Рішення № 80344103, 11.03.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2019 р. Справа№200/1523/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1)

до Управління соціального захисту населення Покровської міської ради Донецької області (85302, Донецька область, м. Покровськ, вул. Поштова, 22)

про визнання відмови про надання статусу та посвідчення члена сім'ї загиблого протиправною, зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління соціального захисту населення Покровської міської ради Донецької області про визнання протиправною відмову відповідача про надання статусу особи, на яку поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та прийняття відповідного рішення щодо надання зазначеного статусу та видачі посвідчення «Члена сім'ї загиблого», визнання права позивача на користування пільгами, як вдові інваліда війни, учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії, захворювання, інвалідність та смерть якого пов'язані з виконання обов'язків військової служби та зобов'язання відповідача видати позивачу посвідчення «Члена сім'ї загиблого».

Ухвалою від 4 лютого 2019 року суд залишив без руху позовну заяву позивача та надав десятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення виявлених судом недоліків.

Ухвалою від 15 лютого 2019 року суд прийняв до розгляду позовну заяву, відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні). Одночасно, суд визнав поважними причини пропуску строку звернення позивача із позовом до суду, задовольнив клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору та звільнив позивача від сплати судового збору.

За правилами пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що з приводу видачі «Посвідчення члена сім'ї загиблого» звернулась до відповідача 8 серпня 2018 року, але отримала повідомлення про те, що у позивача, як дружини померлого ліквідатора аварії на ЧАЕС, прирівняного до осіб з інвалідністю внаслідок війни, відсутні правові підстави для встановлення статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана згідно в пунктом 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Такі дії відповідача вважає протиправними.

Відповідачем на адресу суду надано відзив на адміністративний позов позивача, у якому заперечив проти задоволення заявлених вимог та просив суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі. У наданому на адресу відповідача відзиві на позовну заяву, відповідач відзначив, що до членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених в пункті 1 статті 10 Закону, належить, зокрема, один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні. Статус сім'ям цих осіб надається у разі загибелі (смерті) внаслідок: поранення, контузії та каліцтва, одержаних під час захисту батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби; захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби під час воєнних дій та конфліктів; захворювання, пов'язаного з перебуванням на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів. З урахуванням викладеного відсутні правові підстави для встановлення дружинам померлих ліквідаторів аварії на ЧАЕС статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни згідно з пунктом 1 статті 10 Закону.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_2, виданого Красноармійським МВ УМВС України в Донецькій області 5 січня 2001 року, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1.

Відповідно до свідоцтва про одруження (повторне), виданого 11 вересня 1979 року серія НОМЕР_3 між позивачем та громадянином України ОСОБА_2, 1950 року народження було укладено шлюб 21 липня 1972 року, про що в книзі реєстрації актів про одруження 21 липня 1972 року зроблено запис № 239.

Згідно відомостей свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4, виданого 5 грудня 2018 року Покровським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, помер ІНФОРМАЦІЯ_4, про що 2 липня 2018 року складено відповідний актовий запис № 545.

У витязі з протоколу засідання Військово-лікарської комісії Північного регіону по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців зазначено, що захворювання колишнього військовослужбовця ОСОБА_2, 1950 року народження - «Атеросклеротична хвороба серця при гіпертонічній хворобі», яке призвело до смерті ІНФОРМАЦІЯ_4, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_5, виданим 2 липня 2018 року Покровським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області; лікарським свідоцтвом про смерть № 285, виданим 29 червня 2018 року Покровським відділенням Донецького обласного бюро СМЕ; медичними документами - так, пов'язане з виконанням обов'язків військової служби з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Крім того, судом встановлено, що 30 липня 1998 року ОСОБА_2 було видане посвідчення особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи НОМЕР_6, категорія 1.

5 вересня 2016 року, ОСОБА_2 було видане посвідчення серії НОМЕР_7, відповідно до якого, представник цього посвідчення є інвалідом 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни, інвалідів війни.

Відповідач - Управління соціального захисту населення Покровської міської ради Донецької області (код ЄДРПОУ 25953161) є виконавчим органом Покровської міської ради з забезпечення реалізації державної політики у сфері трудових відносин, соціального захисту населення, у тому числі внутрішньо переміщених осіб з питань обслуговування інвалідів, ветеранів війни та праці, учасників антитерористичної операції (АТО) та членів сімей загиблих учасників АТО, їх родин, а також соціального захисту багатодітних та малозабезпечених сімей та дітей, позбавлених батьківського піклування.

