Рішення № 80314516, 04.03.2019, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 березня 2019 р. № 400/198/19 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Брагар В. С. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1, пр-т. Героїв України, 95, кв. 19, Миколаїв,54025

до відповідача:Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, вул. Морехідна, 1, Миколаїв,5 4020

про:визнання дій протиправними та зобов’язання вчинити певні дії,

ОСОБА_1 (надалі – позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (надалі - відповідач) про визнання протиправними дій щодо видання рішення від 30.10.2017 року № 34/21 про утримання надміру виплаченої пенсії в сумі 56395,24 грн. та зобов’язання скасувати рішення від 30.10.2017 року № 34/21 про утримання надміру виплаченої пенсії в сумі 56395,24 грн. та виплатити стягнені кошти.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є військовим пенсіонером за вислугою років, отримує пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Проходив військову службу під час мобілізації у Збройних Силах України. Брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України. Позивач вказує, що 20.03.2015 року уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України терміном на 5 років. Зазначає, що відповідачем прийнято рішення про утримання надміру виплаченої суми пенсії від 30.10.2017 року № 34/21 в сумі 56395,24 грн., оскільки позивач не мав права на її отримання у зв’язку із укладенням контракту. Позивач вважає, що рішення відповідача є протиправним та підлягає скасуванню.Просить суд позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач надав відзив на позовну заяву в якому, просив відмовити у задоволенні позову, зазначивши, що 09.10.2017 року позивачем до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області надано копію контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України. У зв'язку з тим, що позивач вчасно не повідомив відповідача про прийняття на військову службу за період з 20.03.2015 року по 06.01.2017 року виникла переплата пенсії в розмірі 56395,24грн. Тому, на підставі статті 60 Закону № 2262-ХІІ Головним управлінням прийняте Рішення про утримання надміру виплачених сум пенсій від 30.01.2017 року №34/21, про яке позивач повідомлений. Відповідачем зазначено, що відповідно до частини 2 статті 2 Закону № 2262-ХІІ пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі повторного прийняття їх на військову службу до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та Державної спеціальної служби транспорту, службу до Національної поліції, органів та підрозділів цивільного захисту, податкової міліції та Державної кримінально-виконавчої служби України виплата пенсій на час їх служби припиняється.

Відповідно до ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України), суд здійснив розгляд справи у письмовому проваджені.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні в них фактичні дані, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 з 2006 року отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 року № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ).

У період з 04.11.2014 року по 30.12.2014 року, з 09.01.2015 року по 24.03.2015 року, 16.12.2015 року по 13.09.2016 року, з 07.10.2017 року по 30.04.2018 року приймав участь у антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.

20.03.2016 та 30.09.2016 року позивач уклав контракти про проходження військової служби у Збройних Силах України.

09.10.2017 року позивачем самостійно на адресу відповідача надано копію контракту про проходження військової служби від 20.03.2015 року та витяг з наказу Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 26.02.2015 року № 114.

Листом від 31.10.2017 року № 3264/03 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області на адресу позивача направлено рішення про утримання надміру виплачених сум пенсій.

Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, 30.10.2017 року прийняло рішення про утримання надміру виплачених сум пенсій №34/21, зазначивши, що сума переплати за період з 20.03.2015 року по 06.01.2017 року складає 56395,24 грн. та підлягає поверненню.

22.12.2018 року позивач звернувся до Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області із заявою про скасування рішення від 31.10.2017 року № 34/21 як незаконного. Позивач надав довідку про те, що він проходив військову службу і уклав під час дії особливого періоду контракт про проходження військової служби в Збройних Силах України.

У січня 2019 року позивач отримав від відповідача відмову у задоволені заяви про скасування рішення від 31.10.2017 року № 34/21, оскільки в контракті про проходження військової служби від 20.03.2015 року, як вказано відповідачем відсутня інформація щодо умов прийняття на службу.

Позивач, вважаючи прийняття рішення про утримання надміру виплачених сум пенсій від 30.10.2017 року № 34/21 протиправними, тому звернувся до суду з вказаним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.

Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Як зазначено у абз.11 ст.1 Закону України №1932-ХІІ від 06.12.1991 «Про оборону України», у цьому Законі терміни вживаються у такому значенні: особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

В абз.5 ст.1 Закону України №3543-ХІІ від 21.10.1993 «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» зазначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Відповідно до Указу Президента України від 17.03.2014 року №303/2014, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 року №1126-VІІ, оголошено про проведення часткової мобілізації.

Законом України №113-VIII від 15.01.2015 року «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» (набрав чинності 20.01.2015 року) затверджено Указ Президента України «Про часткову мобілізацію» від 14.01.2015 року №15/2015 (яким оголошено протягом 2015 року часткову мобілізацію у три черги протягом 210 діб із дня набрання чинності цим Указом).

Суд зауважує, що питання стосовно наявності особливого періоду державі поза часом проведення мобілізації було предметом судового розгляду Вищим адміністративним судом України по справі № 800/582/14, що відображено в постанові від 16.02.2015 року. Так, у вказаній постанові висвітлено системний аналіз норм Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» і вказано, що закінчення періоду мобілізації не є підставою для припинення особливого періоду.

Враховуючи вищенаведене, з 17.03.2014 року і по теперішній час Збройні Сили України функціонують в умовах особливого періоду.

Форма, порядок і правила укладення контракту, припинення (розірвання) контракту та наслідки припинення (розірвання) контракту визначаються положеннями про проходження військової служби громадянами України, якщо інше не передбачено законом (ч.4 ст.19 Закону України №2232-ХІІ від 25.03.1992 «Про військовий обов'язок і військову службу»).

