Рішення № 80314549, 06.03.2019, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2019 р. № 400/87/19 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Лісовської Н.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, вул. Ватутіна, 36, м. Миколаїв, 54050

до відповідача:Головного управління ДФС у Миколаївській області, вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001

про:визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.04.2018 № 0477876-1302-1405,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся з позовом до Головного управління ДФС у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.04.2018 р. № 0477876-1302-1405.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що має у власності комплекс нежилого об’єкту комбікормового заводу, який використовує у сільськогосподарській діяльності. Відтак, позивач вважає, що належні йому будівлі не є об’єктом оподаткування згідно з абзацом "ж" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 Податкового кодексу України (далі – ПК України).

08.02.2019 р. відповідач подав відзив на позов (а. с. 44-45), де вказав, що акт комісійного обстеження, на який посилається позивач, датований 29.10.2018 р., а податок нараховано за 2017 р. Адміністративні будівлі, які є в складі комплексу комбікормового заводу, не належать до будівель сільськогосподарського призначення. Позивач не надав доказів, що сировиною для переробленої на заводі продукції є продукція, вирощена самим позивачем. Враховуючи викладене, відповідач вважає оскаржуване рішення правомірним та просить відмовити в задоволенні позову.

11.02.2019 р. позивач подав відповідь на відзив (а. с. 64), відповідно до якої він має у власності земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, а також власну сільськогосподарську техніку та обладнання. Позивач у 2017 р. здійснював операції з постачання пшениці, вирощеної на власних земельних ділянках. Згідно з актом комісійного обстеження від 29.10.2018 р. усі споруди, що входять до складу комплексу комбікормового заводу, використовуються позивачем у сільськогосподарській діяльності.

01.03.2019 р. відповідачем подано заперечення, згідно з якими наданими позивачем доказами не підтверджується його право на застосування податкової пільги за абзацом "ж" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України. Позивачем не доведено факт використання об’єкта нерухомості в сільськогосподарській діяльності.

Представники сторін подали клопотання про прийняття рішення за їх відсутності.

З'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:

Позивач є фізичною особою-підприємцем та займається складським господарством, вирощуванням зернових культур, післяурожайною діяльністю та обробленням насіння (а. с. 9-10). Для здійснення вказаної діяльності позивач з березня 2015 р. має у власності комплекс нежилого об’єкту комбікормового заводу площею 10740,9 м2 по вул. Соборній, 102 м. Баштанки Миколаївської області (а. с. 48).

27.04.2018 р. відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0477876-1302-1405, яким позивачу нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за 2017 р. у сумі 343708,80 грн (а. с. 13, 47). Дублікат вказаного рішення позивач отримав лише в грудні 2018 р.

Суб’єкти та об’єкти, база оподаткування, пільги зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, визначаються ст. 266 ПК України.

Так, платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (п.п. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України).

Об’єктом оподаткування є об’єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (п.п. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України).

У той же час, згідно з абзацом "ж" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України (в редакції, яка діяла в 2017 р.) не є об’єктом оподаткування будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників, призначені для використання безпосередньо у сільськогосподарській діяльності.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 15.05.2018 р. по справі № 806/2461/17, системне тлумачення п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України свідчить про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від "а" до "л") передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Прикладом цього є зокрема те, що така умова як зв'язок об'єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами "е" та "і", на відміну від пункту "є". Більш того, кожен з визначених п.п. 266.2.2 буквених пунктів має прив'язку або до статусу суб'єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування ("д"), суб'єкти господарювання малого та середнього бізнесу ("е"), сільськогосподарський товаровиробник ("ж"), громадські організації інвалідів та їх підприємства ("з"), релігійні організації ("и")), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання ("ґ"), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів ("і"), будівлі промисловості ("є") тощо).

Аналіз абзацу "ж" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України свідчить про те, що будівлі чи споруди, які звільняються від оподаткування, повинні належати саме сільськогосподарському товаровиробнику та повинні бути призначені для використання у сільськогосподарській діяльності.

У п.п. 14.1.235 п.14.1 ст. 14 ПК України наведено визначення сільськогосподарського товаровиробника для цілей глави 1 розділу XIV цього Кодексу – таким виробником є юридична особа незалежно від організаційно-правової форми або фізична особа - підприємець, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Однак, вказане визначення застосовується саме для цілей глави 1 розділу XIV ПК України.

