Рішення № 80343399, 07.03.2019, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2019 року ЛуцькСправа № 140/202/19

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого – судді Ковальчука В.Д.,

при секретарі судового засідання Ткачук І.І.,

за участю позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління ДФС у Волинській області (далі – ГУ ДФС у Волинській області) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 15 листопада 2018 року №Ф-3031-52.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ГУ ДФС у Волинській області 15.11.2018 року винесена вимога №Ф-3031-52 про сплату боргу (недоїмки), з якої слідує, що станом на 31 жовтня 2018 року заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску становить 15561,08 грн. Позивач вказує на те, що відповідно до свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 27.06.2012 року №673, виданого на підставі рішення Волинської обласної кваліфікаційно- дисциплінарної комісії адвокатури № 6/251 від 22.06.2012 року, має право на заняття адвокатською діяльністю. З 09.07.2012 року перебуває на обліку в органах державної податкової служби. В період з 12.08.2008 року по 29.01.2016 року працював як найманий працівник у Приватні фірмі “Юкон” на посаді юриста, а з 01.02.2016 року зареєстрований як фізична особа-підприємець. З 08.02.2016 року позивач перебуває на обліку як платник єдиного внеску за видом економічної діяльності 69.10 «Діяльність в сфері права».

Позивач зазначає, що протягом 2016-2018 років ним, як фізичною особою-підприємцем, сплачувався єдиний податок з доходів, одержаних від підприємницької діяльності та сплачувався єдиний соціальний внесок. Разом з тим, контролюючим органом безпідставно, всупереч вимогам законодавства винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.11.2018 року №Ф-3031-52, якою зобов’язано сплатити заборгованість по сплаті єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування як для платника, який провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, в розмірі 15561,08 грн., що призводить до необхідності сплати другий раз єдиного внеску за одну і ту ж діяльність.

На підставі вищенаведеного позивач просить оскаржувану вимогу про сплату боргу (недоїмки) визнати протиправною та скасувати.

Ухвалою суду від 30.01.2019 року відкрито провадження в даній адміністративній справі та ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін та надано відповідачу строк для подання відзиву на позов (а.с.1).

В поданому до суду відзиві від 14.02.2019 року вх. № 2266/19 (а.с.32-33) представник відповідача позов не визнає та просить відмовити в його задоволенні з наступних підстав. Вказує на те, що 09.07.2012 року ОСОБА_1 взятий на облік в контролюючого органу як особа, що проводить незалежну професійну діяльність (адвокат) та з 03.07.2012 року перебуває на обліку як платник єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. У зв’язку із здійсненням незалежної професійної діяльності в позивача станом на 15.11.2018 року виникла заборгованість по сплаті єдиного внеску в розмірі 15561,08 грн. Представник відповідача звертає увагу на те, що позивач не знятий з обліку як платник єдиного внеску, що проводить незалежну професійну діяльність, а тому зобов’язаний сплачувати єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. При цьому, фізична особа, яка здійснює незалежну професійну діяльність (адвокат), може бути знята з обліку на підставі поданої до контролюючого органу за основним місцем обліку заяви про ліквідацію платника податків за формою №8-ОПП та заяви про зняття з обліку платника єдиного внеску за формою №7-ЄСВ за умови внесення до Єдиного реєстру адвокатів України записів про: зміну організаційної форми адвокатської діяльності; зупинення або припинення права на заняття адвокатською діяльністю.

На підставі вищенаведеного вважає, що оскаржувана вимога про сплату боргу винесена ГУ ДФС у Волинській області у відповідності до вимог чинного законодавства, а тому в задоволенні позову просить відмовити повністю.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю з підстав, наведених у позовній заяві, просив позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила суд в позові відмовити повністю.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь в справі, дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає до повного задоволення, враховуючи наступне.

Судом встановлено, що на підставі рішення Волинської обласної кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури від 22.06.2012 року №6/251 ОСОБА_1 має право на заняття адвокатською діяльністю, про що йому видано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №673 від 27 червня 2012 року (а.с.19).

Відповідно до довідки про взяття на облік платника податків від 09.07.2012 року №467 платник податків адвокат ОСОБА_1 узятий на облік в органах державної податкової служби 09.07.2012 року за №2852 (а.с.17).

Згідно із повідомленням про взяття на облік платника єдиного внеску від 04.07.2012 року №430, платник єдиного внеску ОСОБА_1 узятий на облік в Управлінні Пенсійного фонду України в місті Ковелі та Ковельському районі Волинської області 03.07.2012 року (а.с.18).

