Рішення № 80320234, 28.02.2019, Острозький районний суд Рівненської області

Справа № 567/61/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26.02.19 м. Острог

Острозький районний суд Рівненської області у складі:

головуючий суддя Венгерчук А.О.

секретар Клімович О.О.

з участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника третьої особи Кирилович В.А.

розглянувши у відкритому підготовчому засіданні у порядку загального позовного провадження в залі суду в м. Острог справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - служба у справах дітей виконавчого комітету Нетішинської міської ради Хмельницької області про позбавлення батьківських прав,

встановив:

в Острозький районний суд Рівненської області з позовом до ОСОБА_4, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - служба у справах дітей виконавчого комітету Нетішинської міської ради Хмельницької області про позбавлення батьківських прав звернулась ОСОБА_1

Свою позовну заяву мотивує тим, що вона з відповідачем мають малолітню дитину - доньку - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Зазначає, що з 2015 року відповідач участі у вихованні та утримані дитини не брав.

Вказуючи, що відповідач ухиляється від виконання свого обов'язку по вихованню дитини, не навідує її, не цікавиться життям, не піклується про стан її здоров'я, не піклується про її фізичний та духовний розвиток та не надає кошти на її утримання, просила позбавити батьківських прав ОСОБА_4, щодо ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Ухвалою від 17.01.2019 відкрито загальне позовне провадження по даній справі, призначено підготовче засідання.

В підготовчому засіданні позивач та її представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві. Представник позивача пояснила, що відповідач ухиляється від виконання свого обов'язку по вихованню дитини, не телефонує, не відвідує, не піклується про стан здоров'я та розвиток, та не надає кошти на її утримання. Просили позов задовольнити.

Відповідач в підготовче засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку, заперечень проти позову не подавав. Подав заяву, в якій просить справу розглядати у його відсутність, позовні вимоги визнає у повному обсязі.

Представник третьої особи в підготовчому засіданні вказала, що підтримує висновок органу опіки і піклування від 05.12.2018 і вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_4 щодо його доньки - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. Зазначила, що проводила розмову із дитиною, і дівчина їй повідомила, що на даний час взагалі не спілкується з батьком. Також він зазначила, що ОСОБА_4 подав завірену нотаріусом заяву, що не заперечує проти позбавлення його батьківських прав.

Відповідно до ч.3 ст.200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Заслухавши пояснення позивача та її представника, представника третьої особи, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов про позбавлення батьківських прав обґрунтований та підлягає до задоволення з таких підстав.

Згідно свідоцтва про встановлення батьківства серії НОМЕР_3 ОСОБА_4 визнаний батьком ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. (а.с.10)

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 сторони по справі мають неповнолітню доньку ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. (а.с.11)

05.12.2018 службою у справах дітей виконавчого комітету Нетішинської міської ради, надано висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 щодо неповнолітньої доньки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, в якому зазначено, що ОСОБА_4 з 2015 року усунувся від виконання батьківських обов'язків щодо своєї доньки, коштів на утримання та лікування дитини не надає, не цікавиться життям та здоров'ям неповнолітньої, не підтримує з нею родинних стосунків, не вітає з днем народження, що є підставою для позбавлення батьківських прав. (а.с.12)

Відповідно до заяви від 22.11.2018 ОСОБА_4, яка посвідчена приватним нотаріусом Нетішинського міського нотаріального округу Ковальчук Л.Я., йому відомо про намір ОСОБА_1 клопотати про позбавлення його батьківських прав стосовно спільної доньки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, і цією заявою він, усвідомлюючи значення своїх дій та маючи можливість керувати ними, розуміючи обставини, які мають істотне значення, без застосування фізичного чи психічного тиску з боку інших осіб, за своєю справжньою волею повідомляє, що не заперечує, щоб його позбавили батьківських прав щодо неповнолітньої доньки ОСОБА_5 (а.с.13)

З пояснювальної записки класного керівника неповнолітньої ОСОБА_5 від 26.11.2018 встановлено, що ОСОБА_4 участі у вихованні доньки не бере, на батьківських зборах не з'являвся, навчанням дитини не цікавиться, участь у навчанні та вихованні доньки бере мати. (а.с.14)

З пояснювальної записки класного керівника ПСМН «Нетішинської міської художньої школи» ОСОБА_8 від 26.11.2018 встановлено, що батько ніколи не відвідував батьківські збори та ніколи не цікавився навчанням його доньки в художній школі. (а.с.16)

Згідно акту обстеження житлово - побутових умов дитини від 29.11.2018, на підставі заяви ОСОБА_1 було проведено обстеження житлово - побутових умов проживання неповнолітньої ОСОБА_5 за адресою АДРЕСА_1, встановлено, що батько ОСОБА_4 проживає в с. Черняхів, Острозького району. (а.с.17)

