Ухвала суду № 80314715, 04.03.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

04 березня 2019 року м. Київ № 826/17873/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у підготовчому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві

про скасування податкового повідомлення-рішення та скасування податкової застави,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (адреса: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, ідентифікаційний код 39439980), в якому просить суд:

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 19.06.2018 № 8549-17;

визнати протиправним та скасувати рішення про опис майна у податкову заставу № 290 від 27.01.2016.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.11.2018 відкрито провадження у адміністративній справі, постановлено розглядати справу у порядку загального позовного провадження у підготовчому судовому засіданні на 18.12.2018, заяву позивача б/н від 31.10.2018 «Про поновлення строків» призначено до розгляду у судовому засіданні.

У судовому засіданні 18.12.2018 судом оголошено перерву на 19.02.2019.

19.02.2019 судове засідання у зв'язку з неявкою представників відкладено на 04.03.2019.

У судовому засіданні 04.03.2019 представники сторін були присутні.

У судовому засіданні 04.03.2018 суд поставив на обговорення питання щодо поновлення строків на звернення до суду.

Вирішуючи по суті заяву позивача про поновлення строку звернення до суду з даним позовом, проаналізувавши наведені сторонами обставини та наявні у матеріалах позовної заяви докази, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ч. 2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Водночас ч. 3 ст. 122 КАС України передбачено, що іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Пунктом 56.19. статті 56 Податкового кодексу України (далі - ПК України) передбачено, що у випадку, якщо до подання позовної заяви проводилася процедура адміністративного оскарження, то платник має право оскаржити податкове повідомлення-рішення до суду протягом місяця після закінчення процедури такого адміністративного оскарження.

Водночас, п. 56.18 ст. 56 ПК України встановлено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу (в межах 1095 днів), платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення - рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

Таким чином, обидва зазначені приписи ПК України по-різному регулюють одні й ті самі відносини, при чому не можуть застосовуватися судами одночасно, натомість перевагу має бути надано одній із цих норм.

Згідно із п. 56.21 ст. 56 ПК України, у разі коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.

Зазначене підтверджується позицією ВАС України у справі № 826/10800/14 (Ухвала від 10.02.2015 р.), у справі № 826/10871/13-а (Ухвала ВАСУ від 26.05.2014 р.), Листом ВАС України № 203/11/13-1 1 від 10.02.2011 р. та наголошується листом Державної фіскальної служби України № 3722/6/99-99-10-03-01-15 від 19.02.2016 p.

Окрім того, позивач вказує, що податкове повідомлення-рішення від 19.06.2015 № 8549-17 було несвоєчасно направлено на адресу ОСОБА_1 лише 25.02.2016 та повернуто 25.03.2016 у зв'язку з закінченням терміну зберігання.

Таким чином, позивач фактично дізналася про прийняття оскаржуваного рішення у серпні 2018 року внаслідок виявлених обставин щодо накладення обтяження у вигляді податкової застави на автомобіль ОСОБА_1, після чого остання одразу ж звернулася до суду з позовом про скасування вказаного податкового повідомлення-рішення.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Судом також враховується те, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантується право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов'язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред'являється особі.

Ключовими принципами ст. 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Право на суд покриває надзвичайно широке поле різноманітних категорій - воно стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур. Своєрідним механізмом, який дозволяє розуміти, тлумачити та застосовувати Конвенцію є практика Європейського суду з прав людини, яку він викладає у своїх рішеннях.

Враховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, Європейський суд у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.

Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення ст. 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.

У справі Bellet v. France Європейський суд зазначив, що ст. 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

При цьому, як випливає з рішення Європейського суду з прав людини у справі Іліан проти Туреччини, правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Отже, як свідчить позиція Європейського суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Проаналізувавши у сукупності наведені позивачем у заяві доводи та наявні у матеріалах справи докази, з метою забезпечення можливості позивача звернутись до суду для вирішення спору, суд вважає вказану заяву обґрунтованою, а причини пропущення строку поважними, відтак заява є такою, що підлягає задоволенню, у зв'язку з чим пропущений позивачем строк звернення до суду підлягає поновленню.

Керуючись ст.ст. 121, 122, 241-243, 248, 256, 294 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

УХВАЛИВ:

1. Заяву ОСОБА_1 від 31.10.2018 б/н "Про поновлення пропущеного строку" задовольнити.

2. Поновити ОСОБА_1 строк на звернення до адміністративного суду.

Ухвала, відповідно до ч. 1 ст. 256 КАС України, набирає законної сили негайно з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали складено 05.03.2019.

Суддя К.С. Пащенко