Рішення № 80343945, 05.03.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05 березня 2019 року Справа № 280/220/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Сіпаки А.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІНН НОМЕР_1)

до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (69057, м. Запоріжжя, вул. Гагаріна, 2-Б, код ЄДРПОУ 41248629)

про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов (з урахуванням уточненого) ОСОБА_1 (далі - позивач) до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (далі - відповідач), в якому позивач просить:

визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в призначені позивачу пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням вимог ч. 2 ст. 40 та вимог ст. 29 цього Закону;

зобов'язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком, відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням вимог ч. 2 ст. 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із застосуванням показника середньої заробітної плати в Україні, за календарні роки, що передують року звернення з заявою за призначенням пенсії за віком (2016-2017 рр., а саме 5377,90 грн.), та вимог ст. 29 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" шляхом підвищення пенсії на 1,5% з 17.12.2018 року та виплатити різницю між фактично отриманою та призначеною пенсією.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 30.03.2010 року отримує пенсію зі зниженням пенсійного віку, призначену на пільгових умовах за Списком №2, відповідно до п "б" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення". З 29.09.2018 вона набула право на пенсію за віком на загальних підставах, у відповідності до ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". 17.12.2018 позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком у відповідності до ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуваннях вимог ст.29 та ч.2 ст.40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Проте, листом від 04.01.2019 відповідач повідомив позивача, що він не має права на призначення нової пенсії за віком, оскільки вже отримує пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до Закону Укарїни «Про пенсійне забезпечення» та зазначив, що навіть якщо б йому була призначена пенсія відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" він все одно не має права на підвищення згідно із ст. 29 цього Закону, оскільки отримує пенсію за Списком 2 відповідно до іншого Закону. Позивач з відповіддю відповідача не згоден та вважає її такою, що порушує її гарантоване Конституцією та законами України право. Просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою судді від 05.02.2019 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у судовому засіданні 05.03.2019.

Відповідач позов не визнав, надав суду відзив від 27.02.2019 за вх. №8134, в якому зазначив, що з 30.03.2010 року позивач знаходиться на обліку у відповідача та йому було первинно призначено пенсію із зниженням пенсійного віку на пільгових умовах відповідно до п. «б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» обчислену за нормами Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування». Зазначає, що пенсія позивача розрахована згідно вимог чинного законодавства на підставі документів, що містяться в матеріалах пенсійної справи. Відповідач вказує на те, що вимоги позивача щодо призначення та виплати йому пенсії не можуть бути задоволені, оскільки пенсія первинно уже була призначена 30.03.2010. Також, відповідач вказує на відсутність підстав для підвищення розміру пенсії позивача, в порядку статті 29 Закону України «Про загальнообовязкове державне пенсійне страхування», оскільки позивач фактично реалізував право виходу на пенсію ще у 2010 році. Просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

За приписами п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Враховуючи приписи п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наступне.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в Центральному ОУПФУ м. Запоріжжя та з 30.03.2010 року отримує пенсію зі зниженням пенсійного віку, призначену на пільгових умовах по Списку № 2 у відповідності до п. "б" ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

21 грудня 2018 року позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком на загальних підставах, відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з урахуванням вимог ч. 2 ст. 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" за два календарні роки, що передують року звернення з заявою за призначенням пенсії за віком 2016-2017 роки, (5377,90 грн.). Також просив здійснити перерахунок пенсії із застосуванням підвищення передбаченого ст. 29 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Листом від 04.01.2019 за вих.№842/Г-9 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком, оскільки правом на призначення пенсії за віком скористався 30.03.2010 року. За період з 30.02.2010 по теперішній час статусу «пенсіонер» не втратив та не відмовлявся від пенсії. Для призначення підвищення пенсії, передбаченого ст. 29 Закону №1058, а також застосування п. 2 ст. 40 Закону №1058 правові підстави відсутні. Пенсія призначена та виплачується відповідно до чинного пенсійного законодавства.

Не погодившись із вказаною відмовою, позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Пунктом "б" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) (в редакції чинній на березень 2008 року) встановлено, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Частиною 1 статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку:

55 років - які народилися по 30 вересня 1956 року включно;

55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року;

56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року;

56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року;

57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року;

57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року;

58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року;

58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року;

59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року;

59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року;

60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року.

Таким чином, дія Закону України "Про пенсійне забезпечення" поширюється на визначення права особи на пенсію, тоді як умови виплати цієї пенсії регулюються нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Зазначене відповідає правовій позиції Верховного Суду викладеній в постанові від 19.06.2018 по справі №185/866/17 (провадження №К/9901/23568/18).

Відповідно до пункту 2 розділу Прикінцевих положень Закону №1058-ІV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.

До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди вищезазначеним особам пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України "Про пенсійне забезпечення".

Отже, призначення та виплата пенсії позивачу у березні 2010 року здійснювалися у відповідності до Закону №1058-ІV.

Положеннями частини першої статті 9 Закону №1058-ІV закріплено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Відповідно до частини першої статті 40 Закону №1058-ІV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 01 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 01 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.

Частиною другою статті 40 Закону №1058-ІV передбачено, що заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою: Зп = Зс х (Ск : К), де: Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях; Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії. Порядок визначення показників зазначеної заробітної плати затверджується Пенсійним фондом України за погодженням з центральними органами виконавчої влади, що забезпечують формування державної фінансової політики, державної політики у сферах економічного розвитку, статистики. Ск - сума коефіцієнтів заробітної плати (доходу) за кожний місяць (Кз 1 + Кз 2 + Кз 3 + ... + Кз n); К - страховий стаж за місяці, які враховано для визначення коефіцієнта заробітної плати (доходу) застрахованої особи.

