Рішення № 80355819, 18.02.2019, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/8200/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" лютого 2019 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:

Головуючого судді Астахової О.О.,

За участю:

секретарів Неділько Л.О., Томіленко В.В., Якименко Т.С.,

позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2,

представника позивачів ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, поданого в особі представника ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про усунення перешкод, зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

Представник позивачів ОСОБА_4 звернувлась до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про усунення перешкод ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у користуванні квартирою АДРЕСА_1. Також, просить зобов'язати відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 припинити вчиняти дії, які порушують право власності позивачів на вказану квартиру.

Мотивуючи вимоги тим, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної чсткової власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності, виданого Дніпровською районною у м. Києві адміністрацією 09 жовтня 2014 року серії НОМЕР_1 В цій квартирі позивачі зареєстровані.

Однак, позивачі позбавлені свого законного права користування та розпорядження належною їм на праві власності квартирою через проживання у ній ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які чинять позивачам перешкоди у реалізації своїх прав.

Позивачі неодноразово звертались до відповідачів з проханням звільнити їх квартиру, оскільки відповідачі користуються нею без відповідних правових підстав. Згоди на проживання в квартирі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 позивачі не надавали, відповідачі не є родичами позивачів, не зареєстровані у вказаній вкартирі.

Однак, відповідачі відмовляються в добровільному порядку виселятись з квартири, що зумовлювало нодноразові звернення до правоохоронних органів.

Як стало відомо з матеріалів кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016100040007991 від 08 червня 2016 року, ОСОБА_5 безоплатно проживає у спірній квартирі на підставі усної домовленості з ОСОБА_7, який є батьком позивачів, а ОСОБА_6 проживає в цій квартирі з дозволу ОСОБА_5

Тому позивачі вважають, що їх право власності на квартиру АДРЕСА_2 порушено, що змушує їх звернутись з даним позовом до суду.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 12 червня 2017 року відкрито провадження у цивільній справі та призначено її до судового засідання. (Т.1 а.с.29).

Відповідачам був встановлений строк для подання заперечення або пояснення щодо позову.

У своєму запереченні проти позову від 12.12.2017 року представник ОСОБА_5 ОСОБА_9 просила відмовити у задоволенні цього позову, та зазначила, що особою, яка наділена правом на звернення до суду за захистом в даній справі є власник спірної квартири.

Оскільки позивачі набули права власності на спірну квартиру з порушенням встановленого законодавством порядку, ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2, Дніпровської районної у м. Києві державної адміністрації про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, визнання права користування квартирою АДРЕСА_1

Вказує, що позивачі не мали права на приватизацію спірної квартири, оскільки не проживали у спірній квартирі, а реєстрація місця проживання в об'єкті приватизації не має юридичного значення для передачі житлового приміщення у власність осіб, і наявність такої реєстрації не дає права на приватизацію.

Батько позивачів ОСОБА_7 був зареєстрований у спірній квартирі з 12 червня 1975 року, та був знятий з реєстрації 14 серпня 2014 року.

Перебуваючи з ОСОБА_5 у довірливих та дружніх відносинах, ОСОБА_7 дозволив йому проживати в спірній квартирі як члену сім'ї наймача. З 07 листопада 2008 року і до цього часу ОСОБА_5 проживає у цій квартирі та оплачує витрати за надані комунальні послуги. За цей період позивачі у спірній квартирі не з'являлись.

ОСОБА_1 зареєстрований у спірній квартирі з 23 жовтня 1980 року, а ОСОБА_2 - з 10 березня 1987 року. 09 жовтня 2014 року Дніпровською районною у м. Києві державною адміністрацією позивачам було видано свідоцтво про право власності на спірну квартиру.

Наявні у ОСОБА_5 абонентські книжки на ім'я ОСОБА_7 підтверджують факт проживання відповідача у цій квартирі.

Позивачі свою думку щодо вселення ОСОБА_5 у спірну квартиру не висловлювали, оскільки на момент його вселення самі не проживали у спірній квартирі.

ОСОБА_5 вважає себе членом сім'ї ОСОБА_7 та вважає, що має право на приватизацію квартири разом з іншими членами сім'ї, які постійно проживали у квартирі, оскільки вселився у спірну квартиру за згодою наймача, до моменту приватизації постійно проживав там шість років.

