Рішення № 80311196, 25.02.2019, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 205/3900/18

2/0203/167/2019

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2019 року Кіровський районний суд м.Дніпропетровська у складі:

головуючого судді - Казака С.Ю.

при секретарі - Дикаленко А.В.

за участю представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідачки - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, трьох відсотків річних та інфляційних витрат,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що 21.05.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та відповідачкою було укладено кредитний договір №0301/0508/71-086, відповідно до умов якого останній було видано кредит в сумі 84000 долари США. 28.11.2012 року між банком та ТОВ «ФК «Вектор Плюс» було укладено договір факторингу, відповідно до умов якого остання набула право вимоги заборгованості за зазначеним вище кредитним договором. Крім того, 28.11.2012 року між ТОВ «ФК «Вектор Плюс» та ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» було укладено договір факторингу, за яким фактор відступив своє право вимоги заборгованості за укладеним із відповідачкою кредитним договором на користь позивача. Рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 21.03.2012 року по цивільній справі №2/422/2073/2012 з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Сведбанк» була стягнута заборгованість за кредитним договором від 21.05.2008 року в сумі 658745 грн. 83 коп., що утворилась станом на 30.08.2011 року. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 14.02.2017 року у справі №203/2856/13-ц було звернуто стягнення на предмет іпотеки – квартиру АДРЕСА_1, що належить відповідачці, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 21.05.2008 року перед ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», яка станом на 01.02.2013 року складає 907413 грн. 24 коп. За період з 21.03.2012 року по 10.09.2018 року відповідачка має заборгованість в сумі 1172653 грн. 12 коп., що складається з заборгованості за відсотками в розмірі облікової ставки НБУ в сумі 517063 грн. 30 коп., заборгованості по інфляційним витратам на суму тіла кредиту в розмірі 540296 грн. 92 коп., трьох відсотків річних на суму тіла кредиту в розмірі 110353 грн. 03 коп., трьох відсотків річних на суму відсотків в розмірі 4939 грн. 87 коп. Посилаючись на вказані обставини, позивач просив суд стягнути з відповідачки зазначену заборгованість та понесені по справі судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 3441 грн.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов та, посилаючись на викладені в ньому підстави, просив задовольнити останній.

Представник відповідачки проти позову заперечував та просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. В обґрунтування заперечень посилався на те, що 15.04.2011 року первісний кредитор в особі ПАТ «Сведбанк» направив відповідачці вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, таким чином змінивши термін повернення кредиту та строк дії кредитного договору. А рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 21.03.2012 року по цивільній справі №2/422/2073/2012 з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Сведбанк» була стягнута заборгованість за кредитним договором від 21.05.2008 року в сумі 658745 грн. 83 коп. При цьому, як підставу для задоволення позову, суд посилався на умови п.3.8 кредитного договору щодо права банку вимагати дострокового повернення всієї суми кредиту та сплати процентів. Таким чином, у позивача були відсутні підстави для нарахування відсотків та до відповідачки було можливо лише застосувати відповідальність, передбачену ч.2 ст.625 ЦК України. Крім того, таке право має саме ПАТ «Сведбанк» на користь якого було стягнуто заборгованість за рішенням суду, а не позивач у даній справі, без заміни стягувача у виконавчому провадженні. Також посилався на те, що за позовом ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до відповідачки за рішенням суду було звернуто стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, а також видано виконавчий напис №22679 від 26.12.2016 року про стягнення заборгованості, що суперечить передбаченій законодавством забороні щодо одночасно застосування таких способів захисту, як звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення заборгованості за кредитним договором. Крім того, посилався на те, що набуття позивачем за договором факторингу права вимоги до боржника – фізичної особи, є порушенням розпорядження Держфінпослуг №231 від 03.04.2009 року. Також позивачем не було надано доказів, які б підтверджували сплату в повному обсязі ціни продажу ТОВ «ФК «Вектор Плюс» відповідно до умов п.2.3 договору факторингу та набуття права вимоги, а відповідно і права на передачу цієї вимоги позивачу. Окрім цього, посилався на відсутність у позивача ліцензії на провадження обігу в іноземній валюті та право приймати у відповідачки платежі в рахунок погашення кредитної заборгованості в доларах США; пропуск позивачем строків позовної давності.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 21.05.2008 року між ВАТ «Сведбанк» та відповідачкою було укладено кредитний договір №0301/0508/71-086, відповідно до умов якого останній було надано кредит в сумі 84000 долари США, на строк з 21.05.2008 року по 20.05.2019 року.

