Рішення № 80312237, 07.03.2019, Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/1303/16-ц

Провадження № 2/344/863/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2019 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої – судді Польської М.В.

секретаря Гули Р.М.

позивача ОСОБА_1,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Івано-Франківську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ДП «Центр державного земельного кадастру» про стягнення заборгованості заробітної плати, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати (розрахунку) при звільненні, відшкодування моральної шкоди, стягнення судових витрат-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася в лютому 2016р. суд з позовом до ДП «Центр державного земельного кадастру» про стягнення заборгованості заробітної плати в сумі 7540.31грн., середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати (розрахунку) при звільненні за період з 07.09.2015р. по 01.02.2016р. в сумі 8534.58грн., стягнення компенсації за невикористану відпустку в розмірі 3153.88грн., відшкодування моральної шкоди в сумі 5000грн., стягнення судових витрат в сумі 1102.4грн.

Позовні вимоги мотивувала тим, що при звільненні її з посади 07.09.2015р. не було проведено повний розрахунок по час звернення до суду.

Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області (суддя Бородовський С.О.) від 13.04.2016р. позов задоволено повністю.

Ухвалою судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області Островського Л.Є. від 17.01.2018р. було скасоване заочне рішення від 13.04.2016р.

Шляхом проведення автоматизованого розподілу судової справи, яка передана у зв’язку з звільненням судді Островського Л.Є. у провадженні якого перебувала дана справа, визначено 10.10.2018р. головуючого суддю – Польську М.В., призначено розгляд справи.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала з мотивів викладених в позовній заяві. Просила позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач подав відзив на позов від 07.12.2018р. у якому вказав на невірність визначення позивачем середньоденної заробітної плати, а також на те, що заборгованість по заробітній платі позивачу була виплачена 12.04.2016р., необґрунтованість стягнення моральної шкоди, вважає що в задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Заслухавши пояснення сторін в режимі відеоконференції, дослідивши письмові докази у справі, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Позивача, яка працювала геодезистом 1 категорії Івано-Франківської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру» було звільнено з роботи 07.09.2015р. на підставі п.1 ст.36 КЗпП України, що визнається сторонами (копії трудової книжки чи наказу роботодавця позивач не надавала до матеріалів справи).

Як слідує зі ст..21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За вимогами ст..94, 97 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначаються цим Кодексом, Законом України "Про оплату праці" та іншими нормативно-правовими актами. Оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт.

Окрім того, питання оплати праці врегульовано і нормами Закону України «Про оплату праці». Так, ст..1,2 цього закону передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. Основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

На час звільнення не було проведено остаточний розрахунок з позивачем.

В обгрунтування вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі за період з березня по вересень 2015р. в сумі 7540.31грн. та компенсацію за невикористану відпустку – 3153.88грн. позивач надала довідку про доходи №40-д від 21.10.2015р. видану директором філії ОСОБА_2 (а.с.3 т.1), де вказано розмір заробітної плати за 2015р. помісячно, однак в даній довідці не зазначено суми заборгованості перед ОСОБА_1 ні на час звільнення, ні на час видачі їй довідки. При цьому, самий розмір заробітної плати за два місяці до звільнення відповідачем не оспорюється і визнається.

Заперечуючи розмір заборгованості по заробітній платі, відповідач зазначив, що така заборгованість перед позивачем складала всього 8690.13грн., з врахуванням сплачених роботодавцем всіх платежів та податків (а саме: невиплачена заробітна плата, з врахуванням неповного робочого тижня у квітні 2015р., – на суму 6202.21грн., оплата за відрядні розцінки 69.73грн., індексація 46.85грн., та компенсація за невикористану відпустку-3153.88грн.,), з даної заборгованості проведено відповідні відрахування, часткову виплату суми боргу 142.83грн. (01.09.2015р.), після чого сума боргу яка складала на день звільнення 8690.13грн. була виплачена відповідачем 12.04.2016р., згідно платіжного доручення №396 (а.с.44 т.1).

Згідно ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов’язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

У відповідності з вимогами ч.1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у всякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювань суму.

Але, в порушення вказаних вимог чинного законодавства України, повний розрахунок з позивачем в день звільнення відповідачем, про що зазначено вище, не було проведено. Разом з тим, таку заборгованість виплачено на час прийняття даного рішення, позивач позовні вимоги в цій частині не зменшувала, а тому у задоволенні вимог щодо стягнення заборгованості заробітної плати в сумі 7540.31грн. та компенсації за невикористану відпустку в розмірі 3153.88грн. слід відмовити. При цьому, наявний розмір саме зазначеної в позові на день звільнення заборгованості в сумі 7540.31грн.+ 3153.88грн., а не виплачених 8690.13грн., позивач не довела.

