Ухвала суду № 80341877, 25.02.2019, Васильківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 362/1007/19

Провадження 2-з/362/9/19

У Х В А Л А

"25" лютого 2019 р. Васильківський міськрайонний суд Київської області у складі: головуючого – судді Корнієнка С.В., при секретарі – Хоменко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Василькові Київської області заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, подану до пред’явлення до суду позову,-

В С Т А Н О В И В:

В порядку, передбаченому п.1 ч.1 ст.152 ЦПК України, заявник звернулася до суду із заявою про забезпечення позову до подання ним позовної заяви.

Дана заява підсудна Васильківському міськрайонному суду Київської області відповідно до положень ч.2 ст.27 ЦПК України.

При цьому, заявник зазначає про подальше подання ним позову про визнання рішення загальних зборів юридичної особи - СВК «Новоселицький», розташованої в Васильківському районі Київської області.

Заявник просить забезпечити позов шляхом заборони суб’єктам державної реєстрації, у тому числі нотаріусам, які здійснюють діяльність на території України, вносити зміни до відомостей про СВК «Новоселицький», що пов’язані із зміною складу учасників (засновників) кооперативу шляхом внесення до відповідного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань запису про заборону вчинення реєстраційних дій, а також заборонити вчиняти реєстраційні дії в реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо нерухомого майна, зареєстрованого за СВК «Новоселицький».

Заяву обґрунтовано тим, що на думку заявника невжиття таких заходів забезпечення позову зробить неможливим виконання рішення суду у справі про її виключення зі складу учасників вказаної юридичної особи.

Вирішуючи заяву, суд виходить з наступного.

Згідно з положеннями ч.ч.1 і 2 ст.149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити, передбачених ст.150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається до пред’явлення позову, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Положення п.п.2 і 10 ч.1 ст.150 ЦПК України передбачають, що позов забезпечується також забороною вчиняти певні дії та іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України одним із видів забезпечення позову є забороною вчиняти певні дії.

Згідно ч. 3 ст. 150 ЦПК України, у разі необхідності судом можуть бути застосовані інші види забезпечення позову; види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Цивільний процесуальний закон не зобов'язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки у відповідно до заявлених позовних вимог. Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами.

Одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність причинного зв’язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконання рішення суду.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

При цьому відповідно до ч. 4 ст. 151 ЦПК України Позивач має право зазначити кілька заходів забезпечення позову, що мають бути вжиті судом, із обґрунтуванням доцільності вжиття кожного з цих заходів.

Відповідно до положень п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.

Відповідно до положень ст.6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Згідно з положеннями ст.13 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини також вказав, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

З рішення Європейського суду в справі «Пронина проти України» від 18 липня 2006 року вбачається, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Заходи забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави та не повинні призводити до фактичного вирішення справи по суті.

Таким чином, Держава Україна несе обов'язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права, при цьому, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і у п.4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Із доданої до заяви письмові інформації, щодо юридичної особи, вбачається, що заявник ОСОБА_1 є одним із засновників та членом СВК «Новоселицький».

Як зазначено заявником при обґрунтуванні вимог заяви, в період з 2015 року по 2018 рік було проведено загальні збори кооперативу із питанням порядку денного щодо розпорядження майном Кооперативу, яке було набуте за рахунок спільної праці членів Кооперативу в період з 2015 року по 2018 рік, про які її не було повідомлено жодного разу.

Таким чином, відповідач рішенням Загальних зборів Кооперативу обмежив право заявниці на отримання частини прибутків, одержаного в результаті діяльності Кооперативу, що залишилося після сплати податків та здійснення інших обов’язкових платежів, відрахувань до фондів Кооперативу за рішенням Зборів.

Крім того, її було виключено із числа членів кооперативу, у зв’язку з чим вона має намір звертатися до суду із вимогами до вказаної юридичної особи про скасування відповідного рішення загальних зборів про її виключення із членів кооперативу.

Приймаючи рішення, суд керується положеннями Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

Так, відповідно до положень п.2 ч.1 ст.25 Закону, державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі або заборону (скасування заборони) вчинення реєстраційних дій, а також надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Зокрема, положеннями п.2 ч.1 ст.28 Закону передбачено таку підставу для відмови у державній реєстрації, як «у Єдиному державному реєстрі містяться відомості про судове рішення щодо заборони проведення реєстраційної дії».

Таким чином, враховуючи зміст заяви та предмет майбутнього позову, суд приходить до висновку, що у випадку проведення загальних зборів кооперативу та прийняття рішення про виключення ОСОБА_1 із числа членів (засновників) кооперативу, або щодо зміни складу учасників кооперативу, відповідні органи державної реєстрації будуть зобов’язані провести реєстрацію відповідних змін у державному реєстрі.

Тобто, враховуючи предмет спору та обсяг прав позивача щодо членства у кооперативі, суд вважає, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді заборони вносити зміни до відомостей про Сільськогосподарський виробничий кооператив «Новоселицький», що пов’язані зі зміною складу учасників (засновників) даного кооперативу шляхом внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.

За таких обставин, заява в цієї частині є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

Приймаючи зазначене судове рішення суд також враховує, що за даними автоматизованої системи документообігу Васильківського міськрайонного суду в провадженні суду перебувала декілька справ за заявами про забезпечення позову до його подання до суду засновників СВК «Новоселицький» (справа № 362/7150/18, провадження № 2-з/362/10/18; № 362/771/19, провадження № 2-з/362/3/19; № 362/830/19, провадження № 2-з/362/6/19), за якими вбачається про прийняття кооперативом рішень про зміну складу його засновників без їх участі.

Крім того, враховуючи спосіб забезпечення позову у вигляді заборони проведення реєстраційної дії, суд вважає, що ним буде цілком і в повній мірі досягнуто мети такого забезпечення та не суперечить вимогам ч.ч.4-8 ст.150 ЦПК України, щодо видів забезпечення позову які не допускаються.

Разом з тим, що стосується вимог заяви про заборону вчинення реєстраційних дій в реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо нерухомого майна СВК «Новоселицький», то вони також не можуть бути задоволені, оскільки можуть перешкоджати господарської діяльності кооперативу.

На підставі викладеного, керуючись статтями 25, 28 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, статтями 149, 150, 153, 258 – 261 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заборонити суб’єктам державної реєстрації (у тому числі приватним та державним нотаріусам, які здійснюють діяльність на території України) вносити зміни до відомостей про Сільськогосподарський виробничий кооператив «Новоселицький» (08675, с. Вільшанська Новоселиця Васильківського району Київської області, вул. Тарнавського, 9, ідентифікаційний код 32904374), що пов’язані зі зміною складу учасників (засновників) кооперативу шляхом внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запис про заборону вчинення таких реєстраційних дій до набрання законної сили рішенням суду у цивільній справі.

В задоволенні решти вимог заяви відмовити.

Стягувач: ОСОБА_1 (08675, Київська область, Васильківський район, с.Вільшанська Новоселиця, вул. Гагаріна, 1, ідентифікаційний № НОМЕР_1).

Боржник: Сільськогосподарський виробничий кооператив «Новоселицький» (08675, с.Вільшанська Новоселиця Васильківського району Київської області, вул. Тарнавського, 9, ідентифікаційний код 32904374).

Відповідно до ч. 1 ст. 157 ЦПК України, ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження, при обов’язку заявника пред’явити цивільний позов протягом десяті днів.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Київського Апеляційного суду.

Суддя Корнієнко С.В.