Рішення № 80344148, 26.02.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 лютого 2019 р. Справа№200/13142/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Кониченка Олега Миколайовича при секретарі судового засідання Рудь Т.В. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Держгеокадастру в Донецькій області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він 17 серпня 2017 року звернувся до Головного управління Держгеокадастру в Донецькій області із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності що перебувають у запасі на території Покровської сільської ради Мангушського району Донецької області для ведення особистого селянського господарства.

Не отримавши наказу на клопотання в строк, передбачений ч.4 ст.118 ЗК України, він, згідно ч.7 вказаної статі, отримав право на замовлення проекту землеустрою без надання такого дозволу, про що письмово попередив відповідний орган, додавши договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки уклав 26 грудня 2017 року з фізичної особою підприємцем ОСОБА_2

У травні 2018 року проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки було виготовлено. Відомості про неї були внесені до Державного земельного кадастру, вона була зареєстрована як розташована за межами населених пунктів на території Покровської сільської ради Мангушського району Донецької області, їй було присвоєно кадастровий номер НОМЕР_2.

У червні 2018 року проект землеустрою було направлено до Головного управління Держгеокадастру в Донецькій області в м.Костянтинівці для затвердження проекту землеустрою та передачі земельної ділянки безоплатно у власність ОСОБА_1

15 червня 2018 року листом №К-2488/0-1440/0/37-18 проект землеустрою управлінням було повернуто із зауваженнями на доопрацювання.

Після усунення недоліків , які були зазначені в листі від 15.06. 2018 року проект знову було надіслано до управління для затвердження.

17.07.2018 року листом з управління №К-3129/0-1669/0/37-18 проект землеустрою з матеріалами, доданим и до нього повторно було повернуто і зазначено, що підготувати відповідне рішення неможливо, рекомендовано для вирішення цього питання звертатися до суду.

Як вбачається з останнього інформаційного листа управління, рішення про затвердження проекту не було прийнято тому, що проект землеустрою не відповідає ст.50 Закону України «Про землеустрій», а саме відсутнє рішення відповідного органу виконавчої влади про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; у акті прийому передачі межових знаків на зберігання відсутній підпис суміжного землекористувача (ст.96 ЗК), додаток два до Інструкції про встановлення меж земельних ділянок в натурі на місцевості та їх закріплення межовими знаками, затверджених наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 року №376, запроектована земельна ділянка є частиною земельного масиву, на якому за наказами управління «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою» було надано дозволи на виготовлення документації із землеустрою 50-громадянам, учасникам АТО по 0,12 га кожному для садівництва.

Позивач не погоджується з такими підставами для відмови у затвердженні проекту землеустрою.

Зазначив, що чинне законодавство не передбачає таких підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою та передачі земельної ділянки безоплатно у власність.

Просив суд визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеонадастру в Донецькій області щодо неприйняття наказу про затвердження проекту землеустрою на передачу земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_2 безоплатно у власність ОСОБА_1 площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства; зобов'язати Головне управління Держгеокадстру в Донецьній області видати наказ про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину України ОСОБА_1 для ведений особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності,площею 2,0 га кадастровий номер НОМЕР_2, розташованої за межами населених пунктів на території Покровської сільської ради Мангушсьного району Донецьної області згідно проекту землеустрою від 07.05. 2018 року та визнати неправомірними і скасувати накази від 06, 07 листопада 2017 року «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою учасникам АТО по 0,12 га кожному з земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Покровської сільської ради Мангушсьного району Донецької області, які накладаються на земельну ділянку ОСОБА_1 згідно кадастрової зйомки.

Ухвалою від 26 листопада 2018 року суд залишив позовну заяву без руху.

Ухвалою від 18 грудня 2018 року суд відкрив провадження у справі, призначивши до розгляду за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 14 січня 2018 року.

14 січня 2019 року розгляд справи відкладено на 29 січня 2019 року.