Сторонами по справі не заперечується той факт, що позивач 8 серпня 2018 року звернулась до відповідача із заявою про видачу посвідчення «Члена сім'ї загиблого» на підставі статей 7, 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ, на яку позивач отримав відмову.

13 серпня 2018 року позивач, через свого представника, звернувся до відповідача із заявою про надання обґрунтованої письмової відповіді про причину відмови у видачі посвідчення «Члена сім'ї загиблого». 20 серпня 2018 року за вихідним № 01-04/045 відповідач надав відповідь на звернення позивача від 13 серпня 2018 року, в якій зазначив, що відповідно до пункту 1 статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» чинність цього закону поширюється на сім'ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій і конфліктів. Аналізуючи абзац перший пункту 1 статті 10 Закону вважаємо, що суб'єктом даного абзацу пункту 1 статті 10 є сім'ї: військовослужбовців; партизанів; підпільників; учасників бойових дій на території інших держав; прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 Закону, тобто за життя вони мали статус учасника бойових дій чи інваліда війни. До членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених в пункті 1 статті 10 Закону, належить, зокрема, один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні. Статус сім'ям цих осіб надається у разі загибелі (смерті) внаслідок: поранення, контузії та каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків); захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби під час воєнних дій та конфліктів; захворювання, пов'язаного з перебуванням на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів. З урахуванням викладеного відсутні правові підстави для встановлення дружинам померлих ліквідаторів аварії на Чорнобильської АЄС статусу члена сім'ї загиблого (померлого) ветерана війни згідно з пунктом 1 статті 10 Закону.

Суд розцінює зазначений лист як фактичну відмову у наданні позивачеві відповідного посвідчення.

Отже, спірним питанням у справі є правомірність дій відповідача щодо фактичної відмови у наданні позивачеві посвідчення члена сім'ї загиблого ветерана війни відповідно до приписів статті 10 «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.

Закон України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (надалі - Закон № 3551-XII) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Згідно з нормами статті 2 зазначеного Закону законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України. Права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни.

Нормами статті 4 Закону № 3551-XII визначено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Відповідно до положень статті 7 Закону № 3551-XII до інвалідів війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Великої Вітчизняної воєн або з участю в бойових діях у мирний час.

До інвалідів війни, відповідно до положень зазначеної статті також належать інваліди з числа: військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов'язків військової служби, пов'язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.

Згідно з пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 20-РП/04 ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. Розділ 11 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту» визначає поняття і зміст статусу ветеранів війни (учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни) та осіб, на яких поширюється дія його положень. Це колишні військовослужбовці, які безпосередньо як у воєнний, так і в мирний час, виконували інші обов'язки військової служби та тилового забезпечення, пов'язані з необхідністю захисту Батьківщини, у тому числі з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій.

З огляду на зазначені правові норми обов'язковими умовами, за якими особу можна віднести до інвалідів війни, є наявність інвалідності, доказів залучення такої особи до військовослужбовців або до складу формувань Цивільної оборони та отримання інвалідності внаслідок захворювання пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи та не оскаржується відповідачем померлий чоловік позивача - ОСОБА_2 мав статус інваліда війни другої групи та на нього поширювалась дія Закону № 3551-XII. Зазначене підтверджується наступними документами: посвідченням інваліда 2 групи, видане 5 вересня 2016 року НОМЕР_8; посвідченням особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорія 1 серії НОМЕР_6, видане 30 липня 1998 року; довідкою до акта огляду МСЕК серії АВ № 0605242, якою підтверджено встановлення інвалідності внаслідок виконання військового обов'язку по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; архівною довідкою Галузевого державного архіву Міністерства оборони України від 24 вересня 2018 року № 179/1/11963 про участь ОСОБА_2 в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС при військовій частині 73413. Як встановлено судом раніше, зв'язок смерті (захворювання, що спричинило смерть) ОСОБА_2 із виконанням обов'язків військової служби з ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС підтверджено відповідним висновком з протоколу засідання Військово-лікарської комісії.

Отже, з аналізу зазначених норм чинного законодавства України та з наявних матеріалів справи, суд доходить висновку, що померлий чоловік позивача мав пільги для інвалідів Вітчизняної війни і помер від захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, відповідно до статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» належить до інвалідів війни, а згідно статті 4 Закону № 3551-XII - до ветеранів війни.

