Рішення № 80314973, 07.03.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

07 березня 2019 року № 640/1418/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Погрібніченка І.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справуза позовомОСОБА_1 доУправління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Києві державної адміністраціїпровизнання протиправними дій, визнання противним та скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації (далі - відповідач) про

- визнання протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації (ЄДРПОУ 37501611 ) щодо відмови ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1) у видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни;

- визнання відмови Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації (ЄДРПОУ 37501611) ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1) у видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни протиправною;

- скасування відмови Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації (ЄДРПОУ 37501611) видати ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1) посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни;

- зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації ( ЄДРПОУ 37501611) відмову видати ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1) посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни переглянути;

- зобов'язання Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації (ЄДРПОУ 37501611) видати ОСОБА_1 (ІПН: НОМЕР_1) посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

Позов обґрунтовано тим, що позивач є учасником ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС (Категорія 1), приймав участь в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. На час аварії працював на Чорнобильській АЕС, на посаді головного механіка та працював службовцем в складі формувань Цивільної оборони в умовах радіоактивного забруднення та жорсткого іонізуючого опромінення, став інвалідом 2-ї групи (причина інвалідності: - профзахворювання пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС). А тому, на його думку, він має право отримання на статусу ветерана війни та посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.

Втім, на звернення позивача щодо отримання статусу ветерана війни та отримання відповідного посвідчення, Управлінням праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації відмовлено, з підстав відсутності доказів залучення до складу формувань цивільної оборони.

Разом з тим, позивач зазначає, що у відповідності до вимог нормативно-правових документів з Цивільної оборони колишнього СРСР, які діяли на момент аварії на Чорнобильській АЕС, цивільна оборона та її формування створювались на усіх без виключення підприємствах, установах та організаціях, а до їх складу в обов'язковому порядку зараховувалось все працездатне населення, в тому числі, чоловіки віком від 16 до 60 років, жінки віком від 16 до 55 років. При цьому, зміст директиви Всесоюзного промислового об'єднання по атомній енергетиці «Союзатоменерго» від 06.12.1982 року № 672с має однозначну вимогу щодо обов'язковості переведення всього персоналу у структуру цивільної оборони в разі виникнення аварії на атомній станції. При цьому, жоден нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов'язковості видання розпорядчого документа про залучення кожної конкретної особи до дій у складі формувань цивільної оборони.

З огляду на вказане, позивач вважає підтвердженим факт участі в ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі формувань Цивільної оборони, а тому, на його думку, відмова у видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни є протиправною, а статус особи з інвалідністю внаслідок війни та отримання посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни порушеним.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.01.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику сторін) та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Вказаною ухвалою відповідачу надано час для надання відзиву протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Дану ухвалу суду відповідачем отримано 15.02.2019 року, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення. Станом на час вирішення справи, відзиву подано не було, так само, як і заяви про визнання позову.

Відповідно до ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, в період з 01.10.1983 року по 17.01.1988 рік працював на Чорнобильській атомній електростанції на посаді електромонтера-кабельника.

Відповідно до посвідчення від 03.07.1998 року серії НОМЕР_2 позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1 категорії, а згідно вкладки до посвідчення № 082852 також учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Згідно з довідкою МСЕК від 02.06.1998 року серії КИЕ-1 № 034020 позивачу встановлено ІІ групу інвалідності довічно, у зв'язку з захворюванням, пов'язаним з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

21.12.2018 року ОСОБА_1, через свого представника ОСОБА_2 звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації із заявою про видачу посвідчення "Інвалід війни".

Листом від 04.01.2019 року за вих. № 35-28 відповідач відмовив позивачу у видачі посвідчення, посилаючись на відсутність документальних підтверджень залучення позивача до складу формувань Цивільної оборони.

Вважаючи такі дії Управління протиправними, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України від 22.10.1993 № 3551-XII "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (далі - Закон № 3551-ХІІ).

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону № 3551-ХІІ до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Згідно п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Однак, умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», є:

1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Відповідно до частини першої статті 10 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06.06.1975 № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач дійсно був залучений до робіт із ліквідації наслідків на аварії ЧАЕС, а також настання його інвалідності пов'язане, у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з участю у ліквідації цих наслідків.

