Рішення № 80314203, 28.02.2019, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Харків

28 лютого 2019 р. № 520/9233/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Панченко О.В.

за участю:

секретаря судового засідання - Самігулліної К.В.,

представника позивача - ОСОБА_1 (довіреність №338 від 26.07.2017 р.)

представника відповідача - ОСОБА_2 (довіреність №15052/9/20-40-10-06-02 від 19.12.2017 р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 (пр-т. МосковськийАДРЕСА_1,м. Харків,61022, код ЄДРПОУ НОМЕР_1) до ОСОБА_4 управління ДФС у Харківській області (вул. Пушкінська, буд. 46,м. Харків,61057, код ЄДРПОУ39599198) про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач - ОСОБА_3, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд: скасувати податкові повідомлення-рішення ОСОБА_4 управління ДФС у Харківській області від 03.08.2018 року № 003408/1309 за формою "Ф", яким визначено суму податкового зобов'язання в розмірі 46822,40 грн. за платежем: податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки з фізичних осіб за податковий період: 2017 рік; від 03.08.2018 року №003407/1309 за формою "Ф", яким визначено суму податкового зобов'язання в розмірі 28225,13 грн. за платежем: податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки з фізичних осіб за податковий період: 2016 рік; від 03.08.2018 року №003406/1309 за формою "Ф", яким визначено суму податкового зобов'язання в розмірі 12495,73 грн. за платежем: податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки з фізичних осіб за податковий період: 2015 рік; від 03.08.2018 року №003405/1309 за формою "Ф", яким визначено суму податкового зобов'язання в розмірі 8374,40 грн. за платежем: податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки з фізичних осіб за податковий період: 2017 рік; від 03.08.2018 року №003404/1309 за формою "Ф", яким визначено суму податкового зобов'язання в розмірі 5048,19 грн. за платежем: податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки з фізичних осіб за податковий період: 2016 рік; від 03.08.2018 року №003403/1309 за формою "Ф", яким визначено суму податкового зобов'язання в розмірі 2234,92 грн. за платежем: податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки з фізичних осіб за податковий період: 2015 рік, як такі, що суперечить вимогам чинного законодавства України; судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що ГУ ДФС у Харківській області прийнято податкові повідомлення рішення від 03.08.2018 року №003408/1309, №003405/1309, якими йому визначено податкові зобов’язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об’єктів нежитлової нерухомості відповідно в розмірі 46822,40 грн., 8374,40 грн. за 2017 рік, податкові повідомлення-рішення від 03.08.2018 року №003407/1309, №003404/1309, якими йому визначено податкові зобов’язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об’єктів нежитлової нерухомості відповідно в розмірі 28225,13грн., 5048,19 грн.за 2016 рік, та податкові повідомлення-рішення від 03.08.2018 року №003406/1309, №003403/1309, якими йому визначено податкові зобов’язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об’єктів нежитлової нерухомості відповідно в розмірі 12495,73 грн., 2234,92 грн.за 2015 рік. Вищевказаний податок нарахований на два об’єкти нежитлової нерухомості, що перебувають у власності позивача, які були придбані на підставі відповідних договорів купівлі-продажу. За конструкцією, технічною документацією та призначенням ці об’єкти є будівлями промисловості. У зв’язку з чим просив позивач вважає спірні податкові повідомлення-рішення такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства та порушують його права та законні інтереси.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 25.10.2018 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 10.12.2018 року закінчено підготовче провадження у справі та з урахуванням приписів ч.7 ст.181 КАС України суд перейшов до розгляду справи по суті.

Представник позивача ОСОБА_1 (довіреність №338 від 26.07.2017 р.) у судовому засіданні підтримав доводи позовної заяви та просив суд прийняти рішення про задоволення позову.

Представник відповідача ОСОБА_4 управління ДФС у Харківській області - ОСОБА_2 (довіреність №15052/9/20-40-10-06-02 від 19.12.2017), у судовому засіданні позов не визнав, надав письмовий відзив на адміністративний позов (а.с.55-56), в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі з огляду на наступне. У разі якщо промислова будівля належить не промисловому підприємству, то в такому випадку будівля є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та податок повинен нараховуватись та сплачуватись на загальних підставах відповідно до норм чинного законодавства. Отже, об’єкти нерухомості, що знаходяться у власності фізичних осіб, не підпадають піл пільгу визначену "є" п.п. 266.2.2 п. 266.2 ст.266 ПКУ.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення учасників процесу, які прибули до суду, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з наступних підстав та мотивів:

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що на підставі договору купівлі-продажу від 24.04.2009 року (а.с.22-27) позивачу на праві приватної власності належить нежитлова будівля літ. "Б-1" загальною площею 120,1 кв.м., розташована за адресою: м.Харків, вул. Достоєвського, мбуд.22-Б, що підтверджується копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с.28).

