Рішення № 80362849, 04.03.2019, Шевченківський районний суд м. Львова

Справа № 466/8614/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

4 березня 2019 року Шевченківський районний суд м.Львова

у складі : головуючого-судді Білінської Г.Б.

секретаря Норик І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права особистої власності на самочинне будівництво та поділ майна подружжя,

у с т а н о в и в

ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом, у якому просить визнати за нею право особистої приватної власності на самочинно збудовану господарську будівлю /гараж-майстерню/ (літ. «Б.Д.» розміром 99,2 кв.м за адресою м. Львів, вул.. Винниця 113,а також поділити набуті у шлюбі 19/50 часток будинку за адресою м. Львів, вул.. Винниця 113 , виділивши ОСОБА_2 у власність 19/100 частини будинку за адресою м. Львів, вул.. Винниця 113 та виділити ОСОБА_1 у власність 19/100 частини будинку за адресою м. Львів, вул.. Винниця 113.

В ході судового розгляду позивачка уточнила вимоги в частині поділу майна подружжя та просить відступити від начал рівності часток у майні подружжя, виділивши їй у власність 38\150 часток спірного будинку, а ОСОБА_2 -19\150 часток .

В обгрунтування вимог покликається на те, що у 1980 році між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб, від якого народились діти ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4.

Будучи у шлюбі, 31 жовтня 1988 році вона з відповідачем на підставі договору купівлі продажу придбала частину будинку за адресою м. Львів, вул. Винниця 113. Будинок придбали за кошти частково позичені у батьків позивачки та подаровані ними, а також за кошти із сімейного бюджету. Розпорядженням Шевченківської районної адміністрації від 19.03.1997 року було визначено ідеальні долі між співвласниками будинку №113 на вул. Винниця в таких частинах: ОСОБА_7 31/50 частини, а ОСОБА_2 19/50 частини.03 квітня 1997 року було видане свідоцтво про право власності на будинок ОСОБА_2 У 1992 році відповідач залишив сім’ю і пішов проживати до іншої жінки. Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 1992 року шлюб було розірвано.,свідоцтво про розірвання шлюбу видане 17 травня 2001 року. За домовленістю із відповідачем, вона відмовилась від стягнення з нього аліментів на утримання дітей,а він залишав їй спірну частину будинку і повинен був переоформити на неї право власності. Однак, станом на 2017 рік обіцянки не виконав і не визнав за нею право власності на частину будинку,як на спільне майно подружжя, та почав вживати заходів для продажу цієї частини будинку в своїх інтересах.. Зважаючи на те, що з 1992 року вона фактично сама утримувала будинок, підтримувала його ремонтами , оплачувала комунальні послуги, а відповідач у цьому не приймав участі, просить поділити майно подружжя, визначивши їй 38\150 частин ,а відповідачу 19\38 частин.

Окрім будинку на території подвір’я знаходився сарай, який у 2004 році згорів. На місці цього гаражу позивачка з дітьми у 2007 році побудувала новий гараж. Син ОСОБА_6 приймав активну участь у будівництві гаража і його використовує у своій діяльності.

У судовому засіданні позивачка та її представник позовні вимоги підтримали та дали пояснення , аналогічні змісту позову.

Відповідач та його представник у судовому засіданні позовні вимогивизнали частково – не заперечили, придбана на ім»я ОСОБА_2 частина будинку є спільним майном подружжя і підлягає поділу в рівних частках. Що стосується гаража - позовні вимоги заперечили, оскільки такий будувався за участі відповідача і не є особистою власністю позивачки.

Заслухавши доводи сторін ,вивчивши матеріали справи та оцінивши надані докази, суд прийшов до переконання, що позов підлягає до часткового задоволення з наступних мотивів.

Судом встановлено, що сторони перебували в шлюбі з 1980 року , шлюб розірвано на підставі рішення суду у 1992 році, свідоцтво про розірвання шлюбу видано у 2001 році.

На підставі договору купівлі продажу , посвідченого державним нотаріусом Третьої Львівської державної нотаріальної контори 31.10.1988 р., ОСОБА_2 придбав 11\25 частин жилого будинку з відповідною частиною приналежних до нього господарських будівель, у м.Львові на вул. Винниця 113. . Розпорядженням Шевченківської районної адміністрації від 19.03.1997 року було визначено ідеальні долі між співвласниками будинку №113 на вул. Винниця в таких частинах: ОСОБА_7 31/50 частини, а ОСОБА_2 19/50 частини.03 квітня 1997 року було видане свідоцтво про право власності на будинок ОСОБА_2

Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної СУМІСНОЇ власності. Вважається, шо кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об ’єктом права спільної СУМІСНОЇ власності подружжя.

Оскільки 19\50 частин будинку на вул. Винниця 113 у м.Львові придбано сторонами під час перебування у шлюбі, таке майно є спільним майном подружжя.

Згідно ч.2 ст.70 СК при вирішення спору про поділ майна суд може відступити від засад рівності часток подружжя за обставини, що мають істотне значення, зокрема якщо один з них не дбав про матеріальне забезпечення сім»ї, ухилявся від участі в утриманні дітей, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно ,витрачав його на шкоду інтересам сім»ї.

Підстав для відступлення від начала рівності у частках майна подружжя суд не вбачає, оскільки позивачка не надала суду належних та допустимих доказів, які б свідчили про наявність вищевказаних обставин, які могли б вплинути на збільшення частки у спільному майні подружжя нав її користь.

Відтак, суд вважає, що 19\50 часток будинку на вул. Винниця 113 у м.львові є спільним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ,яке підлягає поділу в рівних долях між сторонами.

Згідно зі ст. 376 ЦК України, право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Позивачкою не надано суду документів про відвід земельної ділянки, на якій споруджене спірне нежитлове приміщення.

Із листа ЛКП «Янів 405» від 27.09.2012 р. №36-266 вбачається, що ОСОБА_1 зобов»язувалась подати на розгляд міжвідомчої комісії району документи щодо самочинного будівництва гаража з надбудовою на вул. Винниця 113 у м.Львові. Однак, таке розпорядження не виконала.

Суду не подано жодних документів, які б свідчили про відповідність спірного нежитлового приміщення архітектурно-будівельним ,протипожежним і санітарним нормативам .

Відповідно до змісту Постанови Пленуму ВВСУ з розгляду цивільних і кримінальних справ №6 ввід 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами ст.376 Цивільного кодексу України \про правовий режим самочинного будівництва\ не може бути застосовано правила ст.376 ЦК України при вирішенні спорів за позовами про визнання права власності на самочинно збудовані приналежності до основної речі \ господарські будівлі при житловому будинку\ .

Окрім цього, спори з питань містобудування вирішуються радами ,інспекціями державного будівельно- архітектурного контролю у межах їх повноважень.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання згідно ч.1 ст.15 ЦК\ У зв»язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватись за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Таким чином, позовні вимоги про визнання права особистої власності позивачки на самочинно збудоване нежитлове приміщення – гараж суд вважає безпідставними та такими, що до задоволення не підлягають.

Розподіл судових витрат суд проводить ,виходячи із сплаченого позивачкою судового збору, ціни позову та величини задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.11,12,81, 263-265 ЦПК України, ст.60 СК України, ст.376 ЦК України,суд.

у х в а л и в

позов задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 19\100 часток у будинку №113 на вул. Винниця у м.Львові.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 19\100 часток у будинку №113 на вул. Винниця у м.Львові.

Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 2434\ дві тисячі чотириста ттридцять чотири\ грн 42 коп. сплаченого судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Термін оскарження рішення 30 днів до Львівського апеляційного суду .

Суддя ОСОБА_8