Рішення № 80308086, 25.02.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.02.2019Справа № 910/12006/18Господарський суд міста Києва у скл.аді судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дошкільний навчальний заклад "Академія щастя "Ліпкідз"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Знай"

про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди в розмірі 100 000 грн.

Представники сторін:

від позивача: Янчук Н.О., довіреність б/н від 09.08.2018;

від відповідача: Поливода В.Д., довіреність б/н від 20.12.2018.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дошкільний навчальний заклад «Академія щастя «Ліпкідз» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Знай» про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди в розмірі 100 000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем опубліковані статті, які містять неправдиву та наклепницьку інформацію, яка негативно впливає на ділову репутацію позивача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.09.2018 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 08.10.2018.

Судове засідання 08.10.2018 не відбулось.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.10.2018 призначено підготовче засідання на 29.10.2018.

У судове засідання 29.10.2018 представник відповідача не з'явився, представник позивача з'явився, подане клопотання про витребування доказів підтримав.

Розглянувши у судовому засіданні 29.10.2018 клопотання представника позивача про витребування доказів, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про необхідність його часткового задоволення.

За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 12.11.2018.

У судове засідання 12.11.2018 представник позивача з'явився, представник відповідача не з'явився.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.11.2018 продовжено строк підготовчого провадження у справі №910/12006/18 на 30 днів, відкладено підготовче судове засідання на 03.12.2018 та повторно витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернет Інвест»: інформацію щодо власника інтернет-сайту (доменного імені) www.znaj.ua.

13.11.2018 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернет Інвест» надійшла витребувана судом інформація.

27.11.2018 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтернет Інвест» надійшла витребувана судом інформація.

30.11.2018 представником позивача подано заяву про уточнення позовних вимог.

У судове засідання 03.12.2018 представники сторін не з'явились.

Згідно з ч. 3 ст. 46 ГПК України, до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Дослідивши подану позивачем заяву про зміну предмету позову, суд визнає її такою, що подана з дотриманням приписів чинного процесуального законодавства, зокрема положень ч. 5 ст. 46, ст. 170 ГПК України, тому, суд приймає до розгляду заяву позивача та визначає предмет позову з її урахуванням.

Водночас, згідно із частинами 1 та 2 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

Враховуючи наведені приписи, з метою дотримання принципів господарського судочинства, а саме рівності усіх учасників перед законом і судом та змагальності, суд дійшов висновку про необхідність встановлення відповідачу процесуального строку для подання відзиву з урахуванням прийнятої судом заяви про зміну предмету позову.

За результатами судового засідання судом постановлено ухвалу про відкладення підготовчого судового засідання на 17.12.2018, яку занесено до протоколу судового засідання.

У судове засідання 17.12.2018 представники сторін не з'явились.

За результатами судового засідання, судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 28.01.2019.

28.01.2019 представником позивача подано заяву про забезпечення позову.

У судове засідання 28.01.2019 представники сторін з'явились, представник позивача подану заяву про забезпечення позову підтримав.

Представник відповідача проти заяви про забезпечення позову заперечив.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.01.2019 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Дошкільний навчальний заклад «Академія щастя «Ліпкідз» про забезпечення позову відмовлено.

У судовому засідання представником відповідача подано клопотання про зупинення розгляду справи, за результатами розгляду якого, з огляду на приписи ч. 3 ст. 195 ГПК України, судом відмовлено у його задоволенні.

Також, у судовому засіданні представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи.

За результатами судового засідання, судом оголошено перерву до 15.02.2019.

31.01.2019 представником відповідача подано відзив на позовну заяву з клопотання про поновлення строку.

14.02.2019 представником позивача подано заяву про ознайомлення з матеріалами справи.

У судове засідання 15.02.2019 представники сторін з'явились, представник позивача подав відповідь на відзив.

За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 25.02.2019.

У судове засідання 25.02.2019 представники сторін з'явились, представник відповідача подав заперечення на відповідь на відзив.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 25.02.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

На інформаційному ресурсі видавництва ZNAJ.UA https://znaj.ua, були опубліковані наступні статті:

06 липня 2018 року, за інтернет-посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 опубілковано статтю «Дети приходят с синяками: какие ужасы прячутся за стенами элитного детсада» (далі - стаття 1);

20 липня 2018 року «Детский сад Leapkids в Киеве: родители восстали против насилия», посилання - ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - стаття 2);

20 липня 2018 року «Садик Leapkids: в чьи руки вы отдаете детей?» - посилання - ІНФОРМАЦІЯ_3 (далі - стаття 3);

16 липня 2018 року «Детский сад Leapkids: пытки под прикрытием «академии счастья», посилання - ІНФОРМАЦІЯ_4 (далі - стаття 4);

15 серпня 2018 року «Полный беспредел «элитный детсад Leapkids попал в очередной скандал», посилання - ІНФОРМАЦІЯ_5 (далі - стаття 5);

16 серпня 2018 року «Совладельцы детского сада Leapkids влипли в скандал с хищением денег», посилання - ІНФОРМАЦІЯ_6 (далі - стаття 6);

22 серпня 2018 року «История с детсадом Leapkids заинтересовала правоохранителей: начато следствие», посилання - ІНФОРМАЦІЯ_7 (далі - стаття 7).

Як зазначає позивач:

1) у статті 1 викладено наступну інформацію, яка не відповідає дійсності:

«Как рассказали родители одного из детей, посещавших дошкольное заведение, их ребенок не выдержал в садике более двух недель. «Он приходил побитый, мы запросили видео с камер наблюдения, но нам его не дали», - сообщила мать ребенка»; «Это - далеко не единственная жалоба на грубые нарушения прав их детей в Leapkids, безответственность персонала, его безразличие к детям», оскільки за весь період діяльності заклад отримував лише один запит про надання відео від адвоката Чистової А.С., яка діяла в інтересах ОСОБА_5, чия дитина відвідувала заклад. Однак, внаслідок того, що запит був складений без дотримання вимог, встановлених чинним законодавством, адвокату було відправлено відповідь з пропозицією усунути недоліки запиту, а також усно повідомлялося, що пані ОСОБА_5 може у будь-який робочий час ознайомитися з відеозаписом.

Крім того, Позивач направив адвокатський запит до Департаменту освіти та науки м.Києва щодо надання інформації про те, чи отримував департамент скарги на ДНЗ Ліпкідз щодо порушення грав дітей, відповідь на який не отримано.

Також, Департамент освіти та науки м.Києва провів перевірку діяльності дошкільного навчального закладу і згідно з актом жодних порушень в діяльності закладу виявлено не було.

2) у статті 2 викладено наступну інформацію, яка не відповідає дійсності:

«Кто же мог знать, что уже совсем скоро именно в этих стенах дети окажутся в опасности, а персонал включая дирекцию не будет отвечать за издевательство над ними.»; «Но в результате, вместо заботы и воспитания, получили побои и неизлечимую психологическую травму на всю жизнь...»; «Семья жаловалась на несоблюдения режима дня в садике, антисанитарию и неизвестно, как себе могло такое позволить заведение, которое точно сложно отнести в категорию бюджетных. Терпение родителей лопнуло, когда увидели отеки на теле. После осмотра психолога опасения подтвердились: девочку действительно били, она была напугана и наотрез отказывалась возвращаться обратно к группе»; «Пришлось пересмотреть записи с камер наблюдения, обратили внимание на то, что один из мальчиком ударил маленькую по голове. Но когда воспитатель пообещала разобраться, видимо, очень быстро об этом забыла. Потому что никто никаких действий не совершено, расследование не было, и дирекция должна была в таком случае поставить вопрос о соответствии педагога занимаемой должности...», оскільки жодних випадків травмування у закладі не було, свідченням чого є копію протоколу №1 засідання комісії з розслідування нещасних випадків у ТОВ «ДНЗ «Академія щастя «Ліпкідз» від 05.10.2017.

Щодо тверджень про огляд психолога, висновок фахівця ОСОБА_6, цей «висновок фахівця» було надано до позовної заяви ОСОБА_5 до ТОВ «ДНЗ «Академія щастя «Ліпкідз», справа № 757/71824/17-ц, в якому зі слів матері вказується, що нібито дитина піддавалася булінгу з боку інших дітей у дошкільному навчальному закладі. Вказаний висновок є таким, що складений з порушенням процедур та є сумнівним і недобросовісним, про що свідчить Заява про невідповідність висновку фахівця, зроблена ОСОБА_7 та посвідчена ПН КМНО ОСОБА_4 03.08.18 за реєстровим №7217.

Також, за фактом надання недостовірного висновку відкрито кримінальне провадження №12018100040007934, а також отримано лист від Київського національного університету імені Т.Шевченка, Факультет психології, в якому зазначено, що висновок слід вважати суб'єктивним висновком щодо предмета дослідження і висновок не є експертним висновком.

Крім того, у цій статті вказується, що вдалося продивитися відео з камер спостереження, однак позивач не надавав доступу до відеозаписів з камер спостереження жодній особі. При цьому, у статті-1 зазначено, що запитували відео, однак його не надали.

3) у статті 3 викладено наступну інформацію, яка не відповідає дійсності:

«Саме там нещодавно побили малолітню дівчинку, а керівництво ніяк не відреагувало на інцидент.», оскільки станом на сьогодні жодних кримінальних проваджень за участі ТОВ «ДНЗ «Академія щастя «Ліпкідз» та його посадових осіб не внесено до ЄРДР, Позивач вже двічі звертався до Печерського управління поліції ТУ Національної поліції України з відповідними запитами для того щоб надати докази до суду, однак станом на сьогодні, жодної інформації у відповідь отримано не було.

4) у статті 4 викладено наступну інформацію, яка не відповідає дійсності:

«Детский сад LEPKIDS: пытки под прикрытием «академии счастья», «Вот только не все родители знают, что связавшись с Leapkids, рискуют потерять и деньги, и здоровье ребенка. А ведь подобные прецеденты в истории садика уже были», «...близжайшее судебное заседание по иску родителей, чья трехлетняя дочка получила серьезные физические и психические травмы после 11 дней пребывания в Leapkids, назначено на 27 августа.», оскільки у дитячому садку є відеокамери, жодних прихованих дій у садочку бути не може. Тортури - це також завдання тілесних ушкоджень і є кримінальним правопорушенням, про що жодних заяв до Печерського управління поліції, ні до Департаменту освіти м. Києва зроблено не було, кримінальні провадження відсутні. Крім того, жодних серйозних фізичних та психічних травм дітям у садочку завдано не було, як описувалося вище, фактів травмування не встановлено, психологічний висновок є суб'єктивним.

5) у статті 5 викладено наступну інформацію, яка не відповідає дійсності:

«Как сообщалось, в столичном детском саду Leapkids скрывают факты издевательств над детьми и отказываются возвращать деньги родителям», оскільки відсутні жодні факти знущання над дітьми, відсутні кримінальні провадження за цими фактами.

6) у статті 6 викладено наступну інформацію, яка не відповідає дійсності:

«Совладельцы детского сада Leapkids влипли в скандал с хищением денег»; «Совладельцы «элитного» детсада Leapkids, расположеного в ЖК «Новопечерские липки», ОСОБА_9 и ОСОБА_10 вывели из банка «Крещатик» около 7 млрд грн.», оскільки з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань засновниками товариства є: ТОВ «Компанія з управління активами «ЮДП ЕССЕТ МЕНЕДЖЕМНТ», ОСОБА_11, ТОВ «СІТІ ВАН ДЕВЕЛОПМЕНТ», кінцевим бенефіціарним власником є ОСОБА_13. Вказані у статті особи жодного відношення до закладу не мають та не є його ні власниками, ні співвласниками.

7) у статті 7 викладено наступну інформацію, яка не відповідає дійсності:

«Родители жалуются на грубые нарушения прав их детей в Leapkids, безответственность персонала, его равнодушие к детям»; «...Как сообщила мама пострадавшего малыша, ее дочь, оставшись вне поля зрения воспитателей, была избита другим ребенком, получила травму головы, что привело к трехнедельному лечению. Ребенок также нуждался в помощи психологов и длительному наблюдению у педиатра.», осікільки Департамент освіти та науки м.Києва провів перевірку дошкільного навчального закладу і жодних порушень в діяльності виявлено не було, про що свідчить акт. Крім того, жодних фактів травмування, як вже зазначалося вище, не було зафіксовано, а також побиття.

В зв'язку з чим, позивач просить суд визнати недостовірними, такими, що не відповідають дійсності, порушують права, свободи, ганьблять честь, гідність, ділову репутації Товариства з обмеженою відповідальністю «Дошкільний навчальний заклад» Академія щастя «Ліпкідз», інформацію, що міститься у статтях на веб-сайті znaj.ua, а саме:

1) у статті 1 «Как рассказали родители одного из детей, посещавших дошкольное заведение, их ребенок не выдержал в садике более двух недель. «Он приходил побитый, мы запросили видео с камер наблюдения, но нам его не дали», - сообщила мать ребенка»; «Это - далеко не единственная жалоба на грубые нарушения прав их детей в Leapkids, безответственность персонала, его безразличие к детям»;

2) у статті 2 «Кто же мог знать, что уже совсем скоро именно в этих стенах дети окажутся в опасности, а персонал включая дирекцию не будет отвечать за издевательство над ними.»; «Но в результате, вместо заботы и воспитания, получили побои и неизлечимую психологическую травму на всю жизнь...»; «Семья жаловалась на несоблюдения режима дня в садике, антисанитарию и неизвестно, как себе могло такое позволить заведение, которое точно сложно отнести в категорию бюджетных. Терпение родителей лопнуло, когда увидели отеки на теле. После осмотра психолога опасения подтвердились: девочку действительно били, она была напугана и наотрез отказывалась возвращаться обратно к группе»; «Пришлось пересмотреть записи с камер наблюдения, обратили внимание на то, что один из мальчиком ударил маленькую по голове. Но когда воспитатель пообещала разобраться, видимо, очень быстро об этом забыла. Потому что никто никаких действий не совершено, расследование не было, и дирекция должна была в таком случае поставить вопрос о соответствии педагога занимаемой должности...»;

3) у статті 3 «Саме там нещодавно побили малолітню дівчинку, а керівництво ніяк не відреагувало на інцидент.»;

4) у статті 4 «Детский сад LEPKIDS: пытки под прикрытием «академии счастья», «Вот только не все родители знают, что связавшись с Leapkids, рискуют потерять и деньги, и здоровье ребенка. А ведь подобные прецеденты в истории садика уже были», «...близжайшее судебное заседание по иску родителей, чья трехлетняя дочка получила серьезные физические и психические травмы после 11 дней пребывания в Leapkids, назначено на 27 августа.»;

5) у статті 5 «Как сообщалось, в столичном детском саду Leapkids скрывают факты издевательств над детьми и отказываются возвращать деньги родителям»;

6) у статті 6 «Совладельцы детского сада Leapkids влипли в скандал с хищением денег»; «Совладельцы «элитного» детсада Leapkids, расположеного в ЖК «Новопечерские липки», ОСОБА_9 и ОСОБА_10 вывели из банка «Крещатик» около 7 млрд грн.»;

7) у статті 7 «Родители жалуются на грубые нарушения прав их детей в Leapkids, безответственность персонала, его равнодушие к детям»; «...Как сообщила мама пострадавшего малыша, ее дочь, оставшись вне поля зрения воспитателей, была избита другим ребенком, получила травму головы, что привело к трехнедельному лечению. Ребенок также нуждался в помощи психологов и длительному наблюдению у педиатра.».

Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення моральної шкоди в розмірі 100 000 грн., в обґрунтування якої, позивачем зазначено, що для відновлення ділової репутації необхідно провести PR компанію і розмістити спростування неправдивої інформації, позитивний матеріл про дошкільний навчальний заклад, вартість якої становить 120 924 грн. згідно додаткової угоди № 7, укладеною м ТОВ «Кьюмедіа», з яких позивачем сплачено 109 500 грн.

