Рішення № 80313066, 27.02.2019, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

27 лютого 2019 р. Справа № 120/4753/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Чернюк А.Ю.,

за участю:

секретаря судового засідання: Павліченко А.В.,

позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1 (вул. 1 Травня, 109 В, кв. 53, м. Гайсин, Вінницька область, 23700)

до: Гайсинської районної ради Вінницької області (вул. 1 Травня, 40, м. Гайсин, Вінницька область, 23700), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Гайсинська міська рада

про: визнання протиправним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Гайсинської районної ради Вінницької області (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Гайсинська міська рада Вінницької області, про визнання протиправним та скасування рішення районної ради.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказав, що рішенням 21 сесії 7 скликання Гайсинської районної ради Вінницької області від 20.12.2018 року “Про здійснення районною державною адміністрацією повноважень по управлінню ДНЗ м. Гайсин” передано в управління районній державній адміністрації з 01.01.2019 року дошкільні навчальні заклади м. Гайсин.

Правовою основою для прийняття оскаржуваного рішення стало рішення 44 сесії Гайсинської міської ради 7 скликання від 16.11.2018 року "Про управління дошкільними навчальними закладами міста".

Водночас, позивач наголосив, що 16.11.2018 року на 44 сесії 7 скликання Гайсинської міської ради прийнято рішення № 38 «Про управління дошкільними навчальними закладами міста» та вирішено передати управлінню освіти, фізичної культури та спорту Гайсинської районної державної адміністрації в оперативне управління майно комунальних дошкільних навчальних закладів міста № 1 «Пролісок», № 2 «Дзвіночок», № 3 «Теремок», № 4 «Зірочка», № 5 «Факел», № 7 «Берізка».

В подальшому, міський голова м. Гайсин ОСОБА_3 своїм розпорядженням № 82-р від 20.11.2018 року зупинив вказане рішення Гайсинської міської ради та виніс його на розгляд позачергової сесії Гайсинської міської ради.

Однак, 03.12.2018 року Гайсинська міська рада на 45 сесії не змогла подолати вето міського голови двома третинами голосів та фактично у відповідності з вимогами Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рішення Гайсинської міської ради від 16.11.2018 року не набуло чинності. Так само втратило свою чинність розпорядження міського голови від 20.11.2018 року про накладення вето.

11.12.2018 року міський голова міста ОСОБА_4 ОСОБА_3 відмінив розпорядження №82-р про накладення вето, зобов’язав підготувати секретаря міської ради рішення №38 від 16.11.2018 року щодо передачі дитячих садочків в оперативне управління в редакції від 16.11.2018 року.

11.12.2018 року міський голова ОСОБА_3 зробив подання за №03.08/03-17-1653 голові Гайсинської районної лержавної адміністрації ОСОБА_5 та голові Гайсинської районної ради ОСОБА_4 про прийняття в оперативне управління дитячих садочків.

Позивач вказав, що розуміючи помилковість своїх дій міський голова вже за кілька днів підписав нове розпорядження № 101-р від 17.12.2018 року «Про правове врегулювання питання щодо управління дошкільними навчальними заклади міста» та зробив подання за №03.08/03.17-1682 від 17.12.2018 року в Гайсинську районну державну адміністрацію та Гайсинську районну раду щодо відкликання попереднього подання за №03.08/03-17-1653 від 11.12.2018 року про передачу в оперативне управління дитячих садочків.

Гайсинська районна рада проігнорувала вказані обставини та прийняла рішення щодо управління дитячих садочків з 01.01.2019 року всупереч законодавству України та без будь-яких правових підстав намагаючись заволодіти комунальним майном Гайсинської міської ради.

Отже, на думку позивача, рішення 44 сесії Гайсинської міської ради 7 скликання від 16.11.2018 року "Про управління дошкільними навчальними закладами міста" є нечинним.

Відтак, рішення 21 сесії 7 скликання Гайсинської районної ради Вінницької області від 20.12.2018 року “Про здійснення районною державною адміністрацією повноважень по управлінню ДНЗ м. Гайсин” також є протиправним та підлягає скасуванню в судовому порядку.

Ухвалою суду від 22.12.2018 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у адміністративній справі.

Ухвалою судді від 27.12.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Крім того, відповідачу встановлено строк для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою судді від 29.12.2018 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову в адміністративній справі.

17.01.2019 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Як на підставу для відмови у задоволенні позову, відповідач вказує, що позивач не є тією особою, яка має право чи повноваження звертатись до суду з вказаним позовом. Крім того, позивач не є тією особою чиїх прав, свобод чи інтересів стосується оскаржуване ним рішення відповідача.

