Рішення № 80314472, 07.03.2019, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

07 березня 2019 року № 640/1268/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Маруліної Л.О., за участі секретаря судових засідань Яцеленко Ю.О., позивача ОСОБА_2, представника відповідача Сіренка С.В. (довіреність від 20.12.2018 року № 13546/20.3/22-18), розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомОСОБА_2доДепаратменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Українипро визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 (далі також - позивач, ОСОБА_2.) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі також - відповідач, ДДВС МЮ України), в якому просить визнати протиправною бездіяльність Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та зобов'язати Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відкрити виконавче провадження за заявою ОСОБА_2.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.01.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду та призначено до розгляду справу за правилами спрощеного позовного провадження з повідомлення (викликом) сторін у судове засідання на 31.01.2019 року.

Відповідно до частини четвертої статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - КАС України) адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.

31.01.2019 позивачем через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярія) подано заяву щодо розподілу судових витрат, в якій він просить вирішити питання про судові витрати по справі №640/1268/19 після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

У судове засідання 31.01.2019 року прибули позивач та його представник. Судом повідомлено про відсутність доказу отримання ухвали суду від 24.01.2019 року відповідачем, яку надіслано в порядку статті 124 КАС України, в зв'язку з технічною неможливістю застосування статті 268 цього ж Кодексу, з огляду на що, оголошено перерву у судовому засіданні до 11.02.2019 року.

В судовому засіданні 31.01.2019 року позивачем, представником позивача позовні вимоги підтримано. Адміністративний позов обґрунтовано тим, що 11.01.2019 року позивачем на адресу відповідача направлено заяву про примусове виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва по справі №826/27223/15, яку, як вважає позивач, отримано відповідачем 14.01.2019 року (відповідно до роздруківки з сайту ПАТ "Укрпошта" за трек-номером 0411915823084). Водночас, жодних повідомлень від Департаменту ДВС в межах розгляду заяви про примусове виконання та здійснення держаним виконавцем виконавчих дій щодо цієї заяви позивачу не надходило, в чому останній і вбачає бездіяльність відповідача.

Зважаючи на вищезазначене позивач вважає, що його законні права та інтереси порушені, а бездіяльність Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України є протиправною, тому позивач звернувся 23.01.2019 року до суду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.02.2019 року за результатами проведення судового засідання постановлено витребувати у Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, код ЄДРПОУ 00015622) пояснення щодо отримання заяви ОСОБА_2 про примусове виконання рішення суду в адміністративній справі з додатками на 5 аркушах: (далі - як зазначено позивачем у заяві) оригіналу виконавчого листа від 11.09.2018 року по адміністративній справі №826/27223/15, оригіналу ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2018 року у справі №826/27223/15, оригіналу ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.01.2019 року у справі №826/27223/15, або, у разі отримання такої заяви з додатками, пояснення щодо здійснення відповідних виконавчих дій після отримання заяви ОСОБА_2. У разі відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом, виданим Окружним адміністративним судом міста Києва 11.09.2018 року у справі №826/27223/15, надати належним чином засвідчені копії виконавчого провадження.

11.02.2019 року через відділ документального обігу, контролю та забезпечення розгляду звернень громадян (канцелярія) представником відповідача подано відзив на позов, в якому проти позову заперечує та зазначає, що спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» (далі - Закон). Так відповідно до Закону з метою приведення нормативно - правових актів у відповідність до вимог чинного законодавства 02.04.2012 року було затверджено наказом Міністерства юстиції України №512/5 Інструкцію з організації примусового виконання рішень.

Згідно з пунктом 4 розділу I зазначеної інструкції Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України підвідомчі рішення, за якими:

боржниками є Апарат Верховної Ради України, Адміністрація Президента України, Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди, апеляційні суди, Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, Національне антикорупційне бюро України, Вища рада юстиції, Національний банк України, Рахункова палата, Управління справами Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації та їх структурні підрозділи, інші органи державної влади та їх посадові особи;

сума зобов'язання становить двадцять та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.

