Рішення № 80359700, 07.03.2019, Перечинський районний суд Закарпатської області

Справа № 304/407/18

Провадження № 2/304/13/2019

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2019 рокум. Перечин

Перечинський районний суд Закарпатської області в складі:

головуючого - судді Чепурнова В. О.,

за участю секретаря судового засідання – Гавій Л.В.,

позивача – ОСОБА_1,

відповідача – ОСОБА_2,

представника Перечинської міської ради – ОСОБА_3,

третьої особи – ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку загального позовного провадження цивільну справу № 304/407/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Перечинської міської ради Закарпатської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – ОСОБА_4, про скасування свідоцтва про право власності на житловий будинок та визнання права власності на його частку, -

В С Т А Н О В И В:

відповідно до ч. 6 ст. 268 ЦПК України 26 лютого 2019 року було проголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення виготовлено та підписано 07 березня 2019 року.

Позивач звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 та Перечинської міської ради, в якому просить скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме будинок № 12 по вул. Чкалова в м. Перечин, що видане на підставі рішення виконкому Перечинської міської ради № 95 від 24 грудня 2010 року на ім’я ОСОБА_2, та визнати за нею 1/3 частину у праві спільної власності на вказаний житловий будинок. Свої позовні вимоги мотивує тим, що відповідач ОСОБА_2 є її колишньою свекрухою та бабусею її дітей, оскільки вона перебувала у шлюбі з її сином ОСОБА_4, який 22 серпня 2017 року було розірвано. Після розірвання шлюбу вона з двома дітьми, один з яких – ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, є інвалідом дитинства, залишилися проживати у спірному будинку з колишнім чоловіком та свекрухою. Вказаний будинок на підставі Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 10 січня 2011 року, виданого за рішенням виконкому Перечинської міської ради Закарпатської області № 95 від 24 грудня 2010 року, належить відповідачу ОСОБА_2 Напередодні вказаних подій, а саме 15 грудня 2010 року ОСОБА_2 склала заповіт, яким усе своє майно, яке належить їй в даний час, яке буде належати їй на день смерті і на яке вона за законом буде мати право, заповіла своєму сину ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2. Разом з тим, 26 липня 2002 року у будинку № 12 по вул. Чкалова в м. Перечин сталася пожежа, в результаті якої вогнем повністю знищено покрівлю будинку, впало дерев’яне перекриття, пошкоджено хатнє майно, під час гасіння водою було залито все, промокли стіни, які практично підлягали знесенню, а отже у ОСОБА_2 в результаті пожежі, що призвела до повного знищення будинку, право власності на такий припинилося. Після того вони зводили новий будинок всі разом спільно, вони з чоловіком продали автомобіль, з братом самостійно виготовляли шлакоблоки для будівництва гаражу, нам також допомагали християнські церкви «Дорога життя» з м. Перечин та села Порошково, із села Минай Ужгородського району, також вони провели газопостачання та електроенергію, змінили вікна, разом із синами копали траншеї, необхідні для підведення комунікацій, перекриття будинку здійснювалося силами її родичів, здійснили добудову ванни та котельні, були придбані всі необхідні будівельні матеріали. Крім того, для придбання речей до будинку, меблів, електротоварів нею укладалися кредитні договори, які вона сплачувала зі своєї заробітної плати та пенсії дитини інваліда. У той же час в 2010 році відповідач ОСОБА_2 розпочала процедуру оформлення права власності на будинок одноосібно на себе, виготовивши на своє ім’я технічний паспорт, в якому з незрозумілих причин зазначено роки побудови 1992-1993 р. р., хоча відмічено про пожежу та зазначено % зносу в межах 15 – 25 %, що станом на 2010 рік є неможливим при експлуатації будинку з 1992-1993 років, тобто майже за 20 років проживання. В результаті на підставі рішення виконкому Перечинської міської ради відповідачу було видано Свідоцтво про право власності на спірний будинок. На сьогоднішній день колишня свекруха намагається виселити її разом з дітьми зі спірного будинку, про що звернулася з позовом до суду. Оскільки будівництво (відновлення) після пожежі будинку та прилеглих до нього споруд було проведено за її рахунок та в результаті їх спільних зусиль, а також зусиль зовсім чужих людей, а також з врахуванням того, що новоутворене майно є повністю іншим і технічно зовсім не відповідає тому майну, яке існувало до 2002 року, вважає, що об’єкти будівництва: житловий будинок з прибудовою з терасою, гараж, літня кухня з прибудовами, огорожа, які розміщені на земельній ділянці, розташованій за адресою Закарпатська область м. Перечин, вул. Чкалова, № 12 є об’єктами спільної сумісної власності членів сім'ї, тому просить позов задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 подала суду відзив на позов, у якому зазначила, що будинок № 12 по вул. Чкалова в м. Перечин був побудований у 1992 році нею, а не спільно з позивачем, чи її сином. На