
МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 березня 2019 р. № 1440/2292/18 м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мельника О.М., розглянув в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом:АТ "Миколаївобленерго", вул. Громадянська, 40, м. Миколаїв, 54017
до відповідача:Управління Держпраці у Миколаївській області, вул. Маршала Василевського, 40/1, м. Миколаїв, 54003
про:визнання протиправним та скасування припису від 30.08.2018 № МК1259/588/АВ/П,
ВСТАНОВИВ:
Акціонерне товариство «Миколаївобленерго» (далі - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Управління Держпраці у Миколаївській області (далі - відповідач), в якому просить суд визнати протиправним та скасувати припис Управління Держпраці у Миколаївській області щодо дотримання вимог законодавства України про працю АТ "Миколаївобленерго"30.08.2018 року № МК 1259/588/АВ/П.
Ухвалою від 24.09.2018 року провадження у справі № 1440/2292/18 було відкрито та призначено справу до розгляду.
28.09.2018 року Акціонерне товариство «Миколаївобленерго» звернулось до суду з адміністративним позовом до Управління Держпраці у Миколаївській області про визнання протиправною та скасування постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 14.09.2018 року № МК1259/588/АВ/П/ПТ/ВЗ-ФС.
Ухвалою від 02.10.2018 року провадження у справі № 1440/2383/18 було відкрито та призначено справу до розгляду.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 21.11.2018 року справу № 1440/2292/18 та справу № 1440/2383/18 об'єднано в одне провадження відповідно до ст. 172 КАС України та присвоєно номер справи № 1440/2292/18.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що винесені відповідачем припис і постанова є протиправними, оскільки аналізуючи діючі на території України закони та Акт інспекційного відвідування, зробив висновок про те, що для застосування гарантій, визначених статтею 119 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), необхідна наявність зазначених у статті умов, а саме - особливого періоду, який на час проведення перевірки на території України не був офіційно оголошений відповідно до Закону України «Про оборону України», тому припис та постанова відповідача підлягають скасуванню.
Відповідач проти задоволення позову заперечував, надав відзив, зазначивши, що припис та постанова винесені відповідачем, відповідають вимогам ст.119 КЗпП України, ч.2 ст.39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» вважає, що прийняття особи на військову службу не лише за імперативним рішенням уповноваженого державного органу, і за власним волевиявленням шляхом укладення контракту у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, надає такій особі право користуватись гарантіями, передбаченими ч.3 ст.119 КЗпП України. З 18 березня 2014 року в Україні настав особливий період. Згідно листа Генерального штабу Збройних Сил України від 12.05.2016 №716/1/352, адресованого Державній службі України з питань праці, незважаючи на те, що у 2016 році рішення про проведення мобілізації не оголошувалось, воєнний стан не вводився, Збройні Сили України функціонують в умовах особливого періоду.
Відповідно до ч. 9 ст.205 КАС України, суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження. Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (ч. 5 ст. 250 КАС України).
Дослідивши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, матеріали, що містяться у справі, суд встановив таке.
Відповідно по наказу Управління Держпраці у Миколаївській області від 15.08.2018 №281 в період з 16.08.2018 по 23.08.2018 інспектором праці проведено інспекційне відвідування АТ «Миколаівобленерго» з питань додержання законодавства про працю.
Питання, що підлягали контролю, згідно направлення: трудовий договір (оформлення трудових відносин з найманими працівниками); припинення трудового договору по п.3 ч.1 ст.36 КЗпП України; ведення достовірного обліку виконуваної працівниками роботи та бухгалтерського обліку на оплату праці; гарантії найманих працівників, дотримання вимог ст. 119 КЗпП України.
У ході інспекційного відвідування встановлено, що в порушення вимог ч.3 ст. 119 КЗпП Украіни за працівниками АТ «Миколаівобленерго», призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення, не зберігаються місце робота, посада і середній заробіток на підприємстві.
Вказане порушення встановлено відносно працівників ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, яких прийнято на військову службу за контрактом, проте Товариством не збережені місце робота, посада і середній заробіток.
29.08.2018 за вих. №01/24-6429 АТ «Миколаївобленерго» надані заперечення до акту інспекційного відвідування.
30.08.2018 інспектором відповідача було внесено припис №МК1259/588/АВ/П про усунення виявлених порушень в термін до 31.08.2018.
