Ухвала суду № 8034249, 17.12.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"17" грудня 2009 р.                               м. Київ                                        К-14917/07

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Усенко Є.А.

суддів: Бившевої Л.І., Карася О.В., Костенко М.І., Шипуліної Т.М.

при секретарі                     Міненко О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу колективного підприємства «Київтрактородеталь» на постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2007 та постанову Господарського суду міста Києва від 13.02.2007

у справі № 25/753-А Господарського суду міста Києва

за позовом колективного підприємства «Київтрактородеталь»

до Державної податкової інспекції у Солом’янському районі м. Києва

про визнання недійсними рішень про застосування штрафних /фінансових/ санкцій

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду м. Києва від 13.02.2007 позов задоволено частково: визнано недійсними рішення ДПІ у Солом’янському районі м. Києва від 20.04.2006 № 0000342202/0, від 04.07.2006 № 0000342202/1, від 20.09.2006 № 0000342202/2. від 20.11.2006 № 0000342202/3 про застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності у вигляді пені в сумі 1142111,3 грн. в частині пені в сумі 1117320,67 грн.

Висновок суду про наявність підстав для часткового задоволення позову вмотивований посиланням на встановлений в судовому процесі факт відсутності дебіторської заборгованості у комунального підприємства «Київтрактородеталь»по контракту № 1 від 10.01.2002, укладеному з фірмою AG»(резидент ФРН), за яким контролюючим органом нараховано пеню за порушення строків розрахунків в іноземній валюті по експортних операціях у сумі 1117320,67 грн.

Що ж до пені в сумі 3712,11 грн., нарахованої за порушення строків розрахунків по імпортних операціях, здійснених позивачем на підставі контракту № 27 від 08.04.2003, укладеного з ТОВ «Стек-Контур»(резидент Російської Федерації), то суд дійшов висновку про правомірність застосування до позивача цієї фінансової санкції з огляду на наявність у позивача кредиторської заборгованості за вказаним контрактом у розмірі 8760 рос. рублів станом на 01.01.2006, що не відповідає вимогам стосовно строку розрахунків, встановленого ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків у іноземній валюті».

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2007 постанову суду першої інстанції скасовано в частині задоволених позовних вимог, в позові

відмовлено з підстав порушення судом першої інстанції частини 4 ст. 70 КАС України, оскільки суд першої інстанції в обґрунтування свого висновку послався на вантажні митні декларації № 300321 від 14.07.2003, № 300648 від 30.09.2003 та № 300711 від 16.10.2003, які у справі відсутні. Суд апеляційної інстанції, крім того, визнав довідку АКБ «Київ»від 08.09.2006 № 5-09/2408, на яку також послався суд першої інстанції, не належним доказом відсутності у позивача дебіторської заборгованості контрактах № 1 від 10.01.2002 та № 005/03Е від 01.05.2003.

Висновок суду апеляційної інстанції щодо правомірності нарахування контролюючим органом пені в сумі 3712,11 грн. вмотивований тими ж підставами, з яких виходив і суд першої інстанції.

В касаційній скарзі комунальне підприємство «Київтрактородеталь»просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а постанову суду першої інстанції залишити в силі, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Заперечуючи проти касаційної скарги, ДПІ у Солом’янському районі м. Києва просить залишити скаргу без задоволення як безпідставну.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною першою ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»в редакції від 23.09.1994 № 185/94-ВР виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного терміну потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України (частина перша ст.2 цього Закону).

Статтею 4 цього Закону встановлено, що порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

Відповідно до ст. 238 Господарського кодексу України за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами.

Визначаючи види адміністративно-господарських санкцій, стаття 239 цього Кодексу передбачає, що такими санкціями, крім визначених, є інші адміністративно-господарські санкції, встановлені цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до ст. 250 зазначеного Кодексу адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Пеня за порушення встановлених законом строків розрахунків в іноземній валюті у сфері зовнішньоекономічної діяльності підпадає під визначення адміністративно-господарських санкцій. У зв’язку з цим до предмету доказування у даній справі відповідно до частини 1 ст. 138 КАС України входить дотримання СДПІ при нарахуванні позивачу до сплати пені вимог ст. 250 Господарського кодексу України щодо строків застосування адміністративно-господарських санкцій. З огляду на такий принцип адміністративного судочинства, як офіційне з’ясування обставин справи, цей факт підлягає встановленню безвідносно до посилань сторін на обставини щодо строку нарахування пені. Беручи до уваги, що порушення встановлених законом строків розрахунків в іноземній валюті у сфері зовнішньоекономічної діяльності в разі коли розрахунок не здійснено на момент перевірки контролюючим органом є триваючим правопорушенням, нарахування пені може бути здійснено в межах одного року до дня прийняття відповідного рішення.