підставі рішення виконкому Перечинської міської ради № 95 від 24 грудня 2010 року їй було видано свідоцтво про право власності на будинок, яке зареєстровано РКП «БТІ» Перечинської районної ради. 26 липня 2002 року у будинку виникла пожежа, якою знищено покрівлю будинку, пошкоджене перекриття та деякі речі, що знаходилися у будинку, тобто будинок не було знищено як стверджує позивач, а відтак ОСОБА_6 безпідставно посилається на статтю 349 ЦК України щодо припинення права власності на майно в разі його знищення. Будинок було пошкоджено пожежею, такий продовжував існувати, право власності на нього не припинялося; ніяких рішень органів влади або органів місцевого самоврядування щодо знищення будинку та припинення права власності на такий не приймалося. Навпаки, після усунення наслідків пожежі, встановлення нової покрівлі, відновлення перекриття та проведення ремонту, будинок є придатним для експлуатації та відповідає вимогам ДБН. Крім того, відповідач зазначає, що ОСОБА_6 ніякої участі в усуненні наслідків пожежі не брала ні особистою працею, ні грошовими коштами. Вказані роботи проводилися за її кошти, а також за кошти благодійної грошової допомоги релігійних громад «Дорога життя» та Церкви християн віри євангельської. Також за власні кошти вона придбавала необхідні будівельні матеріали; кошти на встановлення нового даху та на будматеріали в розмірі 5000 євро їй та сину надала її донька – ОСОБА_7, яка проживає в ІНФОРМАЦІЯ_3. Позивачка разом з її сином та їх дітьми з грудня 2002 року по 2006 рік мали дозвіл на тимчасове проживання в ІНФОРМАЦІЯ_3, де фактично у цей період проживали, так як навчалися там у Кошицькій біблійній школі, а діти у загальноосвітній. Тобто позивача в той період взагалі не було на території України, а тому вона й не могла брати участь у роботах з проведення ремонту спірного будинку. Щодо добудови ванни та котельні, то такі також зводила вона ще у 1992 році, а газифікацію вона проводила у 2004 році, коли проводили газ на вулицю Чкалова, з допомогою ОСОБА_8, який саме й виконував роботи по газифікації, допомагав при купівлі котла та необхідного обладнання і матеріалів. Також звертає увагу, що позивач не була членом її сім'ї, а тому взагалі не може ставити питання про свої права у її власності на спірний будинок з підстав ч.4 ст. 368 ЦК України. На підставі наведеного просила у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Перечинська міська рада Закарпатської області подала заперечення на позовну заяву, у якому зазначає, що Свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САС № 959189 видане на підставі рішення виконавчого комітету ради від 24 грудня 2010 року № 95 на ОСОБА_2. Згідно матеріалів інвентаризаційної справи № 6595 на будинок № 12 по вулиці Чкалова в м. Перечин, зокрема за Актом від 10 квітня 1989 року на підставі рішення виконкому ради № 16 від 31 березня 1989 року було виділено в натурі земельну ділянку, площею 700 м. кв. для будівництва житлового будинку по вул. Партизанській, № 1-а для забудовника ОСОБА_9 Пунктом 1 Рішення Перечинської селищної ради від 28 квітня 1999 року № 28 «Про будівництво» ОСОБА_9 було надано дозвіл на узаконення добудов: літньої кухні з кладовою, гаражу, хліву, ванної до власного будинку по вул. Чкалова, № 12 в м. Перечин. Після цього, 26 липня 2002 року у вказаному будинку виникла пожежа, якою було знищено покрівлю, пошкоджене перекриття та деякі речі, що знаходилися у будинку, тобто сам будинок знищено не було. Пунктом 2 рішення виконавчого комітету ради від 28 липня 2006 року № 75 «Про затвердження висновків про технічний стан жилих будинків» затверджено висновок про технічний стан житлового будинку, побудованого у 1992 році, що розташований в м. Перечин, вул. Чкалова, № 12, забудовником якого є ОСОБА_9. Враховуючи наведене забудовником та власником вказаного будинку була ОСОБА_2, у зв’язку з чим на підставі поданих документів ОСОБА_2 рішенням виконавчого комітету від 24 грудня 2010 року № 95 надано згоду Перечинському РКП «БТІ» на виготовлення свідоцтва на право власності на будівлі та господарські споруди, що розташовані за адресою: м. Перечин, вул. Чкалова, 12. Так, позивач стверджуючи, що оскільки відновлення будинку після пожежі було проведено за її кошт, то вона має право на 1/3 частину у праві спільної сумісної власності на спірний будинок, жодних доказів цього не подає, а відтак на підставі наведеного просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Під час розгляду справи судом були вчиненні наступні процесуальні дії:

- ухвала суду про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у цивільній справі від 12 квітня 2018 року (Т. 1, а. с. 51-52);

- ухвала суду про закриття підготовчого провадження та призначення цивільної справи до судового розгляду по суті від 11 червня 2018 року (Т. 1, а. с. 147-148);

У судовому засіданні позивач ОСОБА_6 свої позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила такі задовольнити, посилаючись на обставини позову.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні, посилаючись на викладені у відзиві підстави, проти позову заперечила у повному обсязі.