Що стосується правомірності чи неправомірності оскаржуваного позивачем рішення 21 сесії 7 скликання Гайсинської районної ради Вінницької області від 20.12.2018 року «Про здійснення районною державною адміністрацією повноважень по управлінню дошкільними навчальними закладами м. Гайсин» відповідач вважає, що підставою для ухвалення Гайсинською районною радою оскаржуваного позивачем рішення, було рішення № 38 Гайсинської міської ради 44 сесії 7 скликання від 16.11.2018 року «Про управління дошкільними навчальними закладами міста» оформлене належним чином та підписане міським голово ОСОБА_3 Таке рішення, надійшло на адресу Гайсинської районної ради з листом міського голови № 03.08/03.17-1653 від 11.12.2018 року та було розглянуте у встановленому чинним законодавством України порядку.

Ухвалою суду від 31.01.2019 року закрито підготовче провадження та призначення справу до судового розгляду по суті заявлених позовних вимог.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечив та просив суд в їх задоволенні відмовити повністю.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача в судове засідання не прибув.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

З огляду на викладене, суд вважає за можливе розглянути справу за встановленої явки сторін.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази, які є у справі в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлений адміністративний позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є депутатом Гайсинської районної ради 7 скликання, що підтверджується відповідним посвідченням № 12 від 02.12.2015 року (а.с. 29).

20.12.2018 року відбулося засідання 21 сесії 7 скликання Гайсинської районної ради, на якому депутати прийняли рішення «Про здійснення районною державною адміністрацією повноважень по управлінню ДНЗ м. Гайсин» (а.с. 25).

Підставою для прийняття вказаного рішення стало рішення 44 сесії Гайсинської міської ради від 16.11.2018 року «Про управління дошкільними навчальними закладами міста» (а.с. 9).

Розпорядженням міського голови ОСОБА_3 № 82-р від 20.11.2018 року зупинено вказане рішення та винесено його на розгляд позачергової сесії Гайсинської міської ради.

03.12.2018 року на засіданні 45 сесії Гайсинської міської ради депутати не змогли подолати вето міського голови двома третинами голосів і згідно вимог Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рішення Гайсинської міської ради від 16.11.2018 року не набрало законної чинності, а також втратило свою чинність розпорядження міського голови від 20.11.2018 року про накладення вето.

11.12.2018 року міський голова м. Гайсин ОСОБА_3 відмінив своє розпорядження № 82-р від 20.11.2018 року «Про зупинення рішення 44 сесії 7 скликання Гайсинської міської ради № 38 від 16.11.2018 року» «Про управління ДНЗ м. Гайсин» та зробив подання Гайсинській районній раді та Гайсинській районній державній адміністрації за № 03.08./03.17-1653 про прийняття в оперативне управління ДНЗ (а.с. 21, 22).

17.12.2018 року міський голова м. Гайсин ОСОБА_3 виніс розпорядження про відкликання попереднього подання за № 03.08./03.17-1653 від 11.12.2018 року про передачу в оперативне управління ДНЗ.

Позивач, не погоджуючись з рішенням Гайсинської районної ради Вінницької області від 20.12.2018 року «Про здійснення районною державною адміністрацією повноважень по управлінню дошкільними навчальними закладами м. Гайсин», звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Право на судовий захист визначено ст. 5 КАС України. Зокрема вказано, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб’єкта владних повноважень протиправними та зобов’язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень протиправною та зобов’язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб’єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб’єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

До суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право (ч. 3 ст. 5 КАС України).

Відповідно до ч. 4 ст. 5 КАС України суб’єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Згідно положень ст. 53 КАС України передбачено можливість участі у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. При цьому, органи та інші особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб діють, як законні представники.

Законне (необхідне, обов'язкове) процесуальне представництво виникає на підставі чинного законодавства і стосується органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси осіб. До цих осіб належить Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи.

Згідно ст. 16 Закону України “Про місцеве самоврядування”, органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону.

Позивач є депутатом Гайсинської районної ради 7 скликання, що підтверджується відповідним посвідченням № 12 від 02.12.2015 року. ОСОБА_1 входить до складу органу місцевого самоврядування, але не є представником такого органу при зверненні до суду.

Зокрема, відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України “Про статус депутатів місцевих рад”, депутат місцевої ради, як представник інтересів територіальної громади, виборців свого виборчого округу зобов'язаний виражати і захищати інтереси відповідної територіальної громади та її частини - виборців свого виборчого округу, виконувати їх доручення в межах своїх повноважень, наданих законом, брати активну участь у здійсненні місцевого самоврядування.

За змістом ч. 1 - 3 ст. 15 Закону України “Про статус депутатів місцевих рад”, депутат має право вимагати усунення порушення законності, тобто у разі виявлення порушення прав та законних інтересів громадян або інших порушень законності має право вимагати припинення порушень, а в необхідних випадках звернутися до відповідних місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, а також до правоохоронних і контролюючих органів та їх керівників з вимогою вжити заходів щодо припинення порушень законності.

Депутат має право на депутатське звернення до керівників відповідних правоохоронних чи контролюючих органів, а місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, об'єднання громадян, керівники підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, до яких звернувся депутат місцевої ради, зобов'язані негайно вжити заходів до усунення порушення, а в разі необхідності - до притягнення винних до відповідальності з наступним інформуванням про це депутата місцевої ради.