28.11.2012 року між ПАТ «Сведбанк», що виступає правонаступником ВАТ «Сведбанк» та ТОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» було укладено договір факторингу №15, відповідно до умов п.2.1 якого банк відступив фактору право вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, зазначеними в Реєстрі заборгованості.

Згідно вказаного Реєстру, що є додатком до договору факторингу, було відступлено і право вимоги за кредитним договором №0301/0508/71-086 від 21.05.2008 року, укладеним із відповідачкою.

Також 28.11.2012 року між ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс» та ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» було укладено договір факторингу, згідно якого право вимоги заборгованості по кредитних договорах, укладених з боржниками, зазначеними в Реєстрі заборгованості, що є додатком до цього договору, у т.ч. за кредитним договором №0301/0508/71-086 від 21.05.2008 року, було відступлено на користь позивача.

Крім того, первісний кредитор в особі ПАТ «Сведбанк», в зв’язку з неналежним виконанням відповідачкою своїх зобов’язань за кредитним договором, відповідно до умов п.3.8 кредитного договору та ч.2 ст.1050 ЦК України звернувся до суду з позовом про дострокове стягнення кредитної заборгованості.

Рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 21.03.2012 року по цивільній справі №2/422/2073/2012 вказаний позов було задоволено та стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Сведбанк» заборгованість за кредитним договором від 21.05.2008 року в сумі 658745 грн. 83 коп., що утворилась станом на 30.08.2011 року.

Вказане рішення не оскаржувалося та набрало законної сили.

Крім того, за виконавчим написом нотаріуса, вчиненим 26.12.2016 року, було запропоновано стягнути з відповідачки на користь позивача – ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» заборгованість за кредитним договором від 21.05.2008 року, за період з 01.02.2014 року по 22.11.2016 року, в сумі 3181608 грн. 78 коп., у т.ч. заборгованість за кредитом в сумі 1837819 грн. 05 коп., за відсотками в сумі 1343789 грн. 73 коп.

Як зазначили представники сторін вказаний виконавчий напис на теперішній час оскаржується відповідачкою в судовому порядку.

Також рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 14.02.2017 року було задоволено позов ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 21.05.2008 року в сумі 907413 грн. 24 коп.

Постановою Верховного Суду від 31.10.2018 року вказане рішення апеляційного суду було змінено та зменшено розмір заборгованості в рахунок погашення якої звернуто стягнення на предмет іпотеки з 907413 грн. 24 коп. до 658745 грн. 83 коп.

Відповідно до ст.ст.3,6,11,525,627 ЦК України підставами для виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договір, який є обов’язковим для виконання сторонами, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (предмет договору, умови, визначені законом як істотні, а також ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди). Різновидом договору є кредитний договір, який обов’язково укладається в письмові формі (ст.ст.1054,1055 ЦК України).

Нормою ст.1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч.1 ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Статтею 1078 ЦК України встановлено, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

Відповідно до ст.1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до ст.ст.549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього Кодексу.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.1048 ЦК України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст.599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Пунктом 10.9 кредитного договору від 21.05.2008 року встановлено, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до повного погашення кредиту, сплати процентів, можливих неустойок, відшкодування збитків, завданих порушенням умов цього договору, та повного виконання позичальником усіх інших умов цього договору.

Пунктом 10.11 кредитного договору сторонами було погоджено строк позовної давності за будь-якими вимогами, що випливають з цього договору, тривалістю 10 років.

Як встановлено судом та не заперечувалось представниками сторін, стягнута за рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 21.03.2012 року з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Сведбанк» заборгованість за кредитним договором від 21.05.2008 року в сумі 658745 грн. 83 коп., що утворилась станом на 30.08.2011 року, на теперішній час відповідачкою не погашена.

А тому, позивач, набувши відповідно до ст.ст.512,514 ЦК України право вимоги за кредитним договором, з огляду на положення ст.599 ЦК України та умови п.10.9 кредитного договору, має право на одержання процентів за користування кредитним коштами до повного погашення кредиту, нарахованих відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України на рівні облікової ставки Національного банку України.

