Рішення № 80370177, 04.03.2019, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Справа № 263/6682/18

Провадження № 2/263/728/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 березня 2019 року місто Маріуполь

Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Музики О.М.,

за участю секретаря Рудь Ю.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

До Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області 22 травня 2018 року надійшла позовна заява Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» (далі – ПАТ КБ «Приватбанк») до ОСОБА_1, в якій банк просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором від 18 вересня 2008 року № б/н у розмірі 83 121 грн. 60 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом – 4 793 грн. 28 коп.; заборгованості за процентами за користування кредитом – 69 993 грн. 96 коп.; заборгованості за пенею та комісією – 3 900 грн.; штрафів: 500 грн. – фіксована частина; 3 934 грн. 36 коп. – процентна складова, а також просив покласти на відповідача судові витрати у розмірі 1 762 грн.

На обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що відповідно до укладеного 18 вересня 2008 року договору № б/н із ОСОБА_1, останній отримав кредит у розмірі 8 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік. Підписавши заяву, позичальник висловив свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком. Банк взяті на себе зобов’язання щодо надання кредиту виконав у повному обсязі. Відповідач умови договору належним чином не виконав, у зв’язку із чим у нього утворилася заборгованість перед банком, яка станом на 31 березня 2018 року становить 83 121,60 грн., у зв’язку із чим, керуючись положеннями ст. ст. 509, 525, 526, 527, 530, ч. 1 ст. 598, ст. ст. 599, 610, ч. 2 ст. 615, ст. ст. 629, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 5, 14 Закону України «Про захист персональних даних», ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», банк просить позовні вимоги задовольнити (а. с. 2 – 4).

Відповідач ОСОБА_1, не погоджуючись із заявленими банком вимогами, 31 січня 2019 року через свого представника – адвоката ОСОБА_2, в адресу суду направив письмовий відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позову, мотивуючи його тим, що відповідно до останньої картки № 4149 4374 1587 4252, що була видана ОСОБА_3, термін її дії встановлений до жовтня 2014 року, про ці обставини і вказав позивач у своїй довідці від 26 листопада 2018 року № 30.1.0.0/2-20780514/109. Згідно з відомостями, отриманими у позивача, останній платіж за карткою був здійснений 11 листопада 2014 року, тобто з 12 листопада 2014 року почався перебіг позовної давності, а позов поданий до суду лише у травні 2018 року, у зв’язку з чим позовна давність сплинула. Щодо доводів банку про збільшення позовної давності до 50 років, то в Умовах і правилах надання банківських послуг (далі – Умови і правила) збільшений строк позовної давності не може бути застосований, оскільки відсутня письмова згода позичальника на збільшення позовної давності, відповідно до положення ст. 259 ЦК України, тому, посилаючись на положення ст. ст. 257, 259, 267, 634, 638 ЦК України, відповідач вважав, що у задоволенні позову необхідно відмовити (а. с. 146 – 149).

12 лютого 2019 року від банку надійшла відповідь на відзив, в якій банк посилається на те, що відповідно до укладеного договору від 18 вересня 2008 року № б/н ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 8 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Так, відповідач приєднався до нових Умов та правил банківських послуг, затверджених банком від 06 березня 2010 року шляхом підписання анкети-заяви від 20 грудня 2010 року. Пунктом 1.1.7.31 наведених Умов і правил строк позовної давності за кредитним договором щодо вимог про повернення кредиту, відсотків, винагороди, неустойки (пені і штрафів) збільшений до 50 років. Отже, строк випущеної картки до останнього дня жовтня 2014 року, позивач звернувся з позовом до суду 14 травня 2018 року, тому відповідно до збільшеного строку позовної давності, який погоджений умовами кредитного договору, банком не пропущено позовну давність (а. с. 162 – 164).

Рух справи.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 11 вересня 2018 року у справі № 263/6682/18 позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 18 вересня 2008 року № б/н у розмірі 74 787 грн. 24 коп. та судовий збір у розмірі 1 585 грн. 80 коп. В іншій частині позовних вимог відмовлено (а. с. 37 – 39).