Позивачем вимоги припису від 30.08.2018 №МК1259/588/АВ/П про усунення виявлених порушень законодавства про працю щодо забезпечення виконання вимог ст. 1 19 КЗпП України у визначений строк не виконано.
За невиконання припису від 30.08.2018 №МК1259/588/АВ/П відповідачем винесена постанова про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 14.09.2018 року № МК1259/588/АВ/П/ПТ/ВЗ-ФС.
Позивач не погоджується з винесеними відповідачем приписом та постановою в зв'язку з чим звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку діям управління Держпраці у Миколаївській області щодо винесення припису та постанови про накладення штрафу, суд виходить з того, що згідно з пунктом 1 Положення про Державну службу України з питань праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2015 року № 96, Державна служба України з питань праці (Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття (далі - загальнообов'язкове державне соціальне страхування) в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб.
Відповідно до пункту 7 цього Положення Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Статтею 1 Закону України від 05 квітня 2007 року № 877-V "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" (надалі Закон № 877-V) визначено, що заходи державного нагляду (контролю) планові та позапланові заходи, які здійснюються у формі перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та в інших формах, визначених законом.
Частиною другою статті 8 Закону № 877-V визначено, що органи державного нагляду (контролю) та їх посадові особи під час здійснення заходів державного нагляду (контролю) зобов'язані, зокрема: повно, об'єктивно та неупереджено здійснювати державний нагляд (контроль) у межах повноважень, передбачених законом; не допускати здійснення заходів державного нагляду (контролю) та інших заходів, що не відповідають або не встановлені цим Законом; дотримуватися встановлених законом принципів, вимог та порядку здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Відповідно до статті 259 КЗпП України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Центральні органи виконавчої влади здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, в установах і організаціях, що перебувають у їх функціональному підпорядкуванні, крім органів доходів і зборів, які мають право з метою перевірки дотримання податкового законодавства здійснювати такий контроль на всіх підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування.
Стосовно порушень, які стали безпосередньою підставою для видачі Припису 30.08.2018 №МК1259/588/АВ/П, суд бере до уваги те, що згідно з п.3 ч.1 ст.36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.
Працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу" і "Про альтернативну (невійськову) службу", "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів. (ч.2 ст.119 КЗпП України).
Відповідно до ч.3 ст.119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Гарантії, визначені у частині третій цієї статті, зберігаються за працівниками, які під час проходження військової служби отримали поранення (інші ушкодження здоров'я) та перебувають на лікуванні у медичних закладах, а також потрапили у полон або визнані безвісно відсутніми, на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах після їх звільнення з військової служби у разі закінчення ними лікування в медичних закладах незалежно від строку лікування, повернення з полону, появи їх після визнання безвісно відсутніми або до дня оголошення судом їх померлими (ч.4 ст.119 КЗпП України).
Гарантії, визначені у частині третій цієї статті, в частині збереження місця роботи, посади не поширюються на осіб, які займали виборні посади в органах місцевого самоврядування та строк повноважень яких закінчився (ч.5 ст.119 КЗпП України).
Відповідно до ч.2 ст.2 Закону України №2232-XII від 25.03.1992 «Про військовий обов'язок і військову службу» проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.
Згідно з п.15 "Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України" контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - контракт про проходження військової служби) - письмова угода, що укладається між громадянином і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби.
Як передбачено абз.1 п.2.16 розділу II "Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України", затвердженої 10.04.2009 наказом Міністра оборони України №170, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за №438/16454, на військову службу за контрактом на посади рядового, сержантського, старшинського і офіцерського складу відбираються придатні до військової служби за станом здоров'я громадяни України, які виявили бажання проходити військову службу в Збройних Силах України та які відповідають вимогам, визначеним законодавством.
Відповідно до абз.4, 5 ст.1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Згідно з ч.8 ст. 4 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" з моменту оголошення мобілізації (крім цільової) чи введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
За змістом наведених вище норм, з моменту оголошення мобілізації настає особливий період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Указом Президента України №303/2014 від 17.03.2014 «Про часткову мобілізацію» (затвердженим Законом України №1126-VІІ від 17.03.2014), постановлено: оголосити та провести часткову мобілізацію; Голові Служби безпеки України, начальнику Управління державної охорони України, Голові Служби зовнішньої розвідки України, вищому командуванню Національної гвардії України, керівникам центральних органів виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування України, Оперативно-рятувальну службу цивільного захисту, перевести підпорядковані військові формування України, Оперативно-рятувальну службу цивільного захисту на організацію та штати воєнного часу.