24 січня 2019 року відповідач надав через канцелярію суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого, просив суд відмовити у задоволені позовних вимог.

В обґрунтування відзиву на позовну заяву відповідач зазначив, що позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області з клопотанням про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,0000 га безоплатно у власність із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що розташована за межами населених пунктів Покровської сільської ради Мангушського району Донецької області, від 17.08.2017 без номеру, яке надійшло та зареєстровано 22.08.2017.

Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області розглянуло клопотання та надало вмотивовану відмову викладену у листі від 25.09.2017 № К-4376/0-3111/6-17, в якій зазначено, що Позивачем не вибрано вид угідь витребуваної земельної ділянки відповідно до статті 22 Земельного кодексу України.

Головним управлінням Держгеокадастру у Донецькій області було направлено відповідь звичайним листом. Відправка документів кожен день відповідальною особою за діловодство, яка несе документацію на пошту та кидає у скриньку для листів.

Надсилання вихідної документації (а саме відповіді на запит на отримання публічної інформації) заказними листами не передбачено.

Однак, Позивачем не взято до уваги листа Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області від 25.09.2017 № К-4369/0-3117/6-17 та надіслало повідомлення від 01.12.2017, яке надійшло та зареєстровано відповідачем 12.12.2017.

В повідомленні зазначено, що позивача не влаштувала відповідь позивача та не відповідь відповідача. Зважаючи на суперечливість інформації у повідомленні вважає, що позивач вводить суд в оман щодо не отримання відповіді від відповідача взагалі.

Розглянувши повідомлення позивача, відповідач повідомив листом від 27.12.2017 №К-6804/0-4338/6-17 про неправомірність позивачем укладеного договору про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Проігнорувавши листи Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області позивачем було виготовлено проект землеустрою.

Відповідно до статті 50 Закону України «Про землеустрій» проект землеустрою повинен містити рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відповідач додатково повідомив, що до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області 11.10.2017 звернулось 16 учасників АТО, яким 25.10.2017 було надано дозвіл на земельні ділянки що перебувають у запасі на території Покровськької сільської ради Мангушського району.

Місце розташування витребуваної земельної ділянки співпадає з земельними ділянками, які надані учасникам АТО.

29 січня 2019 року розгляд справи відкладено на 12 лютого 2019 року.

12 лютого 2019 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26 лютого 2019 року.

Суд дослідивши подані матеріали справи встановив наступне.

Позивач, ОСОБА_1, 17 серпня 2017 року звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність площею 2,0 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі на території Іллічівської (Покровської) сільської ради Мангушського району Донецької області для ведення особистого селянського господарства. До клопотання долучено обґрунтування та викопіювання із схеми землеустрою. Вказане клопотання отримано відповідачем 22.08.2017 року.

25 вересня 2017 року відповідачем на адресу позивача було направлено простою кореспонденцією лист за №К-4370/0-3133/6-17, відповідно до якого повідомлено, що у клопотанні про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відсутній вид вугіль витребуваної земельної ділянки (згідно зі статтею 22 Земельного кодексу України).

Позивач стверджуючи про те, що не отримував жодної відповіді від відповідача направив на його адресу повідомлення від 01.12.2017 року, (яке отримано Управлінням 12.12.2017 року) про те, що він замовляє розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання дозволу, як це передбачено пунктом статті 118 ЗК України.

У відповідь на повідомлення, відповідач направив на адресу позивача лист від 27.12.2017 року за №К-6805/0-4337/6-17, відповідно до якого повідомив, що за результатами клопотання була надана відповідь, яка надіслана поштою тому твердження щодо не повідомлення про ненадання відповіді про розгляд клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки є безпідставним. У зв'язку з чим, правові підстави для розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без отримання дозволу Головного управління відсутні.