09 жовтня 2018 року до суду надійшла заява про перегляд заочного рішення (а. с. 48 – 51).

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 15 жовтня 2018 року заяву про скасування заочного рішення залишено без руху (а. с. 63).

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 15 листопада 2018 року вказану заяву про перегляд заочного рішення прийнято до свого провадження та призначено до судового розгляду (а. с. 76).

Ухвалою Жовтневого районного суду міста Маріуполя Донецької області від 12 грудня 2018 року скасовано указане заочне рішення та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження. Роз’яснено відповідачу право подати відзив на позов, а позивачу – відповідь на відзив (а. с. 96).

01 березня 2019 року від представника позивача – ОСОБА_4 – надійшла заява про розгляд справи без її участі, в якій вона просила розглянути справу за наявними доказами та позовні вимоги задовольнити (а. с. 176).

04 березня 2019 року від представників відповідача: ОСОБА_5, ОСОБА_2 надійшла заява про розгляд справи без їх участі, на підставі долучених письмових доказів (а. с. 179, 180).

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв’язку з розглядом справи за відсутності учасників справи.

Судом досліджуються саме представлені письмові докази на підтвердження та спростування тих обставин, на які посилалася кожна із сторін, інших суду не представлено та про їх витребування перед судом не порушувалося клопотань.

Суд, вирішуючи питання, передбачені ст. ст. 12, 264 ЦПК України, виходить з такого.

Предметом спору (зміст спірних правовідносин) у справі є стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 83 121 грн. 60 коп.

Судом установлені наступні обставини та відповідно до них правовідносини.

Відповідно до анкети-заяви від 18 вересня 2008 року № 1311011200069298728 ОСОБА_1 ознайомився із Умовами та правилами надання банківських послуг, тарифами Приватбанку та просив надати послуги, а саме: оформити на своє ім’я платіжну картку кредитка «Універсальна», із зазначенням кредитного ліміту у розмірі 1 000 грн., та цього дня отримав картку та пін-код, про що вказує його підпис в анкеті-заяві (а. с. 8).

Відповідно до розрахунку заборгованості станом на 31 березня 2018 року заборгованість ОСОБА_1 перед банком становить 83 121 грн. 60 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом – 4 793 грн. 28 коп.; заборгованості за процентами за користування кредитом – 69 993 грн. 96 коп.; заборгованості за пенею та комісією – 3 900 грн.; штрафів: 500 грн. – фіксована частина; 3 934 грн. 36 коп. – процентна складова (а. с. 5 – 7).

Відповідачем ОСОБА_1 до матеріалів справи долучено фотокопію кредитної картки № 4149 4374 1587 4252 строком дії до 10/14 (жовтня 2014 року) (а. с. 61).

Обставини щодо строку дії картки визнані кожною із сторін, тому відповідно до ст. 82 ЦПК України не підлягають окремому доказуванню.

Банком долучено виписку за кредитною карткою № 4149 4374 1587 4252, відповідно до якої останнє поповнення картки відбулося 21 березня 2014 року, а остання операція – перерахування з картки через банкомат – 11 листопада 2014 року (а. с. 109 – 112).

Також банком долучено фотокартку невідомої особи (а. с. 113).

Відповідно до довідки ПАТ КБ «ПриватБанк» від 26 листопада 2018 року № 30.1.0.0./2 – 20180514/109, ОСОБА_1 згідно з кредитним договором від 18 вересня 2018 року № б/н отримав картки: № 4149 4373 2325 8978; № 4149 4373 3140 9928; № 4149 4374 1587 4252, зі строком дії перевипущеної картки до останнього дня жовтня 2014 року (а. с. 114).

20 грудня 2012 року ОСОБА_1 підписав анкету-заяву № 0300010300489450549, в якій зазначено, що він ознайомився та згоден із Умовами та правилами надання банківських послуг, Тарифами банку, та виявив бажання отримати платіжну картку – кредитка «Універсальна» з бажаним кредитним лімітом – 10 000 грн. (а. с. 115, зворот).

Банком до матеріалів справи долучений витяг з Умов і правил надання банківських послуг, які затверджені наказом голови правління ПАТ КБ «ПриватБанк» від 06 березня 2010 року № СП-2010-256 (а. с. 116 – 130).