Судами першої та апеляційної інстанцій не встановлено період, за який позивачу нараховано до сплати пеню в сумі 1117320,67 грн. Згідно акту перевірки від 05.04.2006 № 2658-112/23-04-05786092 за період з 01.10.2002 по 01.01.2006 по контракту № 1 від 10.01.2002, укладеному з фірмою ngheinrich AG», експортовано нерезиденту товар на загальну суму 2794299,01 євро, в тому числі: 30.04.2003 –на суму 73659,52 євро; 14.07.2003 –на суму 6510,00 євро; 30.09.2003 –на суму 6045,00 євро; 16.10.2006 –на суму 6045,00 євро - та отримано від нерезидента 2730926,29 євро; кошти в сумі 71200,73 євро згідно наданих під час перевірки документів від нерезидента не надходили; дебіторська заборгованість станом на 01.01.2006 та дату закінчення перевірки склала 71200,73 євро (т.1, а.с.177-178).

Задовольняючи позов в частині вказаної суми пені, суд першої інстанції виходив з відсутності дебіторської заборгованості за контрактом № 1 від 10.01.2002, пославшись на невідповідність висновку контролюючого органу щодо стану розрахунків за цим контрактом станом на 01.10.2002, викладеного в акті попередньої перевірки від 01.03.2003 № 034/23-0111/05786092, згідно якого дебіторська заборгованість, строк сплати якої не порушений, на вказану дату склала 7828,01 євро. При цьому суд погодився з доводами позивача, що за вказаним контрактом на 01.10.2002 існувала заборгованість позивача перед нерезидентом в сумі 57959,34 євро, а помилка у висновках контролюючого органу викликана тим, що ним не були взяті до уваги вантажна митна декларація № 256729 від 31.08.2002 з фактурною вартістю товару 40179,92 євро, банківські документи від 21.09.2002 на 251729,19 євро, від 02.09.2002 на 80489,05 євро, від 21.08.2002 на 251729,19 євро, від 02.09.2002 на 80489,05 євро та від 21.08.2002 на 123611,46 євро; а також вантажні митні декларації № 124923 від 21.045.2003, № 300321 від 14.07.2003, № 300648 від 30.09.2003 та № 300711 від 16.10.2003, якими супроводжувалося повернення нерезидентом бракованої продукції та експорт продукції взамін повернутої. Разом з тим, вказані факти могли бути визнані встановленими при дослідженні в судовому процесі акту перевірки від 01.03.2003 № 034/23-0111/05786092 та документів, що супроводжували господарські відносини між позивачем і фірмою AG» по виконанню контракту № 1 від 10.01.2002 станом на 01.10.2002. Такі письмові докази в судовому процесі досліджені судом не були.

Відповідно до частини першої ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та об’єктивному дослідженні.

Висновок суду апеляційної інстанції про обов’язкове обґрунтування висновку суду доказами, що досліджувалися в судовому процесі та залучені до справи, відповідає вимогам цієї норми процесуального права. За відсутності дослідження в судовому процесі акту перевірки від 01.03.2003 № 034/23-0111/05786092 та документів, що супроводжували господарські відносини між позивачем і фірмою AG»по виконанню контракту № 1 від 10.01.2002 станом на 01.10.2002, правильною є й оцінка судом апеляційної інстанції довідки АКБ «Київ»від 08.09.2006 № 5-09/2408 як доказу у справі, оскільки, хоча на банк і покладені згідно з чинним законодавством функції валютного контролю, доказами здійснення господарських операцій, в тому числі розрахунків по поставках, є первинні документи.

Згідно з частинами першою та другою ст.195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції може дослідити нові докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції може дослідити також докази, які досліджувалися судом першої інстанції з порушенням вимог цього Кодексу.

Відхиливши вказані вантажні митні декларації як докази з огляду на їх відсутність у справі, суд апеляційної інстанції відповідно до наведеної норми процесуального права мав змогу перевірити їх наявність, дослідити в судовому процесі та дати їм належну оцінку в разі відповідності цих доказів вимогам частини першої ст. 70 КАС України щодо належності доказів.

Статтею 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»встановлено, що суб'єкти, які є сторонами зовнішньоекономічного договору (контракту), мають бути здатними до укладання договору (контракту) відповідно до цього та інших законів України та/або закону місця укладання договору (контракту). Зовнішньоекономічний договір (контракт) складається відповідно до цього та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності при складанні тексту зовнішньоекономічного договору (контракту) мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо та у виключній формі цим та іншими законами України.

Суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) може бути визнано недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає вимогам законів України або міжнародних договорів України (частини перша, четверта та п’ята цієї статті).

