Вирок № 80340829, 11.03.2019, Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпра (до 25.04.2025 - Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська)

Справа № 199/4071/18

(1-кп/199/68/19)

ВИРОК

іменем України

11.03.2019 року місто Дніпро

Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська у складі:

головуючого судді - Воробйова В.Л.

при секретарі - Маршуби О.О.

за участю прокурора - Бондар Є.А.

захисника - Коваль О.В.

потерпілого - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпрі кримінальне провадження №12018040630000946 за обвинуваченням:

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя міста Кривий Ріг Дніпропетровської області, громадянина України, з середньою освітою, розлученого, не маючого на своєму утриманні дітей, не працюючого, зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_1, судимого:

-27.11.2017 Індустріальним райсудом м.Дніпропетровська за ч.3 ст.185, ч.1 ст.309, ч.1 ст.70, ст.75,76 КК України до 3 років позбавлення волі з іспитовим строком 3 роки;

-12.02.2018 Амур-Нижньодніпровським райсудом м.Дніпропетровська за ч.3 ст.15 та ч.2 ст.185 КК України до 4 місяців арешту, 06.04.2018 звільнений по відбуттю покарання,

у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 та ч.2 ст.185 КК України,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3, будучи раніше судимий за скоєння злочинів проти власності, повторно вчинив аналогічний умисний корисливий злочин при наступних обставинах.

01.05.2018 приблизно о 12-35 год. ОСОБА_3, перебуваючи біля будинку АДРЕСА_2, побачив чуже майно - велосипед «Україна В-138», який належав ОСОБА_2, знаходився біля приміщення магазину «Рулон» та який обвинувачений вирішив таємно викрасти.

Реалізуючи свій злочинний намір, спрямований на крадіжку чужого майна, діючи умисно, з корисливого мотиву, ОСОБА_3 намагався повторно таємно викрасти вказане чуже майно - велосипед «Україна В-138», відповідно до висновку експерта №11/12.1/374 від 15.05.2018 вартістю 700,00 грн., який належав ОСОБА_2, взявши велосипед та почавши відкатувати з місця його знаходження.

Але, в цей час злочині дії ОСОБА_3 були викрити громадянами, потерпілим ОСОБА_2, який затримав обвинуваченого на місці скоєння злочину.

Таким чином, ОСОБА_3 виконав усі дії, які вважав необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця - крадіжки чужого майна, але не зміг довести свій злочинний умисел до кінця з причин, які не залежали від його волі.

ОСОБА_3 повністю визнав свою провину у інкримінованому кримінальному правопорушенні за обставинами, викладеними в обвинувальному акті. Від дачі показів суду відмовився.

Відповідно до ч.1 ст.337, п.1,2,3,4 ч.1 ст.368 КПК України суд вважає, що мало місце діяння, у вчинені якого обвинувачується ОСОБА_3, це діяння містить склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 та ч.2 ст.185 КК України та ОСОБА_3 винен у вчинені інкримінованого кримінального правопорушення в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, що підтверджується доказами, отриманими під час кримінального провадження, долученими судом та дослідженими під час судового розгляду, а саме.

Так, потерпілий ОСОБА_2 суду показав, що 01.05.2018 року він приїхав до магазину на велосипеді «Україна», який залишив біля входу. Знаходячись в приміщенні магазину, через скло віконця та дверцят побачив, як ОСОБА_3 намагався сісти на його велосипед, одночасно відкочуючи велосипед від входу до магазину, щоби уїхати. Він вибіг з магазину, звернувся до ОСОБА_3, який кинув велосипед зі словами «на, забери його». Свідки викликали поліцію, до приїзду якої ОСОБА_3 просив відпустити його.

Свідок ОСОБА_4 суду показав, що 01.05.2018 року днем він побачив, як біля магазину на вулиці Березинській міста Дніпро обвинувачений ОСОБА_3 сів на велосипед «Україна», на якому намагався уїхати але не встиг. Хазяїн велосипеда наздогнав ОСОБА_3, зупинив та схопив обвинуваченого. Викликали поліцію, до приїзду якої ОСОБА_3 просив не викликати поліцію, а його відпустити.

