Рішення № 80314854, 27.02.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2019 р. № 520/9697/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Панова М.М.,

за участю секретаря судового засідання - Кравчені Т.І.,

представника позивача - ОСОБА_1,

представника відповідача та третьої особи - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 Салех до Державної міграційної служби України, третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 Салех звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд скасувати рішення ДМС України від 22.10.2018 №380-18; зобов'язати ДМС України визнати біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина ОСОБА_4 Арабської Республіки - ОСОБА_3 Салех.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржуване рішення відповідача є протиправним, а дії такими, що суперечать нормам законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував та просив відмовити у його задоволенні. В обґрунтування своїх заперечень зазначив, що його рішення та дії є правомірними та вчиненими з дотриманням вимог законодавства.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши думку осіб, які беруть участь у справі, суд встановив наступне.

Позивач, Громадянин ОСОБА_4 Арабської Республіки ОСОБА_3 Салех звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУ ДМС України в Харківській області 22 червня 2015 року.

Відповідно до абзацу п’ятого частини першої статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, як особі, стосовно якої встановлено відсутність умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті статті 1 Закону, рішенням Державної міграційної службою України від 30.12.2015 №909-15 відмовлено ОСОБА_3 Салех у визнанні біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач оскаржив вищезазначене рішення до Харківського окружного адміністративного суду. Постановою суду від 12.04.2016 у справі №820/791/16 адміністративний позов задоволено. Скасовано рішення ДМС України від 30.12.2015 та зобов’язано останню повторно розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Наказом ГУ ДМС України в Харківській області від 16.06.2016 № 7 заяву ОСОБА_3 Салех прийнято до повторного розгляду.

Відповідно до абзацу п’ятого частини першої статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі, стосовно якої встановлено відсутність умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті статті 1 Закону, рішенням ДМС України від 16.12.2016 № 645-16 відмовлено ОСОБА_3 Салех у визнанні біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту.

Позивач оскаржив вищезазначене рішення до Харківського окружного адміністративного суду, постановою від 27.07.2017 у справі №820/26/17 задоволено адміністративний позов. Скасовано рішення ДМС України від 16.12.2016 та зобов’язано останню повторно розглянути заяву позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

ДМС України оскаржило постанову Харківського окружного адміністративного суду до Харківського апеляційного адміністративного суду, який ухвалою від 18.10.2017 у справі №820/26/17 залишив апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до частини 10 статті 12 Закону, на виконання вищевказаної постанови Харківського окружного адміністративного суду від 27.07.2017, з урахуванням ухвали Харківського апеляційного адміністративного суду від 18.10.2017, ДМС України було прийнято рішення від 01.11.2017 №62-17 про зобов’язання ГУ ДМС України в Харківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_3 Салех про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до вищезазначеного рішення ДМС України, наказом ГУ ДМС України в Харківській області від 17.11.2017 №257 заяву ОСОБА_3 Салех прийнято до повторного розгляду.

В своїй заяві позивач зазначив, що він є військовозобов’язаним, але строкову службу не проходив через навчання у державному університеті м. Дейр-ез-Зор, а також повідомив про отримання у воєнкоматі дозволу на виїзд на навчання до України.

Згідно з інформацією, підготовленої офісом УВКБ ООН у Києві («Примусова військова повинність, повернення шукачів притулку, яким було відмовлено у наданні статусу біженця»): «Обов’язкове здійснення військової служби вказано у Національному ОСОБА_5 1953 року. Усі чоловіки віком від 18 до 40 років є військовозобов’язаними, за виключенням тих курдів, які є особами без громадянства».

За інформацією УВКБ ООН «Актуальна інформація про країну походження в допомогу при використанні рекомендацій УВКБ ООН по ОСОБА_6: «Незаконний виїзд» з ОСОБА_6 та пов'язані з ним питання для визначення потреб у міжнародному захисті осіб, які шукають притулку із ОСОБА_6» від 01.02.2017: «чоловіки призивного віку від 18 до 42 років повинні мати дозвіл від військомату для того, щоб виїзжати з ОСОБА_6 на законних підставах». Тобто позивач не ухилявся від служби в армії, а виїхав з країни, маючи дозвіл воєнкомату.