26 грудня 2017 року позивач направив на адресу відповідача повторне повідомлення про те, що оскільки у місячний строк з дня реєстрації клопотання, управлінням не було надано дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні, то як особа зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє. До повідомлення позивачем було додано договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

На повторне повідомлення позивача від 26.12.2017 року, Головне управління Держгеокадастру Донецькій області направило на адресу позивача лист від 13.02.2018 року за №К/217/0-236/0/37-18 з інформацією аналогічною викладеної у листі від 27.12.2017 року за №К-6805/0-4337/6-17 про відсутність правових підстав для розроблення проекту землеустрою.

У травні 2018 року позивачем було виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність яка розташована за межами населених пунктів на території Покровської сільської ради Мангушського району Донецької області, про що внесені відомості до Державного земельного кадастру та присвоєно кадастровий номер НОМЕР_2.

У червні 2018 року позивачем було направлено на адресу позивача клопотання про затвердження проекту землеустрою щодо відведення їй у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

15 червня 2018 року за №К-2488/0-1440/0/37-18 проект землеустрою був повернутий відповідачем на доопрацювання.

Після усунення недоліків, позивач знов звернувся до управління з клопотанням про затвердження проекту землеустрою.

17 липня 2018 року відповідачем була надана відповідь за №К-3129/0-1669/0/37-18, про те, що зауваження вказані у листі усунені не в повному обсязі, а саме:

- проект землеустрою не відповідає статті 50 Закону України «Про землеустрій», а саме, відсутнє рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України;

- в акті прийому-передачі межових знаків на зберігання (стор.48) відсутній підпис суміжного землекористувача (ст.96 Земельного кодексу України, додаток 2 до Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 № 376).

Крім того, зазначено, що запроектована до відведення земельна ділянка є частиною земельного масиву, на який наказами Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою» було надано дозволи на виготовлення документації із землеустрою 50-ти громадянам, на яких поширюється дія пунктів 19 і 20 частини першої статті 6, пунктів 11-14 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (учасникам антитерористичної операції), орієнтованою площею 0,12 га кожному, із цільовим призначенням - для ведення садівництва. Враховуючи викладене, підготувати відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою та передачу витребуваної земельної ділянки безоплатно у власність не представляється можливим.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходив з наступного.

Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно частиною другої статті 14 Конституції України, право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Згідно з статтею 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Положеннями п. 1 ст. 22 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) визначено, що землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо) (ч. 2 ст. 22 ЗК України).

При цьому, п. «а» ч. 3 ст. 22 ЗК України визначено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

За приписами ч. 4 ст. 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною 8 цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Згідно пункту 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №15 (далі за текстом - Положення 15) Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Підпунктом 31 пункту 4 Положення 15 визначено, що Держгеокадастр відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, розпоряджається землями державної власності сільськогосподарського призначення в межах, визначених ЗК України, безпосередньо або через визначені в установленому порядку його територіальні органи.

Положеннями п. «в» ч. 3 ст. 116 ЗК України визначено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених вказаним Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.

Згідно з ч.ч. 6, 7 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 вказаного Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 вказаного Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені зазначеною статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою для відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

За приписами ч. 3 ст. 50 Закону України «Про землеустрій» від 22.05.2003 року №838 проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок серед іншого включають рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом).

При цьому суд звертає увагу, що частина 7 статті 118 Кодексу була доповнена абзацом 3 згідно із Законом № 366 від 02.07.2013 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури відведення земельних ділянок»:

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Як вбачається зі змісту цього закону, він встановлює відповідальність посадових осіб за порушення строків розгляду документів з землеустрою, забороняє витребування не передбачених законом документів, визначає наслідки не прийняття уповноваженими суб'єктами рішень. Тобто даний закон покликаний додатково упорядкувати земельні правовідносини, захистити права осіб, зацікавлених в отриманні земельних ділянок, від зволікань, безпідставних рішень органів влади.

