Ухвала суду № 80371106, 12.03.2019, Приморський районний суд м. Маріуполя

Справа №266/661/19

Провадження№ 2/266/454/19

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2019 року м. Маріуполь

Суддя Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області ОСОБА_1, ознайомившись із позовною заявою заступника військового прокурора Маріупольського гарнізону, місце знаходження якого за адресом: 87500, м. Маріуполь, вул. Володимирська, буд. 68, в інтересах Донецького прикордонного загону (в/ч 9937), місце знаходження якого за адресом: 87521, м. Маріуполь, вул. Гагаріна, буд. 150а, до ОСОБА_2, який зареєстрований за адресом: 87500, АДРЕСА_1, про відшкодування матеріальної шкоди завданої державі,-

В С Т А Н О В И В:

У Приморському районному суді м. Маріуполя зареєстрована позовна заява заступника військового прокурора Маріупольського гарнізону, в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції у спірних відносинах Донецького прикордонного загону (в/ч 9937) до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди завданої державі. ОСОБА_2 був звільнений з військової служби та виключено зі списків особового складу Донецького прикордонного загону та всіх видів забезпечення, загальна сума збитків складає 92232,49 грн.

Подання позову заступником військового прокурора Маріупольського гарнізону Військової прокуратури об’єднаних сил обґрунтовано ст.131-1 Конституції України, ст.23 Закону України «Про прокуратуру». В позові зазначено, що Донецький прикордонний загін (військова частина 9937) є структурним підрозділом Державної прикордонної служби України, яка відноситься до центральних органів виконавчої влади, а тому шкода завдана діями відповідача не тільки Донецькому прикордонному загону (військова частина 9937), а і інтересам держави в цілому.

Ухвалою Приморського районного суду м. Маріуполя від 07.02.2019 р. позовну заяву залишено без руху для належного обґрунтування підстав для представництва прокурором в суді Донецького прикордонного загону (в/ч 9937) з посиланням на докази про нездійснення або неналежне здійснення останнім захисту законних інтересів держави.

На усунення недоліків заступник військового прокурора Маріупольського гарнізону 01.03.2019 р. звернувся до суду із відповідною заявою в якій в обґрунтування підстави для представництва інтересів держави в особі Донецького прикордонного загону в суді посилався на те, що Донецьким прикордонним загоном заходи претензійно-позовної роботи не вживались у зв’язку з відсутністю бюджетних асигнувань на сплату судового збору.

Перевіривши та надавши оцінку правомірності та наявності підстав для представництва інтересів держави в особі Донецького прикордонного загону (в/ч 9937) з даною позовною заявою, у порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» та визначення правового статусу сторін у даній справі суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює:

1) підтримання публічного обвинувачення в суді;

2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку;

3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Закону України "Про прокуратуру" визначає повноваження прокурора з виконання покладених на нього функцій, в тому числі, стаття 23 Закону встановлює підстави представництва інтересів громадянина або держави в суді.

Так, частинами 3, 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов'язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної ОСОБА_3 України, Президента України, створенням та діяльністю засобів масової інформації, а також політичних партій, релігійних організацій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об'єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Генеральної прокуратури України або регіональної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора України або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі "Менчинська проти Російської Федерації" (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): "Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави".

Водночас, ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської ОСОБА_3 Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Відповідно до частини третьої статті 23 цього Закону прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України(справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави" висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Водночас пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках.

Аналіз частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:

- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження;

- у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 20.09.2018 у справі №924/1237/17 та від 05.12.2018 у справі №923/129/17).

Підстави представництва Прокурором інтересів держави з'ясовуються насамперед судом першої інстанції, який має досить широкий розсуд (дискрецію) в оцінці підстав звернення прокурора.

Безпідставність звернення прокурора до суду на захист інтересів держави може бути підставою для скасування судового акта у випадку, коли законних підстав для такого представництва явно не було, що свідчить про порушення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України.