За інформацією Датської імміграційної служби «ОСОБА_6: нововведення на військовій службі, обов’язкова військова повинність та вербування до загонів народної сомооборони (YPG)» (дата публікації: вересень 2015 року): «Особа може бути звільнена від військової служби за медичними показаннями або інвалідністю, або якщо в родині вона є єдиною дитиною чоловічої статі, а також студенти можуть отримати відстрочку від військової служби на час навчання. Міжнародна організація зазначила, що відповідно до Указу № 33 2014 року, призовники можуть відстрочити військову службу, якщо в них є брати, які вже служать. Професор Бассель Альхассан зазначає, що Указом № 33 від серпня 2014 року, передбачено отримання відстрочки шляхом сплати певної суми грошей. Також це положення стосується до тих осіб, які легально залишили ОСОБА_6, щоб працювати або навчатися за кордоном на термін, як мінімум, чотирьох років, а також до синів дипломатів».

Відповідно до Рекомендацій з міжнародного захисту №10: «Хадатайства про надання статусу біженця в зв'язку з військовою службою в контексті статті 1А (2) Конвенції 1951 року про статус біженця і (або) Протоколу до неї 1967 р.»: «Дезертирство означає самовільне залишення місця служби або посади, або опір заклику на військову службу. Залежно від національного законодавства навіть особа призовного віку, що минув національну службу і демобілізованих, але все одно вважається військовозобов'язаним, при певних обставинах може вважатися дезертиром. Дезертирство може мати місце щодо служби в поліції, жандармерії або еквівалентних служб безпеки; крім того, цей термін застосовується до дезертирували з недержавних збройних груп. Дезертирство може відбуватися по релігійно-етичним чи інших причин».

«Ухилення від призову на військову службу відбувається в тих випадках, коли особа не реєструється для призову або вербування на обов'язкову військову службу або не є по порядку. Ухилення може бути результатом втечі ухиляється за кордон або ж полягати, серед іншого, в поверненні порядку військовим органам. В останньому випадку особа іноді може називатися опірним заклику, а не таким, що ухиляється від призову, але в цих Рекомендаціях термін «особа, що уникає призову на військову службу» застосовується в обох випадках. Ухилення від призову на військову службу також може носити упереджувальний характер в тому сенсі, що дані дії можуть відбуватися ще до отримання фактичного вимоги про реєстрацію або про явку на службу. Ухилення від призову має місце тільки в тому випадку, якщо здійснюється обов'язковий набір на військову службу (далі - «заклик»). Ухилення від призову може відбуватися з релігійно-етичних міркувань або з інших причин».

Відповідно до міжнародного законодавства, можливістю для уникнення зазначеного факту є релігійні переконання особи або «пацифістські» погляди. Так, під час інтерв’ювання Регіонального представника УВКБ ООН в Білорусі, Молдові та ОСОБА_7 Андрисека було зазначено наступне: «Якщо людина не зможе довести, що він, наприклад, паціфіст, має релігійні переконання, які не дозволяють йому брати зброю, а його до цього змушують, він теж не може розраховувати на статус біженця». В ході розгляду справи, позивач не повідомив про наявність у нього пацифістських поглядів або релігійних переконань, які не дозволяють йому брати зброю в руки.

Згідно з п. 167 гл. V Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців УВКБ ООН (відповідно до Конвенції 1951 року й Протоколу 1967 року щодо статусу біженців): «У країнах, де військова служба обов'язкова, факт ухилення від цього обов'язку або непокори часто є порушенням, карається за законом. Що стосується дезертирства, то воно завжди і у всіх країнах - обов'язкове чи ні військова служба - розглядається як кримінальний злочин. Покарання варіюються в залежності від країни, і зазвичай їх застосування не розглядається як форма переслідування. Побоювання переслідувань або покарання за дезертирство або за ухилення від призову самі по собі не є за визначенням обґрунтованими побоюваннями бути жертвою переслідувань...». Отже, факт ухилення від військової служби чи дезертирство є кримінальним злочином і не може розглядатися як обґрунтування побоювань стати жертвою переслідувань.

Позивач не довів, що несення військової служби потребує його участі у військових діях, що суперечать його політичним, релігійним або моральним переконанням чи обґрунтованим міркуванням совісті, як передбачено п. 170 гл. V вищевказаного Керівництва.

Слід також врахувати, що за даними інформаційного агентства «Українські Новини» від 25.07.2015: «Президент ОСОБА_6 ОСОБА_8 видав указ, що оголошує загальну амністію для військових дезертирів, які порушили закон про обов'язковий призов на військову службу.»; «Про указ ОСОБА_8 було оголошено по державному телебаченню ОСОБА_6. Закон про амністію дезертирів буде застосовуватися не тільки до тих, хто перебуває в ОСОБА_6, але і за межами країни».

Враховуючи вищевикладене, можна дійти висновку, що побоювання позивача бути призваним до служби в урядовій армії країни є сумнівними. Позивач не ухилявся від проходження військової служби, маючи дозвіл воєнкомату для виїзду з території ОСОБА_6 до України. Позивач не навів жодних конкретних фактів або підтверджень щодо ситуації власного вербування до лав збройних сил ОСОБА_6. Відсутня жодна інформація стосовно отримання особою або його найближчими родичами, повісток для проходження військової служби. Під час розгляду матеріалів особової справи позивач не надав жодної інформації про наявність в нього особливих поглядів або віросповідання, що може заважити проходженню військової служби. Позивач знаходиться за межами країни громадянської належності більше чотирьох років, що також може стати підставою для звільнення від служби в армії.

За матеріалами справи позивач народився та постійно проживав з рідними у м. Дейр-ез-Зор однойменной сирійської провінції.

За інформацією по країні походження, майже вся територія ОСОБА_6, включаючи м. Дейр-ез-Зор, знаходиться під контролем державної влади країни, через що, на цих територіях відсутні військові дії, про що свідчать наступні джерела: УВКБ ООН у V Редакції Рекомендацій з питання міжнародного захисту стосовно осіб, які залишають ОСОБА_4 Арабську Республіку від 03.11.2017 зазначає наступне: «Як повідомляється, протягом 2016-2017 рр. сирійські урядові сили відвоювали у антиурядових збройних угруповань і ІГІШ значну частину території країни, зокрема, відповідно найбільше місто ОСОБА_6 Алеппо (в грудні 2016 г.) і, після прориву трирічної блокади ІГІШ, розташований на північному сході країни місто Дейр-ез-Зор (у вересні 2017 г.). На момент підготовки цього матеріалу сирійські урядові сили здійснюють контроль над усіма великими містами, включаючи столицю країни ОСОБА_1 і більшість її передмість, міста Алеппо, Хомс, Хама, частково місто ОСОБА_1, більшість територій вздовж кордону з Ліваном, а також прибережний регіон, в тому числі провінції Латакія і Тартус»; Приватне незалежне інформагентство «Інтерфакс» 03.11.2017 повідомило наступне: «ОСОБА_4 урядові війська повністю звільнили від терористів з угруповання ІГ (заборонена в РФ) місто Дейр-ез-Зор. Про це повідомляє в п'ятницю сирійське державне телебачення. Ці дані підтверджує і телеканал "Аль-Арабія" з посиланням на близьких до сирійської опозиції очевидців. Напередодні бійці сирійської армії провели ряд успішних операцій проти бойовиків ІГ в Дейр-ез-Зорі і встановили контроль над рядом міських районів. Місто Дейр-ез-Зор залишався останнім головним оплотом ІГ в ОСОБА_6. Бойовики утримували під своїм контролем більшу частину міста з 2014 року. Для ІГ Дейр-ез-Зор мав стратегічне значення, оскільки недалеко знаходиться сирійсько-іракський кордон. Наступ на Дейр-ез-Зор вів також альянс опозиційних "сирійських демократичних сил" (СДС), у вересні він приступив до операції проти ІГ в однойменній провінції. Звільненню міста Дейр-ез-Зор передувала активна бомбардування об'єктів ІГ силами ВКС РФ. 1 і 2 листопада шість дальніх бомбардувальників Ту-22М3 під прикриттям винищувачів Су-30СМ наносили груповий авіаційний удар по об'єктах терористів в районі міста Абу-Кемаль в провінції Дейр-ез-Зор. Також 31 жовтня підводний човен "Великий Новгород" з підводного положення завдала залповий удар крилатими ракетами "Калібр" по об'єктам ІГ в районі Абу-Кемаля. У вересні підводні човни "Великий Новгород" і "Колпіно" крилатими ракетами "Калібр" знищили пункти управління, вузли зв'язку, а також склади озброєнь і боєприпасів бойовиків в підконтрольних ІГ районах на південний схід від міста Дейр-ез-Зор. Тоді ж у вересні армія ОСОБА_6 за підтримки ВКС РФ форсувала Євфрат в районі Дейр-ез-Зора і розвинула наступ у східному напрямку »; За інформацією УВКБ ООН (ІКП-пам’ятка щодо ОСОБА_6, березень 2018 року), відновлення урядового контролю над м. Дейр-ез-Зор є одним з ключових подій сирійського конфлікту у 2017 році; Німецька міжнародна телерадіокомпанія «Німецька хвиля» («Deutsche Welle») 15.12.2017 повідомила наступне: «Активна фаза бойових дій в ОСОБА_6 і Іраку закінчена, ОСОБА_9 почала виводити війська з сирійської території»; За інформацією американської міжнародної правозахисної організації «Х’юман Райтс Вотч» («Human Rights Watch») від 01.01.2018: «У 2017 році головним пріоритетом учасників сирійського конфлікту став розгром« Ісламської держави»(ІГ). Дамаску за підтримки ОСОБА_9, Ірану і «Хезболли» вдалося повернути контроль над значними територіями в центрі і на сході країни, в той час як підтримувані США ОСОБА_4 демократичні сили взяли Ракка»; За даними іранського міжнародного інформаційного порталу «Pars Today» від 17.01.2018: «Після успіху сирійської армії і її союзників в нанесенні поразки терористам в цій країні і встановлення відносної безпеки у важливих районах ОСОБА_6, сирійські біженці почали повертатися в свої будинки»; «ОСОБА_4 центр моніторингу дотримання прав людини» («SOHR») у січні 2018 року розмістив наступну інформацію відомого агентства «Сіньхуа» («Xinhua») від 09.01.2018: «ОСОБА_10 комітету Червоного Хреста (МКЧХ) в Лівані ОСОБА_11 заявив у понеділок, що більшість сирійських біженців в Лівані хочуть повернутися додому. За твердженням прес-служби, ОСОБА_11 виголосив свої зауваження під час зустрічі з президентом Лівану Мішелем Аууном щодо стандартів МКЧХ з метою забезпечення безпечного і достойного повернення біженців. Мартін зазначив, що бачення МКЧХ в тому, як він буде підтримувати біженців в їхньому майбутньому поверненні до ОСОБА_6, що буде обговорюватися з ліванськими старшими посадовими особами, а також з відповідними міжнародними органами та країнами», «Управління Верховного комісару ООН у справах біженців в минулому місяці заявила, що кількість зареєстрованих сирійських біженців в Лівані вперше з 2014 року впала до рівня нижче 1 млн. осіб».

Інформація по країні походження вказує на поступове збільшення кількості населенних пунктів, що приєдналися до процесу перемир’я в ОСОБА_6. Так, на 16 листопада 2016 року їх кількість становила 945, на 18 листопада 2017 року – 2273, на початок березня 2018 року – 2426;

Інформаційне видання «Лівий берег» («LB.ua») 16 листопада 2017 року наводить свідчення Державного департаменту США, відповідно до яких терористична організація «ІДІЛ» втратила 95% територій у ОСОБА_6 та Іраку: «Терористичне угрупування" Ісламська держава "(ІГІЛ) втратила 95% займаної раніше в ОСОБА_6 і Іраку території. Про це йдеться в заяві спецпредставника США по боротьбі з ІГІЛ Бретта Макгерка. За його словами, це стало можливим завдяки створенню "однією з найбільших коаліцій в історії", що складається з 74 держав. До неї увійшли члени НАТО, Ліги арабських держав і Євросоюзу. "З того моменту як наша коаліція сформувалася в 2014 році, ІГІЛ втратила 95% території, яку вона коли-небудь контролювала в Іраку і ОСОБА_6. Більше 7,5 мільйонів чоловік були звільнені від влади ІГІЛ і 2,6 мільйона іракців повернулися додому", - йдеться в повідомленні. Разом з тим Макгерк заявив, що бойовики ІГІЛ знаходять собі укриття на різних територіях. "У них скоро закінчаться місця, де можна ховатися. Ми сповнені рішучості зробити, щоб їм було ніде сховатися від Лівії, до Філіппін і до Афганістану", - підкреслив він. Крім того, Макгерк нагадав про необхідність прискорити процес доставки гуманітарної допомоги на звільнені від бойовиків території. Раніше президенти США і ОСОБА_9 Трамп і ОСОБА_12 домовилися боротися з ІГІЛ до "остаточного розгрому", а також погодилися з тим, що конфлікт в ОСОБА_6 не має "військового рішення", а остаточне політичне врегулювання ситуації в цій країні має бути знайдено в рамках Женевського процесу і резолюції Радбезу ООН »; Арабська служба британської телерадіомовної організації «Бі-бі-сі» («ВВС») 20 листопада 2017 року повідомляє про втрату терористичною організацією «Ісламська держава» останньої своєї позиції на сході країни – міста Абу-Камаль; Всеукраїнське видання «Сегодня» з посиланням на американське інтернет-видання «Хамффингтон Помст» («The Huffington Post») 30 листопада 2017 року повідомило про підготовку депортації сирійських біженців до Німеччини: «На думку політиків ФРН, ситуація в ОСОБА_6 вже стабілізувалася, і біженці можуть повернутися назад на батьківщину. Німецькими політиками, зокрема з правлячих партій ХДС і ХСС, вирішено дати нову оцінку ситуації в ОСОБА_6 щодо безпеки для мирного населення. Адже терористів ІГІЛ практично повністю знищили. У зв'язку з цим владою Німеччини запланована депортація сирійських біженців. Про це пише The Huffington Post. За інформацією видання, політики коаліції ХДС / ХСС збираються депортувати сирійських біженців на батьківщину влітку 2018 року. Такі заходи на майбутній конференції міністрів внутрішніх справ Німеччини пропонують обговорити політики землі Саксонія. У надісланому ними документі говориться, що в даний момент німецькі спецслужби ведуть переговори про нову оцінку ситуації з безпекою в ОСОБА_6. Всі федеральні землі, на чолі яких стоять політики коаліції ХДС/ХСС, підтримують ідею знову визнати країну безпечною. Міністри внутрішніх справ від СДПН цю пропозицію відхиляють. Це питання політики обговорять 7 грудня на конференції в Лейпцигу, розповідає видання. Останній раз німецька влада давали оцінку ситуації з безпекою в ОСОБА_6 в 2012 році. З тих пір практично всі терористи "Ісламської держави" в регіоні були знищені. За підтримки ОСОБА_9 і Ірану урядові війська президента ОСОБА_8 змогли звільнити велику частину територій».