Відтак суд вважає, що запроваджений цією нормою принцип мовчазної згоди, надає особі, яка звернулась за наданням дозволу на розробку проекту землеустрою та не отримала у визначений законом строк рішення, такі ж права, які має особа, яка цей дозвіл отримала.

Тобто особа, яка розробила проект землеустрою за принципом мовчазної згоди, також має право на звернення за затвердженням цього проекту. І відмова в затверджені проекту з підстав відсутності дозволу на його розроблення суперечить наведеним приписам та позбавляє особу захисту від бездіяльності органу владних повноважень, який вона отримала за Законом №366 від 02.07.2013 року.

Щодо направлення Головним управлінням Держгеокадастру 25.09.2017 року на адресу позивача відповіді на його клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність суд оцінює його наступним чином.

По-перше, відповідачем не доведено направлення на адресу позивача та отримання ним даної відповіді. Як зазначає відповідач, даний лист був направлений простою кореспонденцією, оскільки надіслання рекомендованої кореспонденції в таких випадках законодавством не передбачена.

Проте така позиція, за умови відсутності будь-яких доказів, унеможливлює доведення суду, обізнаність позивача щодо прийнятого за його клопотанням рішення. При цьому саме на відповідача, як суб'єкта владних повноважень приписами статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладений обов'язок доказування правомірності свої дій та рішень.

Реєстрації листа від 25.09.2017 року в системі діловодства управління не є підставою вважати, що відповідач належним чином повідомив позивача про прийняте рішення.

По-друге, стаття 118 Земельного кодексу визначає лише два можливих рішення відповідача при розгляді клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою - або надання такого дозволу, або мотивована відмова у його наданні.

При цьому відмова в надані дозволу має бути вмотивованою, і підставою для відмови може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою.

Натомість в наданій відповіді зазначено про не визначення виду угідь витребуваної земельної ділянки, що не відповідає вимогам кодексу, оскільки не є обов'язковою складовою клопотання про надання дозволу.

Як було встановлено судом, позивач разом з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою надані графічні матеріали із зазначенням місця розташування земельної ділянки, щодо якої позивач бажає отримати дозвіл, а саме земельної ділянки орієнтованою площею 2,0 га, що розташована на території Іллічівської (Покровської) сільської ради Першотравневого (Мангушського) району Донецької області. Тобто додані матеріали дають можливість ідентифікувати земельну ділянку. В разі необхідності цього для прийняття рішення, відповідач не був позбавлений можливості встановити вид угідь бажаної

ділянки.

За таких обставин суд вважає такими, що ґрунтуються на приписах закону дії позивача щодо укладення договору про розроблення проекту землеустрою та повідомлення про це відповідача.

Стосовно відсутності підпису суміжного землекористувача в акті прийому-передачі межових знаків на зберігання суд зазначає наступне.

За приписами статті 198 Земельного кодексу України кадастрова зйомка включає в себе зокрема погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами.

Згідно п. 3.12. Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 року № 376, закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез'явлення якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення

вищезазначених робіт, про що зазначається у акті прийомки-передачі межових знаків на зберігання.

Відтак непогодження суміжним землекористувачем меж земельної ділянки не є само по собі підставою для прийняття уповноваженим органом рішення про відмову у затвердженні технічної документації та передачі земельної ділянки у власність.

Такий висновок ґрунтується також на рішеннях Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 681/1039/15-ц, від 18.04.2018 року № 346/4408/15-ц, який наголошує, що "Акт погодження меж земельної ділянки є складовою частиною технічної документації, на підставі якої орган місцевого самоврядування, реалізуючи власну компетенцію, приймає рішення про передачу громадянам безоплатно земельних ділянок у власність. При цьому кадастровою зйомкою є комплекс робіт, яку проводять юридичні та фізичні особи, які одержали в установленому порядку ліцензію на проведення геодезичних і картографічних робіт, а при їх проведенні суміжні землекористувачі погоджують межі земельних ділянок і вказані дії не впливають на правовий режим земельної ділянки і не є юридичним фактом, на підставі якого виникають, змінюються чи припиняються земельні правовідносини, оскільки в результаті кадастрових робіт створюється лише інформаційна база.

Погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов'язкових технічних помилок. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є "погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами". Із цього зовсім не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документа - акта погодження меж - слід вважати, що погодження меж не відбулося. Видається, що погодження полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови (якщо вони озвучені)."

З огляду на викладене відмова Головного управління Держгеокадастру у прийнятті рішення про затвердження проекту землеустрою та передачі витребуваної земельної ділянки у власність є безпідставною та такою, що не ґрунтується на приписах закону.

Суд вважає безпідставними також посилання відповідача під час розгляду справи на те, що 25.10.2017 року ним були надані дозволи на розроблення проектів землеустрою 16 учасникам АТО, і місце розташування цих земельних ділянок співпадає.

Так, вказані обставини не були визначені підставою відмови в прийнятті рішення про затвердження проекту землеустрою.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, суд вважає, що відповідач, відмовляючи позивачу у затвердженні проекту землеустрою, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, Законом України «Про землеустрій», без дотримання вимог частини другої статті 2 КАС України, а тому наявні підстави для визнання вказаної відмови протиправною.

Щодо обраного позивачем способу захисту прав, шляхом зобов'язання відповідача видати наказ про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведений особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності,площею 2,0 га кадастровий номерНОМЕР_2, розташованої за межами населених пунктів на території Покровської сільської ради Мангушсьного району Донецьної області згідно проекту землеустрою від 07.05. 2018 року, суд зазначає про наступне.

Статтею 118 Земельного кодексу України не визначено прямого обов'язку уповноважених органів реалізувати ці повноваження у формі рішення, листа, тощо.

В той же час, зазначене питання має важливе значення для обрання ефективного способу захисту прав особи в суді.

Правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено відповідним Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333 (далі - Положення № 333) та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2016 року за № 1391/29521.

Пунктом 8 Положення № 333 передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.

Крім того, згідно з пунктом 84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої Наказом Держгеокадастру від 15 жовтня 2015 року № 600, накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, адміністративно-господарських, кадрових питань.

При цьому пунктом 123 вказаної Інструкції визначено, що службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як: відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях вищих посадових осіб; відповіді на запити, звернення; відповіді на виконання доручень установ вищого рівня; відповіді на запити інших установ; відповіді на звернення громадян; відповіді на запити на інформацію; ініціативні листи; супровідні листи.

Отже, відповідно до положень вказаних нормативно-правових актів, за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, останнім має видаватися відповідний наказ. При цьому листи складаються у разі надання відповіді на звернення громадян.

Таким чином, рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його затвердженні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.

Разом з тим, в даному випадку позивач звернувся до відповідача не із зверненням громадянина, а із відповідною заявою, за наслідками розгляду якої суб'єкт владних повноважень мав би прийняти відповідне управлінське рішення, в той час, як останній протиправно направив позивачу відповідь у формі листа.

Суд зазначає, що відсутність належним чином оформленого рішення Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність чи відмову у його затвердженні у формі наказу, свідчить про те, що уповноважений орган не прийняв жодного рішення з числа тих, які він повинен був ухвалити за законом.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, суд вважає, що відповідач, відмовляючи позивачу у затвердженні проекту землеустрою, діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, Законом України «Про землеустрій», без дотримання вимог частини другої статті 2 КАС України, а тому наявні підстави для визнання вказаної відмови протиправною.

Разом з цим, частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про відсутність можливості та наміру суб'єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення з урахуванням позиції суду.

Відповідно до абз. 2 ч. 4 ст. 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права суд вважає за необхідне, на підставі ч. 2 ст. 9 КАС України, вийти за межі позовних вимог та змінити спосіб захисту порушеного права позивача шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності розташованої за межами населених пунктів на території Покровської сільської ради Мангушського району Донецької області та прийняти рішення по суті з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що надання суб'єктом владних повноважень відмови з аналогічних підстав, що перевірялися у межах розгляду даної судової справи, буде вважатися неналежним виконанням судового рішення та нестиме негативні наслідки, передбачені чинним законодавством.

