Рішення № 80343852, 06.03.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2019 р. Справа№200/1551/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Буряк І.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Маріупольського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання дій та бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Маріупольського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, з урахуванням уточнених позовних вимог позивач просить: визнати протиправними дії Маріупольського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення виплати пенсії з 01.05.2018 року; визнати протиправною бездіяльність Маріупольського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, яка виразилась у не виплаті пенсії за період з травня 2018 року по січень 2019 року включно; зобов’язати Маріупольське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області поновити виплату пенсії з травня 2018 року та виплатити заборгованість з пенсії за період з травня 2018 року по січень 2019 року з урахуванням компенсації втрати частини доходів у вигляді пенсії у зв’язку із порушенням строків її виплати; допустити негайне виконання судового рішення в межах суми стягнення за один місяць.

В обґрунтування позову позивач вказує, що він є отримувачем пенсії за інвалідністю, перебуває на обліку відповідача. З травня 2018 року відповідачем припинено пенсійні виплати, вважає що припинення виплати пенсії відповідачем є порушенням гарантованого Конституцією України права на соціальний захист, яке включає, зокрема, право на забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової працездатності, а також в старості та в інших випадках, передбачених законом. Позивач вважає, що виплату йому пенсії припинено з підстав, що не передбачені статтею 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», отже, за відсутності на те підстав, а тому виплату пенсії має бути поновлено.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2019 року відкрито провадження у справі розгляд справи визначено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, надав письмовий відзив, відповідно до якого зазначив, що припинення виплати пенсії позивачу пояснює посиланням на постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб»(далі - Постанова КМУ № 509), від 05 листопада 2014 року № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - Постанова КМУ № 637) та від 08 червня 2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (далі - Постанова КМУ № 365).

Дослідивши матеріали справи, суд з’ясував наступне.

Позивач є отримувачем пенсії та перебуває на обліку Маріупольського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області.

В обґрунтування позовних вимог позивач надав до суду копії документів за наступним переліком: паспорта громадянина України ВА №175353; довідки про присвоєння ідентифікаційного номера №2435705657; довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 21.07.2015 року за №1413018467, пенсійного посвідчення №1228053790.

За результатами розгляду матеріалів наданих сторонами, судом встановлено, що позивачу не здійснено виплату пенсії за період з 01.05.2018 року по 31.01.2019 року щодо обставин припинення виплат то відповідачем не наведено підстав передбачених Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» для їх припинення, підставою для призупинення пенсійних виплат у листі відповідача №9554/34-2/03 від 05.12.2018 року, зазначено списки отримані в порядку обміну інформацією із зазначеними службами (МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів місцевого самоврядування) до з’ясування місця фактичного проживання.

При вирішенні спору по суті судом прийнято до уваги приписи Конституції України (ст.ст.3, 19, 46), Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (ст.ст.5, 49), Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (ст.ст.1, 4, 7, 12), постанови Кабінету Міністрів України "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" від 05.11.2014 за №637 (п.1), "Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи", затвердженого 01.10.2014 року постановою Кабінету Міністрів України №509 (п.1, п.7-1), та інших норм права у редакціях на час виникнення спірних правовідносин.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач є внутрішньо переміщеною особою.

Пояснення наведені у відзиві на позовну заяву, не можуть бути підставою для позбавлення конституційного права позивача на отримання соціального захисту, а саме - отримання пенсії.

Відповідачем не надано до суду доказів наявності обставин передбачених ст. 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" для припинення виплати позивачу пенсії та відповідного рішення територіального органу Пенсійного фонду України або рішення суду.

Звідси, суд вважає, що відповідачем припинено виплату пенсії позивачу у порушення вимог ст.49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

При цьому, суд зазначає, що застосування норм Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" до спірних правовідносин є пріоритетним, а тому доводи щодо необхідності застосування норм постанов Кабінету Міністрів України є безпідставними.

Також, не відповідають вимогам чинного законодавства посилання відповідача на вимоги Постанови КМУ №365 від 08.06.2016 року «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеними особам», оскільки зазначене суперечить статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", а саме, пункти 15 і 18 доповнені реченням такого змісту: "Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України", враховуючи наведене позивачу не сплачено заборгованості за минулий період.

Суд вважає таку позицію неприйнятною, виходячи з наступного.