У судовому засіданні представник Перечинської міської ради Закарпатської області ОСОБА_3 проти позову також заперечив, обґрунтовуючи свою позицію наведеними у запереченні аргументами.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_4, у судовому засіданні проти задоволення позову заперечив.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши письмові матеріали справи, провівши допит свідків, суд приходить до наступного висновку.

В судовому засіданні встановлено, що згідно матеріалів інвентаризаційної справи №6595 на будинок № 12 по вулиці Чкалова в м. Перечин Закарпатської області актом від 10 квітня 1989 року на підставі рішення виконкому ради № 16 від 31 березня 1989 року було виділено в натурі земельну ділянку площею 700 м. кв. для будівництва житлового будинку по вул. Партизанській (Чкалова), № 1 – «а» для забудовника відповідача ОСОБА_9 (Т. 1, а. с. 81).

Судом також встановлено, що пунктом 1 рішення виконкому Перечинської селищної ради від 28 квітня 1999 року № 28 «Про будівництво» відповідачці ОСОБА_9 було надано дозвіл на узаконення добудов: літньої кухні з кладовою, гаражу, хліву, ванної до власного будинку по вул. Чкалова, № 12 в м. Перечин (Т. 1, а. с. 83).

В судовому засіданні встановлено, що 26 липня 2002 року на горищі вказаного будинку виникла пожежа, якою було знищено покрівлю, пошкоджене перекриття та хатнє майно, що підтверджується актом про пожежу від 27 липня 2002 року (Т. 1, а. с. 102) та довідкою відділу державної пожежної охорони МВС України в Закарпатській області від 29 липня 2002 року № 178 (Т. 1, а. с. 103).

На підставі даних фактів суд дійшов висновку, що об’єкт нерухомості, а саме будинок № 12 по вул. Чкалова в м. Перечин Закарпатської області не був знищений повністю та не припинив існувати як об’єкт цивільних правовідносин. У зв’язку з цим суд вважає, що доводи позивача про те, що в результаті пожежі будинок був повністю знищений та у відповідача право власності на нього припинилося, не відповідають дійсності, а отже, до уваги судом не приймаються.

В судовому засіданні також встановлено, що пунктом 2 рішення виконавчого комітету ради від 28 липня 2006 року № 75 «Про затвердження висновків про технічний стан жилих будинків» затверджено висновок про технічний стан житлового будинку, побудованого у 1992 році, що розташований в м. Перечин, вул. Чкалова, № 12, забудовником якого є відповідач ОСОБА_9 (Т. 1, а. с. 24).

Судом також встановлено, що рішенням виконавчого комітету від 24 грудня 2010 року № 95 надано згоду Перечинському РКП «БТІ» на виготовлення на підставі технічної документації свідоцтва на право власності на будівлі та господарські споруди, що розташовані за адресою: м. Перечин, вул. Чкалова, 12, за відповідачем ОСОБА_2 (Т. 1, а. с. 87).

Згідно витягу про державну реєстрацію прав районного комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Перечинської районної ради від 10 січня 2011 року, реєстраційний номер 32492904, власником будинку № 12 по вул. Чкалова в м. Перечин Закарпатської області в розмірі 1/1 частки є відповідачка ОСОБА_2 (Т. 1, а. с. 89), свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 27 грудня 2010 року (том. 1, а. с. 36).

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного суд дійшов переконання, що дії відповідача, а саме Перечинської міської ради Закарпатської області щодо юридичного оформлення права власності відповідача ОСОБА_2Г повністю відповідають підпункту 10 пункту «б» ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», п. п. 1.4, 1.7, 8.1. Порядку проведення державної реєстрації права власності на об’єкти нерухомого майна, затвердженого Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, яке затверджено наказом № 7/5 Міністерства юстиції України від 07 лютого 2003 року (чинного на момент видачі оскаржуваного свідоцтва про право власності на нерухоме майно № 95 від 24 грудня 2010 року).

Зазначена позиція суду узгоджується з практикою Верховного Суду України. Так, як зазначив Верховний Суд України у своїй ухвалі від 07 вересня 2011 року в справі № 6-5802св10 вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суди повинні враховувати положення ч. 2 ст. 328 ЦК, якою встановлюється презумпція правомірності набуття права власності, котра означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку, або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону. Таким чином, факт неправомірності набуття права власності, якщо це не випливає з закону, підлягає доказуванню, а правомірність набуття права власності включає законність та добросовісність такого набуття.