В зв’язку з цим, суд відхиляє відповідні заперечення представника відповідачки та приходить до висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідачки процентів за користування кредитними коштами в сумі 517063 грн. 30 коп., що розраховані виходячи із стягнутої за рішенням суду від 21.03.2012 року суми заборгованості за кредитом, за період з 21.03.2012 року по 10.09.2018 року, є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

З огляду на вищенаведене, також підлягають задоволенню і позовні вимоги в частині стягнення з відповідачки на підставі ч.2 ст.625 ЦК України трьох відсотків річних в сумі 4939 грн. 87 коп., нарахованих на суму відсотків.

В частині стягнення на підставі ч.2 ст.625 ЦК України інфляційних витрат в сумі 540296 грн. 92 коп. та трьох відсотків річних в сумі 110353 грн. 03 коп., нарахованих на суму заборгованості по тілу кредиту, в задоволенні позовних вимог слід відмовити, оскільки заборгованість за тілом кредиту була стягнута за рішенням суду на користь первісного кредитора в особі ПАТ «Сведбанк».

Як зазначив, представник позивача ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» не зверталось до суду для вирішення питання щодо заміни стягувача у виконавчому листі або виконавчому провадженні.

Таким чином, суд вважає обґрунтованими заперечення представника відповідачки про те, що позивач у передбаченому законом порядку не набув права вимоги заборгованості за тілом кредиту та відповідно і права на стягнення коштів в порядку ч.2 ст.625 ЦК України, нарахованих на заборгованість за тілом кредиту.

Крім того, суд враховує, що відповідно до ст.1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції – це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України – гривні.

Тобто, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України – гривня, а не іноземна валюта.

Оскільки відповідно до кредитного договору, кредит було видано відповідачці в іноземній валюті - доларах США, заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідачки на підставі ч.2 ст.625 ЦК України інфляційних витрат також не ґрунтуються на законі та задоволенню не підлягають.

Таким чином, позовні вимоги слід задовольнити частково, стягнувши з відповідачки на користь позивача заборгованість за кредитним договором від 21.05.2008 року, що утворилась за період з 21.03.2012 року по 19.09.2018 року, в сумі 522003 грн. 17 коп., яка складається із заборгованості по відсоткам в сумі 517063 грн. 30 коп., трьох відсотків річних в сумі 4939 грн. 87 коп.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

При цьому, суд відхиляє доводи представника відповідачки щодо пропуску позивачем строку позовної давності, оскільки відповідно до умов п.10.11 кредитного договору сторонами було погодженого строк позовної давності за будь-якими вимогами, що випливають з цього договору, тривалістю 10 років, в межах якого позивачем і було заявлено вимоги.

Також судом відхиляються заперечення представника відповідача з посиланням на те, що набуття позивачем за договором факторингу права вимоги до боржника – фізичної особи, є порушенням розпорядження Держфінпослуг №231 від 03.04.2009 року; а також ненадання доказів, які б підтверджували сплату в повному обсязі ціни продажу відповідно до умов п.2.3 договору факторингу.

Так, передача права вимоги зобов’язань за кредитним договором, укладеним між банком та фізичною особою, не протирічить положенням ст.ст.512,1077,1078 ЦК України.

Договори факторингу від 28.11.2012 року недійсними у передбаченому законом порядку не визнавалась, а набуття позивачем права вимоги на підставі договору факторингу фактично було предмет перевірки судами апеляційної та касаційної інстанції в рамках цивільної справи за позовом ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.3,6,11,525,599,611,625,629,638,642,1048,1050,1054, 1077,1078 ЦК України, ст.ст.2, 4,5,10,11,12,76-81,141,211,258,259,263-268 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, трьох відсотків річних та інфляційних витрат – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 (49000, м.Дніпро, вул.Менахем-Мендл Шнеєрсона,7/22, РНОКПП 219492164) на користь ОСОБА_3 з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (04080, м.Київ, вул.Вікентія Хвойки,21, код ЄДРПОУ 35326253) заборгованість за кредитним договором від 21 травня 2008 року, що утворилась за період з 21 березня 2012 року по 19 вересня 2018 року, в сумі 522003 грн. 17 коп., яка складається із заборгованості по відсоткам в сумі 517063 грн. 30 коп., трьох відсотків річних в сумі 4939 грн. 87 коп.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 06 березня 2019 року.

Суддя С.Ю.Казак