Рішення № 80376517, 01.03.2019, Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області

Справа № 739/1741/18

Номер провадження 2/739/38/19

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2019 року м.Новгород-Сіверський

Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області в складі:

головуючого судді - Іващенка А.І. секретаря - Неживець К.В.. за участю: позивача ОСОБА_1 представника позивача –адвоката ОСОБА_2 представника відповідача ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Новгород-Сіверський Чернігівської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Новгород-Сіверський завод будівельних матеріалів» про зміну дати та формулювання підстав звільнення, стягнення вихідної допомоги,

В С Т А Н О В И В:

05 жовтня 2018 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПрАТ «Новгород-Сіверський завод будівельних матеріалів», в якому визнати незаконним наказ № 100-К від 17.08.2018 року про його звільнення з посади слюсаря ремонтника Приватного акціонерного товариства «Новгород-Сіверський завод будівельних матеріалів» дільниця «Красна гірка», згідно ст.38 КЗпП з 31 вересня 2018 року, змінити формулювання підстав та дати звільнення, вважати його таким, що звільнений з посади слюсаря ремонтника Приватного акціонерного товариства «Новгород-Сіверський завод будівельних матеріалів» дільниця «Красна гірка», згідно ч.3 ст.38 КЗпП- в зв’язку з невиконанням законодавства про працю, з 17 серпня 2018 року та зобов’язавши відповідача внести відповідні зміни в його трудову книжку, стягнути на його користь вихідну допомогу в розмірі 18443,77 грн., та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 45675,24 грн. Позов обґрунтував тим, що працював у ПрАТ «Новгород-Сіверський завод будівельних матеріалів» на посаді слюсаря ремонтника Приватного акціонерного товариства «Новгород-Сіверський завод будівельних матеріалів» дільниця «Красна гірка» з 28.05.2017 по 17.08.2018 року 17.08.2018 року ним була подана заява про звільнення його за власним бажанням, яка була зареєстрована в журналі вхідної кореспонденції відповідача за №121. У відділі кадрів він дізнався що за даною заявою його повинні звільнити через 2 тижні відпрацювання. Після такого роз’яснення ним була подана наступна заява про його звільнення з підстав передбачених ч.3 ст.38 КЗпП-внаслідок невиконання відповідачем законодавства про працю-несвоєчасна виплата заробітної плати, яка була зареєстрована в журналі вхідної кореспонденції відповідача за №122. В заяві містилася вимога про проведення повного розрахунку. Наступного дня позивач ОСОБА_1 не вийшов на роботу, а через декілька днів працевлаштувався в іншу організацію. В кінці серпня 2018 року на його адресу надійшов від відповідача лист №126 від 21.08.2018 року, в якому його повідомлено про те, що його заява за №122 від 17.08.2018 року про його звільнення з підстав передбачених ч.3 ст.38 КЗпП України, не розглянута та його буде звільнено з 31 вересня 2018 року. З даним формулюванням звільнення він не погоджується, вважає, що його повинні були звільнити по його другій заяві за ч.3 ст38 КЗпП з вказаної їм дати 17.08.2018 року. Також зазначає, що відповідачем порушувались строки виплати заробітної плати. Ухвалою головуючої судді Кочура О.О. від 10.10.2018 року провадження по справі відкрито та призначено справу до розгляду на 27.11.2018 року, одночасно відстрочивши позивачу сплату судового збору до ухвалення судового рішення по справі. 18 січня 2018 року головуючою суддею Кочура О.О. винесено ухвалу про задоволення заяви про самовідвід. Ухвалою від 22.01.2019 року судді Іващенка справа прийнята до свого провадження та призначено до судового розгляду за правилами загального позовного провадження з викликом сторін в судове засідання на 28.02.2019 року. В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат ОСОБА_2 позовні вимоги підтримали, посилаючись на обставини, викладені в позові, надали уточнений розрахунок розміру середнього заробітку та посилаючись на викладені ними обставини, просять позов задовольнити. На поставлені судом уточнюючи питання позивач ОСОБА_1 пояснив, що він не звертався у відповідні державні органи, а саме до інспекції з питань праці із скаргою на порушення трудового законодавства. Про те, що на підприємстві існує заборгованість він знав, його це влаштовувало, оскільки він ніде біль не міг працевлаштуватись, а заробітна плата видавалась із затримкою іноді на місяць або більше. Трудову книжку він отримав у відповідача 31.08.2018 року, повний розрахунок з ним проведений раніше. На роботу після написання заяви про звільнення наступного дня він не виходив по тій причині, що він працевлаштувався на роботу в іншу організацію. Представник відповідача позов не визнав, надав відзив на позовну заяву. Вважає що підстав для звільнення ОСОБА_1 за ч.3 ст. 38 КЗпП України не було, свою першу заяву про звільнення його за власним бажанням він не відкликав та ніяких заяв про залишення її без розгляду до керівництва підприємства він не надав, а відтак відсутні підстави для задоволення позову в частині зміни формулювання підстав звільнення та дати, натомість зазначив, що в наказі № 100-К від 17.08.2018 року про звільнення ОСОБА_1 з посади слюсаря ремонтника Приватного акціонерного товариства «Новгород-Сіверський завод будівельних матеріалів» дільниця «Красна гірка», згідно ст.38 КЗпП з 31 вересня 2018 року дійсно допущена описка, а саме слід правильно рахувати дату звільнення ОСОБА_1 з 31.08.2018 року за частиною першою ст.38 КЗпП за власним бажанням, та не заперечував у приведенні судом наказу до вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок. Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Судом встановлено, що позивач знаходився у трудових відносинах з відповідачем з 28.05.2017 року по 17.08.2018 року та був звільнений за ч.1 ст.38 КЗпП України за власним бажанням (а.с. 7-8, 29,). Зі змісту поданої позивачем заяви від 17 серпня 2018 року, про звільнення за власним бажанням з посади – слюсаря, яка зареєстрована відповідачем за №121 від 17.08.2018 року значиться резолюція керівника «в наказ» . (а.с.26) 17.08.2018 року позивачем подана друга заява на ім’я керівника відповідача про звільнення його з займаної посади – слюсаря на підставі ч.3 ст.38 КЗпП у зв’язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю (несвоєчасна виплата заробітної плати), яка зареєстрована відповідачем за №121 від 17.08.2018 року. Просить провести з ним остаточний розрахунок на день звільнення і звільнити з дати подання заяви 17.08.2018 року (а.с.27). Згідно листа генерального директора Новгород-Сіверський завод будівельних матеріалів від 21.08.2018 року за вих.№126 на ім’я ОСОБА_1 направлена відповідачу рекомендованим листом, вбачається, що позивача ОСОБА_1 повідомлено про те, що згідно його заяви від 17.08.2018 року, зареєстрованого за №121 про звільнення за власним бажанням, надруковано наказ №100-к про звільнення за власним бажанням за ст.38 КЗпП. Згідно діючого законодавства позивач повинен відпрацювати два тижні. Друга заява за №122 від 17.08.2018 року про звільнення позивача на підставі ч.3 ст.38 КЗпП, залишена без розгляду, у зв’язку з тим, що відсутній відзив першої заяви. Також зазначено про те, що 20.08.2018 року проведено остаточний розрахунок. (а.с.30-31). Згідно з наказом по підприємству № 100-к від 17.08.2018 року ОСОБА_1 звільнено з посади слюсаря ремонтника ПрАТ «Новгород-Сіверський завод будівельних матеріалів» дільниця «Красна Гірка», згідно ст. 38 КЗпП України з 31.09.2018 року. Підстава: заява ОСОБА_1 від 17.08.2018 р., зареєстрована за №121. З наказом про звільнення ОСОБА_1 ознайомлений (а.с.29) Згідно зі ст.6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру. Відповідно до ч.1ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч.1ст.2 ЦПК України) Частиною 1статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно з ч.1ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до п.6постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні. В рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін. Згідно зі ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності, що передбачене ч. 3 ст. 13 ЦПК України. Відповідно до ст. 256 ЦК України - позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно положень ч.1 ст.258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Статтею 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Відповідно до ст. 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Встановлені статтями 228, 223 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст.233 КЗпП місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Оскільки при пропуску місячного і тримісячного строку у позові може бути відмовлено за безпідставністю вимог, суд з'ясовує не лише причини пропуску строку, а всі обставини справи права і обов'язки сторін. З огляду на наведене, суд прийшов до висновку, що передбачені ст. 233 КЗпП України строки для звернення до суду з даним позовом, позивачем порушені без поважних причин, тому підстав для їх поновлення не вбачає та заяв і клопотань про їх поновлення до суду не надійшло. На підставі ч. 1 ст. 233 КЗпП України - працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Позивач в судовому засіданні підтвердив, що дійсно 31.08.2018 року він ознайомився з наказом про звільнення та отримав особисто на руки свою трудову книжку, що також підтверджується його особистим підписом в Книзі обліку руху трудових книжок і вкладишів до них. Остаточний розрахунок з позивачем проведено 20.08.2018 року (а.