Відповідач в свою чергу, заперечуючи проти позову, зазначає, що публікації, які становлять предмет розгляду, є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим засобом масової інформації з посилання на нього, а також є дослівним відтворенням повідомлення фізичної особи - ОСОБА_5, якою подано позовну заяву до позивача у даній справі, за якою відкрито провадження Печерським районним судом міста Києва, справа № 757/71824/18-ц.

Відповідач зазначає, що в позовній заяві позивач посилається на певний відеозапис, як на доказ своїх посилань та зазначає, що даний відеозапис в додатках до позовної заяви, але по факту не надає такий відеозапис, що спростовує всі посилання позивача.

Також, відповідач зазначає, що існує кримінальне провадження № 12018100060001932 по даному факту і ОСОБА_5 є заявником та надавала свідчення, що складаються саме з інформації, яку позивач вважає недостовірною.

Оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ст.91 Цивільного кодексу України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Статтею 94 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична особа має право на недоторканість її ділової репутації, та таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 цього Кодексу.

Відповідно до п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Частиною 4 ст.32 Конституції України встановлено, що кожному гарантується судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої збиранням, використанням, і поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Відповідно до ч.1 ст.200 Цивільного кодексу України інформацією є документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що мали або мають місце у суспільстві, державі та навколишньому середовищі.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про інформацію», під інформацією закон розуміє будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Статтею 5 Закону України «Про інформацію» передбачено, що кожна особа має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Частиною 1 статті 7 України «Про інформацію» визначено, що право на інформацію охороняється законом.

Згідночастини 2 наведеної статті визначено, що ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб'єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Згідно з абз.5 п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

За змістом статті 91 Цивільного кодексу України право на спростування недостовірної інформації, передбачене статтею 277 Цивільного кодексу України, належить не лише фізичним, але й юридичним особам у передбачених законом випадках, у тому числі як спосіб судового захисту проти поширення інформації, що шкодить діловій репутації господарюючого суб'єкта (підприємця).

Отже, юридична особа, так само як і фізична особа, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації відповідно до частини 1 статті 277 Цивільного кодексу України та право на недоторканість ділової репутації відповідно до частини 1 статті 299 Цивільного кодексу України.

У відповідності до ч.6 ст. 277 Цивільного кодексу України спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про спростування недостовірної інформації, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право (п.15 Постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Як визначено у п.18 постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27.02.2009 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Як зазначено в пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 №1, відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.

У пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 №1 вказано, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві.

Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі №133/649/16-ц від 5 квітня 2017.

Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані відповідно в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

Якщо недостовірна інформація, що порочить гідність, честь чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів судам слід керуватися нормами, що регулюють діяльність засобів масової інформації.

Статтею 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» визначено, що:

- електронна (цифрова) інформація - аудіовізуальні твори, музичні твори (з текстом або без тексту), комп'ютерні програми, фонограми, відеограми, програми (передачі) організацій мовлення, що знаходяться в електронній (цифровій) формі, придатній для зчитування і відтворення комп'ютером, які можуть існувати і (або) зберігатися у вигляді одного або декількох файлів (частин файлів), записів у базі даних на зберігаючих пристроях комп'ютерів, серверів тощо у мережі Інтернет, а також програми (передачі) організацій мовлення, що ретранслюються з використанням мережі Інтернет.

- веб-сайт - сукупність даних, електронної (цифрової) інформації, інших об'єктів авторського права і (або) суміжних прав тощо, пов'язаних між собою і структурованих у межах адреси веб-сайту і (або) облікового запису власника цього веб-сайту, доступ до яких здійснюється через адресу мережі Інтернет, що може складатися з доменного імені, записів про каталоги або виклики і (або) числової адреси за Інтернет-протоколом; веб-сторінка - складова частина веб-сайту, що може містити дані, електронну (цифрову) інформацію, інші об'єкти авторського права і (або) суміжних прав тощо;

- власник веб-сайту - особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання веб-сайту. За відсутності доказів іншого власником веб-сайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до веб-сайту, і (або) отримувач послуг хостингу;

- власник веб-сторінки - особа, яка є володільцем облікового запису, що використовується для розміщення веб-сторінки на веб-сайті, та яка управляє і (або) розміщує електронну (цифрову) інформацію в межах такої веб-сторінки. Власник веб-сайту не є власником веб-сторінки, якщо останній володіє обліковим записом, що дозволяє йому самостійно, незалежно від власника веб-сайту, розміщувати інформацію на веб-сторінці та управляти нею.

