Рішення № 80361523, 05.03.2019, Франківський районний суд м. Львова

465/5739/15-ц

2/465/796/19

РІШЕННЯ

Іменем України

05.03.2019 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді Мартинишин М.О.

за участю секретаря Федика В.О.

представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення боргу,-

в с т а н о в и в:

ПАТ КБ «Приватбанк», надалі – Банк, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_3 та після подання заяви про зменшення позовних вимог просить стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором №LVH9GІ0000006827 від 17.05.2012 року, надалі – Договір, у розмірі 12363,90 грн..

В обґрунтування підстав позову покликається на те, що ОСОБА_1 (по тексту – «Позичальник») уклала Договір, за умовами якого Банк зобов’язувався надати Позичальнику кредит у розмірі 378750,00 грн. на термін до 08.04.2028 року, а Позичальник зобов’язувався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та порядку, встановленими Договором. Погашення заборгованості згідно Договору здійснюється в наступному порядку: щомісяця в період сплати Позичальник повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за Кредитом, яка складається із заборгованості за Кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати згідно Договору. Згідно Договору у випадку порушення зобов’язань за Договором Позичальник сплачує Банку відсотки за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом. Банк свої зобов’язання за Договором та угодою виконав в повному обсязі, а саме: видав Позичальнику кредит у розмірі 378750,00 грн. В порушення умов Договору, а також ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України ОСОБА_1 свої зобов’язання не виконав, а саме: не здійснював погашення заборгованості за кредитом у встановленому Договором порядку та строки. У зв’язку з зазначеними порушеннями зобов’язань за Договором ОСОБА_1 станом на 04.01.2018 року має заборгованість – 12363,90 грн., яка складається з наступного: 11303,40 грн. – заборгованість за кредитом; 1009,79 грн. – заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 50,71 грн. – пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань за Договором. В забезпечення виконання зобов’язання ОСОБА_1 за Договором між Банком та ОСОБА_3 укладено Договір поруки. Оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не сплатили борг за Договором згідно вимоги, пред’явленої Банком, то відповідно до ст. 554, ст. 610 ЦК України вони несуть перед Банком солідарну відповідальність. Просить позов задоволити.

Представник позивача в судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча належно повідомлений про час та місце розгляд справи. Однак представником Банку ОСОБА_4, який діє на підставі довіреності від 06.07.2012 року №2074-О, подано суду ще 09 грудня 2015 року клопотання, в якому ОСОБА_4 просить справу слухати у відсутності представника позивача (а.с.41). Інший представник Банку ОСОБА_5 в уточненій позовній заяві від 13 січня 2018 року також просить суд справу слухати у відсутності представника позивача (а.с.89), а тому суд вважає, що справу слід слухати у його відсутності на підставі наявних у справі даних чи доказів, достатніх для постановлення рішення.

Представник відповідача ОСОБА_1 у судовому засіданні позов заперечив та пояснив Банк в порушення вимог п. 6 ч. 2 ст. 119 ЦПК України від 18.03.2004 року №1618-IV, чинного станом на дату подання Банком позову, - 26 серпня 2015 року не зазначив у своєму позові при його подачі жодного доказу, який би підтверджував видачу Банком для ОСОБА_1 кредиту у розмірі 378750,00 грн. та існування у ОСОБА_1 заборгованості у розмірі, саме як зазначено у розрахунку. Не подав таких доказів Банк і під час перебування справи за його позовом у суді. Окрім цього, Банк, як Іпотекодержатель, 09 вересня 2016 року в рахунок виконання ОСОБА_1 свого кредитного зобов’язання за Договором від 08.04.2008 року набув у свою власність Предмет іпотеки за Іпотечним договором від 08.04.2008 року , тобто завершив позасудове врегулювання своїх вимог до ОСОБА_1 за Договором від 08.04.2008 року то згідно ч. 4 ст. 36 Закону про іпотеку будь-які наступні вимоги Банку щодо виконання ОСОБА_1 основного зобов'язання за Договором від 08.04.2008 року, в тому числі і ті, які є предметом спору є недійсними. Просить у позові відмовити.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з’явилася, про причини неявки суд не повідомила, хоча належним чином була повідомлена про день, час та місце слухання справи, а тому суд вважає, що справу слід слухати у її відсутності на підставі наявних у справі даних чи доказів, достатніх для постановлення рішення.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спорів по суті, суд приходить до висновку, що позов до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, в редакції Закону України від 03.10.2017 року №2147-VIII, надалі – ЦПК, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 ст. 5 ЦПК передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно роз'яснень п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

За вимогами статті 12, 80, 81, 83 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 13 ЦПК суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 08 квітня 2008 року між Банком і ОСОБА_1 був укладений Договір про іпотечний кредит №LVH9GI0000006827, за умовами п. 1.1. ст. 1 якого Банк, як кредитор, зобов’язувався надати ОСОБА_1, як позичальнику, на умовах цього Договору грошові кошти в сумі 378`750,00 грн. (далі – кредит), а позичальник зобов’язувався належним чином використати та повернути кредит в сумі 378`750,00 грн., сплатити відсотки за користування кредитом в розмірі 15,00% річних та інші платежі в порядку, на умовах та в строки, визначені цим Договором, а також сплатити винагороду за надання фінансового інструменту у розмірі 2,00% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, надалі – Договір від 08.04.2008 року.

08 березня 2008 року між Банком (Кредитор), ОСОБА_1 (Боржник) та ОСОБА_3 (Поручитель) був укладений Договір поруки №LVH9GI0000006827, за умовами п. 1 ст. 1 якого Поручитель зобов’язувався відповідати перед кредитором солідарно в повному обсязі за своєчасне виконання Боржником усіх його зобов’язань за Договором від 08.04.2008 року, як існуючими на момент укладення цього Договору, так і тими, що виникнуть на його підставі у майбутньому, надалі – Договір від 08.03.2008 року.