За останніми даними американського «Інституту з вивчення війни» («Institute for the Study of War») від 07.09.2018, майже вся територія ОСОБА_6, включаючи м. Дейр-ез-Зор, знаходиться під контролем влади країни.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону, біженець – особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до пункту 13 частини першої статті 1 Закону, особа, яка потребує додаткового захисту, це особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в ОСОБА_7 або залишитися в ОСОБА_7 внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Повідомлені позивачем побоювання повернення до країни його походження, не дають підстав визначити його біженцем, через відсутність відповідних ознак, викладених у пункті 1 частини першої статті 1 Закону, а вищевикладена інформація по країні походження позивача дозволяю зробити висновок про необґрунтованість та недоведеність заявлених ним побоювань.

Позивач на батьківщині до адміністративної або кримінальної відповідальності не притягався, з цих приводів державними органами не переслідувався. Отже, загроза життю, безпеці чи свободі позивачу в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, з цих приводів відсутня.

Позивач порушив порядок звернення за захистом в ОСОБА_7, передбачений частиною п’ятою статті 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», згідно з яким, особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в ОСОБА_7, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в ОСОБА_7 або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

ОСОБА_4 конфлікт розпочався у березні 2011 року, але позивач, перебуваючи в ОСОБА_7 з листопаду 2010 року, звернувся за захистом до ГУ ДМС України в Харківській області лише у червні 2015 року. Відповідно до Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 №1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в ОСОБА_7» (редакція від 15.05.2014): «значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в ОСОБА_7 та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в окремих випадках може свідчити про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. При цьому мотив звернення з вищезгаданою заявою може бути іншим…». Тобто, несвоєчасне звернення позивача за захистом в ОСОБА_7 свідчить про відсутність у нього реальних побоювань зазнати переслідування на батьківщині.

Таким чином, значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в ОСОБА_7 та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. При цьому мотив звернення із даною заявою може бути іншим.

Тому, враховуючи те, що дата звернення позивача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є значно пізнішою від дати його прибуття в ОСОБА_7, суд приходить до висновку про відсутність у позивача реальних побоювань стати жертвою переслідувань у країні походження.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного суду від 14.03.2018 по справі №820/1502/17.

Згідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, враховуючи вищевикладене, а також твердження позивача, вказують на те, що він звернувся до ГУ ДМС України в Харківській області з метою легалізації. Так, під час співбесіди 20.12.2017 він заявив: «...я хочу довчитися, отримати диплом спеціаліста. Мені треба довчитися всього лише один рік. Навіть якщо я отримаю диплом, і в ОСОБА_6 буде спокійно, я хочу залишитися в ОСОБА_7 або поїхати жити в Європу». Отже, позивач є мігрантом, а не біженцем.

Згідно з п. 62 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців, мігрант – це особа, яка добровільно залишає свою країну, щоб оселитися в іншому місці. Він може бути рухомим бажанням змін чи пригод, сімейними чи іншими причинами особистого характеру.

Згідно з п. 45 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженців УВКБ ООН, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідувань. Аналіз матеріалів особової справи з точки зору оцінки тверджень позивача в контексті ситуації в країні його громадянської належності дозволяє зробити висновок, що позивач не обґрунтував неможливість повернення до країни громадянської належності.

Позивач не відповідає критерію включення за Конвенцією про статус біженців від 28 червня 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців від 31 січня 1967 року та не має підстав для визнання його біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону.

Отже, на підставі вищевикладеного, відповідно до абзацу п’ятого частини першої статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі, стосовно якої встановлено відсутність умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відповідачем було відмовлено громадянину ОСОБА_4 Арабської Республіки ОСОБА_3 Салех у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 Салех.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 Салех (АДРЕСА_1, 61170) до Державної міграційної служби України (вул. Володимирська, буд. 9, м. Київ, 01001, ЄДРПОУ 37508470), третя особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, буд. 24, м. Харків, 61057, ЄДРПОУ 37764460) про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 07 березня 2019 року.

Суддя М.М.Панов