Указами Президента України №454/2014 від 06.05.2014, №607/2014 від 21.07.2014, №15/2015 від 14.01.2015, які були затверджені Законами України від 06.05.2014 №1240-VІІ, від 22.07.2014 №1595-VІІ, від 15.01.2015 №113-VІІІ, також оголошувались та проводились часткові мобілізації.
Згідно з п.5 Указу Президента України №15/2015 від 14.01.2015 зобов'язано Кабінет Міністрів України, зокрема, перевести національну економіку України на функціонування в умовах особливого періоду в обсягах, що гарантують безперебійне забезпечення потреб Збройних Сил України та інших військових формувань України під час виконання покладених на них завдань, привести визначені галузі, підприємства, установи та організації у ступінь повна готовність.
Відтак, з моменту прийняття Президентом України Указу №303/2014 від 17.03.2014 «Про часткову мобілізацію» в Україні настав особливий період: Збройні Сили України переведені на функціонування в умовах особливого періоду, а в подальшому Указом Президента України №113-VІІІ від 15.01.2015 переведено національну економіку України на функціонування в умовах особливого періоду.
Відповідно до абз.3 ч.4 ст.3 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зміст мобілізації становить: переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду; переведення Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу.
Тобто, закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення особливого періоду.
Водночас, згідно з абз.6 ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Особливий період настає з моменту оголошення мобілізації та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Під мобілізацією слід розуміти комплекс заходів, здійснюваних серед іншого з метою переведення Збройних Сил України на організацію і штати воєнного часу.
Звідси, особливий період не закінчується з моменту закінчення строку проведення мобілізації, який встановлюється у кожному окремому Указі Президента України. Закінчення періоду мобілізації не припиняє існування особливого періоду. Закінчення дії особливого періоду в країні пов'язане виключно з прийняттям Президентом України Указу про демобілізацію.
Отже, з аналізу наведеного можна дійти висновку, що особливий період розпочався з 18 березня 2014 року після прийняття вказаного Указу Президента України та станом на час виникнення спірних правовідносин його скасовано (припинено) не було, оскільки, як зазначалось вище, складовими частинами такого періоду є час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій, який в повному обсязі не завершений навіть станом на час вирішення спірних правовідносин у судовому порядку.
Наведені висновки також узгоджуються зі змістом постанови ВАСУ від 16 лютого 2015 року №800/582/14-а.
Оскільки станом на час виникнення спірних правовідносин відсутній Указ Президента України про оголошення демобілізації в розумінні ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», то прийняття ОСОБА_1 (з 01.03.2018 р.), ОСОБА_2 (з 12.02.2018 р.), ОСОБА_3 (з 10.04.2018 р.), та ОСОБА_4 ( з 27.06.2018 р.) на військову службу за контрактом, мало місце під час дії особливого періоду, а тому позивач при вирішенні питання щодо звільнення вказаних працівників допустив порушення вимог ч.3 ст.119 КЗпП України.
З урахуванням приписів ч.2 ст.2 КАС України суд оцінивши докази, які є у справі, в їх сукупності приходить до висновку, що Припис №08-01-561/0431-0348 від 20.11.2017 прийнято відповідачем обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, розсудливо, а отже є правомірним.
У ст.19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як зазначено у ч.1 ст.9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З огляду на викладене вище, позовні вимоги позивача є не обґрунтованими і не підлягають задоволенню.
На підставі ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з відмовою в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі, судові витрати не стягуються.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 139, 243-246 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
В задоволенні адміністративного позову АТ "Миколаївобленерго" (вул. Громадянська, 40, м. Миколаїв, 54017 ідентифікаційний код 23399393) до Управління Держпраці у Миколаївській області (вул. Маршала Василевського, 40/1, м. Миколаїв, 54003, ідентифікаційний код 39787411) відмовити.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду , або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.М. Мельник
Судове рішення № 80344991, Миколаївський окружний адміністративний суд було прийнято 11.03.2019. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити необхідні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 1440/2292/18. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: