Рішення № 80313843, 05.03.2019, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №1340/6189/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2019 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого – судді Хоми О.П.,

з участю секретаря судового засідання Павлішевського М.В.,

з участю позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним рішення та зобов’язання до вчинення дій,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі – ГУ ПФУ у Львівській області, відповідач), в якому просить:

- визнати протиправним рішення ГУ ПФУ у Львівській області від 12.12.2018 за №25862/03.29-16 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1;

- зобов'язати ГУ ПФУ у Львівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугою років з 30.12.2018.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач будучи звільненим 29.01.2018 з органів кримінально-виконавчої системи у зв’язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, подав заяву про призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» до Західного міжрегіонального управління з питань виконання кримінальних покарань та пробації Міністерства юстиції України для подальшого направлення їх до ГУ ПФУ у Львівській області. Однак відповідачем у призначені такої пенсії відмовлено рішенням від 30.11.2018 №477/9 з підстав недостатньої кількості календарних років вислуги на день звільнення.

Відповідач щодо задоволення позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Відповідно до пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, звільненим у пунктах «б»-«д» статті 1-2 Закону незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, зокрема, з 01.10.2017 по 30.09.2018 і на день звільнення мають вислугу 23 календарних роки та 6 місяців і більше. Вислуга років позивача на день звільнення у календарному обчисленні становить 20 років 00 місяців 06 днів, у пільговому обчисленні - 26 років 01 місяць. Оскільки календарна вислуга років позивача на день звільнення (29.01.2018) становить 20 років 00 місяців 06 днів, відсутні законні підстави для призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 відповідно до статей 12, 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ. Просить відмовити у задоволенні позову повністю.

Ухвалою від 28.12.2018 відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі, відповідачу запропоновано подати відзив на позовну заяву з посилання на докази, яким такий обґрунтовується.

16.01.2018 відповідачем подано відзив на позовну заяву та клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та залучення третьої особи.

17.01.2019 ухвалою суду вищенаведене клопотання повернуто відповідачу без розгляду.

23.01.2019 позивачем подано відповідь на відзив.

Ухвалою від 07.02.2019 підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду по суті на 05.03.2019.

Суд, з’ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ та органах кримінального-виконавчої служби України на посадах начальницького складу безперервно 20 років 00 місяців 06 днів, у пільговому обчисленні 26 років 01 місяць 06 днів, що підтверджується витягом з наказу по особовому складу від 29.01.2018 №10/ОС-18 такопією трудової книжки АС №647591.

Відповідно до наказу Державної установи «Сокальська виправна колонія (№47)» від 29.01.2018 №10/ОС-18 ОСОБА_1 звільнено з органів кримінально-виконавчої системи у зв’язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів 29.01.2018.

Рішенням ГУ ПФУ у Львівській області від 30.11.2018 №477/9 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ.

Підставою відмови зазначено відсутність передбаченої статтею 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ вислуги роки.

Такого висновку відповідач дійшов на підставі розрахунку від 29.01.2018, відповідно до якого вислуга років ОСОБА_1 на день звільнення у календарному обчислені становить 20 років 00 місяців 06 днів.

Не погодившись з таким рішенням ГУ ПФУ у Львівській області, позивач звернувся до суду з позовом.

Судом встановлено, що фактично предметом оскарження є рішення відповідача від 30.11.2018 № 477/9, а не від 12.12.2018 за №25862/03.29-16, як помилково вказано у позовній заяві.

При вирішенні спору суд керувався наступним.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 №2262-ХІІ (далі - Закон №2262-ХІІ) регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, зокрема в Державній кримінально-виконавчій службі України

Законом №2262-ХІІ Держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв'язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.

Відповідно до пункту «а» частини першої статті 12 Закону №2262-ХІІ, пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж» статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби: з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки і більше.

Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що право на призначення пенсії за вислугу років виникає за умови: 1) звільнення особи з військової служби; 2) наявність достатньої кількості вислуги років.

Судом встановлено, що при необхідних 24 календарних роках вислуги у позивача на момент звільнення наявна 20 років 00 місяців 06 днів.

Вказане свідчить про відсутність передбаченої Законом №2262-ХІІ кількості вислуги років.

При цьому, статтею 17 Закону №2262-ХІІ визначено вичерпний перелік видів служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначенні пенсії.

Суд звертає увагу на те, вказана стаття не містить жодного відсилання до іншої норми, а також не містить посилання на те, що підзаконними актами можуть бути встановлені види служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначення пенсії.

Крім того, в Законі №2262-ХІІ не вказано, що пенсію за вислугу років можна призначати особам при наявності вислуги, обчисленої на пільгових умовах.

Суд наголошує, що Законом №2262-ХІІ чітко передбачено, що пенсія за вислугу років призначається при наявності 24 календарних років та міститься виключний перелік періодів служби, які враховуються в календарну вислугу років.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.03.2018 справа №295/6301/17 та від 19.09.2018 справа №725/1959/17.

Доводи позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин норм постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» від 17.07.1992 №393, якою, на думку позивача, має зараховуватися пільговий стаж для призначення пенсії за вислугу років є помилковим, оскільки згідно частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі невідповідності нормативно-правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Отже, оскільки положення пункту 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 №393 суперечать положенням статті 12 Закону №2262-ХІІ, тому застосуванню підлягає саме Закон як правовий акт, який має вищу юридичну силу.

Вказане зумовлює висновок суду про те, що право на пенсію за вислугу років визначається, виходячи з тривалості вислуги років саме у календарному обчисленні.

За встановлених судом фактичних обставин суд дійшов висновку про відсутність у позивача права на призначення пенсії за вислугою років відповідно до пункту «а» частини першої статті 12 Закону №2262-ХІІ.

Тому рішення відповідача від 30.11.2018 № 477/9 про відмову у призначенні пенсії за вислугою років ОСОБА_1 відповідно до пункту «а» частини першої статті 12 Закону №2262-ХІІ, є правомірним.

Відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Беручи до уваги встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку, що ГУ ПФУ у Львівській області вказані вимоги щодо обов’язку довести правомірність своїх дій виконало.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оцінюючи рішення відповідача на відповідність критеріям, визначеним частиною 2 статті 2 КАС України, суд вважає, що таке рішення прийняте відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) та неупереджено.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в цілому є необґрунтованими, тому у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Відповідно до положень статті 139 КАС України не підлягають стягненню з відповідача понесені позивачем судові витрати у вигляді судового збору.

Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним рішення та зобов’язання до вчинення дій, - відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 07 березня 2019 року.

Суддя О.П. Хома