Як вбачається із трудової книжки позивача серії АЕ №408836, з 12.08.2008 року по 29.01.2016 року ОСОБА_1 працював у Приватній фірмі “Юкон” на посаді юриста (а.с.19).

01.02.2016 року ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець, основним видом економічної діяльності якого є: 69.10 – «Діяльність у сфері права», що підтверджується Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осі-підприємців та громадських формувань (а.с.22). Позивач перебуває з 01.02.2016 року на спрощеній системі оподаткування як платник 3-ої групи єдиного податку, видом господарської діяльності згідно з КВЕД якого є: 69.10 – «Діяльність у сфері права», про що свідчить Витяг з реєстру платників єдиного податку від 08.02.2016 року №489 (а.с.23).

З лютого 2016 року позивачем, як фізичною особою-підприємцем, самостійно нараховано суми доходу та єдиного внеску, про що подано звітності за 2016-2018 роки про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску (а.с.24-26).

На підставі даних інтегрованої картки платника податків (а.с.36-42) контролюючий орган сформував та надіслав позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15 листопада 2018 року №Ф-3021-52, відповідно до якої ГУ ДФС у Волинській області вимагає сплатити заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 15561,08 грн., яка виникла станом на 31 жовтня 2018 року (а.с.14).

Позивач не погодився із винесеною вимогою про сплату боргу (недоїмки) та оскаржив її в адміністративному порядку до Державної фіскальної служби України, однак остання рішенням від 17.01.2019 року №2403/6/99-99-11-05-02-25 вимогу залишила без змін, а скаргу адвоката ОСОБА_1 від 14.12.2018 року № б/н – без задоволення (а.с.15-16).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

За визначенням підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Відповідно до пункту 65.1 статті 65 Податкового кодексу України, взяття на облік фізичних осіб - підприємців у контролюючих органах здійснюється за податковою адресою на підставі відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, наданих державним реєстратором згідно із Законом України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань”.

Разом з тим, відповідно до пункту 65.2 статті 65 Податкового кодексу України, облік самозайнятих осіб здійснюється шляхом внесення до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків записів про державну реєстрацію або припинення підприємницької діяльності, незалежної професійної діяльності, перереєстрацію, постановку на облік, зняття з обліку, внесення змін стосовно самозайнятої особи, а також вчинення інших дій, які передбачені Порядком обліку платників податків, зборів.

При цьому відповідно до підпункту 65.4.4 пункту 65.4 статті 65 Податкового кодексу України, контролюючий орган відмовляє в розгляді документів, поданих для взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.

Таким чином, податковим законодавством виключена можливість подвійного взяття на облік особи, яка здійснює незалежну професійну діяльність, у разі коли фізична особа вже взята на облік як самозайнята особа.

Відповідно до положень пунктів 178.1, 178.2 статті 178 ПК України, особи, які мають намір здійснювати незалежну професійну діяльність, зобов'язані стати на облік у контролюючих органах за місцем свого постійного проживання як самозайняті особи та отримати довідку про взяття на облік згідно із статтею 65 цього Кодексу. Доходи громадян, отримані протягом календарного року від провадження незалежної професійної діяльності, оподатковуються за ставкою, визначеною пунктом 167.1 статті 167 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

З аналізу зазначених положень законодавства вбачається, що адвокатська діяльність підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, оподаткування доходів від отримання якої регулюється статтею 178 ПК України, лише у випадку, якщо така особа не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства.

Разом з тим, відповідно до положень частини 4 пункту 6.7 Розділу VI Порядку обліків платників податків та зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №1588 09.12.2011, якщо фізична особа зареєстрована як підприємець та при цьому така особа провадить незалежну професійну діяльність, така фізична особа обліковується у контролюючих органах як фізична особа - підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності. У такому разі фізична особа зобов’язана подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) або через уповноважену особу до контролюючого органу за місцем свого постійного проживання заяву за формою № 5-ОПП з позначкою «Зміни» та копію документа, що підтверджує право фізичної особи на провадження незалежної професійної діяльності.

Щодо питання обліку та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування суд зазначає наступне.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.1 Закону України № 464-VI від 08.07.2010 року “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” (далі - Закон №2464) єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування;

Відповідно до п.4, п.5 ч.1 ст. 4 Закону України №2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи, які провадять незалежну професійну діяльність а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності

Суд зазначає, що законодавець розмежовує фізичних осіб-підприємців, та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, при цьому порядок обліку та сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями з ознакою провадження незалежної професійної діяльності Законом України № 2464 не передбачений.

Облік платників єдиного внеску здійснюється відповідно до ст.5 Закону України №2464, зокрема відповідно до частини 3 статті 5 Закону України № 2464 взяття на облік платників єдиного внеску, на яких не поширюється дія Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань”, контролюючим органом здійснюється за місцезнаходженням чи місцем проживання у день отримання від них заяви про взяття на облік платника єдиного внеску за формою № 1-ЄСВ згідно з додатком 1 до Порядку обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та Положення про реєстр страхувальників затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 116 від 24.11.2014 року.

Суд зауважує, що оскільки позивач зареєстрований як фізична особа-підприємець відповідно до Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань”, тому до нього не можуть застосовуватись положення ч.3 ст.5 Закону України № 2464. Зазначені висновки суду підтверджуються також положеннями п.2 ч.1 ст.7 Закону України № 2464, відповідно до яких єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Разом з тим, п.3 ч.1 ст.7 Закону України № 2464 передбачено, що єдиний внесок нараховується для фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, базою нарахування є сума, що визначається такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої Законом України № 2464. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Суд вважає, що з системного аналізу положень Податкового кодексу України та Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність” вбачається, що діяльність адвоката підпадає під визначення незалежної професійної діяльності, а доходи, отримані від здійснення такої діяльності підлягають оподаткування згідно ст.178 Податкового кодексу України лише у випадку, якщо така особа не зареєстрована як фізична особа-підприємець відповідно до вимог законодавства.

Суд звертає увагу на те, що позивач, здійснюючи підприємницьку діяльність за кодом КВЕД 69.10 - діяльність у сфері права, та адвокатську діяльність займається одним і тим же видом підприємницької діяльності і у нього не виникає обов’язку подання звітності як особи, що провадить незалежну професійну діяльність, адже у такому випадку буде мати місце подвійний облік ідентичної господарської діяльності, а відповідно і подвійне оподаткування, в тому числі і сплати єдиного внеску, що суперечить принципам податкового законодавства.

За таких обставин, суд вважає, що ОСОБА_1, перебуваючи на податковому обліку як фізична особа-підприємець на загальній системі оподаткування, повинен перебувати на податковому обліку як фізична особа-підприємець з ознакою провадження незалежної професійної діяльності, та вести єдиний податковий облік та сплату податків, в тому числі і сплату єдиного внеску, саме як фізична особа-підприємець за видом діяльності у сфері права (КВЕД 69.10).

При цьому, судом встановлено позивач, здійснюючи підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець за видом діяльності у сфері права (КВЕД 69.10) вчасно і в повному обсязі сплачував єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, що підтверджується листами ГУ ДФС у Волинській області від 18.12.2018 року №6598/03-20-52-07-16 та Ковельського управління ГУ ДФС у Волинській області від 07.03.2019 року №2630/03-20-52-07-19 (а.с.43-44) та платіжними квитанціями (а.с.47-51).

Отже, твердження контролюючого органу про наявність у позивача обов’язку окремо сплачувати єдиний соціальний внесок як самозайнята особа та як фізична особа-підприємець не ґрунтується на приписах чинного законодавства України, оскільки призводить до повторної сплати єдиного внеску за одну і ту ж господарську діяльність.

Відповідно до частини першої та другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес»АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 2 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).

Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.

Отже, з огляду на практику ЄСПЛ оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 15 листопада 2018 року №Ф-3031-52 не відповідає критерію «пропорційності», адже не дотримано справедливої рівноваги між інтересами держави та інтересами особи - позивача, оскільки мета сплати єдиного внеску - страхування особи, яка в даних правовідносинах досягається сплатою єдиного внеску позивачем як фізичною особою-підприємцем.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи викладене, оскаржувана вимога про сплату боргу (недоїмки) від 15 листопада 2018 року №Ф-3031-52 винесена контролюючим органом протиправно, тому підлягає скасуванню.

Згідно з частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у Волинській області на користь позивача слід стягнути судовий збір в розмірі 768,40 грн., сплачений позивачем відповідно до квитанції від 25.01.2019 року №9574911 (а.с.2).

Керуючись статтями 243, 245, 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДФС у Волинській області від 15 листопада 2018 року №Ф-3031-52.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Волинській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень 40 коп.).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” цього Кодексу. Апеляційна скарга може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.

Позивач ОСОБА_1 (45000, Волинська область, місто Ковель, вулиця Олени Пчілки, будинок 5, ідентифікаційний номер НОМЕР_1).

Відповідач ОСОБА_3 управління ДФС у Волинській області (43000, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 4, ідентифікаційний код 39400859).

Повне рішення суду буде складено 11 березня 2019 року.

Суддя В.Д. Ковальчук