Згідно з п.8 «Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України», затвердженого 07.11.2001 Указом Президента України №1053/2001, контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України письмова угода, що укладається між громадянином України і державою, від імені якої виступає Міністерство оборони України, для встановлення правових відносин між сторонами під час проходження військової служби. Контракт укладається за зразком, що додається, у двох примірниках, підписується особою, яка вступає на військову службу або продовжує військову службу за контрактом, і посадовою особою Збройних Сил України, зазначеною у пункті 9 цього Положення, скріплюється гербовою печаткою військової частини, органу військового управління, установи, організації, військового навчального закладу (далі - військова частина) і зберігається у кожної із сторін. Контракт є підставою для видання наказу по особовому складу про зарахування особи до Збройних Сил України і призначення її на посаду.

Згідно з ч.3 ст.2 Закону України №2262-ХІІ від 09.04.1992 «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі призову їх на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийняття на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів та підрозділів цивільного захисту під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення виплата пенсій не припиняється. Після звільнення із служби цих осіб виплата їм пенсій здійснюється з урахуванням додаткової вислуги років від часу призову їх на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або повторного прийняття їх на службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, до дня фактичного звільнення. Якщо новий розмір пенсії цих осіб буде нижчим за розмір, який вони отримували до призову або повторного прийняття їх на службу, виплата їм пенсій здійснюється у розмірі, який вони отримували до призову або прийняття на службу в особливий період.

Як передбачено ч.2 ст.2 Закону України №2262-ХІІ від 09.04.1992 «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (станом на час виникнення спірних правовідносин), пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі повторного прийняття їх на військову службу до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та Державної спеціальної служби транспорту, службу до Національної поліції, органів та підрозділів цивільного захисту, податкової міліції та Державної кримінально-виконавчої служби України виплата пенсій на час їх служби припиняється. При наступному звільненні із служби цих осіб виплата їм пенсій здійснюється з урахуванням загальної вислуги років на день останнього звільнення.

У ч.3 ст.2 Закону України №2262-ХІІ від 09.04.1992 «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (станом на час виникнення спірних правовідносин) було зазначено: «Пенсіонерам з числа військовослужбовців та осіб, які отримують пенсію за цим Законом, у разі призову їх на військову службу під час часткової чи загальної мобілізації, на особливий період або прийняття на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію до Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів та підрозділів цивільного захисту виплата пенсій на час такої служби не припиняється. Після звільнення із служби цих осіб виплата їм пенсій здійснюється з урахуванням додаткової вислуги років від часу повторного прийняття їх на службу до дня демобілізації або звільнення. Якщо новий розмір пенсії цих осіб буде нижчим за розмір, який вони отримували до повторного прийняття їх на службу, виплата їм пенсій здійснюється у розмірі, який вони отримували до призову або прийняття на службу у зв'язку з мобілізацією, на особливий період».

Відтак, на всіх осіб, які уклали такі контракти мають розповсюджуватись норми ч.3 ст.2 Закону України №2262-ХІІ від 09.04.1992 «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» і виплата пенсійного забезпечення таким особам, якщо вони отримують пенсію за даним Законом, не повинна припинятись.

Звідси, відповідач помилково ототожнює підстави для поновлення пенсіонером служби у Збройних Силах України: «у разі повторного прийняття їх на військову службу до Збройних Сил України» передбаченого ч.2 ст.2 Закону України №2262-ХІІ від 09.04.1992 «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з іншою підставою «у разі призову їх на військову службу під час часткової чи загальної мобілізації, на особливий період або прийняття на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію до Збройних Сил України» передбаченої ч.3 ст.2 Закону України №2262-ХІІ від 09.04.1992 «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Оскільки позивачем укладався контракт під час оголошення мобілізації під час особливого періоду, то на нього поширюється дія ч.3 ст.2 Закону України №2262-ХІІ від 09.04.1992 «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Враховуючи наведене, прийняте рішення про утримання надміру виплачених сум пенсій ГУ ПФУ в Миколаївській області з позивача за період з 20.03.2015 року по 06.01.2017 року пенсії в розмірі 56395,24грн. є противоправним, суттєво порушує права та інтереси.

У ст.19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (ч.1 ст.9 КАС України).

Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності своїх дій та рішення, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Судові витрати по справі відсутні.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241 - 246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1.Позов ОСОБА_1 (пр-т. Героїв України, 95, кв. 19, Миколаїв,54025, ідентифікаційний код НОМЕР_1) до Головного Управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, Миколаїв, 54020 ,ЄДРПОУ 13844159) задовольнити повністю.

2.Визнати протиправними дії Головного Управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, Миколаїв, 54020 ,ЄДРПОУ 13844159) щодо прийняття рішення від 30.10.2017 року № 34/21 про утримання надміру виплаченої пенсії в сумі 56395,24 грн.

3.Скасувати рішення Головного Управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, Миколаїв, 54020 ,ЄДРПОУ 13844159) від 30.10.217 року № 34/21 про утримання із ОСОБА_1 (пр-т. Героїв України, 95, кв. 19, Миколаїв,54025, ідентифікаційний код НОМЕР_1) надміру виплаченої суми пенсії в розмірі 56395,24 грн.

4.Зобов'язати Головне Управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, Миколаїв, 54020 ,ЄДРПОУ 13844159) повернути ОСОБА_1 (пр-т. Героїв України, 95, кв. 19, Миколаїв,54025, ідентифікаційний код НОМЕР_1) утримані кошти на підставі рішення від 30.10.217 року № 34/21 в розмірі 541,72 грн.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду , або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В. С. Брагар