Рішення № 80343494, 11.03.2019, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 березня 2019 р. Справа№200/1942/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні без повідомлення сторін) адміністративну справу за ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, 87553, м. Маріуполь, вул. Цибулька, 27-9)

до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях (код ЄДРПОУ 20001504, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Ярослава Мудрого, 56)

про визнання протиправними дії та зобов’язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях про визнання протиправними дії відповідача щодо ненадання відпустки без збереження грошового забезпечення та зобов’язання відповідача надати відпустку без збереження грошового забезпечення для догляду за дитиною тривалістю до 22 січня 2020 року (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог).

Ухвалою від 11 лютого 2019 року суд прийняв до розгляду позовну заяву та відкрити провадження в адміністративній справі, постановив про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Крім того, суд встановив відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення відповідачу даної ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву, який повинен бути складений та поданий за правилами, встановленими статтею 162 КАС України, або заяви про визнання позову.

Ухвалою від 28 лютого 2019 року суд прийняв до розгляду заяву позивача про уточнення позовних вимог.

За правилами пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.

Позивач у позовній заяві зазначає, що 24 січня 2019 року позивач направив поштою на ім'я начальника ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях рапорт про надання з 29 січня 2019 року відпустки без збереження заробітної плати для догляду за сином тривалістю до 22 січня 2020 року. Даний рапорт згідно пошуку за трек-номером на сайті Укрпошти отриманий відповідачем 28 січня 2019 року о 14 год. 49 хв. Зазначає, що отримав лист відповідача від 4 лютого 2019 року № 78/7/263 про відмову у наданні відпустки без збереження заробітної плати. Вважає такі дії відповідача протиправними.

Відповідач надіслав на адресу суду відзив на позовну заяву управління, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог позивача та просив суд відмовити у їх задоволенні в повному обсязі. В обґрунтування поданих заперечень відповідач відзначив, що відповідно до дати, зазначеної у позові, він складений 31 січня 2019 року, тобто, оскаржуючи діяння Головного управління, позивач виходив з того, що протиправна бездіяльність відповідача вже мала місце станом на 31 січня 2019 року. Зазначає, що станом на 31 січня 2019 року ще тривав визначений законом строк розгляду рапорту позивача. На цей час відповідач ще не завершив і не зобов’язаний був завершити розгляд та вирішення рапорту позивача. Відповідно до пункту 14 розділу VIII інструкції про порядок розгляду в Службі безпеки України звернень громадян, затвердженої наказом ЦУ СБУ 10 квітня 2018 року № 532, звернення військовослужбовців СБ України, що стосуються проходження ними служби, розглядаються і вирішуються згідно зі Статутом внутрішньої служби, Дисциплінарним статутом Збройних Сил України. Відповідно до статті 119 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, усі пропозиції, заяви чи скарги розглядаються і вирішуються у строк не більше одного місяця з часу їх отримання, а ті, що не потребують додаткового вивчення й перевірки, невідкладно, але не пізніше п’ятнадцяти днів з часу їх надходження. Отже, максимальна межа мінімального терміну розгляду заяви військовослужбовця складає 15 днів з часу її надходження. Відтак, діючим законодавством не передбачено обов’язку відповідача здійснювати розгляд рапортів військовослужбовців та вирішувати порушені у них питання протягом 3 днів з дати їх надходження.

Крім того, відповідач зазначає, що розгляд рапорту був завершений 4 лютого 2019 року. За результатами його розгляду була підготовлена та 7 лютого 2019 року надіслана позивачу відповідь № 78/7/263 від 4 лютого 2019 року. Зазначає, що в особливий період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку надаються лише військовослужбовцям-жінкам. Відповідно до пунктів 17, 18, 19 статті 10-1 Закону № 2011-12, пункту 88-4 Положення, та з урахуванням пункту 5 статті 11 Закону № 2011- 12, в особливий період військовослужбовці-чоловіки мають право па отримання пільги у виді відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку лише у випадку виховання ними дітей без матері.

7 березня 2019 року відповідач до суду надав відзив на позовну заяву з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, в якому підтримує позицію, викладену у первісному відзиві на позовну заяву.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, про що свідчить паспорт громадянина України серії ВА № 251392, виданого Ворошиловським РВ УМВС України в місті Донецьку 24 липня 1996 року, РНОКПП НОМЕР_1, є внутрішньо переміщеною особою, про що свідчить довідка від 26 жовтня 2016 року № НОМЕР_2.

Судом встановлено, що позивач 24 січня 2019 року направив до відповідача рапорт про надання з 29 січня 2019 року відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, який потребує домашнього догляду згідно медичного висновку внаслідок соматичного послаблення за рахунок частих простудних захворювань, тривалістю до 22 січня 2020 року.

За результатами розгляду рапорту позивача, 4 лютого 2019 року за вихідним № 78/7/263 відповідач направив до позивача лист, в якому зазначив, що надання відпусток військовослужбовцям здійснюється на підставі та у відповідності до положень Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон) та інших нормативно-правових актів, зокрема, Положення про проходження військової служби військовослужбовцями Служби безпеки України, затвердженого Указом Президента України від 27.12.2007 №1262 (далі - Положення).

Відповідно до пунктів 17 та 19 статті 10-1 Закону, а також пункту 88-4 Положення визначено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію, відпустки по догляду за дитиною яка потребує домашнього догляду, можуть бути надані лише військовослужбовцям-жінкам.