У випадку призначення пенсії на підставі Закону №1058-ІV, при обчисленні пенсії враховується середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 10 Закону №1058-ІV особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Приписи частини третьої статті 45 Закону № 1058-IV визначають, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що частиною третьою статті 45 Закону № 1058-ІV регламентовано порядок переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом №1058-ІV.

Вказане відповідає позиції, викладеній Верховним Судом України у постанові від 31 березня 2015 року у справі № 21-612а14 та Верховним Судом в постанові від 20 березня 2018 року по справі №336/368/16-а(2-а/336/59/16).

Водночас, позивач в позовній заяві стверджує, що вона набула право на нове призначення пенсії за віком на загальних підставах із її новим обчисленням у відповідності до приписів статті 40 Закону № 1058-IV, оскільки за таким призначенням вона звернулася вперше.

Вказані доводи суд вважає необґрунтованими з огляду на те, що статтею 13 Закону №1788-ХІІ для відповідних категорій осіб передбачено не окремий вид пенсійного забезпечення, а пільгові умови надання пенсій за віком, які полягають у зменшенні пенсійного віку. Втім вид пенсії та порядок її призначення відповідає умовам, що визначені Законом № 1058-IV. Оскільки заява позивача до відповідача фактично стосувалась призначення йому того самого виду пенсії (пенсії за віком), яка вже була призначена у 2010 році, то вона не може бути призначена повторно на підставі положень статті 40 Закону № 1058-IV.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вказана правова позиція суду узгоджується з судовими рішеннями Верховного Суду від 23.10.2018 у справі №334/2653/17, від 19.06.2018 у справі №185/866/17, від 19.06.2018 у справі №334/1625/17, від 08.05.2018 у справі №337/1539/17(2-а/337/135/2017), від 02.05.2018 у справі №334/10787/15-а, від 15.05.2018 у справі №127/20271/17, від 20.03.2018 у справі №336/368/16-а та іншими.

Посилання позивача на правову позицію висловлену Верховним Судом у постанові від 06.03.2018 у справі №185/1474/17 суд вважає необґрунтованим, оскільки позивачу по справі №185/1474/17 пенсію призначено у 1989 році, а пенсійного віку він досяг в 1999 році до набуття чинності Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Позивач по даній справі досяг пенсійного віку та йому було призначено пенсію у 2010 році. На момент призначення пенсії був чинним Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Стосовно вимоги позивача підвищити розмір пенсії на 1,5 %, відповідно до вимог ст.26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та виплати різницю між фактично отриманою та призначеною пенсією, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 29 Закону №1058-ІV особі, яка набула право на пенсію за віком відповідно до цього Закону, але після досягнення пенсійного віку, передбаченого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону, виявила бажання працювати і одержувати пенсію з більш пізнього віку, пенсія за віком призначається з урахуванням страхового стажу на день звернення за призначенням пенсії з підвищенням розміру пенсії за віком, обчисленого відповідно до статті 27 цього Закону, на такий відсоток: на 0,5% - за кожний повний місяць страхового стажу після досягнення пенсійного віку у разі відстрочення виходу на пенсію на строк до 60 місяців; на 0,75% - за кожний повний місяць страхового стажу після досягнення пенсійного віку у разі відстрочення виходу на пенсію на строк понад 60 місяців.

За змістом вказаної норми підвищення розміру пенсії за віком визначене законодавцем як заохочувальний захід щодо осіб, які, отримавши право на призначення пенсії, виявили бажання працювати та одержувати пенсію з більш пізнього віку, тобто фактично відтермінували реалізацію права виходу на пенсію.

Отже, для підвищення пенсії на підставі ч. 1 ст. 29 Закону №1058-ІV необхідна наявність наступних умов: звернення за призначенням пенсії за віком з більш пізнього віку, ніж передбачено абзацом 1 ч. 1 ст. 26 Закону №1058-ІV; не одержання жодного виду пенсії після досягнення пенсійного віку; наявність страхового стажу після досягнення пенсійного віку, передбаченого абзацом 1 ч. 1 ст. 26 Закону №1058-ІV.

За таких обставин, коли позивач реалізував право виходу на пенсію за віком, із зниженням пенсійного віку у 2010 році, то його звернення із заявою про призначення пенсії за віком на загальних умовах у 2018 році не може вважатись відстроченням виходу на пенсію за віком, оскільки з 2010 року по 2018 рік він вже отримував пенсію за віком, із зниженням пенсійного віку в зв'язку з наявністю стажу роботи на посадах, передбачених Списком №2.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 18.09.2018 по справі №336/4385/17 (2-а/336/421/2017) адміністративне провадження №К/9901/2275/18.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У даному випадку Центральним ОУПФУ м. Запоріжжя доведено правомірність своїх дій, якими відмовлено ОСОБА_1 в призначенні та перерахунку пенсії за віком.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1

В зв'язку з відмовою у задоволенні адміністративного позову, відповідно до вимог ст.139 КАС України, судові витрати з відповідача не стягуються.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 139, 241, 243-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ІНН НОМЕР_1) до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (69057, м. Запоріжжя, вул. Гагаріна, 2-Б, код ЄДРПОУ 41248629) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили у порядку та строки, передбачені ст. 255 КАС України та може бути оскаржене у порядку та строки, передбачені ст.ст. 293, 295, 296 та 297 КАС України.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 11.03.2019.

Суддя А.В. Сіпака