Також на підставі договору купівлі-продажу від 24.04.2009 року (а.с.29) позивачу на праві приватної власності належить нежитлові будівлі: літ. "Б-1" - цегла, загальною площею 1017,2 кв.м, літ. "А-2"-цегла, загальною площею 446,0 кв.м. які розташовані у м.Харкові по вул. Достоєвського, буд.18, що підтверджується копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с.30-32).

03 серпня 2018 року ОСОБА_4 управлінням ДФС у Харківській області на підставі пп. 54.3.3 п.54.3 ст. 54 Податкового кодексу України та відповідно до пп.266.7.2 п.266.7 ст. 266 Податкового кодексу України прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №003406/1309, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки сплачений фізичними особами за 2015 рік у розмірі 12495,73 грн. (а.с. 13);

- №003407/1309, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки сплачений фізичними особами за 2016 рік у розмірі 28225,13 грн. (а.с. 14);

- №003408/1309, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки сплачений фізичними особами за 2017 рік у розмірі 46822,40 грн. (а.с.15);

- №003403/1309, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки сплачений фізичними особами за 2015 рік у розмірі 2234,92 грн. (а.с.16);

- №003404/1309, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки сплачений фізичними особами за 2016 рік у розмірі 5048,19 грн. (а.с.17);

- №003405/1309, яким визначено суму податкового зобов'язання за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки сплачений фізичними особами за 2017 ріку розмірі 8374,40 грн. (а.с. 18).

Не погоджуючись зі спірними податковими повідомленнями-рішення, позивач оскаржив їх до суду.

Суд відзначає, відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі – ПК України), він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року № 71-VIII, набрав чинності з 01 січня 2015 року, (далі - Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, зокрема податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Пунктом 265.1 ст. 265 та пунктом 10.1 статті 10 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) передбачено, що податок на майно, складовою якого є податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є місцевим податком, специфіка якого полягає в тому, що такий податок встановлюють місцеві ради відповідно до вимог та в межах, визначених ПКУ.

Відповідно до пп. 12.4.3 п.12.4 ст. 12 ПКУ, до повноважень сільських, селищних, міських рад щодо податків та зборів належить до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їхніх ставок, об'єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке має наслідком зміну податкових зобов'язань платників податків та яке набуває чинності з початку бюджетного періоду.

Пунктом 12.3 статті 12 Податкового кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Пунктом 266.2 статті 266 Податкового кодексу України встановлено, що об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.

Платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (підпункт 266.1.1 пункт 266.1 статті 261 Податкового кодексу України ).

Відповідно до положень підпунктів 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 Податкового кодексу України, базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

За змістом підпункту 266.4.2 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.

Базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року (підпункт 266.6.1. пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України).

Спірним питанням у межах цих правовідносин є встановлення чи є нерухоме майно, що належить позивачу об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Підпункт "є" підпункту 266.2.2. пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України встановлює, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.

Системний аналіз підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що законодавець у кожному буквенному пункті (від "а" до "л") передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки. Кожен з цих випадків не підлягає розширювальному тлумаченню. Прикладом цього є зокрема те, що така умова як зв'язок об'єкту нерухомості з фактом її використання у своїй діяльності передбачений пунктами «е» та «і», на відміну від пункту "є". Більш того, кожен з визначених підпунктом 266.2.2 буквених пунктів має прив'язку або до статусу суб'єкта, який володіє такою нерухомістю (діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування ("д"), суб'єкти господарювання малого та середнього бізнесу ("е"), сільськогосподарський товаровиробник ("ж"), громадські організації інвалідів та їх підприємства ("з"), релігійні організації ("и"), та/або до виду нерухомості, його стану, місця розташування (непридатна до проживання ("ґ"), будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів ("і"), будівлі промисловості ("є") тощо).

Буквальний аналіз пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України свідчить про те, що нерухомість має бути класифікована як "будівлі промисловості промислових підприємств". При цьому законодавець використав прислівник «зокрема», який уживається для підкреслення, виділення чого-небудь з-поміж однотипного, та який відноситься в даному випадку до виду будівель промисловості (виробничі корпуси, цехи, складські приміщення), а не до суб'єкта власності.

За положеннями підпункту 14.1.1291. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, об'єкти нежитлової нерухомості - будівлі, приміщення, що не віднесені відповідно до законодавства до житлового фонду. У нежитловій нерухомості виділяють серед іншого будівлі промислові та склади (підпункт "ґ").

Відповідно до пункту 5.3 статті 5 Податкового кодексу України інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Як встановлено під час розгляду справи, згідно наданих до матеріалів справи позивачем копій: технічного паспорту від 19.08.2018 р. на виробничий будинок нежитлова будівля літ. "А-2" в будинку №18 по вулиці Достоєвського м.Харків, призначення - склад-майстерня (а.с.33-37); технічного паспорту від 19.08.2018 р. на виробничий будинок нежитлова будівля літ. "Б-1" в будинку №18 по вулиці Достоєвського м.Харків, призначення - виробничий цех (а.с.38-45); технічного паспорту від 19.08.2018 р. на виробничий будинок нежитлова будівля літ. "Б-2" в будинку №22-Б по вулиці Достоєвського м.Харків, призначення - майстерня (а.с.50-53) - зазначені споруди є нежитловими будівлями виробничого призначення.

Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000, затвердженого наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 17 серпня 2000 року №507, будівлі промисловості (криті будівлі промислового призначення, наприклад, фабрики, майстерні, бойні, пивоварні заводи, складальні підприємства тощо) віднесено до підрозділу "Будівлі нежитлові" група 125 "Будівлі промислові та склади" клас 1251 "Будівлі промисловості".

До будівель промисловості відносяться об'єкти нерухомості, які відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 належать до класу 1251 "Будівлі промисловості", який в свою чергу включає підкласи: 1251.1 - "Будівлі підприємств машинобудування та металообробної промисловості", 1251.2 - "Будівлі підприємств чорної металургії", 1251.3 - "Будівлі підприємств хімічної та нафтохімічної промисловості", 1251.4 - "Будівлі підприємств легкої промисловості, 1251.5 - "Будівлі підприємств харчової промисловості", 1251.6 - "Будівлі підприємств медичної та мікробіологічної промисловості", 1251.7 - "Будівлі підприємств лісової деревообробної та целюлозно-паперової промисловості", 1251.8 - "Будівлі підприємств будівельної індустрії, будівельних матеріалів та індустрії, будівельних матеріалів та виробів, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості", 1251.9 - "Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне".

Говорячи про промислове підприємство, необхідно зауважити, що в законодавстві України не існує правової норми, яка б чітко визначала дане поняття, що в свою чергу призводить до неоднозначного трактування прав та обов'язків платника податків.

Відповідно до Національного класифікатора України ДК 009:2010, затвердженого наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 29 листопада 2010 року № 530 (далі - ДК 009:2010), економічна діяльність - процес виробництва продукції (товарів і послуг), який здійснюють з використанням певних ресурсів: сировини, матеріалів, устаткування, робочої сили, технологічних процесів тощо. Економічну діяльність характеризують витрати на виробництво, процес виробництва та випуск продукції.

Класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) є складовою ДК 009:2010, згідно з яким процес промислового виробництва - це процес перероблення (механічного, хімічного, ручного тощо), який використовують для виготовлення нової продукції (споживчих товарів, напівфабрикатів чи засобів виробництва), оброблення товарів, які були у використанні, надання промислових послуг і який класифікують у секціях B "Добувна промисловість та розроблення кар'єрів", C "Переробна промисловість", D "Постачання електроенергії, газу, пари та кондиційованого повітря", E "Водопостачання; каналізація, поводження з відходами" та F "Будівництво".

Промисловість в розумінні економічної теорії це провідна галузь господарства, яка об'єднує підприємства, що виробляють електроенергію, знаряддя праці, предмети побуту, забезпечує потреби в паливі, сировині, матеріалах та різноманітних товарах.

Положеннями статті 62 Господарського кодексу України визначено, що підприємство, це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.

Підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки.

Наведені положення дають підстави здійснити висновок, що застосування пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, наявність будівель промисловості та їх перебування у власності промислових підприємств.

В межах спірних відносин наявна лише одна з обов'язкових умов - виробничі приміщення.

Відтак, об'єкти нерухомості, які на праві власності належать позивачу, навіть за наявності у нього статусу фізичної особи-підприємця, не підпадає під дію пункту "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 Податкового кодексу України. Цим пунктом не охоплюється нерухомість, яка використовується фізичною особою-підприємцем у власній господарській діяльності.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі №806/2461/17.

Відповідно до ч.2 ст. 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно п.110 Рішення Європейського Суду з прав людини по справі "Компанія "Вестберга таксі Актіеболаґ" та Вуліч проти Швеції" (заява №36985/97), адміністративні суди які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав для призначення податкових штрафів має саме податкове управління".

Відповідно до стаття 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч. 1 ст.); жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч. 2 ст. 90); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч. 3 ст. 90).

Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про правомірність та обґрунтованість нарахування позивачу органами ДФС суми грошового зобов’язання з податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки з фізичних осіб в загальній сумі 103200,77 грн, визначене податковими повідомленнями-рішеннями від 03.08.2018 року №003408/1309, №003407/1309, №003406/1309, №003405/1309, №003404/1309 та №003408/1309, у зв’язку з чим позовні вимоги ОСОБА_3 задоволенню не підлягають.

Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства.

Керуючись ст.ст. 13, 14, 241, 243, 246, 250, 255, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 управління ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення безпосередньо до Другого апеляційного адміністративного суду. Або в порядку, передбаченому п. 15.5 Розділу VII КАС України, а саме: до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлений 07 березня 2019 року.

Суддя О.В. Панченко