08 квітня 2008 року між Банком (Іпотекодержатель), ОСОБА_1 ОСОБА_6, ОСОБА_7 (Іпотекодавці) було укладено Іпотечний договір №LVH9GI0000006827, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за реєстровим №930, надалі – Іпотечний договір від 08.04.2008 року , за умовами п. 1.1. ст. 1 якого Іпотекодавці з метою забезпечення належного виконання ОСОБА_1 зобов’язання за Договором від 08.04.2008 року передали, а Іпотекодержатель прийняв в іпотеку в порядку і на умовах, визначених цим Договором, нерухоме майно житлового призначення, а саме: 3-кімнатна квартира зі всіма об’єктами функціонально пов’язаними з цим нерухомим майном, загальною площею 66,80 кв.м., житловою площею 39,00 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, надалі – Предмет іпотеки.

Предмет іпотеки станом на дату укладення Іпотечного договору від 08.04.2008 року належав Іпотекодавцям на підставі свідоцтва від 29.11.1996 року №211470 про право власності на квартиру (будинок), виданого виконкомом Львівської міської ОСОБА_2 народних депутатів для посвідчення права спільної сумісної власності.

Пунктом 4.3. Іпотечного договору від 08.04.2008 року передбачена можливість Іпотекодержателя прийняти Предмета іпотеки у власність, в порядку визначеному ст. 37 Закону України «Про іпотеку», надалі – Закон про іпотеку.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону про іпотеку іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Інформаційною довідкою від 06.11.2017 року №102712854 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна, підтверджується, що 09 вересня 2016 року державним реєстратором Годовицько-Басівської сільської Ради Пустомитівського району Львівської області ОСОБА_9 прийнято рішення з індексним номером 31322534 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), згідно якого 09 вересня 2016 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі Іпотечного договору від 08.04.2008 року , зареєстровано з номером запису 16317299 право власності за Банком на Предмет іпотеки.

Відповідно до ч. 4 ст. 36 Закону про іпотеку після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.

Таким чином, оскільки Банк, як Іпотекодержатель, 09 вересня 2016 року в рахунок виконання ОСОБА_1 свого кредитного зобов’язання за Договором від 08.04.2008 року набув у свою власність Предмет іпотеки за Іпотечним договором від 08.04.2008 року , тобто завершив позасудове врегулювання своїх вимог до ОСОБА_1 за Договором від 08.04.2008 року то згідно ч. 4 ст. 36 Закону про іпотеку будь-які наступні вимоги Банку щодо виконання ОСОБА_1 основного зобов'язання за Договором від 08.04.2008 року, в тому числі і ті, які є предметом спору є недійсними.

Суд також звертає увагу на те, що позивачем в порушення вимог статей 12, 80, 81, 83 ЦПК не доведено серед обставин, на які він покликався як на підставу своїх вимог, таких обставин як видача Банком для ОСОБА_1 кредиту саме у розмірі 378 750,00 грн. та існування у ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 12363,90 грн..

Поряд з цим між наданими Банком такими письмовими доказами як Договір від 08.04.2008 року та розрахунок заборгованості станом на 16.07.2015 року містяться розбіжності, оскільки Банк зобов’язувався видати для ОСОБА_1 кредит саме у розмірі 378 750,00 грн., а відтак станом на 16.07.2015 року заборгованість за кредитом не могла бути більшою від стверджуваної Банком суми нібито виданих ОСОБА_1 кредиту і становити вже 419 180,00 грн. Тим більше з розрахунку заборгованості станом на 16.07.2015 року вбачається, що ОСОБА_1 здійснював повернення кредиту, а відтак його розмір повинен був би зменшуватися, а не збільшуватися. Сума заборгованості ОСОБА_1 за кредитом повинна була б зменшуватися і внаслідок автоматичного списання Банком з картки/рахунку 5168757346273941 в період з 16.07.2015 року (дати проведення розрахунку заборгованості) по 04.12.2017 року в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_1 за Договором від 08.04.2008 року, а в період з 20.03.2014 року по 26.06.2015 року – суми в розмірі 23 138,17 грн. (двадцять три тисячі сто тридцять вісім гривень 17 копійок).

Суд під час прийняття рішення за цим спором також враховує преюдиціальність рішення від 14 травня 2010 року Галицького районного суду м. Львова у цивільній справі №2-1625, яким встановлено незаконність дій Банку щодо збільшення ОСОБА_1 з 01 лютого 2009 року відсоткової ставки за користування кредитом до 30% річних за Договором від 08.04.2008 року, щодо списання із зарплатної картки №6762466790580987 ОСОБА_1 односторонньо збільшених відсотків за користування кредитом в розмірі 30% річних та пені за несвоєчасне їх погашення за Договором від 08.04.2008 року, а також щодо невиконання Банком визначеного вказаним судовим рішенням обов’язку здійснити перерахунок ОСОБА_1 кредитної заборгованості, відсотків за користування кредитом в розмірі 15% річних та пені згідно умов Договору від 08.04.2008 року.

Згідно із ст. 6 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ч. ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільного права та інтересів є припинення дії, яка порушує право. Суд може захистити цивільне право і інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим . Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права . Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На підставі зазначеного, дослідивши матеріали справи, аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, суд приходить до висновку, щодо необхідності у позові відмовити у повному обсязі.

Керуючись ст.ст.4, 5, 76, 77, 79, 80, 83, 95, 141, 223, 259, 263-265, 268, 273, 353 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

У задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_3 про стягнення боргу - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Львівського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складення повного судового рішення - 07.03.2019 року.

Суддя Мартинишин М.О.