Доводячи відсутність дебіторської заборгованості за контрактом № 1 від 10.01.2002, позивач посилається на те, що доповненням № 30-К від 30.04.2003 до цього контракту сторонами погоджено, що кінцеве сальдо за цим контрактом стає початковим сальдо по контракту № 005/03-К від 01.05.2003. Ця обставина має суттєве значення для правильного вирішення спору, а відтак наведені доводи позивача підлягали перевірці в судовому процесі з витребуванням доказів, які б підтверджували перехід кінцевого сальдо за контрактом № 1 від 10.01.2002. Такими доказами можуть бути, зокрема регістри бухгалтерського обліку за відповідними рахунками. Як стверджує ДПІ, під час перевірки такі документи позивачем надані не були, що виключало підстави перевірки операцій по зовнішньоекономічних контрактах з фірмою rich AG»суцільним методом по нерезиденту (т.1, а.с.134). З врахуванням цього в судовому процесі слід було з’ясувати наявність відповідних доказів, зокрема на час здійснення перевірки та причини ненадання їх позивачем контролюючому органу.

Рішенням ДПІ у Солом’янському районі м. Києва від 20.04.2006 № 0000342202/0 до колективного підприємства «Київтрактородеталь» застосовані штрафні (фінансові) санкції у вигляді пені у сфері зовнішньоекономічної діяльності в сумі 1861118,28 грн., а рішеннями цієї ж ДПІ від 04.07.2006 № 0000342202/1, від 20.09.2006 № 0000342202/2, від 20.11.2006 № 0000342202/3, прийнятими за результатами розгляду скарг позивача, - штрафні (фінансові) санкції за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності у вигляді пені в сумі 1142111,3 грн. Позивач просить визнати недійсними вказані рішення в повному обсязі. Разом з тим, задовольняючи позов на суму 1117320,67 грн. та відмовляючи на суму 3712,11 грн., судом не вирішено питання стосовно позовних вимог в решті суми пені, тоді як відповідно до пункту 4 ст. 163 КАС України резолютивна частина постанови по адміністративному позові повинна містити висновок суду по суті вимог. Суд також не звернув увагу на те, що рішеннями ДПІ у Солом’янському районі м. Києва від 03.07.2006 № 9357/10/25-010 та від 04.07.2006 № 0000342202/1 рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 20.04.2006 № 0000342202/0 було змінено. Отже, правові наслідки для позивача із оскаржуваних ним рішень має рішення від 04.07.2006 № 0000342202/1, у зв’язку з чим провадження у справі в частині позовних вимог про визнання недійсними рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 20.04.2006 № 0000342202/0, від 20.09.2006 № 0000342202/2 та від 20.11.2006 № 0000342202/3 підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини 1 ст. 157 КАС України.

Наведені порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права, як такі, що призвели до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, враховуючи межі касаційного перегляду справи, встановлені статтею 220 КАС України, відповідно до частини 2 ст. 227 цього Кодексу є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень в частині визнання недійсним рішення від 04.07.2006 № 0000342202/1 на суму пені 1117320,67 грн. з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, а в частині позовних вимог про визнання недійсними рішень від 20.04.2006 № 0000342202/0, від 20.09.2006 № 0000342202/2 та від 20.11.2006 № 0000342202/3 –скасуванню із закриттям провадження у справі.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги наведене в цій ухвалі, вжити всі передбачені процесуальним законом засоби для повного, всебічного і об’єктивного з’ясування обставин справи та в залежності від встановленого і у відповідності з нормами матеріального права вирішити спір.

Касаційний перегляд справи здійснено відповідно до частини другої ст. 220 КАС України в межах касаційної скарги, а відтак, враховуючи, що позивач не оспорює правильність висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову на суму пені 3712,11 грн., в цій частині ухвалені у справі судові рішення підлягають залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 220, 223, 224, частинами 2, 4 ст. 227, частиною 1 ст. 228, ст.ст.230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу колективного підприємства «Київтрактородеталь» задовольнити частково, скасувати постанову господарського суду м. Києва від 13.02.2007 в частині визнання недійсним рішення ДПІ у Солом’янському районі м. Києва від 04.07.2006 № 0000342202/1 про застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності у вигляді пені в сумі 1117320,67 грн.; скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2007 в частині відмови в задоволенні позову про визнання недійсним рішення ДПІ у Солом’янському районі м. Києва від 04.07.2006 № 0000342202/1 про застосування штрафних (фінансових) санкцій за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності у вигляді пені в сумі 1117320,67 грн.; справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасувати постанову господарського суду м. Києва від 13.02.2007 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2007 в частині позовних вимог про визнання недійсними рішень ДПІ у Солом’янському районі м. Києва від 20.04.2006 № 0000342202/0, від 20.09.2006 № 0000342202/2 та від 20.11.2006 № 0000342202/3, провадження у справі в цій частині позовних вимог закрити.

В іншій частині постанову господарського суду м. Києва від 13.02.2007 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.06.2007 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підписЄ.А.Усенко

Судді підписЛ.І.Бившева

підписО.В.Карась

підпис М.І.Костенко

підписТ.М.Шипуліна