Свідок ОСОБА_5 суду показав, що 01.05.2018 року він знаходився біля магазину «Рулон», побачив, як обвинувачений ОСОБА_3 котив велосипед. Якийсь чоловік кричав останньому: «Стой, куди», та разом з другим чоловіком вони зупинили обвинуваченого, який намагався викрасти велосипед.

З протоколу прийняття від ОСОБА_2 заяви про вчинене кримінальне правопорушення вбачається, що він просить поліцію прийняти заходи до невідомої особи, яка 01.05.2018 року біля будинку АДРЕСА_2 намагалась скоїти крадіжку його велосипеду але була затримана.

З протоколу огляду від 01.05.2018 року, фото таблиці до протоколу, слідує, що велосипед «Україна» знаходиться поруч з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ОСОБА_2 пояснив, що саме цей велосипед, який належить йому, намагався викрасти ОСОБА_3 Під час огляду велосипеду - поверхні його рами, вилучено 2 сліди папілярного візерунку на 2 липкі стрічки.

Відповідно до протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 17.05.2018 року потерпілий ОСОБА_2 впізнав ОСОБА_3 як особу, яка 01.05.2018 року біля будинку АДРЕСА_2 намагалась здійснити крадіжку його велосипеду «Україна», але була затримана ним на вказаному місці.

Відповідно до висновку експерта № 11/12.1/374 від 15.05.2018 року ринкова вартість велосипеду «Україна В-138», який визнано речовим доказом, станом на 01.05.2018 року могла складати 700,00 грн.

Відповідно до висновку експерта № 26/4.6/644 від 30.05.2018 року два сліди ральців рук розмірами 23х33 мм, 18х25 мм, відкопійовані на двох липких стрічках розмірами, відповідно, 31х37 мм, 31х35 мм, вилучені 01.05.2018 року під час огляду місця події, за адресою: АДРЕСА_2 придатні для ідентифікації за ними особи, залишені, відповідно, вказівним та середнім пальцями правої руки ОСОБА_3.

Оцінюючи докази, суд вважає що дії ОСОБА_3 повинні бути кваліфіковані, як закінчений замах на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), що не було доведено до кінця з причин, що не залежали від його волі, вчиненого повторно, тобто за ч.2 ст.15 та ч.2 ст.185 КК України.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачено, що кожен маж право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Призначаючи покарання ОСОБА_3 суд, відповідно до вимог ст.65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчинених злочинів, особу винного, обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена у справі «Езе і Коннорс проти Сполученого Королівства» від 9 жовтня 2003 року, що кримінальне покарання переслідує, як прийнято вважати, подвійну мету - покарання і стримування від вчинення нових злочинів.

Відповідно до положень ч.2 ст.65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

При призначенні покарання суд враховує, що ОСОБА_3 обвинувачується у замаху на скоєння умисного корисливого злочину проти власності - за ч.2 ст.15 та ч.2 ст.185 КК України, де об'єктом злочинного посягання є право власності, тобто, врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном, не відбувши покарання за попереднім вироком суду.

Враховуючи ступінь тяжкості злочину, який вчинив ОСОБА_3, підвищену суспільну небезпеку, характер та корисливий мотив злочину, виняткові наміри обвинуваченого щодо скоєння злочинів, тому суд вважає, що це свідчіть про небезпеку обвинуваченого для суспільства, і, на думку суду, є обставиною для призначення обвинуваченому покарання виключно у вигляді позбавлення волі на певний строк із застосуванням вимоги ч.1 ст.71 КК України.

При цьому суд враховує позиції Європейського суду з прав людини, які викладені у справах «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року), згідно яких досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним. У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що покаранням, необхідним та достатнім для обвинуваченого, його виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень як обвинуваченим, так і іншими особами, є покарання у вигляді позбавлення волі, оскільки більш м'які види покарання не зможуть забезпечити досягнення його мети, виправлення обвинуваченого можливе лише в умовах ізоляції від суспільства і саме таке покарання буде відповідати тяжкості правопорушення, не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи.