Крім іншого, представник відповідача зазначає, що виконання рішень, де боржниками є органи влади, які визначені в абзаці першому пункту 4 розділу I Інструкції стосується лише виконання рішень зобов'язального характеру, оскільки відповідно до частини другої статті 6 Закону України "Про виконавче провадження" рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів. Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845 затверджено порядок, який визначає механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення.

Таким чином, законодавцем визначено чітку підвідомчість для відділу.

Також зазначено, що позивач звернувся до відділу з виконавчим документом, відповідно до якого боржником є фізична особа, з рахунків якої необхідно стягнути грошову суму меншу ніж сума зобов'язання, встановлена законодавцем для примусового виконання виконавчого документа відділом.

Оскільки позивач звернувся з виконавчим листом не за місцем виконання або не за підвідомчістю, йому повернуто виконавчий документ без прийняття до виконання відповідно до пункту 10 частини четвертої статті 4 вищевказаного Закону.

Такими чином, з огляду на вищезазначене, на думку представника відповідача, державний виконавець діяв у відповідності до норм чинного законодавства та в рамках вимог Закону України «Про виконавче провадження», а скасування повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 28.01.2019 року суперечать вимогам чинного Законодавства. Просить в задоволенні позову відмовити повністю.

У судове засідання 11.02.2019 року прибули позивач та представник відповідача.

Позивачем позовні вимоги підтримано в повному обсязі. Судом, заслухавши позицію представника відповідача, оголошено перерву в судовому засіданні до 14.02.2019 року.

У судове засідання 14.02.2019 року прибули представники сторін.

Під час судового засідання судом, дослідивши матеріали справи, оголошено перерву до 19.02.2019 року.

Відповідно до довідки секретаря судових засідань від 19.02.2019 року, у зв'язку із перебуванням головуючої судді Маруліної Л.О. на лікарняному, розгляд справи відкладено до 07.03.2019 року, про що повідомлено учасників справи у порядку статті 124 Кодексу адміністративного судочинства України.

Через канцелярію суду 05.03.2019 року позивачем подано клопотання про долучення доказів понесення витрат на правову допомогу.

У судове засідання 07.03.2019 року прибули учасники справи.

Відповідно до частини першої статті 271 КАС України у судовому засіданні 07.03.2019 року судом проголошено повне судове рішення.

Розглянувши подані матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.08.2017 року у справі №826/27223/15 адміністративний позов задоволено частково; визнано дії директора військово-медичного департаменту Міністерства оборони України ОСОБА_5, щодо незаконного звільнення ОСОБА_2 із займаної посади - неправомірними; скасовано наказ директора військово-медичного департаменту Міністерства оборони України ОСОБА_5 №138 від 09.12.2015 року; поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника Центральної діагностичної паталого-анатомічної лабораторії Міністерства оборони України - лікарем патологоанатомом; стягнуто з Національного військово-медичного клінічного центру "Головний військовий клінічний госпіталь" на користь ОСОБА_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1) середній заробіток за весь час вимушеного прогулу; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.09.2018 року судом накладено на керівника, відповідального за виконання рішення - Міністра оборони України (03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, буд. 6) ОСОБА_7 штраф у розмірі двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме 35 240,00 грн. (тридцять п'ять тисяч двісті сорок гривень) за невиконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 серпня 2017 року в адміністративній справі №826/27223/15.

Половину штрафу у розмірі 17 620,00 грн. (сімнадцять тисяч шістсот двадцять гривень) стягнуто на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1), іншу половину у розмірі 17 620,00 грн. (сімнадцять тисяч шістсот двадцять гривень) - на користь Державного бюджету України (отримувач УК у Печер.р-ні/Печерс.р-н/21081100, код 38004897, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код банку 899998, рахунок 31116106026007).

11.09.2018 року видано виконавчий лист в адміністративній справі №826/27223/15 щодо стягнення за невиконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.08.2017 року на користь ОСОБА_2 з Міністра оборони України ОСОБА_7 половини штрафу у розмірі 17 620,00 грн.

