Рішення № 80340828, 16.01.2019, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 200/9956/16-ц

Провадження №2/200/731/19

Провадження № 2/200/913/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 січня 2019 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді - Єлісєєвої Т.Ю.

при секретарі - Кузьминій С.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення пені за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання припиненими зобов’язання за договором поруки, -

В С Т А Н О В И В:

У червні 2016 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулось до суду з позовом, який в ході розгляду справи уточнило, про стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 пені за кредитним договором у розмірі 233 339 грн. 60 коп. В обґрунтування своїх вимог посилалось на те, що 09 лютого 2007 року між Закритим акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № DNL0AE00006493, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 101 023 грн. 90 коп. для купівлі автомобіля б/к, а позичальник в свою чергу зобов’язався використати кредит за цільовим призначенням, сплатити банку за користування кредитом 1,34 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, або 3,16 % на місяць, розраховані на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом, та комісію, зі строком повернення кредиту до 09 лютого 2012 року. З метою забезпечення зобов’язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № DNL0AE00006493 від 09 лютого 2007 року. У зв’язку з невиконанням зобов’язань за кредитним договором від 09 лютого 2007 року виникла заборгованість станом на 24 травня 2016 року у розмірі 946 721 грн. 38 коп., у тому числі: заборгованість за кредитом – 89 690 грн. 56 коп., заборгованість по процентам за користування кредитом – 207 982 грн. 84 коп., заборгованість по комісії за користування кредитом – 4 384 грн. 33 коп., пеня за несвоєчасність виконання зобов’язань за договором – 644 663 грн. 65 коп. Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня 2015 року по справі № 200/5892/15-ц було стягнуто солідарно з позичальника та поручителя на користь банку заборгованість за вказаним кредитним договором у розмірі 713 381 грн. 78 коп., у тому числі: заборгованість за кредитом – 89 690 грн. 56 коп., заборгованість по процентам за користування кредитом – 207 982 грн. 84 коп., заборгованість по комісії за користування кредитом – 4 384 грн. 33 коп., пеню за несвоєчасне виконання умов договору – 411 324 грн. 05 коп. Тому банк просив стягнути солідарно з позичальника та поручителя пеню за кредитним договором в сумі 233 339 грн. 60 коп., яка складає різницю між нарахованою банком пенею та стягнутою пенею за рішенням суду (644 663 грн. 65 коп. – 411 324 грн. 05 коп.).

06 листопада 2017 року ОСОБА_2 пред’явила зустрічний позов, в якому просила визнати припиненими її зобов’язання за договором поруки № DNL0AE00006493 від 09 лютого 2007 року, укладеним між нею та банком, обґрунтовуючи свою вимогу тим, що банк змінив зобов’язання за кредитним договором без згоди поручителя, у зв’язку з чим збільшився обсяг її відповідальності.

Ухвалою суду від 13 листопада 2017 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення пені за кредитним договором та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання припиненими зобов’язання за договором поруки були об’єднанні в одне провадження.

17 вересня 2018 року представник ОСОБА_2 – ОСОБА_3 подав до суду заяву, в якій просив застосувати до вимог банку річний строк позовної давності та відмовити в задоволенні позову.

Згідно наказу Міністерства фінансів України від 21 травня 2018 року № 519, який знаходиться в матеріалах справи, змінено найменування Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (скорочене найменування – АТ КБ «ПриватБанк»).

У судове засідання представник АТ КБ «ПриватБанк» не з’явився, надав суду відзив на зустрічний позов, в якому заперечував проти його задоволення, просив задовольнити первісний позов банку.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у судове засідання не з’явились, від представника останньої – ОСОБА_3 до суду надійшла заява, в якій він просив справу розглядати за їх відсутності, вимоги за зустрічним позовом підтримав та просив їх задовольнити, в задоволенні первісного позову банку просив відмовити. ОСОБА_2 надала до суду відповідь на відзив банку.

В зв’язку з неявкою осіб, які приймають участь у справі, суд розглядає справу у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності та взаємозв’язку, суд дійшов висновку, що первісні позовні вимоги не підлягають задоволенню, а позовні вимоги за зустрічним позовом підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 09 лютого 2007 року між банком та позичальником ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № DNL0AE00006493, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у розмірі 101 023 грн. 90 коп. для купівлі автомобіля б/к, а позичальник в свою чергу зобов’язався використати кредит за цільовим призначенням, сплатити банку за користування кредитом 1,34 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, або 3,16 % на місяць, розраховані на суму непогашеної в строк заборгованості за кредитом, та комісію, зі строком повернення кредиту до 09 лютого 2012 року. Повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом передбачено періодичними, щомісячними платежами – період сплати з 21 по 28 число кожного місяця.