Зазначає, що позивачі залишили спірну квартиру з метою проживання в іншому помешканні і не мали на меті залишати за собою житлові права на цю квартиру. Тому вони втратили своє право на користування спірною квартирою з моменту вибуття на проживання до іншого помешкання, як втратили право і на її приватизацію.

В порушення вимог закону була проведена приватизація за умов, коли позивачі не проживали в квартирі на момент приватизації, не отримували згоду членів сім'ї відповідача на участь у приватизації, та загалом не могли брати в ній участь так як на підставі ч.2 ст. 107 ЖК УРСР втратили право користування квартирою.

Таким чином, позивачі не мали права на приватизацію спірної квартири, тому вони не є її законними власниками, і не можуть звертатися з позовом про усунення перешкод у праві користування та розпорядження майном.

З огляду на означене просила відмовити у задволення позову в повному обсязі.

За клопотанням представника відповідача Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 14 грудня 2017 року зупинено провадження у даній справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 755/2319/17 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа: Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у м. Києві про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житло, визнання права користування квартирою. (Т. 1 а.с. 100).

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 08.02.2018 року Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 14 грудня 2017 року скасовано та передано справу для продовження розгляду. (Т. 1 а.с. 123,124).

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 12 листопада 2018 року представнику відповідача ОСОБА_5 було відмовлено у повторному клопотанні про зупинення провадження даної справи до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 755/2319/17. (Т. 2 а.с.3,4).

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 12 листопада 2018 року було закінчено підготовче судове засідання і призначено справу до судового розгляду. (Т. 2 а.с. 5,6).

У своїй відповіді на заперечення ОСОБА_1 просив суд відхилити заперечення ОСОБА_5 та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Зазначив, що позивачі з часу свого народження були зареєстровані та проживали у спірній квартирі, ця квартира є їх спільною власністю. Їх батько ОСОБА_7 не мав і не має права власності на цю квартиру. Позивачі в усній, письмовій та іншій формі не надавали згоди на вселення відповідачів у їх квартиру, з відповідачами не укладався договір найму, іншого користування квартирою, у відповідачів відсутні документи, що підтверджують їх реєстрацію, проживання в цій квартирі, відсутні рішення суду які б надавали відповідачам право володіння, користування квартирою або їх вселення в це житло. Таким чином, ні наймач квартири за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, ні її власники не надавали згоди на вселення відповідачів та не використовували квартиру для проживання цих осіб.

Відповідачі в розумінні ст. 64 ЖК України не відносяться до членів сім'ї наймача, ніколи не були членами сім'ї позивачів, не вели спільного господарства як з позивачами так і з їх батьком. Відповідачами не надано доказів свого проживання з позивачами, їх батьком, та ведення з ними спільного господарства. Крім того, ОСОБА_5 проживає за адресою: АДРЕСА_7, а надані ним докази оплати житлово-комунальних послуг не містять інформації, що платником таких послуг є саме ОСОБА_5

Позивачі не мають іншого власного житла крім спірної квартири, не вибули на постійне місце проживання до іншого населеного пункту. Судові рішення про припинення права власності позивачів на їх квартиру відсутні.

Нормами ст. 155 ЖК України передбачено, що жилі будинки (квартири), що є у приватній власності громадян, не можуть бути в них вилучено, власник не може бути позбавлений права користування жилим будинком (квартирою), крім випадків, установлених законодавством. Протиправна поведінка відповідачів порушує право власності позивачів, позбавляє їх можливості володіти, користувати та розпоряджатись квартирою. Наслідки самоправного зайняття особами житлового приміщення передбачені ч. 3 ст. 116 ЖК України, які полягають в тому, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання іншого жилого приміщення. (Т.1 а.с 14-17).

За таких обставин просили позов задовольнити.

Відповідно до п. 9 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У судовому засіданні позивачі та їх представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі, виходячи з доводів, якими обгрунтовується позовна заява та відповідь на заперечення відповідача та просили суд задовольнити позов.

