення ОСОБА_1,

ІНФОРМАЦІЯ_1, при виконанні обов’язку військової служби 19 липня 2014 року на території Луганської області, в районі міста Лисичанськ, Україна, внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.

Рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги через Корольовський районний суд м. Житомира протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Cуддя Р. А. Галасюк