Ухвала суду № 80314707, 06.03.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

06 березня 2019 року м. Київ № 640/2493/19

Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Добрівська Н.А., ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї матеріалами

за позовомДержавної Канцелярії Республіки Молдова до 1. Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малиновська О.Ю., 2. Державного реєстратора комунального підприємства «Реєстрації нерухомості та бізнесу» Мельник Тетяна Іванівнатреті особи:1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Макстгруп», 2. Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Нікольська-Пукас А.В. про визнання протиправними дій, скасування реєстрації права власності, -

В С Т А Н О В И В:

Державна Канцелярія Республіки Молдова звернулась до суду з позовом до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малиновська О.Ю., Державного реєстратора комунального підприємства «Реєстрації нерухомості та бізнесу» Мельник Тетяна Іванівна, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Макстгруп», Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Нікольська-Пукас А.В., у якому просила:

- визнати протиправними дії приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу Малиновської О.Ю. та державного реєстратора Комунального підприємства «Реєстрації нерухомості та бізнесу» Мельник Т.І.;

- скасувати реєстрацію права власності №18438956 на об'єкт нерухомого майна нежитлові будівлі санаторію Молдова, розташованих за адресою: м Одеса, вул. Посмітного, 2.

Згідно п.4 ч.1 ст.171 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.

Розглянувши позовну заяву та додані до неї матеріали, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з огляду на наступне.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» вказав, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів». Суд дійшов висновку, що національний суд не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом, і, таким чином, не міг вважатися судом, «встановленим законом».

Завданням адміністративного судочинства, згідно ч.1 ст.2 КАС України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Публічно-правовий спір, згідно п.2 ч.1 ст.4 Кодексу адміністративного судочинства України, - це спір, у якому:

- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

- хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.4 КАС України суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Згідно ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов'язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони», за винятком спорів, пов'язаних із укладенням договору з переможцем переговорної процедури закупівлі, а також зміною, розірванням і виконанням договорів про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень»; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років».

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Предметом даного позову є дії та рішення відповідачів, які стосуються державної реєстрації прав на нерухоме майно - «Санаторій «Молдова», який розташовано за адресою: місто Одеса, вулиця Посмітного, 2.

Позивач стверджує, що на підставі свідоцтва про право власності серії № ЯЯЯ 061622 від 23.03.2005 року саме Республіка Молдова є власником санаторію «Молдова».

Поряд з цим, у жовтні 2007 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради було видано дублікат свідоцтва про право власності вказаного санаторію, у якому власником визначено Дочірнє підприємство з іноземними інвестиціями Державного Головного підприємства «Медісан» Лікувально-санаторної відновної Асоціації Державної Канцелярії Республіки Молдова.

На підставі рішення Господарського суду Одеської області від 21.07.2010 року у справі №26-30/109-09-3307 право власності на санаторій «Молдова» було визнано за SKY INVEST GROUP.

Згідно Інформації (яка додана до позовної заяви) з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 18438956 присвоєно номеру запису про право власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Макстгруп» на нежитлові будівлі, розташовані за адресою: місто Одеса. Вулиця Посмітного, 2. Вказаний номер запису про право власності присвоєно на підставі прийнятого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Нікольською-Пукас А.В. рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 33308247 від 30.12.2016 року.

Позивач стверджує, що набуття права власності третіми особами на санаторій «Молдова» є незаконним, так як Республікою Молдовою не був загублений оригінал свідоцтва про право власності, а видача дубліката із зазначенням нового власника є незаконною.

Зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів вбачається, що спірні правовідносини виникли у зв'язку зі спірністю підстав набуття третіми особами права власності на санаторій «Молдова».

Суд також звертає увагу, що звернувшись з позовом, позивач має на меті захистити своє право власності на об'єкт нерухомого майна шляхом скасування реєстрації права власності.

Таким чином, позов фактично спрямований на позбавлення Товариства з обмеженою відповідальністю «Макстгруп» речових прав на майно.

Тобто предметом розгляду в цій справі є не стільки дії та рішення державного реєстратора як суб'єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки законність набуття особою права власності на нерухоме майно, що свідчить про приватно-правовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин.

Оскільки у цій справі існує невирішений спір про право, то подальше оспорювання набуття особою цього права не може здійснюватися за правилами адміністративного судочинства у зв'язку з тим, що адміністративний суд позбавлений правових (законодавчих) можливостей установлювати (визнавати) належність права власності на об'єкт нерухомого майна.

Механізм визнання права власності на той чи інший об'єкт за певним суб'єктом визначений Цивільним кодексом України.

Критеріями відмежування справ цивільної (господарської) юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне (справи за позовами, що виникають з будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства), по-друге, суб'єктний склад такого спору.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 17.04.2018 року у справі №815/6956/15 (провадження №11-192апп18) вказує на те, що публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку з чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.

Частиною першою статті 1 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній на час постановлення оскаржуваної ухвали, було передбачено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Враховуючи те, що між Полтавської міської ради і Публічним акціонерним товариством «Полімпекс» існує спір про право, предметом якого є об'єкт нерухомого майна - цілісний майновий комплекс «Речовий ринок», ця справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а з огляду на суб'єктний склад сторін має вирішуватися за правилами господарського судочинства.

При цьому визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі з обов'язком суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій, бездіяльності чи рішень, на відміну від визначального принципу господарського судочинства, який полягає у змагальності сторін. Суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №821/1194/15-а.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

З огляду на зазначене та враховуючи характер спірних правовідносин, який є господарсько-правовим і не має ознак публічно-правового спору в розумінні КАС України, даний спір не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, а відтак, є підстави для відмови у відкритті провадження у адміністративній справі.

Керуючись ст.ст.3, 5-11, 19, п.1 ч.1 ст.170, ст.ст.241-243, ст.248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя -

У Х В А Л И В:

1. Відмовити Державній Канцелярії Республіки Молдова у відкритті провадження в адміністративній справі за його позовом до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малиновська О.Ю., Державного реєстратора комунального підприємства «Реєстрації нерухомості та бізнесу» Мельник Тетяна Іванівна, треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Макстгруп», Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Нікольська-Пукас А.В. про визнання протиправними дій, скасування реєстрації права власності.

2. Копію ухвали про відмову у відкритті провадженні в адміністративній справі та позовні матеріали невідкладно надіслати особі, яка її подала.

3. Роз'яснити позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки, встановлені ст.ст.293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя: Н.А. Добрівська