Додатково пляснили, що станом на день розгляду справи в суді відповідачі продовжують проживати у АДРЕСА_1, перешкоджають у вселенні до квартири позивачів, чим чинять перешкоди у користуванні розпорядженні та володінні належної на праві спільної часткової власності спірної квартири позивачам.

Відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_6, а також представник відповідача ОСОБА_9 до суду не з'явились повторно, хоча про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомили. Клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

За таких обставин, суд вважає за можливе проводити розгляд справи у відсутність нез'явившихся осіб на підставі наданих доказів та з урахуванням долучених заперечень проти позову представника відповідача ОСОБА_5 - ОСОБА_9

Суд, вислухавши пояснення позивачів, їх представника, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності, приходить до висновку про задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має права на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України, визначено способи захисту цивільних прав та інтересів судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства.

Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_2 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/2 частині кожному на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_2, виданого 09 жовтня 2014 року Дніпровською районною в м. Києві державною адміністрацією(Т. 1 а.с. 8).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень від 24 листопада 2014 року, право власності на вказану квартиру зареєстровано у встановленому законом порядку 18.11.2014 року (Т. 2 а.с. 20-21).

За даними довідок ЖЕК №4 та КК «Центр комунального сервісу» в квартирі АДРЕСА_2 зареєстровані ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, власником особового рахунку є ОСОБА_1 (Т. 1 а.с.9, 174).

Відповідно до відповіді Департаменту з питань реєстрації Київської міської державної адміністрації від 18 липня 2017 року за адресою: АДРЕСА_3, зареєстровано місце проживання виключно громадян ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (Т. 1 а.с.81).

Згідно відповіді Головного управління Державної міграційної служби України в м. Києві від 13 липня 2017 року ОСОБА_5 із заявою про реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_1, за період з 2015-2016 р.р. до територіального підрозділу ГУ ДМС України в м. Києві не звертався (Т. 1 а.с.82).

Під час судового розгляду встановлено, що у квартирі АДРЕСА_2 з 2008 року проживає відповідач ОСОБА_5 та згодом, за його згодою, до даної квартири був вселений відповідач ОСОБА_6 Дана обставина визнається сторнами, і не має у суду обгрунтованого сумніву щодо достовірності цих обтавин або добровільності їх визнання.

Сторонами також не заперечується, що позивачі не давали своєї згоди на вселення відповідачів до квартири АДРЕСА_1 власниками якої вони являються.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

За ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Згідно із ч. 1- 3 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Аналогічні положення закріплкені в частині першій статті 41 Конституції України, за якими кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України та статті 150 ЖК УРСР, громадяни, які мають у приватній власності квартиру користуються нею для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб, мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд.

Частиною першою та четвертою статті 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім'ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

До членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в ч.2 ст. 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом ч. 2 ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

За змістом зазначених норм матеріального права правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім'ї власника нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням, а також інші особи, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

Згідно зі ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.

Право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є, із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.

Власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Такі ж висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року у справі № 6-709 цс 16, постанові Верховного Суду від 25 січня 2018 року у справі № 462/6070/14-ц, від 25 липня 2018 року у справі №638/13030/13-ц.

У відповідності до п. 33 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню незалежно від того, на своїй чи на чужій земельній ділянці або іншому об'єкті нерухомості відповідач вчиняє дії (бездіяльність), що порушують право позивача.

З огляду на те, що позивачі не давали своєї згоди на вселення відповідачів до квартири АДРЕСА_1 власниками якої вони являються, відповідачі у квартирі не зареєстровані та не набули у встановленому законом порядку порядку право на користування спірною квартирою. Проте, продовжують в ній проживати не зважаючи на вимоги співвласників про їх добровільне виселення, суд приходить до висновку, що відповідачами чиняться перешкоди позивачам у користуванні, володінні та розпорядженні належним їм майном.

Частиною третьою статті 116 ЖК України передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов'язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі.

Відповідно до п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

За приписами ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Позивачами доведено належними, допустимими та достатніми доказами обставину того, що відповідачі самоправно зайняли жиле приміщення - квартиру АДРЕСА_1 співвласниками якої вони являються, та чинять їм перешкоди у користуванні належним їм нерухомим майном.

