Рішення № 80317566, 27.02.2019, Комунарський районний суд м. Запоріжжя

Справа №333/3749/18

Провадження №2/333/168/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2019 року м. Запоріжжя

Комунарський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Холода Р.С.,

за участю: секретаря судового засідання Єрохіної А.Б.,

позивача – ОСОБА_1, представника позивача – ОСОБА_2, відповідача – ОСОБА_3, представника відповідача – ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Комунарського районного суду м. Запоріжжя позовну заяву ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1, мешкає за адресою: АДРЕСА_1 до ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, мешкає за адресою: АДРЕСА_1 про встановлення умов користування жилим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

До суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до ОСОБА_3 про встановлення умов користування жилим приміщенням. Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що йому на підставі договору дарування належить домоволодіння, розташоване за адресою: м. Запоріжжя, вул.Садова 41/Тополина 7, кв. 2. 05.08.2006 року у цьому будинку була зареєстрована ОСОБА_3, яка до теперішнього часу там і мешкає.

Відповідач на цей час не є членом його сім’ї, тому він звертався до суду із позовом про усунення перешкод з боку ОСОБА_3 у користуванні його житлом. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19.04.2017 року позов було задоволено: усунуто перешкоди ОСОБА_1 у користуванні власністю шляхом визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування будинком з надвірними будівлями за адресою: м. Запоріжжя, вул. Садова 41/Тополина 7, кв. 2. Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 20.07.2017 року рішення суду першої інстанції було скасовано і відмовлено у задоволенні вказаного позову ОСОБА_1

У зв’язку з тим, що рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 20.07.2017 року було встановлено, що ОСОБА_3 набула право на особистий сервітут по користуванню будинком, але обсяг її прав не визначено, то 23.01.2018 року ОСОБА_1 запропонував ОСОБА_3 проект договору про встановлення сервітуту з чіткими його умовами.

01.02.2018 року своїм листом ОСОБА_3 відмовила ОСОБА_1 у підписанні даного договору. Так як домовленість по умовах сервітуту між сторонами не досягнута, тому ОСОБА_1 вимушений був звернутись до суду із цим позовом, в якому просить встановити ОСОБА_3 право користуватися кімнатою, позначеною літ. «А6», житловою площею 9,7 кв.м. у будинку з надвірними будівлями за адресою: м. Запоріжжя, вул. Садова 41/Тополина 7, кв. 2 та встановити плату за користування цим житловим приміщенням у розмірі 1 500 грн. без урахування плати за комунальні послуги.

Ухвалою суду від 28.08.2018 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в порядку спрощеного позовного провадження.

11.10.2018 року до суду від представника відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_4 надійшла заява про розгляд справи в загальному провадженні та призначення підготовчого засідання. В цей же день, до суду надійшов відзив ОСОБА_4 на позовну заяву.

Заперечення ОСОБА_3 полягають в тому, що сервітут це право обмеженого користування чужими речами з певною метою і в установлених межах. Об’єктом сервітута є нерухомість, яка належить на праві власності іншій особі. Згідно ст. 405 ЦК України члени сім’ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Закон є окремою підставою для встановлення сервітуту, отже додатково встановлювати сервітут на підставі договору не має потреби, так як сервітут вже встановлений на підставі закону. До членів сім’ї власника будинку належать особи, зазначені в ч.2 ст.64 ЖК України. Припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє їх права користування займаним приміщення. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім’ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені ст. 162 ЖК України. Для виникнення у відповідача обов’язку зі сплати за користування жилим приміщенням є угода сторін, інших підстав встановлення обов’язку зі сплати за користування жилим приміщенням, зокрема можливості покладення обов’язку в судовому порядку законодавством не передбачено.

При цьому, ОСОБА_1 зазначає, що він є власником домоволодіння, розташованого за адресою: м. Запоріжжя, вул. Садова 41/Тополина 7, кв. 2, але з технічного паспорту вбачається, що позивачу належить лише 12/25 часток даного домоволодіння. ОСОБА_1 не доведено розмір плати за користування кімнатою, площею 9,7 м2 в сумі 1500 грн. Крім того, відповідно до ст.47 ЖК України норма жилої площі встановлюється в розмірі 13,65 м2, тому кімната, яка пропонується ОСОБА_1 не відповідає зазначеним вимогам. Просить у позові відмовити.

11.10.2018 року хвалою суду клопотання ОСОБА_4 про розгляд справи за правилами загального позовного провадження задоволено, призначено по справі підготовче засідання.

18.10.2018 року до суду від позивача надійшла відповідь на відзив. ОСОБА_1 зазначає, що він не просить суд встановити сервітут, а лише визначити обсяг прав щодо користування ОСОБА_3 чужим майном встановленням умовами сервітуту. Зазначає, що йому на праві власності належить домоволодіння за адресою: м. Запоріжжя, вул. Садова 41/Тополина 7, кв. 2 і цей факт підтверджено договором дарування, рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19.04.2017 року і рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 20.07.2017 року, тому залучення інших осіб по справі є недоцільним. Вважає, що ним обґрунтовано зазначено суму в розмірі 1500 грн., так як з оголошень на сайті «ОЛХ» вбачається саме така сума за найм подібної кімнати у Комунарському районі м. Запоріжжя. Вважає, що його позовна заява обґрунтована і просить її задовольнити.

31.10.2018 року підготовче засідання у справі ухвалою суду було закрито, призначено судовий розгляд.

04.02.2019 року до суду від позивача надійшла заява про виправлення описки у позовній заяві, а саме: згідно технічного паспорту на будинок, інвентарний № 11847, реєстровий № 66/9858, кімната, за якою ОСОБА_1 просить встановити право користування зазначена як «1-6/9,7», житловою площею 9,7 м2 , а в позовній заяві зазначено «літ. А-6», житловою площею 9,7 м2 .

18.02.2019 року представником відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_4 подано заяву про заперечення щодо заяви ОСОБА_1 про виправлення описки. Посилається на те, що підготовче засідання закрито, тому розгляд заяви позивача є неможливим, так як відповідно до ст. 49 ЦПК України змінити предмет або підставу позову можливо лише до закінчення підготовчого засідання. Вважає, що це не описка, а зміна предмету позову, тому зазначену заяву необхідно залишити без розгляду.

Враховуючи, що фактично позивач уточнив позовні вимоги саме у зазначенні кімнати з технічної точки зору, тому суд не вважає, що ОСОБА_1 змінив предмет або підставу позову і приймає до уваги вказані уточнення позивача. Внесення цих уточнень до позову не порушує права відповідача, тому суд розглядає позовні вимоги з урахуванням цих виправлень.

В судовому засіданні ОСОБА_1 позов підтримав, просив його задовольнити. Суду пояснив, що йому на підставі договору дарування від 13.11.2004 року належить 12/25 частини домоволодіння з відповідними господарськими та побутовими будівлями та спорудами, розташованими за адресою: м. Запоріжжя, вул. Садова 41/Тополина 7, кв. 2 на земельній ділянці площею 513 м2. З відповідачем знаходився у фактичних шлюбних відносинах, від яких народилась донька – ОСОБА_5. ОСОБА_3 з 05.08.2006 року зареєстрована і мешкає у спірному будинку, рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 20.07.2017 року рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом визнання ОСОБА_6 такою, що втратила право користування житловим приміщенням у будинку за адресою: м. Запоріжжя, вул. Садова 41/Тополина 7, кв. 2 було скасовано і в тексті рішення зазначено, що на підставі ст. 405 ЦК України сервітут на користування приміщення власника у члена сім’ї власника (ОСОБА_3А.) виникає в силу закону та захищений законом. Він звертався до ОСОБА_6 із пропозицією укласти договір про встановлення сервітуту з чіткими його умовами, проте остання відмовилась. Так як, відповідач разом із донькою займають кімнату, площею 9,7 м2, і ОСОБА_6 не бажає сплачувати кошти за користування жилим приміщенням, яким користується, тому він звернувся до суду з цим позовом. На цей час він вдень перебуває у будинку, але там не ночує, так як не хоче, щоб його присутність була зайвим приводом для сварок з відповідачем.