с.36, 54). Початок перебігу місячного строку звернення до суду у даному спорі для працівника повинен починатися з дня видачі працівнику трудової книжки, а саме з 31.08.2018 року. З матеріалів справи вбачається, що станом на час звернення позивача до суду вимоги ст. 47 КЗпП України щодо видачі працівнику належно оформленої трудової книжки відповідачем були виконані тому передбачений статтею 233 КЗпП України, строк звернення до суду позивачем було пропущено. Разом з тим, згідно ч.1 ст.47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 КЗпП України. Відповідно до ст.116 КЗпП України, при звільнені робітника, виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться у день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. Як встановлено судом, позивач звільнений з роботи 31.08.2018 року, станом до 31.08.2018 року розрахунок з позивачем здійснений в повному обсязі. Відповідно до вимог ч.3 ст.235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті. Як роз'яснив Верховний Суд України в п.18 своєї постанови №6 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», суд не вправі визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю. При цьому, згідно з п.2.26 ст.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства Юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993 року, записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону. При розірванні трудового договору з ініціативи працівника з причин, за яких законодавство пов'язує надання певних пільг і переваг, запис про звільнення вноситься до трудової книжки із зазначенням цих причин. Отже, в ході судового розгляду встановлено, що звільнення позивача з займаної посади за ч.1 ст. 38 КЗпП України було проведено відповідачем з порушенням вимог Інструкції, а саме, помилково зазначена дата звільнення та не зазначена частина статті, що також і не заперечується представником відповідача, щодо допущеної описки в даті звільнення та не зазначення частини статті, суд вважає за необхідне позовні вимоги позивача в частині зміни дати звільнення задовольнити та зобов'язати відповідача внести зміни в дату звільнення позивача та внести доповнення до наказу зазначивши в ньому причиною звільнення - звільнення за власним бажанням, відповідно до ч.1 ст.38 КЗпП з 31.08.2018 року. Щодо частини позовних вимог про визнання наказу про звільнення за №100-к від 17.08.2018 року, відповідно зміни формулювання підстав звільнення з ч.1 ст.38 КЗпП на ч.3 ст.38 КЗпП та відповідно дати з 31.08.2018 на 17.08.2018 року, в цій частині слід відмовити у зв’язку з пропущенням строку місячного строку звернення до суду. Оскільки в цій частині позовних вимог судом відмовлено, також не підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки вони є похідними від вищезазначених. З огляну на викладене, з заявлених інших позовних вимог позивача ОСОБА_1 вбачається зловживання останнім своїми правами, оскільки при поданні другої заяви про звільнення за п. 3 ст. 38 КЗпП у зв'язку з порушенням трудового законодавства з 17.08.2018 року, останній не відкликав попередню заяву про звільнення та будь, яких заяв та клопотань щодо залишення її без розгляду керівництву товариства в якому він працював не надав та звернувся до суду з позовом з пропущеним строком позовної давності 05 жовтня 2018 року, тому підстав для його поновлення суд не вбачає та заяв і клопотань про їх поновлення до суду не надійшло. Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційної до розміру задоволених вимог, у разі задоволення позову - на відповідача, а тому, оскільки, позивачем було заявлено три позовні вимоги, фактично судом одну з них частково задоволено, щодо зміни дати звільнення, відповідачу ухвалою суду було відстрочено сплату судового збору до ухвалення судового рішення по справі тому з позивача слід стягнути на користь держави судовий збір у розмірі 1409 гривні 60 копійок пропорційно від розміру задоволених вимог, з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 704 гривні 80 копійок пропорційно від розміру задоволених вимог. Керуючись ст. ст. 7, 12, 17, 18, 76, 141, 259, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 233, 235 КЗпП України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Новгород-Сіверський завод будівельних матеріалів» про зміну дати та формулювання підстав звільнення, стягнення вихідної допомоги задовольнити частково. Зобов'язати Приватне акціонерне товариство «Новгород-Сіверський завод будівельних матеріалів » змінити дату звільнення ОСОБА_1 у наказі № 100-к від 17.08.2018 року, з 31.09.2018 року на 31.08.2018 року, вказавши формулювання звільнення «за власним бажанням згідно ч.1 ст. 38 КЗпП України та зробити відповідні виправлення у його трудовій книжці позивача. В задоволенні решти позовних вимог –відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1409 гривні 60 копійок пропорційно від розміру задоволених вимог. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Новгород-Сіверський завод будівельних матеріалів » на користь держави судовий збір у розмірі 704 гривні 80 копійок пропорційно від розміру задоволених вимог. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення суду може бути оскаржене до Чернігівського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя: А.І.Іващенко

Повне судове рішення складено 06.03.2018 року.