Згідно пояснення ОСОБА_9 від 30.11.2018, яка засвідчила, що є кумою встановлено, що ОСОБА_4 не приходить до доньки, не цікавиться її життям, не дбає про фізичний та духовний розвиток, з донькою проживає мати. (а.с.18)

Згідно пояснення ОСОБА_10 від 30.11.2018, яка засвідчила, що є сусідкою встановлено, що дитину виховує мати ОСОБА_1, батько не піклується про фізичний та духовний розвиток дитини, її навчанням та інтересами. (а.с.19)

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959, як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Відповідно до ч.3 ст.51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про охорону дитинства" від 26.04.2001 № 2402 зазначено, що кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Статтею 11 цього ж Закону передбачено, що сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Згідно статті 12 цього Закону виховання в сім'ї є першоосновою розвитку дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Необхідно зазначити, що ухилення від виконання юридичного обов'язку - виконання батьківських обов'язків по вихованню дитини - це завжди акт свідомої поведінки, оскільки особа має реальну можливість виконати його, але не вчиняє відповідних дій, що в судовому засіданні було судом достовірно встановлено, виходячи з наданих суду доказів.

Відповідно до ст. 150 СК України, батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав і свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Згідно із ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Відповідно до ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до п.п. 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.03.2007 № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст.164 Сімейного кодексу України. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Відповідно до ст.3 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989 та ратифікованої постановою Верховної ради України від 27.02.1991, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

В пункті 18 постанови зазначено, що зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків, з урахуванням її характеру, особи батька, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини і поклавши на орган опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Відповідно до пункту 47 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Савіни проти України" право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до пункту 49 рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Савіни проти України" хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин.

Європейський суд з прав людини (рішення у справі "Хант проти України" від 07.12.2006, рішення у справі Olsson V. Sweden (№2) від 27.11.1992) нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Відповідно до пункту 50 рішення Європейського Суду у справі "Хант проти України" втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно здійснене "згідно із законом", відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є "необхідним у демократичному суспільстві" для забезпечення цих цілей.

Виходячи з наведеного, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який застосовується при наявності негативного впливу батьків (одного з батьків) на розвиток дитини.

Під час розгляду справи суд дійшов висновку, що таке втручання спрямоване на захист прав і свобод неповнолітньої ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідно, воно має законну мету у значенні пункту 2 статті 8 Конвенції.

Статтею 9 Конвенції встановлено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Суд неодноразово в своїх рішеннях акцентував увагу, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.

При цьому, наведені вище обставини переконують суд у тому, що відповідач взагалі не має бажання та не спроможний виконувати батьківські функції щодо своєї дитини.

Через тривалий час окремого проживання між відповідачем та малолітньою донькою втрачено родинні зв'язки та розуміння вікових психологічних особливостей доньки. Батько донькою не цікавиться, не піклується про її фізичний і духовний розвиток, підготовку до самостійного життя, не спілкується з донькою, не виявляє інтересу до неї, що розцінюється судом як свідоме нехтування своїми обов'язками.

Крім того, така поведінка батька суперечить принципам Декларації прав дитини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 (принцип 6), в якій проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості. Вказані принципи відповідач, як батько, нехтує, оскільки ухиляється від виконання своїх обов'язків батька по вихованню дитини.

Враховуючи встановлені обставини, викладені в матеріалах справи та досліджені в судовому засіданні, враховуючи те, що відповідач не здійснював жодних дій, які б могли свідчити про виявлення батьківського піклування до дитини, після звернення позивача з позовом до суду, відповідач так і не проявив уваги до дитини, не вчиняє будь-яких дій щодо піклування про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, тобто продовжує ухилятись від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, тому підстави для відмови у задоволенні позову про позбавлення батьківських прав відсутні.

Суд звертає увагу відповідача на те, що відповідно до ч.1 ст.169 Сімейного кодексу України, мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

В такому разі, судом буде перевірено, наскільки змінилася поведінка особи, позбавленої батьківських прав, та обставини, що були підставою для позбавлення батьківських прав, і постановляє рішення відповідно до інтересів дитини (ч.4 ст.169 Сімейного кодексу України).

На підставі ст. 141, 150, 164, ч.2 ст. 166 Сімейного Кодексу України, керуючись, ст. 141, 200, 211, 258, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд

ухвалив

позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1) до ОСОБА_4 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2, РНОКПП НОМЕР_2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - служба у справах дітей виконавчого комітету Нетішинської міської ради Хмельницької області (місцезнаходження: м.Нетішин, вул.Шевченка, буд.1 Хмельницька область, ЄДРПОУ 2638161) про позбавлення батьківських прав задовольнити.

Позбавити батьківських прав ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, відносно його неповнолітньої дочки - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_6.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду через Острозький районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 04 березня 2019 року.

Суддя Острозького районного судуВенгерчук А.О.