Представник позивача підтримав позовну заяву, свого довірителя, додатково пояснив, що на даний час рішення Апеляційного суду Запорізької області від 20.07.2017 року оскаржено до касаційної інстанції, де справу прийнято до розгляду, але на теперішній час не розглянуто і ще не визначено дату його розгляду. Зі змісту рішення Апеляційного суду Запорізької області від 20.07.2017 року вбачається, що у ОСОБА_6 сервітут на користування приміщення власника виникає в силу закону та захищений законом, тому ОСОБА_1, як власник житла має намір визначити житлове приміщення, яке буде займати відповідач і отримувати від останньої плати за користування сервітутом. Вважає позов обґрунтованим і просить його задовольнити.

У судовому засіданні ОСОБА_6 проти позову заперечувала, тому що вона має право користуватись житловим приміщенням за адресою: м. Запоріжжя, вул. Садова 41/Тополина 7, кв. 2, де вона і мешкає разом зі спільною з позивачем донькою. Даний факт підтверджено і рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 20.07.2017 року. У кімнаті, площею 9,7 м2 мешкає разом із донькою. Укладати з ОСОБА_1 договір від 03.01.2018 року не погодилась, так як в ньому мова йшла про встановлення сервітуту, який вже має на підставі закону. Крім того, вважає, що кімната, яку ОСОБА_1 пропонував виділити для користування є меншою, ніж це передбачено нормами жилої площі, тобто не менше 13,65 м2 на одну особу, при тому, що вона мешкає разом з донькою.

Представник відповідача ОСОБА_4 підтримав позицію ОСОБА_6, вважає, що остання законно мешкає і користується приміщенням за адресою: м. Запоріжжя, вул. Садова 41/Тополина 7, кв. 2. Рішенням суду ОСОБА_6 встановлено сервітут, який у неї виник на підставі закону. На даний час приміщенням користується ОСОБА_6 та спільна донька сторін у справі, вони займають кімнату площею 9,7 м2. Також, вважає, що ОСОБА_1 не обґрунтований розмір оплати за користування сервітутом, так як посилання на сайт «ОЛХ» в мережі Інтернет не може бути належним доказом, а лише припущенням. Крім того, ст. 47 ЖК України встановлено норму жилої площі в розмірі 13,65 кв.м. на одну особу, а позивачем запропонована для користування кімната менша за розміром, що порушує права ОСОБА_6 просить у позові відмовити.

Суд, заслухавши сторони та їх представників, вивчивши матеріали справи та дослідивши письмові докази, дійшов до такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.

У відповідності з п.1 ст.6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов'язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно зі ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 12,13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до положень ст.ст. 76,81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

На підставі договору дарування від 13.11.2004 року, посвідченого державним нотаріусом Четвертої Запорізької державної нотаріальної контори ОСОБА_7 ОСОБА_1 є власником 12/25 частини домоволодіння з відповідними господарськими та побутовими будівлями та спорудами, розташованими за адресою: м. Запоріжжя, вул. Садова 41/Тополина 7, кв. 2 на земельній ділянці площею 513 м2 (а.с. 62-63).

З копії технічного паспорту на будинок за адресою: м. Запоріжжя, вул. Садова 41/Тополина 7, кв. 2, інвентарний № 11847, реєстровий № 66/9858 кімната, за якою він просить встановити право відповідача користування зазначена як «1-6/9,7», житловою площею 9,7 м2 (а.с. 6-9).

ОСОБА_1 звертався до суду із позовом про усунення перешкод з боку ОСОБА_3 у користуванні його житлом. Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 19.04.2017 року позов було задоволено: усунуто перешкоди ОСОБА_1 у користуванні власністю шляхом визнання ОСОБА_3 такою, що втратила право користування будинком з надвірними будівлями за адресою: м. Запоріжжя, вул. Садова 41/Тополина 7, кв. 2. Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 20.07.2017 року рішення суду першої інстанції було скасовано і відмовлено у задоволенні вказаного позову ОСОБА_1 (а.с. 36-37).