Визначення терміну "сільськогосподарський товаровиробник" наведено у ст. 1 Закону України "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років", відповідно до якої сільськогосподарський товаровиробник – це фізична або юридична особа, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції, переробкою власновиробленої сільськогосподарської продукції та її реалізацією.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про сільськогосподарський перепис" виробники сільськогосподарської продукції - юридичні особи всіх організаційно-правових форм господарювання та їх відокремлені підрозділи, фізичні особи (фізичні особи-підприємці, домогосподарства), які займаються сільськогосподарською діяльністю, передбаченою класифікацією видів економічної діяльності, мають у володінні, користуванні або розпорядженні землі сільськогосподарського призначення чи сільськогосподарських тварин.

Відповідно до інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, позивач із 19.05.2003 р. зареєстрований як фізична особа-підприємець та здійснює діяльність за кодом КВЕД 52.10 "Складське господарство" (основний вид діяльності).

Як підтверджено матеріалами справи, позивачу на праві приватної власності належить комплекс нежилого об’єкту комбікормового заводу площею 10740,9 м2 по вул. Соборній, 102 м. Баштанки Миколаївської області, який складається з адмінбудівлі, головного цеху, зерносховища, складів та ін.

Таким чином, вказані споруди є нерухомістю сільськогосподарського товаровиробника ОСОБА_1, а позивач є фізичною особою-підприємцем, основним видом діяльності якого за КВЕД є складське господарство. Позивач надав суду акт комісійного обстеження від 29.10.2018 р. (а. с. 15), яким підтверджено, що комплекс комбікормового заводу безпосередньо використовується в сільськогосподарській діяльності. Той факт, що акт обстеження складений у 2018 р., а податок нараховано за 2017 р. суд не вважає таким, що заперечує використання позивачем будівель заводу в сільськогосподарській діяльності в 2017 р. Крім того, позивач надав докази того, що має у власності земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства, а також власну сільськогосподарську техніку та обладнання (а. с. 65-81). Позивач у 2017 р. здійснював операції з постачання пшениці, вирощеної на власних земельних ділянках, що підтверджується видатковою накладною від 14.08.2017 р. № 77-0000001 (а. с. 81). Відповідач з даного приводу заперечень не заявив.

З огляду на викладене, суд вважає, що оскільки позивач має статус виробника сільськогосподарської продукції, належні йому об’єкти нерухомого майна, які призначені для використання у господарській діяльності, звільнені від оподаткування податком на нерухоме майно згідно з абзацом "ж" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не довів суду правомірності податкового повідомлення-рішення від 27.04.2018 р. № 0477876-1302-1405, що є підставою для задоволення позову.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Позивач надав квитанцію про сплату судового збору в сумі 3537,10 грн (а. с. 5), що й підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Крім того, позивач просив стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в сумі 10000,00 грн. На доказ понесення витрат на правову допомогу надано договір про надання правничої (правової) допомоги від 09.01.2018 р. № 1, акт про надання послуг від 10.01.2019 р. № ОУ-0000001, рахунок на оплату від 09.01.2019 р. № СФ-0000001 на суму 10000,00 грн та платіжне доручення від 09.01.2019 р. № 191 на суму 10000,00 грн (а. с. 16-19).

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється в порядку, передбаченому ст. 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.

За змістом п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Надані позивачем докази суд вважає належними та допустимими на підтвердження витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 10000,00 грн.

Керуючись ст. 2, 19, 134, 139, 241, 244, 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (вул. Ватутіна, 36, м. Миколаїв, 54050, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Головного управління ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 39394277) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27.04.2018 р. № 0477876-1302-1405 – задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Миколаївській області від 27.04.2018 р. № 0477876-1302-1405.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Миколаївській області (вул. Лягіна, 6, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код 39394277) судовий збір у розмірі 3537,10 грн (три тисячі п’ятсот тридцять сім грн 10 коп.) та витрати на правничу допомогу адвоката в сумі 10000,00 грн (десять тисяч грн 00 коп.) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (вул. Ватутіна, 36, м. Миколаїв, 54050, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга може бути подана до П’ятого апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дата складення повного судового рішення 06.03.2019 р.

Суддя Н.В. Лісовська