З метою забезпечення зобов’язань за вказаним кредитним договором між банком та поручителем ОСОБА_2 був укладений договір поруки № DNL0AE00006493 від 09 лютого 2007 року.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня 2015 року по справі № 200/5892/15-ц було стягнуто солідарно з позичальника та поручителя на користь банку заборгованість за вказаним кредитним договором станом на 26 грудня 2014 року у розмірі 713 381 грн. 78 коп., у тому числі: заборгованість за кредитом – 89 690 грн. 56 коп., заборгованість по процентам за користування кредитом – 207 982 грн. 84 коп., заборгованість по комісії за користування кредитом – 4 384 грн. 33 коп., пеню за несвоєчасне виконання умов договору – 411 324 грн. 05 коп.

В первісному позові банк просить стягнути солідарно з позичальника та поручителя пеню за кредитним договором за період з 26 грудня 2014 року по 24 травня 2016 року в сумі 233 339 грн. 60 коп., яка складає різницю між нарахованою банком пенею та стягнутою пенею за рішенням суду (644 663 грн. 65 коп. – 411 324 грн. 05 коп.).

У заяві від 17 вересня 2018 року представник ОСОБА_2 – ОСОБА_3 просить застосувати до вимог банку річний строк позовної давності та відмовити в задоволенні позову.

Позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальний строк позовної давності встановлюється тривалістю в три роки (ст. 256, 257 ЦК України).

Відповідно до ст. 549 ЦК України пеня є різновидом неустойки.

До вимог про стягнення пені відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України застосовується спеціальна позовна давність в один рік.

У ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України визначено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Статтею 266 ЦК України передбачено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Отже, аналіз норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України в постанові від 08 червня 2016 року № 6-3006цс15, яка згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Як вбачається з матеріалів справи, кредитний договір № DNL0AE00006493 від 09 лютого 2007 року припинив свою дію 09 лютого 2012 року. Отже, перебіг позовної давності почався з цієї дати (дня, коли у кредитора виникло право пред’явити вимогу про виконання зобов’язання). Строк, за який банк просить стягнути пеню, зазначено з 26 грудня 2014 року по 24 травня 2016 року. Згідно штампу суду на позовній заяві банк звернувся до суду для стягнення пені за кредитним договором 02 червня 2016 року. Тобто, пеню за кредитним договором розраховано за період понад одного року та заявлено банком шляхом пред’явлення позову з пропуском встановленого ст. 258 ЦК України спеціального строку позовної давності у один рік для вимог про стягнення неустойки.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Закінчення строку позовної давності є підставою для відмови в позові.

Таким чином, суд дійшов висновку, що первісні позовні вимоги банку про стягнення пені за кредитним договором в сумі 233 339 грн. 60 коп. являються безпідставними і не підлягають задоволенню.

Крім того, згідно матеріалів справи рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 29 квітня 2015 року по справі № 200/5892/15-ц було стягнуто солідарно з позичальника та поручителя на користь банку заборгованість за вказаним кредитним договором станом на 26 грудня 2014 року у розмірі 713 381 грн. 78 коп., у тому числі: заборгованість за кредитом – 89 690 грн. 56 коп., заборгованість по процентам за користування кредитом – 207 982 грн. 84 коп., заборгованість по комісії за користування кредитом – 4 384 грн. 33 коп., пеню за несвоєчасне виконання умов договору – 411 324 грн. 05 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов’язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

Банк використав право вимоги дострокового повернення усієї суми боргу за кредитом, а також сплати процентів за користування ним, комісії та пені, звернувшись до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська про солідарне стягнення з боржників заборгованості за кредитним договором. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості засвідчує такі зміни.

Враховуючи наведене, право кредитора нараховувати передбачену договором пеню за кредитом припиняється у разі пред’явлення до позичальника вимог згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Саме таку правову позицію висловила ОСОБА_4 Верховного Суду в постанові від 04 липня 2018 року № 310/11534/13-ц, яка згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Що стосується позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2 про визнання припиненими зобов’язання за договором поруки, то вони підлягають задоволенню з наступних підстав.

З метою забезпечення зобов’язань за вказаним кредитним договором між банком та поручителем ОСОБА_2 був укладений договір поруки № DNL0AE00006493 від 09 лютого 2007 року, відповідно до умов якого поручитель поручається перед банком за виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором № DNL0AE00006493 від 09 лютого 2007 року, за яким останній зобов’язаний періодичними, щомісячними платежами, передбаченими Кредитним договором і графіком погашення кредиту та процентів – період сплати з 21 по 28 число кожного місяця, повернути кредит, сплатити за користування кредитом проценти за місяць, комісію та пеню за несвоєчасне виконання зобов’язань, у строк до 09 лютого 2012 року включно.

Правовідносини поруки врегульовані, зокрема, Параграфом 3 (ст. 553 - 559) Цивільного кодексу України.

Статтею 553 ЦК України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником (ч. 1). У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя (ч. 1 ст. 554 цього Кодексу).