Вирішуючи вимоги про стягнення заборгованості за процентами, у тому числі несплачені проценти на прострочену заборгованість, суд виходить з наступного.

Поняття «строк договору», «строк виконання зобов’язання» та «термін виконання зобов’язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України).

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов’язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України).

Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов’язків під час дії договору.

Поняття «строк виконання зобов’язання» і «термін виконання зобов’язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов’язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема, коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов’язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов’язання.

У цій справі сторони строк договору окремо не визначили, а погодили строк кредитування, термін закінчення кредитування, а також термін щомісячного виконання зобов’язання. Так, відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4 Правил користування платіжною карткою граничний строк дії картки (місяць і рік) указано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця вказаного на картці (поле MONTH) та що останній платіж на погашення боргу здійснено 21 березня 2014 року, остання дія по картковому рахунку – 11 листопада 2014 року (перевід з карти через банкомат), а дія картки закінчилась 30 жовтня 2014 року.

Повернення кредиту та сплату відсотків відповідач мав здійснювати щомісячними платежами, за минулий місяць упродовж строку кредитування. Тобто, сторони погодили порядок і строки виконання зобов’язання.

Відповідно до частини другої статті 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 («Позика») глави 71 («Позика. Кредит. Банківський вклад»), якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

За умовами договору сторони погодили щомісячну сплату відсотків за кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом, який наданий до 30 червня 2014 року включно.

Відтак, у межах строку кредитування до 30 червня 2014 року відповідач мав, зокрема, повертати позивачеві кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами у наступному місяці, за минулий місяць. Починаючи з 01 листопада 2014 року, відповідач мав обов’язок незалежно від пред’явлення вимоги позивачем повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування.

Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Враховуючи викладене, суд вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред’явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов’язання.

З огляду на вказане позивач не мав права на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України нараховувати передбачені договором проценти після закінчення строку дії кредитного договору.

Верховний Суд України у п. 11 постанови Пленуму від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у справі» роз’яснив, що установивши, що строк звернення з позовом пропущено з поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою.

Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення відсотків за користування кредитом за період з 01 листопада 2014 року до 31 березня 2018 року не ґрунтуються на вимогах закону, тому задоволенню не підлягають саме з цих підстав.

При виборі і застосування норми права до спірних правовідносин суд врахував висновки щодо застосування наведених норм права, викладених у постанові ОСОБА_6 Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12.

Що стосується іншої частини вимог, то суд виходить з наступних норм матеріального права.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірах та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частина перша статті 530 ЦК України).

Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У справі установлено, що сторони узгодили, що строк погашення процентів за кредитом здійснюється щомісячними платежами за попередній місяць, а строк погашення кредиту в повному обсязі не пізніше останнього дня місяця, вказаного на платіжній картці.

Отже, сторони кредитного договору встановили строки виконання боржником окремих зобов’язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов’язання, яке виникло на основі цього договору.

За змістом частини третьої статті 254 ЦК України строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Отже, у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначене періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Аналогічні висновки Верховного Суду України містяться у постановах від 19 березня 2014 року № 6-14цс14 та від 03 червня 2015 року № 6-31цс15.

Судом установлено, що ОСОБА_1 у жовтні 2014 року виконував умови кредитного договору, а в подальшому припинив оплату чергових платежів і що кредитор звернувся до суду з вимогами 22 травня 2018 року, надавши розрахунок заборгованості станом на 28 березня 2018 року.

Таким чином, станом на день звернення позивача до суду позовна давність сплинула, оскільки строк дії картки відповідає строку дії договору та строк договору закінчився 30 жовтня 2014 року, банк з позовом звернувся до суду лише 22 травня 2018 року, відповідачем заявлено про застосування позовної давності, внаслідок чого указані позовні вимоги задоволенню не підлягають саме з підстав спливу позовної давності.

