Рішення № 80307950, 28.02.2019, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.02.2019 Справа №914/82/19

Господарський суд Львівської області в особі судді Пазичева В.М., розглянувши позовні матеріали

за позовом: Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ

до відповідача: Комунального підприємства “Стрийтеплоенерго”, м. Стрий, Львівська обл.

про: стягнення пені, 3 % річних та інфляційних нарахувань за неналежне виконання грошового зобов’язання в сумі 78 433,52 грн.

Суддя: Пазичев В.М.

При секретарі: Вашкевич Н.І.

Представники:

від позивача: не зявився.

від відповідача: ОСОБА_1 – дов. № б/н від 03.01.2019 року.

Суд встановив: 14.01.2019 року за вх. № 84 в канцелярії Господарського суду Львівської області зареєстровано позовну заяву Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до Комунального підприємства “Стрийтеплоенерго” (надалі – КП “Стрийтеплоенерго”) про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних нарахувань за неналежне виконання грошового зобов’язання в сумі 78 433,52 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 16.01.2019 року відкрито провадження у справі і призначено підготовче засідання на 31.01.2019 року. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 31.01.2019 року, підготовче засідання відкладено на 11.02.2019 року, у зв’язку із відсутністю представника відповідача. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.02.2019 року, підготовче засідання відкладено на 19.02.2019 року, для надання доказів. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 19.02.2019 року, підготовче засідання закрито, справа призначена до судового розгляду по суті на 28.02.2019 року.

Оскільки, за складністю та категорією дану справу, слід розглядати за правилами загального позовного провадження, суд призначив розгляд цієї справи в підготовчому провадженні.

Позивач вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі від 16.01.2019 року, про відкладення підготовчого засідання від 31.01.2019 року, від 11.02.2019 року, від 19.02.2019 року не виконав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, повернуті на адресу суду, що знаходяться у матеріалах справи, а явка якого була визнана судом обов’язковою.

28.01.2019 р. за вх. № 3488/19 представник позивача подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Відповідач вимог ухвали суду про відкриття провадження у справі від 16.01.2019 року, про відкладення підготовчого засідання від 31.01.2019 року, від 11.02.2019 року, від 19.02.2019 року виконав частково, явку повноважного представника в судове засідання забезпечив.

23.01.2019 р. за вх. № 3135/19 представник відповідача подав відзив на позовну заяву.

23.01.2019 р. за вх. № 3137/19 представник відповідача подав клопотання про зменшення заявленої до стягнення суми неустойки, а саме: зменшити розмір заявленої до стягнення з відповідача пені на 80%.

Відповідно до ст. 222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу “Акорд”.

Відповідно до ст. 240 ГПК України, вступну та резолютивну частини рішення виготовлено, підписано та оголошено 28.02.2019 року.

Розглянувши матеріали і документи, подані сторонами, заслухавши пояснення представників сторін, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

У позовній заяві позивач зазначає, що між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - позивач) та КП «Стрий ТЕ» (далі - відповідач) 31.10.2016 року укладено договір № 5291/1617-КП-21 купівлі - продажу природного газу (далі - Договір).

На виконання умов Договору, позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 1 606 399,01 грн., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу, що надані згідно додатку 5 до цього позову.

Відповідно до пункту 6.1 Договору, оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу газу.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року № 2435-ІV, зі змінами та доповненнями (далі - ЦК України), однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який, в силу вимог частини 1 статті 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до вимог частини 1 статті 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв діловрго обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає: виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.

Позивач зазначає, що оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов’язання у строк, визначений Договором, чим порушив умови господарського зобов’язання, зокрема, вимоги пункту 6.1 Договору.

Згідно з вимогами частини 2 статті 193 ГК України, порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Пунктами 1, 2 статті 230 ГК України визначено, що санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Пунктом 6 ст. 231 ГК України, передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з приписами ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 7.2 Договору визначено, що у разі невиконання відповідачем п. 6.1 Договору, відповідач сплачує позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу.

Позивач стверджує, що розрахунок пені, що підлягає стягненню за цим позовом, здійснено у відповідності до вимог статті 232 ГК України, та з наступного дня, від дня прострочення основного зобов'язання.

Позивач зазначає, що з урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу відповідача перед позивачем за Договором, розмір нарахованої пені за неналежне виконання відповідачем умов Договору складає 53 392,33 грн.

Відповідно до вимог пункту 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

На думку позивача, оскільки відповідачем не виконані умови Договору щодо оплати отриманого природного газу, він зобов'язаний сплатити на користь позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми. Розрахунок індексу інфляції здійснено позивачем у відповідності до рекомендацій, наданих відповідно до Листа Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97-р.