11.01.2019 року позивачем поштовим зв'язком направлено на адресу відповідача заяву про примусове виконання рішення суду в адміністративній справі.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не відкриття станом на 23.01.2019 року виконавчого провадження протиправною, позивач звернувся до суду.

Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є не обґрунтованими та не підлягають до задоволення з таких підстав.

Закон України від 02.06.2016 року № 1404-VІІІ "Про виконавче провадження" (далі - Закон України "Про виконавче провадження") (із змінами і доповненнями) визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною першою статті 5 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Частиною першою статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

Відповідно до пункту 1 розділу I Інструкції з організації примусового виконання рішень, затверджено Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 року № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року № 2832/5), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.09.2016 року за № 1302/29432, із змінами і доповненнями (далі також - Інструкція), ця Інструкція розроблена відповідно до Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", Закону України від 02 червня 2016 року N 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон), інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Міністерства юстиції України і визначає окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню.

Органами державної виконавчої служби, відповідно до пункту 3 розділу I Інструкції, є:

Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, до якого входить відділ примусового виконання рішень;

управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - управління державної виконавчої служби), до складу яких входять відділи примусового виконання рішень;

районні, районні в містах, міські (міст обласного значення), міськрайонні, міжрайонні відділи державної виконавчої служби відповідних територіальних управлінь юстиції (далі - відділи державної виконавчої служби).

Згідно з пунктом 4 розділу I Інструкції з організації примусового виконання рішень, затверджено Наказом Міністерства юстиції України 02.04.2012 року № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року № 2832/5), зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30.09.2016 року за № 1302/29432, відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України підвідомчі рішення, за якими:

боржниками є Апарат Верховної Ради України, Адміністрація Президента України, Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди, апеляційні суди, Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, Національне антикорупційне бюро України, Вища рада юстиції, Національний банк України, Рахункова палата, Управління справами Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські ради або обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації та їх структурні підрозділи, інші органи державної влади та їх посадові особи;

сума зобов'язання становить двадцять та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.

Судом встановлено за матеріалами виконавчого провадження 58198989 №27, що 24.01.2019 року на адресу державного виконавця ДДВС МЮ України надійшла заява про примусове виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва разом із виконавчим листом від 11.09.2018 року у справі №826/27223/15, боржник за яким є - ОСОБА_7, з рахунків якого підлягало до стягнення 17 620,00 грн.

Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, виконавчий лист №826/27223/15 видано на виконання ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.09.2018 року, якою ухвалено, зокрема пунктами 2 та 3, накласти на керівника, відповідального за виконання рішення - Міністра оборони України (03168, м. Київ, Повітрофлотський проспект, буд. 6) ОСОБА_7 штраф у розмірі двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а саме 35 240,00 грн. (тридцять п'ять тисяч двісті сорок гривень) за невиконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.08.2017 року в адміністративній справі № 826/27223/15. Половину штрафу у розмірі 17 620,00 грн. (сімнадцять тисяч шістсот двадцять гривень) стягнути на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1), іншу половину у розмірі 17 620,00 грн. (сімнадцять тисяч шістсот двадцять гривень) - на користь Державного бюджету України (отримувач УК у Печер.р-ні/Печерс.р-н/21081100, код 38004897, банк отримувача Казначейство України (ЕАП), код банку 899998, рахунок 31116106026007).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2018 року виправлено помилку у виконавчому листі від 11.09.2018 року, зазначивши у відомостях про боржника ОСОБА_7 дату народження, оскільки Департаментом державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 29.10.2018 року на заяву позивача про примусове виконання рішення надано повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачеві без прийняття до виконання в зв'язку з тим, що у виконавчому документі в якості боржника зазначено посадову особу яка є фізичною особою, проте не вказано дату народження боржника та його ідентифікаційний код.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.01.2019 року виправлено помилку у виконавчому листі від 11.09.2018 року, зазначивши у відомостях про боржника Міністра оборони України ОСОБА_7 реєстраційний номер облікової картки платника податків

Таким чином, з урахування встановлених обставин судовими рішеннями у адміністративній справі № 826/27223/15, суд вважає, що стягнення штрафу в даному випадку відбувається з керівника яка є фізичною особою.