Також, згідно з частиною 5 статті 11 Закону визначено, що пільги передбачені законодавством з питань соціального захисту жінок, охорони материнства і дитинства поширюються на батьків з числа військовослужбовців, які виховують дітей без матері (у разі її смерті, позбавлення батьківських прав, на час перебування у лікувальному закладі охорони здоров'я та в інших випадках відсутності материнського піклування про дітей). Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. З урахуванням викладеного та враховуючи те, що під час звернення до керівництва Головного управління СВ України в Донецькій та Луганській областях не надано жодного підтвердження факту виховання дитини без матері чи відсутності материнського піклування про дитину, підстави для надання відпустки без збереження грошового забезпечення як батьку дитини, яка потребує домашнього догляду, в особливий період відсутні.

Надаючи правову оцінку даним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Пункт 8 статті 101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” передбачає, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв’язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України “Про відпустки”. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України “Про відпустки” або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Так, відповідно до пункту 3 статті 25 Закону України “Про відпустки” відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника надається в обов’язковому порядку матері або іншим особам, зазначеним у частині третій статті 18 та частині першій статті 19 цього Закону, в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку, а в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - не більш як до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку, а якщо дитині встановлено категорію “дитина з інвалідністю підгрупи А” - до досягнення дитиною вісімнадцятирічного віку.

У свою чергу в частині третій статті 18 Закону України “Про відпустки” визначено, що відпустка без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину, одним із прийомних батьків чи батьків-вихователів. Таким чином, військовослужбовець, батько дитини, яка потребує домашнього догляду, має право на використання відпустки по догляду за дитиною тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку.

Разом з тим, відповідно до пунктів 17, 18 статті 101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” встановлено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Пункт 19 статті 101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” визначає, що надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв’язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв’язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.

З наведених норм статті 101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” вбачається, що надання відпустки по догляду за дитиною, якщо дитина потребує домашнього догляду, до досягнення нею шестирічного віку, припиняється у наступні періоди: в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію, в особливий період під час дії воєнного стану.

Суд встановив, що відповідно до пунктів 1-3 Указу Президента України від 17 березня 2014 року №303/2014 “Про часткову мобілізацію” оголошено та проведено часткову мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва, протягом 45 діб із дня набрання чинності цим Указом. Пункт 8 вказаного Указу він набирає чинності після його затвердження Верховною Радою України. Закон України “Про затвердження Указу Президента України “Про часткову мобілізацію” від 17 березня 2014 року №1126-VII набрав чинності 18 березня 2014 року, а, отже, особливий період почався з 18 березня 2014 року.

Указом Президента України від 06 травня 2014 року №454/2014 “Про часткову мобілізацію”, який набрав чинності 07 травня 2014 року після затвердження Законом України від 06 травня 2014 року №1240-VII, оголошено та проведено часткову мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва, протягом 45 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Згідно з Указом Президента України 21 липня 2014 року №607/2014“Про часткову мобілізацію”, який набрав чинності 24 липня 2014 року після затвердження Законом України від 22 липня 2014 року №1595-VII, оголошено та проведено часткову мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва, протягом 45 діб із дня набрання чинності цим Указом; тому особливий період тривав з 24 липня 2014 року по 07 вересня 2014 року.

Указом Президента України 14 січня 2015 року №15/2015“Про часткову мобілізацію”, який набрав чинності 20 січня 2015 року після затвердження Законом України від 15 січня 2015 року №113-VIIII, вирішено оголосити та провести протягом 2015 року часткову мобілізацію у три черги протягом 210 діб із дня набрання чинності цим Указом на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Наведене свідчить, що особливий період в контексті статті 101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” почався з моменту оголошення мобілізації; оскільки воєнний стан не вводився, а рішення про демобілізацію не приймалось, суд приходить до висновку, що особливий період відповідно до пункту 17 статті 101 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” триває, а тому надання відпусток по догляду за дитиною, якщо дитина потребує домашнього догляду, до досягнення нею шестирічного віку, тимчасово припинено.

Таким чином, рапорт позивача про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку не підлягає задоволенню, а дії відповідача у межах спірних правовідносин узгоджуються із нормами Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, що свідчить про безпідставність позовних вимог.

Щодо доводів відповідача з приводу того, чи дійсно існувала протиправна бездіяльність відповідача станом на 31 січня 2019 року, суд зазначає, що позивач, після отримання листа відповідача від 4 лютого 2019 року № 78/7/263 про відмову у наданні відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною, надав до суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив суд вже визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у наданні зазначеної відпустки, тобто встановлювати та з’ясовувати підстави бездіяльності відповідача щодо ненадання відповіді на рапорт позивача у суду відсутні, оскільки зазначений факт не оскаржується позивачем.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності, з урахуванням наданих судом висновків щодо відсутності підстав для перерахунку пенсії у заявленому позивачем розмірі, суд не вбачає протиправності в діях відповідача, отже, вимоги позивача є необґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню. Судові витрати залишаються за позивачем.

Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, 87553, м. Маріуполь, вул. Цибулька, 27-9) до Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях (код ЄДРПОУ 20001504, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Ярослава Мудрого, 56) про визнання протиправними дії Головного управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях щодо ненадання відпустки без збереження грошового забезпечення та зобов’язання Головне управління Служби безпеки України в Донецькій та Луганській областях надати відпустку без збереження грошового забезпечення для догляду за дитиною тривалістю до 22 січня 2020 року відмовити повністю.

Рішення ухвалене у нарадчій кімнаті 11 березня 2019 року. Повне судове рішення складено 11 березня 2019 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Смагар С.В.