Статтею 10 Закону № 3551-XII визначені особи, на яких поширюється чинність цього Закону, зокрема, такими є сім'ї військовослужбовців, партизанів, підпільників, учасників бойових дій на території інших держав, прирівняних до них осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов'язків військової служби (службових обов'язків), а також внаслідок захворювання, пов'язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби чи на території інших держав під час воєнних дій та конфліктів. До членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать:

- утриманці загиблого або того, хто пропав безвісти, яким у зв'язку з цим виплачується пенсія;

- батьки;

- один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні;

- діти, які не мають (і не мали) своїх сімей;

- діти, які мають свої сім'ї, але стали інвалідами до досягнення повноліття;

- діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти; до членів сімей загиблих (тих, які пропали безвісти) військовослужбовців, партизанів та інших осіб, зазначених у цій статті, належать, зокрема, один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні.

Відповідно до пункту 4 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травням 1994 року № 302 особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (стаття 10 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом «Посвідчення члена сім'ї загиблого».

Положеннями абзацу 2 пункту 7 зазначеного Положення встановлено, що, зокрема, «Посвідчення члена сім'ї загиблого» видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.

За таких обставин, суд доходить висновку, що позивач, як дружина померлого ОСОБА_2, який належить до ветеранів війни, є особою, на яку в порядку статті 10 Закону № 3551-XII поширюється його чинність. Отже, позивач має право на встановлення статусу та отримання посвідчення члена сім'ї загиблого інваліда війни, а тому відповідач неправомірно відмовив у задоволенні її заяви про видачу такого посвідчення. Аналогічної правової позиції дотримувався Вищий адміністративний суд України у своїх рішеннях від 08 лютого 2017 року № К/800/35284/14, від 03 жовтня 2017 року № К/800/31782/17. Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади й органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.

Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02).

Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Судом на підставі наданих матеріалів пенсійної справи позивача встановлено, що для встановлення позивачеві статусу члена сім'ї загиблого та надання відповідного посвідчення наявні всі підстави, виконані всі умови, визначені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

За таких обставин, враховуючи положення частини другої статті 9 КАС України та статтю 13 Конвенції суд вважає за можливим вийти за межі позовних вимог та обрати інший спосіб захисту, який є необхідним для відновлення порушеного права позивача, шляхом зобов'язання відповідача встановити позивачеві статус члена сім'ї загиблого та видачі відповідного посвідчення.

Суд також зазначає, що відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

З аналізу норм статей 5, 245 КАС України також вбачається, що захист прав у сфері публічно-правових відносин можливий у спосіб зобов'язання відповідача прийняти певне рішення чи зобов'язання вчинити певні дії.

Верховним Судом під час розгляду справи № 823/795/17 за адміністративним провадженням К/9901/2159/17 було зроблено правовий висновок, згідно якого якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб'єкта владних повноважень за законом не існує, то суд має право зобов'язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист прав і свобод позивача. Щодо позовної вимоги позивача про визнання права позивача на користування пільгами, як вдові інваліда війни, учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії, захворювання, інвалідність та смерть якого пов'язані з виконання обов'язків військової служби суд зазначає, що судом були задоволені позовні вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача встановити позивачеві статус члена сім'ї загиблого та видачі відповідного посвідчення, що, на думку суду, є достатнім для поновлення порушеного права позивача та несе за собою, зокрема визнання такого права за позивачем, як користування пільгами, як вдові інваліда війни, учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС 1 категорії, тому дана позовна вимога позивача не підлягає задоволенню. Крім того, суд зазначає, що дана вимога є передчасною, з урахуванням того, що відповідачем не було фактично відмовлено у наданні такого права, а було відмовлено у видачі «Посвідчення члена сім'ї загиблого».

З урахуванням викладеного, суд дійшов до висновку щодо задоволення позовних вимог позивача частково.

Ухвалою від 15 лютого 2019 року суд задовольнив клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору та звільнив позивача від сплати судового збору, тому питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.

Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1) до Управління соціального захисту населення Покровської міської ради Донецької області (85302, Донецька область, м. Покровськ, вул. Поштова, 22) про визнання відмови про надання статусу та посвідчення члена сім'ї загиблого протиправною, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Управління соціального захисту населення Покровської міської ради Донецької області щодо видачі ОСОБА_1 «Посвідчення члена сім'ї загиблого».

Зобов'язати Управління соціального захисту населення Покровської міської ради Донецької області встановити ОСОБА_1 статус члена померлого інваліда війни, відповідно до вимог статті 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Зобов'язати Управління соціального захисту населення Покровської міської ради Донецької області видати ОСОБА_1 відповідне «Посвідчення члена сім'ї загиблого».

В іншій частині позовних вимог в задоволенні відмовити.

Рішення ухвалене у нарадчій кімнаті 11 березня 2019 року. Повне судове рішення складено 11 березня 2019 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Смагар С.В.