Під час здійснення виконавчого провадження виконавець приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами (пункт 6 розділу I Інструкції).

Відповідно до пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

Судом встановлено, що державним виконавцем 28.01.2019 року прийнято повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання відповідно до пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».

При цьому, відповідно до абзацу третього частини п'ятої статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом.

Водночас, суд бере до уваги, висловлену позицію Верховного Суду України, який під час розгляду справи за позовом особи до Вищої ради юстиції роз'яснив, що може бути визначено як протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень. Суд зазначив, що протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

У постанові від 13.06.2017 року у справі № 21-1393а17 Верховний Суд України роз'яснив, що для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов'язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Крім того, суд зауважив, що самі по собі строки поза зв'язком із конкретною правовою ситуацією, набором фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не мають жодного значення. Сплив чи настання строку набувають (можуть набувати) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких встановлюється цей строк.

Судом встановлено, що відповідачем вчинялись дії з метою розгляду заяви позивача щодо примусового виконання рішення суду в межах наданих повноважень, наслідком чого є прийняття повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання, відтак відповідачем не допущено бездіяльності.

Щодо вимоги про зобов'язання ДДВС МЮ України відкрити виконавче провадження за заявою ОСОБА_2, суд зазначає наступне.

Згідно з абзацом 1 частини п'ятої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Так, на думку позивача, яким направлено заяву про примусове виконання рішення суду відповідачу 11.02.2019 року, виконавець, отримавши таку заяву 14.01.2019 року, у строк до 16.01.2019 року мав відкрити виконавче провадження.

Водночас, як встановлено з матеріалів справи, державним виконавцем 28.01.2019 року прийнято повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання відповідно до пункту 10 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження».

Оскільки позовна заява обґрунтована виключно не вчиненням дій, на думку позивача, державним виконавцем щодо відкриття виконавчого провадження, а також встановленого судом прийняття виконавцем повідомлення про повернення виконавчого документа стягувачу, у судовому засіданні 14.02.2019 року судом роз'яснено позивачу його право, в порядку статті 47 Кодексу адміністративного судочинства України, на зміну предмету позову та підстав позову.

Позивач, якому стало відомо про те, що виконавцем вчинено дії саме щодо повернення виконавчого документа стягувачу у судовому засіданні та після ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження, долученого відповідачем до матеріалів справи, наполягав розглядати справу у межах заявлених підстав позову.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

З огляду на те, що таку заяву, разом із виконавчим документом (рішенням суду) повернуто стягувачу відповідним повідомленням, та таке повідомлення про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 28.01.2019 року позивачем не оскаржено, у суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання державного виконавця відкрити виконавче провадження на підставі заяви ОСОБА_2 від 11.01.2019 року.

Таким чином, з огляду на встановлені судом обставини, позовні вимоги щодо визнання протиправною бездіяльність Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України та зобов'язання Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відкрити виконавче провадження за заявою ОСОБА_2 не підлягають задоволенню.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача

Згідно з пунктом 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Крім того, судом враховується, що згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також усні та письмові доводи позивача та відповідача щодо заявлених позовних вимог, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що клопотання позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу задоволенню не підлягає.

Керуючись вимогами статтей 2, 3, 6 - 19, 72 - 77, 80, 90, 241 - 246, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_2 відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 287, 293, 295 - 297 КАС України.

Згідно частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України. апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно частиною шостою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

У відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 246 Кодексу адміністративного судочинства України:

Позивач: ОСОБА_2 (АДРЕСА_1; РНОКПП - НОМЕР_1).

Відповідач: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, код ЄДРПОУ 0001562).

Суддя Л.О. Маруліна