Апеляційним судом Запорізької області у своєму рішенні від 20.07.2017 року встановлено, що з грудня 2003 року по травень 2016 року сторони проживали однією сім’єю без реєстрації шлюбу, від спільного проживання мають доньку ОСОБА_5. ОСОБА_3 з 05.08.2006 року була зареєстрована в будинку позивача як член його сім’ї та, відповідно, набула права користування будинком як член сім’ї власника. Згідно ч.5 ст.156 ЖК України припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє їх права користуватись займаним приміщенням. Отже, в даному випадку сервітут на користування приміщення власника у члена сім’ї власника виникає в силу закону та захищений законом. Тобто, можна дійти висновку, що рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 20.07.2017 року ОСОБА_6 фактично встановлено сервітут, який виник в силу закону та захищений законом.

Згідно ст. 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.

Стаття 64 ЖК України визначає, що члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.

До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач і члени його сім'ї.

Статтею 65 ЖК України передбачено, що особи, які вселились у жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування цим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем і членами його сім'ї, які з ним проживають, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Відповідно до ст.ст. 150, 156 Житлового кодексу України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди. Члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. До членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в ч.2 ст. 64 ЖК України. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім'ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені ст.162 ЖК України.

Відповідно вказаної норми плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги.

Таким чином, за ОСОБА_3 як за колишнім членом сім’ї власника – позивача ОСОБА_1 залишилося право користуватися житловим приміщенням, а саме: 12/25 частинами домоволодіння з відповідними господарськими та побутовими будівлями та спорудами, розташованими за адресою: м. Запоріжжя, вул. Садова 41/Тополина 7, кв. 2.

ОСОБА_1 як власник житла визначив відповідачу кімнату для користування, а саме: №1-6/9,7 (згідно технічного паспорту).

Згідно ст. 47 ЖК України норма жилої площі встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метру на одну особу.

Відповідно до технічного паспорту на домоволодіння за адресою: м. Запоріжжя, вул. Садова 41/Тополина 7, кв. 2, інвентарний № 11847, реєстровий № 66/9858 кімната, за якою ОСОБА_1 просить встановити право має розмір 9, 7 кв.м., інші 3 кімнати мають розміри – 7,4 кв.м, 16,7 кв.м. та 9.1 кв.м, коридор – 4, 1 кв.м, ванна – 3,1 кв.м, кухня – 9,0 кв.м., загальна жила площа 59,1 кв.м.

Тобто, ОСОБА_1 просить встановити ОСОБА_3, яка мешкає разом із дитиною сторін, право користування приміщенням – кімнатою «1-6» площею 9,7 кв.м, що суперечить вимогам ст. 47 ЖК України, за якою встановлено норму жилої площі в розмірі 13,65 кв.м. на одну особу.

Крім того, позивачем у позові не зазначено, які приміщення залишаються у спільному користуванні, що порушує права відповідача як володільця сервітуту.

У відповідності до ч. 3 ст. 403 ЦК України особа, яка користується сервітутом, зобов'язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вимога про стягнення з ОСОБА_3 плати за користування житловим приміщенням в розмірі 1500 грн., без урахування плати за комунальні послуги є такою, що не підлягає задоволенню, так як до суду не надано належних обґрунтованих доказів даної суми, а лише копії з сайту «ОЛХ», які суд вважає недопустимими доказами.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Посилання позивача на неможливість вільно володіти, користуватись та розпоряджатися майном суд не приймає до уваги, так як згідно ч. 5 ст. 403 ЦК України сервітут не позбавляє власника майна, щодо якого він встановлений, права володіння, користування та розпорядження цим майном.

Враховуючи обставини і факти, встановлені у судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 є таким, що не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 401 – 403 ЦК України, ст.ст. 47, 64, 65, 150, 156, 162Житлового кодексу України, ст. ст. 4, 12, 13, 18, 76, 81, 89, 280, 289 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1, мешкає за адресою: АДРЕСА_2 до ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, мешкає за адресою: АДРЕСА_2 про встановлення умов користування жилим приміщенням – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Запорізького апеляційного суду через Комунарський районний суд м. Запоріжжя. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.

Повний текст рішення складено 07.03.2019 року.

Суддя Комунарського районного суду

м. Запоріжжя Р.С. Холод