В контексті викладеного й за змістом Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, питання звернення до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади може бути вирішено на пленарних засіданнях відповідної ради.

Саме відповідні Ради, а не окремі депутати, згідно ст. 10 Закону України “Про місцеве самоврядування” є тими представницькими органами місцевого самоврядування, які представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами, а отже й наділені в силу Закону на звернення до суду з метою захисту порушених прав територіальної громади.

Слід зазначити, що цією нормою регламентовано право депутата місцевої ради порушувати питання про перевірку діяльності виконавчих органів ради, місцевих державних адміністрацій, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, брати участь у здійсненні контролю за виконанням рішень ради.

Право депутата на звернення до відповідних органів державної влади у випадку виявлення порушень законодавства України в даному випадку може бути реалізовано відповідно до вимог Закону України “Про звернення громадян”.

Право захищати інтереси територіальної громади (або її окремих представників) в суді може бути реалізоване шляхом представництва.

Така правова позиція міститься, зокрема, в постанові Верховного Суду від 01.03.2018 року у справі № 911/2173/17, де зазначено, що відповідно до Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” та Закону України “Про статус депутатів місцевих рад” не вбачається, що депутат місцевої ради уповноважений представляти у судах інтереси такої ради, або інтереси утворених нею комісій, або інтереси виборців інакше, ніж поза відносинами представництва.

Отже, позивач помилково вважає, що вимогами ст. 24 Закону України “Про статус депутатів місцевих рад” йому надано право захищати в суді інтереси територіальної громади (або її окремих представників), оскільки вказана норма саме такого права не містить, регламентує інші правовідносини й витлумачена позивачем розширено.

Таким чином, суд доходить висновку, що в позивача відсутні повноваження представляти інтереси або захищати порушені права територіальної громади (або її окремих представників) в суді,

Крім того, суд зазначає, що згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання тлумачення ч. 2 ст. 55 Конституції України (п. 1 резолютивної частини Рішення № 6-зп від 25.11.1997 року; п. 1 резолютивної частини Рішення № 9-зп від 25.12.1997 року; та п. 1 резолютивної частини Рішення №19-рп/2011 від 14.12.2011 року).

У рішенні № 19-рп/2011 від 14.12.2011 року Конституційний Суд України зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Отже системне тлумачення ст. 55 Конституції України дозволяє дійти висновку, що ч. 2 цієї статті гарантує “кожному” захист “своїх прав”, які були порушені органами державної влади, місцевого самоврядування, посадовими і службовими особами. Саме в такому значенні сформульовано ч. 3, 5 та 6 ст. 55 Конституції України.

Звертаючись до суду з адміністративним позовом та обґрунтовуючи свої вимоги, позивач ОСОБА_1 не розмежовує порушені права територіальної громади та його права, як депутата Гайсинської районної ради.

У Постанові Верховного Суду України від 23.05.2017 року по справі № 800/541/16, суд підкреслив, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Також згідно з ч. ст. 264 КАС України, право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб’єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

З аналізу вищезазначених норм, слідує, що під час розгляду справи позивач повинен довести, а суд встановити факти або обставини, які б свідчили про порушення індивідуально виражених прав чи інтересів позивача (як то наприклад права власності чи права користування спірною земельною ділянкою) з боку відповідача, внаслідок прийняття оскаржуваного рішення.

Спірне рішення 21 сесії 7 скликання Гайсинської районної ради Вінницької області від 20.12.2018 року “Про здійснення районною державною адміністрацією повноважень по управлінню ДНЗ м. Гайсин” є актом індивідуальної дії, тобто створює правові наслідки лише для конкретних осіб.

Позивач не є суб'єктом правовідносин, які склались в результаті прийняття оскаржуваного рішення відповідачем, відповідно і дане рішення не може порушувати прав, свобод чи інтересів позивача.

Отже, зазначеним та іншими законами України депутати місцевих рад не наділені повноваженнями вимагати усунення порушення законності шляхом індивідуального звернення до суду з адміністративним позовом.

Аналогічний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 01.03.2018 року та від 11.04.2018 року в справах № 911/2173/17-а та 363/3414/13-а відповідно.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Підсумовуючи, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для їх задоволення..

Питання про розподіл судових витрат вирішено судом відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України. З огляду на те, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають, відсутні підстави для стягнення на його користь понесених судових витрат в розмірі, сплаченого при зверненні до суду, судового збору.

Керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса: вул. 1 Травня, 109 В, кв. 53, м. Гайсин, Вінницька область, 23700)

Відповідач: Гайсинська районна рада Вінницької області (код ЄДРПОУ 21728616, адреса: вул. 1 Травня, 40, м. Гайсин, Вінницька область, 23700)

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Гайсинська міська рада Вінницької області (код ЄДРПОУ 03084523, адреса: вул. 1 Травня, 7, м. Гайсин, Вінницька область, 23700)

Повний текст рішення виготовлено 07.03.2019 року.

Суддя Чернюк Алла Юріївна