Згідно ст. 117 КЗпП, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Позивач просила стягнути з відповідача середній заробіток в сумі 8534.58грн. за весь час затримки розрахунку з 07.09.2015р. по 01.02.2016р., а заявою від 13.04.2016. (а.с.32 т.1) середній заробіток станом на 13.04.2016р. – 12760.44грн., виходячи з середньоденного заробітку – 82.86грн.

Однак, відповідач визнаючи прострочення виплати розрахунку з позивачем, зазначив про те, що позивач невірно визначила розмір середньоденного заробітку, який складає 77.48грн. замість 82.86грн.

Щодо цього слід зазначити таке.

Як вбачається з довідки наданої позивачем (а.с.3 т.1), та не заперечується відповідачем у відзиві, заробітна плата за липень та серпень 2015р. (два місяці що передують місяцю звільнення) складала 1439.51грн. та 1892.04грн. відповідно.

Відповідно до абз.3 п.2 р.ІІ постанови КМУ №100 від 08.02.1995р. N 100 середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

А за п.5,8 даної Постанови нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної

(годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідач прострочив виплату позивачу розрахунку в день звільнення строком 217 календарні дні, починаючи з 07.09.2015р. (день звільнення, в який повинен був бути проведений розрахунок з працівником) по 11.04.2016р. (12.04.2016р. проведено розрахунок про що вказано вище).

Середньоденна заробітна плата позивача становить 77.48грн., з врахуванням двох попередніх місяців перед звільненням.

Отже, відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний період, суму яка складає 16813.16грн (77.48*217 днів).

Що стосується позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди, то суд вказує на наступне.

Згідно з ч.2 ст.23 ЦК України моральна шкода, зокрема, полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з душевними стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою відповідача щодо неї самої. Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України ( п.3, 9) N 4 від 31.03.95 р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема, в моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Порядок відшкодування моральної шкоди у сфері трудових відносин регулюється ст. 2371 КЗпП України. Стаття 2371 КЗпП України передбачає відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

За змістом указаного положення закону підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із ст. 2371 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Абз. 1 п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року N 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" роз'яснює, що відповідно до ст. 237 1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Отже, в зв’язку з тим, що роботодавець при звільненні працівника мав перед останнім заборгованість по нарахованій заробітній платі, тобто є порушення прав працівника по виплаті нарахованої заробітної плати, то відповідно є частково обґрунтованою вимога позивача про відшкодування моральної шкоди (переживання за оплату комунальних платежів, купівля продуктів харчування, одягу тощо без проведеного розрахунку на який розраховувала позивач). На переконання суду вона підлягає до відшкодування в розмірі 1000грн., оскільки на підтвердження завданої шкоди саме в розмірі 5000грн., позивач доказів не надала і не обґрунтувала такий розмір.

За вимогами ст.12,13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Позивачем також сплачено судовий збір в розмірі 1102.40 грн., який підлягає стягнення з відповідача на її користь.

На підставі наведеного, відповідно до ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України, керуючись ст. ст. 3, 12, 13, 258,263,265,354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ДП «Центр державного земельного кадастру» (код ЄДРПОУ 21616582) на користь ОСОБА_1, проживаючої за адресою ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 07.09.2015р. по 11.04.2016р., в розмірі 16813.16грн. (шістнадцять тисяч вісімсот тринадцять грн 16 коп. ).

Стягнути з ДП «Центр державного земельного кадастру» (код ЄДРПОУ 21616582) на користь ОСОБА_1, проживаючої за адресою; АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1 завдану моральну шкоду в розмірі 1000 грн. (одна тисяча грн 00 коп.).

Стягнути з ДП «Центр державного земельного кадастру» (код ЄДРПОУ 21616582) на користь на користь ОСОБА_1, проживаючої за адресою; АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, судовий збір у розмірі 1102,40 грн. (одна тисяча сто дві грн 40 коп).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Івано-Франківського апеляційного суду через Івано-Франківський міський суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (а після чого, безпосередньо до апеляційного суду). Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення виготовлено 07 березня 2019 року.

Суддя Польська М.В.