Аргументи позивача про те, що сторони узгодили між собою збільшену позовну давність до 50 років, що передбачено п. 1.1.7.31 Умов та правил, як підставу для задоволення позову та відсутність підстав для застосування приписів ст. 267 ЦК України, судом не приймаються з наступних обґрунтувань.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п’ята статті 261 ЦК України).

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 ЦК України України).

Згідно із частинами першою, другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Витяг із Умов та правил надання банківських послуг, у пункті 1.1.7.31 яких установлено позовну давність тривалістю в 50 років, не містять підпису відповідача.

У той же час, приписами статті 81 ЦПК України передбачено, що на кожну сторону покладається обов’язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доведення цих обставин має місце лише у разі представлення суду належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, як це регламентовано ст. ст. 77 – 80 ЦПК України, на підставі яких відповідно до ст. 76 ЦПК України суд може встановити наявність обставин, якими обґрунтовуються вимоги.

Однак банком не представлено суду належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що Умови та правила надання банківських послуг ПАТ «ПриватБанк» не змінювалися і на час укладення кредитного договору саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови та правила надання банківських послуг містили збільшений строк позовної давності в момент підписання заяви позичальника.

У заяві позичальника від 20 грудня 2010 року посилання на домовленість сторін щодо збільшення строку давності відсутнє. Відсутній і окремий договір про збільшення строку давності.

Отже, Умови, які знаходяться в матеріалах справи (а. с. 116 – 130), не містять підпису відповідача, у заяві позичальника відсутнє посилання на збільшення строку давності, а тому відсутні підстави вважати, що сторони збільшили позовну давність за вимогами про стягнення кредитної заборгованості до 50 років. Договору про збільшення позовної давності сторони не укладали.

Указаний висновок узгоджується із висновками ОСОБА_6 Верховного Суду, викладеними у постанові від 06 лютого 2019 року у справі № 202/26885/13-ц, який відповідно до ч. 3 ст. 263 ЦПК України врахований судом.

З огляду на положення вищенаведених правових норм, встановлених судом обставин, необхідно дійти висновку про недоведеність позивачем вимог в частині стягнення процентів за період з 01 листопада 2014 року по 31 березня 2018 року, а також пропуск позовної давності за іншими вимогами, про сплив якої та застосування наслідків заявлено відповідачем у справі, що дає підстави для відмови у задоволенні позову.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов’язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов’язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

У зв’язку з чим судом надане обґрунтування рішення саме за конкретними обставинами справи та аргументами сторін, які мають правове значення для вирішення спору.

У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При подачі позову банком до його матеріалів долучено квитанцію про сплату судового збору від 02 травня 2018 року у розмірі 1 762 грн., яка не містить печатки банківської установи, а також на звороті відсутня печатка банківської установи та підпис керівника про зарахування в дохід бюджету 1 762 грн. (а. с. 1).

Також, судом виявлено, що відповідна сума судового збору не зарахована до спеціального фонду державного бюджету.

Як зазначено вище, у справі ухвалено заочне рішення, яке ухвалою Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 12 грудня 2018 року скасоване.

Отже, при подачі позову та первісного відкриття провадження у справі судовий збір не сплачений та з цих підстав судом позовна заява без руху не залишалася.

За таких підстав, у відповідності до ст. ст. 141, 176, 265 ЦПК України не сплачений банком судовий збір у розмірі 1 762 грн. підлягає стягненню з останнього на користь держави.

Керуючись ст. ст. 207, 259, 252, 253, 254, 256, 261, 267, 526, 530, 610, 629, 631, 634, 638, 1048, 1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 76 – 81, 141, 176, 263-265, 268 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

У задоволенні позовним вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на користь держави судовий збір у розмірі 1 762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) гривні.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Донецького апеляційного суду або через Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Із повним текстом рішення суду можна ознайомитися у Єдиному державному реєстрі судових рішень за адресою: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Відомості про сторін у справі:

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299, юридична адреса: вул. Грушевського, 1Д, м. Київ, 01001, адреса для листування: вул. Набережна Перемоги, 50, м. Дніпро, 49094;

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, паспорт серія ВЕ № 718330, адреса реєстрації: ОСОБА_7, 26, м. Маріуполь, Донецька область, 87549.

Суддя О.М.Музика