Щодо позовних вимог в частині визнання неправомірними і скасування наказів від 06, 07 листопада 2017 року «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою учасникам АТО по 0,12 га кожному з земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Покровської сільської ради Мангушсьного району Донецької області, які накладаються на земельну ділянку ОСОБА_1 згідно кадастрової зйомки суд зазначає, наступне.

Судом встановлено, що на момент прийняття оскаржуваних наказів відповідачем спірна земельна ділянка не перебувала у власності або користуванні фізичних чи юридичних осіб. Рішення про затвердження проекту землеустрою та фактичне відведення земельної ділянки учасникам АТО, відповідачем прийнято не було. Більш того, законодавством не визначено такого стану земельної ділянки як її перебування у стані «відведення» та не передбачає відмову у затвердженні проекту землеустрою у зв'язку із наданням такого дозволу іншій особі.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 545/808/17.

Суд вважає прийняті спірні накази від 06,07 листопада 2017 року «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою учасникам АТО по 0,12 га кожному із земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Покровської сільської ради Мангушського району Донецької області» такими, що жодним чином не порушують права позивача.

Право на судовий захист гарантоване статтею 55 Конституції України. Відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Тобто, для того, щоб особа могла реалізувати своє право на судовий захист, необхідно встановити, що оскаржуваними рішенням чи діянням суб'єкта владних повноважень порушено права, свободи чи інтереси саме цієї особи або особи в інтересах якої вона звертається.

Відтак, відсутній причинно-наслідковий зв'язок між наказами від 06,07 листопада 2017 року «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою учасникам АТО по 0,12 га кожному із земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Покровської сільської ради Мангушського району Донецької області» та порушенням прав позивача.

При цьому, як зазначив Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003, правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

Зважаючи на вказане, суд вважає, що оскільки спірні накази у частині надання учасникам АТО дозволів на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки не стосуються позивача безпосередньо і жодним чином не впливає на його права, то у даній частині адміністративний позов не підлягає задоволенню.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності свого рішення та докази надані позивачем, суд доходить висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись Конституцією України, Кодексом адміністративного судочинства України, Податковим кодексом України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру в Донецькій області про визнання протиправною бездіяльності Головного управління Держгеонадастру в Донецькій області щодо неприйняття наказу про затвердження проекту землеустрою на передачу земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_2 безоплатно у власність ОСОБА_1 площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства; зобов'язання Головного управління Держгеокадстру в Донецьній області видати наказ про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність громадянину України для ведений особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності,площею 2,0 га кадастровий номер НОМЕР_2, розташованої за межами населених пунктів на території Покровської сільської ради Мангушсьного району Донецьної області згідно проекту землеустрою від 07.05. 2018 року та визнання неправомірними і спасування наказів від 06, 07 листопада 2017 року «Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою» учасникам АТО по 0,12 га кожному з земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Покровської сільської ради Мангушсьного району Донецької області, які накладаються на земельну ділянку ОСОБА_1 згідно кадастрової зйомки - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Держгеокадастру у Донецькій області щодо неприйняття наказу про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_2 безоплатно у власність ОСОБА_1 площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Донецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 2,0 га, що розташована на території Покровської сільської ради Мангушського району Донецької області, з урахуванням висновків суду.

В інший частині позову відмовити.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру в Донецькій області (85102, Донецька область, м. Костянтинівка, вул. Європейська, буд 13, код ЄДРПОУ 39767332) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 1409 (одна тисяча чотириста дев'ять) гривень 60 коп.

Повний текст рішення складено та підписано 11 березня 2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя Кониченко О.М.