Так, за змістом конституційних норм (ст.ст.113,116,117 Конституції України), Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях № 20-рп/2011 від 26 грудня 2011 року та № 2-рп-99 від 02 березня 1999 року висловив позицію, згідно з якою Кабінет Міністрів України є органом, який забезпечує проведення державної політики у соціальній сфері, повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Конституційне поняття "Закон України", на відміну від поняття "законодавство України", не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Судом встановлено, що жодних змін у вказаний Закон з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами, Верховною Радою не приймались.

Право на соціальний захист, а саме на отримання пенсії гарантовано Конституцією України та чинними нормативно-правовими актами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Статтею 8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Підстави для припинення виплати пенсії передбачені частиною 1 статті 49 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а саме: якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; {Положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07.10.2009} у разі смерті пенсіонера; у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; в інших випадках, передбачених законом.

Отже, Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначений вичерпний перелік підстав для припинення виплат пенсії, отже розширеному тлумаченню він не підлягає.

Згідно приписів ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням з'ясованих обставин, досліджених матеріалів справи, суд дійшов висновку, що протиправність дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачу доведена, з урахуванням обставини що пенсійні виплати поновлено, проте заборгованість за період з травня 2018 року по січень 2019 року (включно) не сплачена, отже наявні підстави для визнання бездіяльності відповідача в частині її не виплати, а також зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату заборгованості яка виникла за спірний період.

Крім того, суд зазначає, що аналогічні висновки щодо застосування норм права викладені в постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 805/402/18 (провадження № Пз/9901/20/18), які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Щодо вимоги про зобов’язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини пенсії у зв’язку із порушенням строків її виплати починаючи з травня 2018 року по січень 2019 року суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 вказаного Закону зазначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Статтею 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати"визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Пунктом 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 р. №159 (далі - Порядок), № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Згідно з п. 3 Порядку № 195, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:

- пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат);

- соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);

- стипендії;

- заробітна плата (грошове забезпечення).

Відповідно до п. 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

З системного аналізу вищезазначених норм права, встановлено, що компенсації підлягають нараховані грошові доходи, зазначені у п. 3 Порядку, разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, у разі затримки їх виплати на один і більше календарних місяців.

Таким чином, компенсація нараховується та проводиться при виплаті доходу, тобто право на компенсацію позивач набуває в момент отримання доходу.

При цьому суд звертає увагу на те, що позивач просить нарахувати компенсацію на ще не нараховані та не виплачені суми пенсії, що не підпадає під визначення доходів, передбачених Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", за порушення строків виплати яких сплачується компенсація.

З огляду на вищевказане, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову щодо стягнення з відповідача компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з вимогами статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.

Нормами статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, рішення суду підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб’єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи, що позивачу відстрочено сплату судового збору, суд вважає необхідним стягнути за рахунок бюджетних відповідача на користь Державного бюджету України судовий збір за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру у розмірі 768,40 грн. та за рахунок позивача на користь Державного бюджету України судовий збір в розмірі 768,40 грн.

На підставі викладеного, керуючись: ст.ст.9, 77, 132, 143, 243-246, 263 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (87543, Донецька область, м. Маріуполь, вул.. Лютнева, 28/34, РНОКПП НОМЕР_1) до Маріупольського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелинського, 27 а, ЄДРПОУ 42171861) про визнання дій та бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Маріупольського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо припинення нарахування та виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.05.2018 року.

Визнати протиправною бездіяльність Маріупольського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо не виплати заборгованості з пенсійних виплат ОСОБА_1 за період з 01.05.2018 року по 31.01.2019 року.

Зобов’язати Маріупольське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області нарахувати та виплатити заборгованість з пенсійних виплат ОСОБА_1 , яка утворилась за період з 01.05.2018 року по 31.01.2019 року.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць, відповідно до п. 1ч.1 ст. 371 КАС України.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Маріупольського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (87548, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Зелинського, 27-а, ЄДРПОУ 42171861) на користь Державного бюджету України (Державна судова адміністрація України) судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 (м. Донецьк, вул. Островського, 19/20, РНОКПП НОМЕР_2) на користь Державного бюджету України (Державна судова адміністрація України) судовий збір у розмірі 768 (сімсот шістдесят вісім) грн. 40 коп.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили у строк та порядок визначений ст.255 КАС України.

Рішення суду першої інстанції оскаржується у строк та порядок встановлений ст.ст.292, 295, 297 КАС України.

Повний текст судового рішення складено 06 березня 2019 року.

Суддя Буряк І. В.