При оцінці аргументів та доводів сторін суд керується рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010, no. 4241/03, в якому вказується, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

А відтак, надаючи оцінку доказам у справі, зокрема щодо заборгованості по комунальним пслугам та послугам з утримання будинку по квартирі АДРЕСА_1 а також щодо заборгованості по комунальним послугам по місцю фактичного проживання ОСОБА_2, суд зазначає, що вони підтверджені належними доказами. Проте, в розрізі даного спору не мають доказового значення на підтвердження чи спрстування обставин які предметом розгляду.

Підсумовуючи наведене, під час судового розгляду судом встановлено, що відповідач ОСОБА_5 вселився у належну позивачам на праві спільної часткової власності квартиру з дозволу колишнього наймача цієї квартири - батька позивачів ОСОБА_7, а відповідач ОСОБА_6 - з дозволу відповідача ОСОБА_5

Жоден з відповідачів у належній позивачам квартирі АДРЕСА_2 не зареєстрований, хоча проживають в цій квартирі до даного часу, а за даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, місцем проживання відповідача ОСОБА_5 є АДРЕСА_4 (т.2, а.с. 18-19).

Судом також встановлено, що відповідачі не є і не були членами сім'ї ні власників спірної квартири - позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2, ні колишнього наймача цієї квартири - батька позивачів ОСОБА_10 Відповідачі не відносяться до кола осіб, які постійно проживали разом з наймачем та вели з ним спільне господарство.

Твердження ОСОБА_5 про відсутність зі сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заперечень щодо проживання відповідачів у квартирі № 85 на час їх вселення не може бути прийняте судом до уваги, оскільки на час вселення відповідачів у спірну квартиру останні не звертались до позивачів, як членів сім'ї наймача, з питанням надання їм дозволу на проживання в АДРЕСА_1

Відповідачами не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що при їх вселенні у спірну квартиру було укладено угоду про інший порядок користування спірною квартирою.

Крім того, між відповідачами та колишнім наймачем квартири № 85 ОСОБА_7 не укладався договір про відшкодування витрат на утримання нерухомого майна та комунальних послуг, тому надані відповідачами копії рахунків на оплату комунальних послуг та квитанції про їх оплату не є доказами, що підтверджують правомірне проживання відповідачів у квартирі позивачів.

Твердження відповідачів щодо незаконності приватизації спірної квартири не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки на час розгляду цієї справи свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_5 серії НОМЕР_3, видане 09 жовтня 2014 року Дніпровською районною в м. Києві державною адміністрацією ОСОБА_1 та ОСОБА_2, чинне, недійсним не визнано.

Згідно зі ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.

Тому, суд приходить до висновку, що відповідачі вселились у спірну квартиру за відсутності у них будь-яких підставі для зайняття житла, проживаючи у спірній квартирі без належних правових підстав, чинять позивачам перешкоди у праві володіння та розпорядження належним їм нерухомим майном, а, отже, наявні підстави для виселення ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з вказаної вище квартири без надання іншого житлового приміщення.

А тому, позовні вимоги є обгрунтованими, доведеними належними, допустимими та достатніми доказами і підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

За загальним правилом судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 1 ст. 141 ЦПК України).

Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача (ч. 2 ст. 141 ЦПК України).

Відповідно до абз. 1 ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

З огляду на викладене підлягає стягненню із відповідача на користь кожного з позивачів сума судового збору сплаченого відповідно до квитанцій № 240 та № 241 від 22 травня 2017 року у розмірі 640,00 грн. Тобто по 320,00 грн. з кожного.

Керуючисьст. 41, 129 Конституції України, ст.ст. 1-13, 76-83, 141, 209-211, 258-259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 316,317,319,383, 386, 391 ЦК України, ст.ст. 9, 116, 156 ЖК Української РСР, суд,

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1, ОСОБА_2, поданого в особі представника ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про усунення перешкод, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.

Усунути перешкоди у користуванні квартироюАДРЕСА_1 ОСОБА_11, ОСОБА_2.

Виселити із квартири АДРЕСА_6 ОСОБА_12, ОСОБА_6 без надання іншого житлового приміщення.

Стягнути з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 по 320,00 грн. судового збору з кожного.

Стягнути з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 по 320,00 грн. судового збору з кожного.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30-ти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Cуддя О.О.Астахова