В матеріалах справи міститься розрахунок заборгованості за кредитним договором № DNL0AE00006493 від 09 лютого 2007 року, із змісту якого вбачається зміна процентної ставки за кредитом з 16,08 (1,34 % на місяць х 12 місяців) на 27,48 % на рік станом на 01 лютого 2009 року.

Зобов’язання поручителя виконати договір поруки має строковий характер. Тобто порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності (ч. 1 ст. 559 ЦК України). Отже, в зобов’язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення обсягу відповідальності навіть за згодою банку та позичальника, але без згоди поручителя, не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов’язань перед банком.

Проте кредитор не звертався до поручителя ОСОБА_2 стосовно згоди на зміну процентної ставки з 16,08 (1,34 % на місяць х 12 місяців) на 27,48 % на рік, внаслідок чого збільшився обсяг її відповідальності (додаткові угоди до договору поруки не укладались).

Враховуючи наведені вище обставини та норми матеріального права, суд дійшов висновку, що зобов’язання ОСОБА_2 за договором поруки № DNL0AE00006493 від 09 лютого 2007 року – припинилися.

Невизнання банком права ОСОБА_2, передбаченого ч. 1 ст. 559 ЦК України, на припинення зобов’язання за договором поруки № DNL0AE00006493 від 09 лютого 2007 року є підставою для захисту такого права судом за її зустрічним позовом шляхом визнання її права згідно з п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, виходячи із загальних засад цивільного законодавства і судочинства, права особи на захист в суді порушених або невизнаних прав, рівності процесуальних прав і обов’язків сторін.

Способи захисту цивільного права та інтересу зазначені в ст. 16 ЦК України.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність або й відсутність обов’язків.

Зі змісту ч. 3 ст. 16 ЦК України вбачається, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

За змістом норм ст. 559, 598 ЦК України припинення зобов’язання поруки означає такий стан сторін правовідношення, при якому в силу передбачених законом обставин суб’єктивне право і кореспондуючий йому обов’язок перестають існувати.

Уживаний законодавцем у ч. 1 ст. 559 ЦК України термін «порука» використовується в розумінні зобов’язального правовідношення поруки, з припиненням якого втрачає чинність договір поруки.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов’язання, які призвели або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя. Таке збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов’язання виникає у разі підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки, комісії тощо.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України в постановах від 21 травня 2012 року, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 18 лютого 2015 року та Апеляційний суд Дніпропетровської області в рішенні від 09 червня 2015 року, копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Враховуючи наведені вище і проаналізовані обставини по даній справі, сталу судову практику по таким спорам щодо правового застосування ч. 1 ст. 559 ЦК України, суд не приймає до уваги доводи банку у відзиві на зустрічну позовну заяву про те, що припинення поруки на підставі норми ч. 1 ст. 559 ЦК України не відповідає визначеним законом способам захисту судом цивільних прав.

Що стосується посилань банку у відзиві на зустрічну позовну заяву про те, що договір поруки нібито містить згоду ОСОБА_2 на збільшення розміру процентної ставки за кредитом, то вони не відповідають матеріалам справи, в тому числі змісту договору поруки.

Так, договір поруки № DNL0AE00006493 від 09 лютого 2007 року не містить такої умови (пункту), які б вказували на те, що ОСОБА_2 надала згоду на збільшення розміру процентної ставки за кредитом. Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором № DNL0AE00006493 від 09 лютого 2007 року станом на 01 лютого 2009 року була змінена (збільшена) процентна ставка за кредитом з 16,08 (1,34 % на місяць х 12 місяців) на 27,48 % на рік, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності поручителя ОСОБА_2.

Відповідно до умов п. 13 договору поруки № DNL0AE00006493 від 09 лютого 2007 року зміни і доповнення до цього Договору вносяться тільки за згодою сторін, в письмовому вигляді, шляхом укладення відповідної додаткової угоди.

Однак додаткові угоди до договору поруки про збільшення обсягу відповідальності поручителя ОСОБА_2 (підвищення розміру процентів) між останньою та банком не укладались, ці додаткові угоди відсутні в матеріалах справи. Тому обсяг відповідальності поручителя було збільшено без її згоди на зазначені зміни, що є підставою для припинення поруки відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки в задоволенні первісного позову банку відмовлено, а зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено, то з банку на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню сплачений судовий збір за подачу зустрічного позову в розмірі 640 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 4, 11-13, 76-81, 141, 209, 247, 263-265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення пені за кредитним договором – відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про визнання припиненими зобов’язання за договором поруки – задовольнити.

Визнати припиненими зобов’язання ОСОБА_2 за договором поруки № DNL0AE00006493 від 09 лютого 2007 року.

Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1) судовий збір в розмірі 640 грн.

Рішення може бути оскаржено сторонами шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду або через Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту рішення суду.

Суддя Т.Ю. Єлісєєва