У Порядку інформаційного наповнення та технічного забезпечення Єдиного веб-порталу органів виконавчої влади, затвердженого наказом Державного комітету інформаційної політики, телебачення і радіомовлення України, Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 25.11.2002 року №327/225, міститься визначення, згідно з яким веб-сайт - це сукупність програмних та апаратних засобів з унікальною адресою у мережі Інтернет разом з інформаційними ресурсами, що перебувають у розпорядженні певного суб'єкта і забезпечують доступ юридичних та фізичних осіб до цих інформаційних ресурсів та інші інформаційні послуги через мережу Інтернет.

Власником сайту є особа, на яку зареєстроване відповідне доменне ім'я. Доменне ім'я, зареєстроване у відповідному домені, використовується для позначення відповідного сайту. Для того, щоб сайт був позначений конкретним доменним ім'ям, спочатку необхідно зареєструвати доменне ім'я у відповідному домені.

Таким чином, виникають правовідносини з реєстрації доменного імені, суб'єктами яких є: реєстрант, реєстратор та адміністратор адресного простору українського сегмента мережі Інтернет у відповідному домені:

реєстрант - особа, що бажає користуватися та розпоряджатися певним доменним іменем в публічному домені. Це і є особа, якій належить доменне ім'я, а отже і сайт, для позначення якого воно використовується;

реєстратор - суб'єкт господарювання, який надає реєстранту послуги, необхідні для технічного забезпечення делегування і функціонування доменного імені;

адміністратор - адміністратор публічного домену, в якому відбувається делегування.

Під час реєстрації доменного імені реєстрант надає контактну інформацію про себе реєстратору, а, отже, ці дані є в розпорядженні реєстратора та адміністратора. Факт реєстрації доменного імені означає делегування прав на нього реєстранту, який використовує відповідне доменне ім'я для позначення сайту, тобто є власником цього сайту з відповідним доменним ім'ям.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.03.2018 у справі №910/2853/17.

З урахуванням пункту 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 №1 належним підтвердженням того, що певна особа є власником сайту, можуть бути дані, отримані від адміністратора адресного простору українського сегмента мережі Інтернет у відповідному домені, а також дані, отримані від реєстратора, який на підставі цивільно-правового договору, укладеного з реєстрантом, здійснював реєстрацію відповідного доменного імені.

У матеріалах справи міститься відповідь Товариства з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРНЕТ ІНВЕСТ» про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ІНТЕРНЕТ ІНВЕСТ» надало послуги з реєстрації доменного імені znaj.ua.

Також, судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗНАЙ» є власником свідоцтва України на знак для товарів і послуг ZNAJ №198710 від 27.04.2016 для 37 класу МКТП.

При цьому, надані відповідачем копії статей, розміщених на сайті znaj.ua, з посиланням на сайт "7day.com.ua", судом до уваги не приймаються, оскільки надані позивачем копії статей таких посилань не містять.

Враховуючи викладене, судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗНАЙ» є власником веб-сайту https://znaj.ua, оскільки саме він створив технологічну можливість поширення інформації.

При цьому, вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, слід визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням (п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27.02.2009 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»).

Так, частиною першою статті 30 Закону України «Про інформацію» передбачено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Згідно із ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Ознаками оціночного судження є відсутність у його складі посилань на фактичні обставини та відсутність можливості здійснити перевірку такого судження на предмет його відповідності дійсності.

Згідно зі статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).

Слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна (LINGENS v. AUSTRIA, № 9815/82, § 46, ЄСПЛ, 08 липня 1986 року).

