Рішення № 80313758, 07.03.2019, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2019 року м. ПолтаваСправа № 440/593/19

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чеснокової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

18 лютого 2019 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області у якій просить:

визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу пенсії по інвалідності за періоди: з квітня 2017 по квітень 2018 року та з червня по грудень 2018 року в сумі 28780,00 грн.;

зобов'язати відповідача виплатити позивачу пенсію по інвалідності за періоди: з квітня 2017 по квітень 2018 року та з червня по грудень 2018 року в сумі 28780,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на протиправну бездіяльність відповідача, яка полягає у невиплаті позивачу заборгованості з пенсії по інвалідності.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) в порядку статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

22 лютого 2019 року до суду надійшов відзив на позов /а.с. 27-28/, у якому відповідач проти наявності та розміру заборгованості перед позивачем не заперечував, однак просив суд у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на відсутність законодавчо визначеного механізму виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам за минулий час та пропуск позивачем строку звернення до адміністративного суду з цим позовом.

Справу за вказаним позовом розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) відповідно до статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі частини четвертої статті 229 вказаного Кодексу.

Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 є особою, якій в установленому законом порядку встановлено ІІІ групу інвалідності, що підтверджується довідкою Обласної МСЕК № 2 м. Донецька від 30 березня 2010 року № 036353 /а.с. 18/.

З 23 березня 2009 року позивачу призначено пенсію по інвалідності довічно /а.с. 75/.

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 14 листопада 2014 року набула статусу внутрішньо переміщеної особи в розумінні Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" /а.с. 13/.

Згідно довідки Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації від 14 листопада 2014 року № НОМЕР_1 гр. ОСОБА_1 взята на облік як внутрішньо переміщена особа, яка постійно проживала в ІНФОРМАЦІЯ_1, та перемістилась з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції за адресою: АДРЕСА_1 /а.с. 50/.

Довідкою Управління праці та соціального захисту населення Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації від 26 липня 2016 року № НОМЕР_1 підтверджено, що гр. ОСОБА_1 взята на облік як внутрішньо переміщена особа, яка постійно проживала в ІНФОРМАЦІЯ_1, та перемістилась з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції за адресою: АДРЕСА_2 /а.с. 55/.

Згідно довідки Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради від 26 жовтня 2017 року № НОМЕР_2 гр. ОСОБА_1 взята на облік як внутрішньо переміщена особа, яка постійно проживала в ІНФОРМАЦІЯ_1, та перемістилась з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції за адресою: АДРЕСА_3 /а.с. 65/.

Згідно відомостей довідки Управління праці та соціального захисту населення адміністрації Шевченківської у м. Полтаві ради від 27 вересня 2018 року № НОМЕР_3 позивач взята на облік як внутрішньо переміщена особа, яка постійно проживала в ІНФОРМАЦІЯ_1, та перемістилась з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції за адресою: АДРЕСА_4 /а.с. 65/.

З 01 листопада 2018 року ОСОБА_1 перебуває на обліку в Полтавському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Полтавської області /а.с. 68/.

Рішенням Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам Шевченківської районної у м. Полтаві ради № 42 від 21 листопада 2018 року ухвалено призначити виплату пенсії ОСОБА_2 /а.с. 69/.

28 січня 2019 року позивач звернулась до відповідача із заявою щодо виплати наявної заборгованості з виплат пенсії по інвалідності /а.с. 12/.

За результатами розгляду вказаної заяви Полтавське об'єднане управління Пенсійного фонду України Полтавської області повідомило позивача про те, що у виплатних документах перед ОСОБА_3 обліковується заборгованість в сумі 28780,00 грн., що вникла за періоди: з квітня 2017 по квітень 2018 року та з червня по грудень 2018 року в сумі 28780,00 грн., та зазначено, що остання буде виплачена на умовах окремого порядку за наявності фінансування з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України № 335 від 25 квітня 2018 року "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365" /а.с. 11/.

Таким чином, пенсія за спірні періоди позивачу фактично нарахована, однак її виплату не проведено.

Не погодившись із бездіяльністю суб'єкта владних повноважень щодо виплати заборгованості з виплати пенсії, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з такого.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

А відповідно до статті 46 ОСОБА_4 Закону, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набула чинності для України з 01 лютого 2007 року, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І).

Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає ОСОБА_4 України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування".

Частиною третьою статті 4 названого Закону встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 згаданого Закону передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат; порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Частиною першою статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" визначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи /частина перша статті 4 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб"/.

Відповідно до частини другої статті 7 названого Закону, Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних відносин) установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг, субсидій та пільг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509.

Припинення або відновлення соціальних виплат проводиться структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад або управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, об'єднаними управліннями згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам".

Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", встановлено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад, територіальними органами Пенсійного фонду України, робочими органами Фонду соціального страхування, центрами зайнятості за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 335 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", зокрема, пункт 15 викладено в такій редакції: "Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України".

Право громадянина на отримання пенсії є складовою частиною права на соціальний захист, гарантованого Конституцією України та Європейською соціальною хартією (переглянутою) від 03 травня 1995 року.

Відповідач не заперечує, що пенсійні виплати позивачу за періоди: з квітня 2017 по квітень 2018 року та з червня по грудень 2018 року фактично нараховані, але їх виплату не проведено у зв'язку з відсутністю законодавчо встановленого механізму виплати пенсій, не виплачених за попередні періоди. Так само, територіальний орган Пенсійного фонду України погоджується з визначеним позивачем розміром суми заборгованості, яка складає 28780,00 грн.