На підставі вищенаведеного суд дійшов висновку, що позовна вимога про скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно, а саме будинок № 12 по вулиці Чкалова в м. Перечин Закарпатської області, видане на підставі рішення виконкому Перечинської міської ради № 95 від 24 грудня 2010 року на ім’я ОСОБА_2 з мотивів, наведених позивачем, є необґрунтованою та не підлягає до задоволення.

Вирішуючи позовну вимогу про визнання за позивачем 1/3 частини у праві спільної власності на житловий будинок № 12 по вулиці Чкалова в м. Перечин Закарпатської області суд виходить із наступного.

Відповідно до положень ч. ч. 1-3 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Згідно ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням частки кожного з них у праві власності є спільною частковою.

Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб'єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з нормами ЦК до первинного способу набуття права власності належать: набуття права власності на новостворену (виготовлену) річ (у т. ч. на об’єкт незавершеного будівництва), на яку раніше не було і не могло бути встановлене нічиє право власності (ст.331 ЦК); набуття права власності на перероблену річ чи на зібрані плоди або привласнені (добуті) загальнодоступні дари природи, у т. ч. в результаті полювання на диких звірів, вилову риби (ч. 2 ст. 189, статті 332, 333 ЦК); визнання права власності за певних умов на самочинне будівництво (ст. 376 ЦК); набуття права власності на скарб, бездоглядну домашню тварину, знахідку або інше безхазяйне майно, у т. ч. на майно, від якого відмовився або на яке втратив право попередній власник (статті 335–338, 340, 341, 343 ЦК); набуття права власності на майно добросовісним набувачем від неуповноваженого відчужувача у разі відмови власнику в задоволенні позову про його витребування (статті 330, 388, 389 ЦК); набуття права власності за набувальною давністю на окремі об’єкти (ст. 344 ЦК). До похідних способів належить набуття цього права: на підставі правочинів (ст. 334 ЦК); в порядку спадкування після смерті громадянина (ст. 1216 ЦК); в порядку правонаступництва при реорганізації юридичної особи (ч. 2 ст. 104, статті 107, 109 ЦК); у випадку приватизації державного майна та майна, що перебуває у комунальній власності (ст. 345 ЦК).

Позивачка в судовому засіданні стверджувала, що вона зводила новий будинок спільно з чоловіком, а також з братом самостійно виготовляла шлакоблоки, спільно проводила газопостачання та електроенергію, вони змінили вікна, разом із синами копала траншеї, необхідні для проведення комунікацій, перекриття будинку здійснювалося силами родичів з боку позивачки, вони спільно здійснили добудову ванної кімнати та котельні, були придбані необхідні будівельні матеріали. На підтвердження свої слів надала суду копії документів, які на її думку доводять її твердження. На підставі ухвали суду дані копії відповідних документів були приєднанні до матеріалів цивільної справи (Т. 2, а. с. 16-105).

Натомість, допитані з цього приводу в ході судового засідання свідки ОСОБА_10, ОСОБА_7, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 зазначили, що фінансові витрати та розрахунки щодо відновлення належного стану будинку здійснювала здебільшого відповідачка ОСОБА_2, а також окремі релігійні громади. Вказані покази також підтверджуються письмовими доказами, які містяться в матеріалах справи (Т. 1 , а. с. 104-109).

Крім того, здійснивши аналіз наданих позивачкою копій фінансових документів, суд дійшов висновку, що їх зміст не вказує поза будь-яким розумним сумнівом, щодо мети та цілей використання даних коштів для відновлення будинку.

У рішенні ЄСПЛ від 21 липня 2011 року по справі «Коробов проти України» (Korobov v. Ukraine, заява № 39598/03) Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.

Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» Конвенція та практика Європейського суду з прав людини, при розгляді справ судами застосовується як джерело права.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).

На підставі вищенаведеного, виходячи із оцінки доказів, наданих учасниками справи, та враховуючи норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позов є необґрунтованим та не підлягає до задоволення в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 19, 150, 155, 180, 185 СК України, ст. ст. 6-13, 76, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та Перечинської міської ради Закарпатської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – ОСОБА_4, про скасування свідоцтва про право власності на житловий будинок та визнання права власності на його частку – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Закарпатського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1, адреса місця проживання: ІНФОРМАЦІЯ_4.

Відповідач: ОСОБА_2, адреса місця проживання: ІНФОРМАЦІЯ_4.

Відповідач: Перечинська міська рада Закарпатської області, код ЄДРПОУ 04351274; місцезнаходження: 89200 Закарпатська область м. Перечин, пл. Народна, № 16.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ОСОБА_4, адреса місця проживання: ІНФОРМАЦІЯ_4.

Головуючий: ОСОБА_14