Таким чином, розрізняючи факти та оціночні судження, слід виходити з того, що існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.

Водночас, як зазначає відповідач, автором статей, які є предметом спору є ОСОБА_5.

При цьому, як також не заперечується сторонами, між позивачем та ОСОБА_5 має місце конфліктна ситуація, щодо можливого завдання її дитині травм.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, 07.05.2018 до Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві надійшла заява ОСОБА_5 щодо можливих неправомірних дій працівників ТОВ «Дошкільний навчальний заклад «Академія щастя «Ліпкідз», за результатами розгляду якої до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відповідні відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України.

Також, як встановлено судом, у провадженні Печерського районного суду міста Києва перебуває справа № 757/71824/17-ц за позовом ОСОБА_5 до ТОВ «Дошкільний навчальний заклад «Академія щастя «Ліпкідз» про визнання недійсним договору, стягнення моральної та матеріальної шкоди.

При цьому, з наявної у матеріалах справи ухвали Печерського районного суду міста Києва від 09.08.2018 у справі № 757/71824/17-ц вбачається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Дошкільний навчальний заклад «Академія щастя «Ліпкідз» звернулось із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_5 про захист ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.

Також, як вбачається з наданої позивачем заяви про невідповідність фахівця, на підтвердження викладення недостовірної інформації, означена заява адресована Печерському районному суду міста Києва у справу № 757/71824/17-ц.

Водночас, враховуючи встановлені обставини справи, визначаючи характер наведеної у статтях інформації, яку позивач просить визнати недостовірною, такою, що не відповідає дійсності, порушує права, свободи, ганьбить честь, гідність, ділову репутації, вбачається, що наведена інформація є критичним оціночним судженням, яке базується на висловлюваннях матері, дитина якої навчалась у ТОВ «Дошкільний заклад «Академія щастя «Ліпкідз».

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, факт побиття дитини саме у Дошкільному навчальному закладу «Академія щастя «Ліпкідз» позивачем не визнається, в свою чергу, згідно з висловлюваннями матері дитини, наведеними у статтях, такий факт мав місце, при цьому, зазначенні обставини свідчать про наявність конфліктної ситуації, з'ясування обставин якої, виходить за межі повноважень господарського суду.

Таким чином, виходячи із наведеної у статтях інформації, а саме частини статей, які позивач просить визнати недостовірними, вбачається, що така інформація є власне опублікованим оціночним судженням матері та власне точкою її зору та доводів.

При цьому, суд враховує, що висловлювання власної точки зору є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції, що унеможливлює її спростування.

Таким чином, встановлення обставин, які безпосередньо є предметом доказування у даній справі, відбувається у рамках цивільної справи № 757/71824/17-ц та кримінального провадження № 12018100060001932, які наразі тривають, що унеможливлює віднесення розміщеної відповідачем інформації до недостовірної, за відсутності закінчених цивільних та кримінальних проваджень між сторонами.

Більше того, інформація викладена у статті 6: «Совладельцы детского сада Leapkids влипли в скандал с хищением денег»; «Совладельцы «элитного» детсада Leapkids, расположеного в ЖК «Новопечерские липки», ОСОБА_9 и ОСОБА_10 вывели из банка «Крещатик» около 7 млрд грн.» жодним чином не стосується предмету заявленого позову, оскільки предметом як доказування так і самих статей є саме обставини, пов'язані з конфліктною ситуацію, що склалась навколо дитини ОСОБА_5.

Також, у позовній заяві позивач просить суд стягнути з відповідача грошові кошти у сумі 100 000 грн. в якості відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються з положеннями ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, якою визначено процесуально-правовий зміст захисту права, який полягає у тому, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно із ч.1, ч.2 ст.23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що матеріали справи не містять та позивачем не надано, жодного доказу на підтвердження завдання позивачу саме моральної шкоди при розповсюдженні відповідачем інформації, а також враховуючи, що вимога про спростування недостовірної інформації задоволенню не підлягає, похідна вимога про стягнення моральної шкоди також залишається без задоволення.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 07.03.2019.

Суддя О.А. Грєхова