Крім того, відповідач не заперечує право позивача на одержання пенсії по інвалідності за періоди: з квітня 2017 по квітень 2018 року та з червня по грудень 2018 року в сумі 28780,00 грн., однак, зазначає, що відповідні пенсійні виплати будуть проведені після затвердження Кабінетом Міністрів України окремого порядку, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року № 335.

Оцінюючи такі твердження відповідача, суд зауважує, що згідно з пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення.

В преамбулі до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Таким чином, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Суд враховує, що Верховною Радою України не приймались зміни до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами.

Водночас, як визначено статтею 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.

При цьому суд акцентує увагу на тому, що статус внутрішньо переміщеної особи надає такій особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у статті 9 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб"), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації, а тому відповідач повинен всебічно сприяти здійсненню виплат, гарантованих державою внутрішньо переміщеним особам.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Як встановлено судом під час розгляду справи, право на отримання позивачем пенсії Полтавським об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України Полтавської області не оспорюється, однак зазначене право піддано формальним обмеженням, з підстав та у спосіб, які суперечать вимогам Конституції та законів України. Зокрема, такі обмеження не передбачені Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а також не відповідають вимогам статті 46 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За викладених обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області щодо невиплати позивачу пенсії по інвалідності за періоди: з квітня 2017 по квітень 2018 року та з червня по грудень 2018 року.

Обираючи належний та ефективний спосіб захисту прав позивача, суд, зважає на факт проведення нарахування пенсійних виплат ОСОБА_1 за спірний період та наявну у матеріалах справи інформацію про їх фактичний розмір, а відтак, керуючись приписами частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та стягнути з Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області заборгованість з виплати пенсії по інвалідності ОСОБА_1 у розмірі 28780,00 грн.

При цьому суд виходить з того, що в силу наведених вище приписів частини першої статті 47 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування" пенсія виплачується у грошовій формі щомісяця, тобто, призупинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі не передбачає зупинення нарахування такої пенсії та, відповідно, виділення коштів для проведення її виплати.

Відхиляючи доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом, суд зазначає таке.

Частинами першою та третьою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків.

Положення частини другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України зумовлюють дотримання принципу правової визначеності, що зокрема слід розуміти як спрямованість на створення ситуації упевненості для суб'єкта владних повноважень, як відповідача по справі, стосовно розуміння відсутності у позивача бажання звертатись з відповідним позовом, у тому числі, захищати свої майнові права.

Предметом спору у даній справі є бездіяльність відповідача щодо невиплати внутрішньо переміщеній особі заборгованості з пенсійних виплат.

Зважаючи на те, що пенсія за своєю правовою природою є єдиним джерелом існування пенсіонера, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції), суд вважає, що до спірних правовідносин застосовуванню підлягає частина перша статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України та при визначені права позивача на звернення до адміністративного суду належить керуватись строками, визначеними в інших законах, зокрема, в Законі України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

В Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і дію принцип верховенства права /статті 1, 3 та 8/.

ОСОБА_4 також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом /стаття 46/.

Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України /статті 22 та 64/.

При цьому, ОСОБА_4 містить імперативну норму, згідно з якою громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень, зокрема, за ознаками місця проживання або іншими ознаками /стаття 24/.

Як вже зазначалось позивач є пенсіонером, має статус внутрішньо переміщеної особи, який врегульований Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".

Відповідно до статті 7 цього Закону для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема, відновлення усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Відповідно до статті 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Системний аналіз наведеної норми дає підстави стверджувати, що у ній містяться два строкових обмеження стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень.

Зважаючи на те, що відповідачем як суб'єктом владних повноважень не надано жодних доказів на підтвердження тієї обставини, що позивач не отримував нараховану пенсію з власної вини, то до спірних правовідносин належить застосовувати другу умову, яка передбачає обов'язок відповідача виплатити пенсію за минулий час без обмеження строком.

Відтак, у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, може бути подано без обмеження будь-яким строком.

Таким чином, право позивача на отримання пенсії є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.

Вищевказаний висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 24 квітня 2018 року у справі № 646/6250/17.

За викладених обставин, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Зважаючи на те, що ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року позивача звільнено від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат в розумінні статті 139 Кодексу адміністративного судочинства відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 6-9, 77, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_5; адреса фактичного проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, 36000, рнокпп НОМЕР_4) до Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (вул. Івана Мазепи, 30, м. Полтава, Полтавська область, 36040, код ЄДРПОУ 40383769) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області щодо невиплати ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_5; адреса фактичного проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, 36000, рнокпп НОМЕР_4) пенсії по інвалідності за періоди: з квітня 2017 по квітень 2018 року та з червня по грудень 2018 року в сумі 28780 (двадцять вісім тисяч сімсот вісімдесят) гривень 00 копійок.

Стягнути з Полтавського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Полтавської області (вул. Івана Мазепи, 30, м. Полтава, Полтавська область, 36040, код ЄДРПОУ 40383769) на користь ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_5; адреса фактичного проживання: ІНФОРМАЦІЯ_2, 36000, рнокпп НОМЕР_4) заборгованість з виплати пенсії по інвалідності за періоди: з квітня 2017 по квітень 2018 року та з червня по грудень 2018 року в сумі 28780 (двадцять вісім тисяч сімсот вісімдесят) гривень 00 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя ОСОБА_5