Разом з тим, загальні засади призначення покарання спрямовані на забезпечення принципів законності, обґрунтованості, індивідуалізації, гуманності і справедливості, співмірності покарання, яке має бути необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

Для вибору такого покарання суд повинен врахувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості вчиненого злочину.

Суд враховує обставини, що пом'якшують покарання: ОСОБА_3 провину визнав повністю, шкода або збитки його діями чиїм-небудь інтересам не настала, обвинувачений не довів до кінця злочин.

Також, призначаючи покарання ОСОБА_3 суд враховує думку потерпілого ОСОБА_2 щодо призначення обвинуваченого як можливо м'якого покарання, що ОСОБА_3 скоїв тільки один епізод умисного кримінального правопорушення середньої тяжкості, ніде не працює, постійного доходу не має, має постійне місце проживання.

З огляду на викладене, відсутність тяжких наслідків від кримінального правопорушення, вчиненого ОСОБА_3, з огляду на обставини, пом'якшуючи покарання, тому суд, вважає за можливе призначити йому покарання із застосуванням вимоги ст.71 КК України, у вигляді позбавлення волі наближене до мінімально можливого.

При цьому, суд вважає, що таке покарання буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових злочинів.

Відповідно до ч.2 ст.124 КПК України підлягають стягненню з обвинуваченого ОСОБА_3 на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта з боку Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України у загальному розмірі 1716,00 гривень.

Питання речових доказів вирішити відповідно до ст.100 КПК України.

Керуючись ст.ст.368-371,373,374 КПК України, суд,

У Х В А Л И В:

ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 та ч.2 ст.185 КК України та призначити йому покарання у вигляді 2 (двох) років позбавлення волі.

На підставі ч.1 ст.71 КК України, за сукупністю вироків, до призначеного за цим вироком покарання, частково, у вигляді 1 (одного) року 1 місяця позбавлення волі, приєднати покарання, яке не відбуте засудженим за вироком Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 27.11.2017 року, та остаточно ОСОБА_3 призначити покарання у вигляді 3 (трьох) років 1 (одного) місяця позбавлення волі.

До набрання вироком законної сили продовжити дію раніше обраного ОСОБА_3 запобіжного заходу у виді тримання під вартою у Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)».

Строк відбування покарання ОСОБА_3 обраховувати з18.05.2018 року.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави витрати на залучення експерта з боку Дніпропетровського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України у загальному розмірі 1716,00 гривень (одержувач платежу УДКСУ у Шевченківському районі м.Дніпро; номер рахунку: 31118115700004; МФО: 805012; код ЄДРПОУ: 37989274; найменування установи банку: ГУДКСУ у Дніпропетровській області; призначення платежу: за експертизи № 11/12.1/374 від 15.05.2018 року; №26/4.6/644 від 30.05.2018 року).

У відповідності з п.4 ч.9 ст.100 КПК України два сліди пальців рук, відкопійовані на двох липких стрічках, які вилучені 01.05.2018 року під час огляду місця події, за адресою: місто Дніпро, вулиця Березинська, 23-к; дактилоскопічну карту ОСОБА_3, після набрання вироку законної сили, знищити.

У відповідності з п.1 ч.6 ст.100 КПК України велосипед «Україна В-138», - повернути за належністю власнику - потерпілому ОСОБА_2.

Обвинувачений, прокурор, захисник та потерпілий мають право подати апеляційну скаргу на вирок протягом тридцяти днів з дня його проголошення, через Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська до Дніпровського апеляційного суду.

На підставі ч.6 ст.376 КПК України копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору, а захиснику та потерпілому копію вироку - надіслати не пізніше наступного дня після ухвалення вироку.

Суддя: В.Л.Воробйов