Рішення № 80312973, 07.03.2019, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07 березня 2019 року Справа № 280/492/19 м.ЗапоріжжяЗапорізький окружний адміністративний суд у складі судді Бойченко Ю.П., розглянувши у порядку письмового, за правилами спрощеного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (69120, АДРЕСА_1)

до Шевченківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (69014, м. Запоріжжя, вул. Карпенка-Карого, буд. 25-А)

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов’язання вчинити певні дії,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

04.02.2019 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі – позивач) до Шевченківського об’єднаного управління Пенсійного фонду України м. Запоріжжя (далі – відповідач або Шевченківське ОУПФУ м. Запоріжжя), в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 21.11.2018 № 61 щодо відмови в призначенні позивачу пенсії за вислугу років на підставі Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII та зобов'язати відповідача прийняти рішення про призначення позивачу пенсії за вислугу років на підставі ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII з часу звернення, тобто з 04.10.2018, та виплачувати її в подальшому, з автоматичним перерахунком у разі зміни складових заробітної плати працівникам прокуратури.

Крім того, просить розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою суду від 07.02.2018 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №280/492/19.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилається на те, що звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугу років, згідно Закону України «Про прокуратуру», проте отримала відмову, оформлену рішенням від 21.11.2018 № 61. Підставою для відмови слугувало те, що страховий стаж позивача складає 24 р. 8 міс. 0 дн., що є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років. Вважає таку відмову протиправною, із посиланням на норми Закону України «Про прокуратуру» просить задовольнити позовні вимоги. Також вказує на несвоєчасне надіслання органом Пенсійного фонду оскаржуваного рішення.

Відповідач у поданому до матеріалів адміністративної справи відзиві (вх. від 28.02.2019 №8288) проти задоволення позовних вимог заперечує. В обґрунтування заперечень посилається на те, що загальний страховий стаж ОСОБА_1 на день звернення із заявою про призначення пенсії складає 24 р. 8 міс. 0 дн., у тому числі стаж за вислугу років – 18 р. 10 міс. 24 дн. Відповідно до ч. 1 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» прокурори мають право на пенсійне забезпечення за наявності на день звернення вислуги років не менше – з 01.10.2018 по 30.09.2019 – 24 роки, тобто позивач не має вислуги років, достатньої для призначення пенсії. Строк надання відповіді позивачу вважає дотриманим, оскільки в окремих випадках, при необхідності додаткового надання та перевірки документів, строк призначення пенсії може бути продовжено на термін до 3 місяців. Просить відмовити у задоволенні позову.

За приписами п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Враховуючи приписи п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Розглянувши наявні матеріали та фактичні обставини справи, дослідивши і оцінивши надані докази в їх сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, працює в Прокуратурі Запорізької області на прокурорській посаді, що підтверджується довідкою від 09.10.2018 №11-1071вих-18.

Трудова книжка позивача містить наступні записи:

з 01.09.1993 по 30.06.1998 – навчання в Запорізькому державному університеті;

02.12.1998 – прийнята юрисконсультом ЗАТ «Берегиня»;

25.02.2002 – звільнена за статтею 38 КЗпП України;

08.04.2002 – призначена помічником прокурора Шевченківського району м. Запоріжжя;

22.12.2004 – призначена старшим помічником прокурора Шевченківського району м. Запоріжжя;

04.02.2011 – прийнята присяга працівника прокуратури;

12.06.2012 – у зв'язку з частковою зміною структури та штатного розпису прокуратури Запорізької області призначена старшим прокурором прокуратури Шевченківського району м. Запоріжжя;

16.12.2014 – призначена на посаду прокурора відділу з питань розгляду листів та прийому громадян Прокуратури області;

06.01.2016 – у зв'язку з частковою зміною структури та штатного розпису прокуратури області призначена прокурором відділу організації прийому громадян, розгляду звернень та запитів Прокуратури області.

04.10.2018 позивачем до Шевченківського ОУПФУ м. Запоріжжя подано заяву про призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про прокуратуру».

Рішенням від 21.11.2018 №61 ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії, в обґрунтування чого зазначено, що страховий стаж останньої складає 24 р. 8 м. 0 дн., а стаж за вислугу років – 18 р 10 м. 24 дн., що не є достатнім для призначення пенсії.

Листом від 10.12.2018 за вих.№21164/04 позивача повідомлено про розгляд її заяви та прийняття рішення про відмову у призначенні пенсії.

Вважаючи відмову органу Пенсійного фонду протиправною, ОСОБА_1 звернулась до суду із даним позовом.

Розглядаючи спір по суті, суд керується наступним.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначено Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII (далі по тексту – Закон № 1697-VII; тут та надалі – у чинній на момент виникнення спірних правовідносин редакції).

Статтею 86 Закону № 1697-VII врегульовано питання пенсійного забезпечення працівників прокуратури.

Так, частиною першої статті 86 Закону № 1697-VII встановлено, що прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року - 24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років.

Відповідно до частини шостої статті 86 Закону № 1697-VII до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, зазначених у статті 15 цього Закону, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів; слідчими, суддями; на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, кримінально-виконавчої служби, офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законодавства України військових формувань, на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою; у науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким до набрання чинності цим законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), у тому числі час наукової та викладацької роботи в інших науково-навчальних закладах, якщо вони мали науковий ступінь чи вчене звання; на адміністративних та викладацьких посадах, посадах наукових працівників у Національній академії прокуратури України; на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, яким до набрання чинності цим Законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), були направлені туди, а потім повернулися в органи прокуратури; військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання; відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, якщо така відпустка надавалася.

ОСОБА_1, станом на день звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії, мала 24 р. 8 м. 0 дн. страхового стажу та 18 р. 10 міс. 24 дн. вислуги років, до якої увійшли 2 р. 5 м. – половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання та 16 р. 5 м. 24 дн. – час роботи на прокурорських посадах, при цьому час роботи на посаді юрисконсульта ЗАТ "Берегиня" до вислуги років не зараховано, що не заперечується сторонами.

В позовній заяві позивач фактично ототожнює страховий стаж та стаж за вислугу років, зазначаючи, що: «для призначення пенсії в даному випадку достатньо стажу на роботах на посадах прокурорів не менше 14 років, а загального страхового стажу – 24 роки».

Частиною першої статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 0.07.2003 № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Водночас, частина перша статті 86 Закону № 1697-VII прямо вимагає для призначення пенсії на підставі цієї норми наявність, зокрема, вислуги у розмірі не менше 24 років, при цьому частиною шостою статті 86 Закону № 1697-VII визначено перелік посад, перебування на яких зараховується до стажу за вислугою років, тобто поняття страховий стаж та вислуга років не є тотожними, страховий стаж є більш ширшим поняттям.

Фактично не заперечуючи наявність на момент звернення до відповідача із заявою стажу за вислугою років у розмірі лише 18 р. 10 міс. 24 дн., ОСОБА_1 ґрунтує свої вимоги наявністю загального страхового стажу у розмірі 24 р. 8 м. 0 дн., що суперечить нормам ст. 86 Закону № 1697-VII.

За таких обставин, Шевченківське ОУПФУ м. Запоріжжя, відмовляючи ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугою років, діяло правомірно, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Посилання позивача на несвоєчасне направлення рішення від 21.11.2018 № 61 судом не приймаються, оскільки порушенням строків направлення не змінює правомірного по суті рішення і не може слугувати єдиною підставою для його скасування.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 – відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення в повному обсязі складено та підписано 07.03.2019.

Суддя Ю.П. Бойченко