Слід відзначити, що наявності одного факту порушення інтересів держави недостатньо для здійснення представництва прокурором інтересів держави в суді, а право подавати позов, прокурор має лише, якщо орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження.

З витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що ВІЙСЬКОВА ЧАСТИНА 9937, Код ЄДРПОУ 14321726 є юридичною особою з організаційно-правовою формою державна організація (установа, заклад). Отже є юридичною особою, тобто самостійним суб’єктом (позивачем), що має Цивільну процесуальну правоздатність та відповідно дієздатність в розумінні ст.46, 47 ЦПК України.

До заяви про усунення недоліків представником позивача доданий лист від 22.01.2019 року №13/331 яким заступник військового прокурора просить з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави у суді на підставі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» начальника Донецького прикордонного загону повідомити чи виконано завдання підготувати позовну заяву до суду на суму матеріальної шкоди, заподіяної ОСОБА_2 встановленої за результатами проведення службового розслідування та лист від 23.01.2019 р. №14-581 начальника Донецького прикордонного загону в якому повідомлено, що Донецьким прикордонним загоном заходи щодо претензійно - позовної роботи, у відповідності до вимог ЦПК України та п. 31 Положення про матеріальну відповідальність військовослужбовців за шкоду, заподіяну державі, затвердженого Постановою ВР України від 23.06.1995 року №243/95-ВР не вживались, у зв’язку з відсутністю в Донецькому прикордонному загону бюджетних асигнувань на оплату судового збору по КЕКВ 2800.

Отже доказів про "Не здійснення захисту", "Здійснення захисту неналежним чином", суду не представлено, проте з обгрунтувань прокурора вбачаєтьтся, що по суті він бажає виступити альтернативним суб'єктом звернення до суду замість ВІЙСЬКОВОЇ ЧАСТИНА 9937, сплативши за нього судовий збір, що не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п.3 ч.2 ст.129 Конституції).

Таким чином, суд не вбачає виключного випадку в розумінні ст. 131-1 Конституції України для звернення прокурора в інтересах держави, оскільки єдиним обґрунтуванням неналежного виконання Донецьким прикордонним загоном (в/ч 9937) своїх повноважень, що стало підставою для представництва прокурором в суді Донецький прикордонний загін (в/ч 9937) є відсутність в Донецькому прикордонному загону бюджетних асигнувань на оплату судового збору по КЕКВ 2800.

За таких підстав не вжиття заходів Донецьким прикордонним загоном щодо претензійно- позовної роботи пов’язано лише з відсутність бюджетних асигнувань на сплату судового збору і не свідчить про неналежне виконання ними своїх повноважень, оскільки в матеріалах справи відсутні відомості, що відсутність бюджетних асигнувань відбулося з вини керівництва Донецького прикордонного загону (в/ч 9937), а також інші відомості притягнення винних осіб до юридичної, дисциплінарної відповідальності тощо.

Таким чином відсутність коштів для сплати судового збору не є підставою для подання позову військовим прокурором в інтересах держави. Питання відстрочення, розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від їх оплати вирішується відповідно до ст.136 ЦПК України.

З огляду на викладене зазначені заступником військового прокурора Маріупольського гарнізону підстави для звернення до суду з даною позовною заявою не відповідають підставам, визначеним в ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", що, в свою чергу, суперечить вимогам процесуального закону, тому згідно з п.4 ч.4 ст.185 ЦПК України є підстави для повернення позовної заяви.

Керуючись ч.4 ст.56, п.4 ч.4 ст.185 ЦПК України, ст.ст.259-261 ЦПК України, ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру», суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву заступника військового прокурора Маріупольського гарнізону, в інтересах Донецького прикордонного загону (в/ч 9937) до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної шкоди завданої державі повернути заступнику військового прокурора Маріупольського гарнізону.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Апеляційного суду Донецької області протягом п’ятнадцяти днів з дня її складення.

Суддя: Шишилін О. Г.