Вказані обставини свідчать про те, що на позивача, як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Водночас, для набуття статусу інваліда війни (з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»), окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (стосовно позивача цей факт встановлено) Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Це пояснюється тим, що крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку, ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт, згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.

Листом Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи від 14.08.2006 № 04-9494/281 повідомлено, що у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь три зведені загони Цивільної оборони (далі - ЦО), а саме: Київської, Житомирської та Чернігівської областей, Хімволокно. Також, до складу формувань ЦО входив особовий склад штабів ЦО, який направлявся до складу оперативних груп ЦО України (м. Чорнобиль) та ЦО Київської області (м. Іванків). Відповідні документи щодо залучення зазначеної категорії осіб до формувань ЦО зберігаються в архіві Міністерства або архівах обласних державних адміністрацій. У зв'язку з тим, що План Цивільної оборони в період аварії на ЧАЕС не вводився (не було відповідного доручення Уряду СРСР), працівники, які залучалися до ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи від інших міністерств і відомств і стали інвалідами, внаслідок пов'язаних з цим захворювань, не можуть бути віднесені до осіб, що підпадають під дію вимог частини другої пункту 9 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», соціальний захист зазначеної категорії осіб здійснюється на загальних підставах, відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи».

В листі Міністерства праці та соціальної політики України від 08.12.2006 № 839/014/91-06 зазначено, що підставою для встановлення статусу інваліда війни ліквідаторам наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є довідки, в яких вказано, що особа приймала участь в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи у складі формувань ЦО, а саме: Київської, Житомирської або Чернігівської областей, які були сформовані на базі об'єднань Хімволокно. До складу формувань ЦО входив особовий склад штабів ЦО, який направлявся до складу оперативних груп ЦО України (м. Чорнобиль) та ЦО Київської області (м. Іванків).

Отже, для визначення статусу інваліда війни ліквідаторам наслідків аварії на Чорнобильській АЕС слід надати довідку, яка є витягом з розпорядження начальника Цивільної оборони Київської області про те, що громадянин був залучений до складу зведеного загону ЦО Київської області.

З наданих позивачем документів, які позивач долучив до своєї заяви, адресованої відповідачу, щодо набуття статусу інваліда війни належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв'язку з тим, що він брав участь у таких заходах. Утім, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надав.

Судом надано оцінку листу Всесоюзного промислового об'єднання по атомній енергетиці «Союзатоменерго» Міністерства енергетики і електрифікації СРСР № 672с від 06.12.1982 р. «Про використання нормативних документів з питань захисту персоналу та населення в разі аварії на АС» адресованого директору Чорнобильської АЕС, яким, зокрема, роз'яснено, що ліквідація наслідків радіаційних аварій, включаючи МПА (максимальна проектна аварія), може проводитися персоналом або в складі звичайної цехової структури, або структури Цивільної оборони, на розсуд директора атомної станції. Переведення роботи персоналу в структуру Цивільної оборони є обов'язковим при виникненні гіпотетичної аварії на атомній станції або введення періоду «Загальної готовності Цивільної оборони».

Втім, при вирішенні даної справи, суд бере до уваги правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 7 червня 2018 року у справі № 377/797/17 стосовно того, що при вирішенні подібних спорів обставина щодо безпосередньої участі особи у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни на підставі пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» поширюватиметься на всіх, хто належить до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків, і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС згідно пункту 1 частини 1 статті 9 Закону України «Про статус і соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Таким чином, за відсутності доказів, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, у останнього немає достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Оскільки позивачем не надано доказів про його участь у загонах спецзахисту формувань Цивільної оборони, що знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, у відповідача були відсутні підстави для встановлення йому статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення.

Аналогічна правова позиція була також висловлена Верховним Судом у постановах від 10 травня 2018 року у справі № 279/12162/15-а, від 30 листопада 2018 року у справі № 756/3226/16-а та від 19 лютого 2019 року у справі № 674/449/17.

Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, відповідач, відмовляючи позивачеві у видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації.

Відповідно до положень чч. 1 та 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частинами 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 5 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. В даному випадку позивач в силу норм Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору не звільнений та відомості щодо понесених відповідачем судових витрат відсутні, а тому судові витрати за рахунок позивача на користь відповідача не стягуються.

Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_1) відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя І.М. Погрібніченко