Позивач наголошує, що загальний розмір нарахованих 3% річних від основного боргу складає 6 195,71 грн., згідно детального розрахунку, здійсненого у додатку 4 до цього позову. Сума, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів складає 18 845,48 грн., згідно детального розрахунку, здійсненого у додатку 4 до цього позову. Отже, загальна сума боргу відповідача перед позивачем, що підлягає стягненню згідно цього позову складає 78 433,52 грн.

У відзиві відповідач зазначає, що підставою звернення позивача із позовом було прострочення відповідачем оплати вартості переданого природного газу за період: жовтень 2016року - березень 2017 року, що на думку позивача, тягне за собою наслідки можливості нарахування пені, відповідно до умов Договору купівлі-продажу природного газу № 5291/1617-КП-21 від 31.10.2016 р. та застосування наслідків, передбачених част.2 ст.625 ЦК України.

Комунальне підприємство «Стрийтеплоенерго» є теплопостачальним підприємством, заснованим на комунальній власності територіальної громади міста Стрия, яке забезпечує усіх споживачів міста Стрия та Стрийського району Львівської області тепловою енергією.

У відповідності до п.п. 2.1 Статуту КП «Стрийтеплоенерго», затвердженого рішенням сесії Стрийської міської ради V демократичного скликання від 27.11.2007 р. № 211, підприємство відповідача створене з метою повного задоволення потреб населення та юридичних осіб в тепловій енергії, яка використовується для опалення приміщень, отримання гарячої води і промислових технологічних процесів.

Пунктом 2.2.1. Статуту визначено, що одним з основних напрямів діяльності підприємства є виробництво, транспортування і реалізація теплової енергії для опалення і гарячого водопостачання житлового фонду і об’єктів соціально-культурного призначення міста Стрия і сіл, об’єктів промислово-виробничого призначення та підприємницької діяльності.

Відповідач зазначив, що відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності комунального підприємства є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря. В державному реєстрі підприємство відповідача зареєстроване з 05.12.2003 року.

Відповідно до ст. 610 ГК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенняч умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відтак, на думку відповідача, відповідальність за порушення виконання зобов’язання настає у випадку наявності вини особи, яка порушила це зобов’язання.

Відповідач стверджує, що невчасне виконання підприємством відповідача фінансових зобов’язань перед позивачем сталось не з вини підприємства, оскільки зумовлене значною заборгованістю населення за спожиті послуги теплопостачання, а також невчасним наданням субвенції на надання пільг та житлових субсидій населенню. Такий стан речей негативно відображається на фінансовому стані, зокрема платоспроможності КП «Стрийтеплоенерго», оскільки підприємство, маючи законодавчо встановлену можливість отримувати відшкодування за надання пільг та субсидій окремій категорії громадян, змушене за власні кошти надавати послуги, отримуючи, в результаті, чималі фінансові витрати.

Відповідач зазначає, що він вживає усіх можливих заходів для вчасної оплати за спожитий природний газ, куплений в позивача. Кожного місяця спірного періоду відповідач в повній мірі здійснював розрахунки за спожитий газ, однак допустив з причин, що є незалежними від нього, прострочення оплат, які є незначними.

Відповідач зазначає, що щомісячно НКРЕКП затверджує Реєстри нормативів перерахування коштів, що надходять як плата за теплову енергію та/або надані комунальні послуги з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води від усіх категорій споживачів (населення, бюджетні організації та інші споживачі) та як плата теплопостачальних організацій за вироблену теплогенеруючими організаціями теплову енергію. Тому, 100% коштів, що надходять на рахунки КП "Стрийтеплоенерго”, підлягають розподілу та автоматичному перерахунку на користь гарантованого постачальника (в тому числі позивача). Так, на день подачі позову, такий відсоток перерахунку коштів ПАТ НАК «Нафтогаз України» складає: 73,83 % від поступлень грошових коштів на банківський рахунок КП «Стрийтеплоенерго» та є недостатнім для повного розрахунку за надані послуги з постачання природного газу. Проте, підприємство відповідача не може самостійно впливати на затверджені органом державної влади нормативи перерахунку. Окрім цього, значна частина коштів, які надходять відповідачу від споживачів, окрім ПАТ «НАК «Нафтогаз», перераховується також на рахунки таких газотранспортних та газорозподільних організацій як ПАТ «Львівгаз» та ПАТ «Укртрансгаз».

Відповідач звертає увагу на те, що із наведеного вище видно, що для забезпечення господарської діяльності самого теплопостачального підприємства та для надання послуг із теплопостачання залишається мізер коштів, які спрямовуються, в першу чергу, на виплату заробітної плати працівникам підприємства, вчасну сплату податків та зборів до бюджету та забезпечення безперебійного проходження опалювального сезону.

Враховуючи такий стан речей, підприємство відповідача могло оплатити заборгованість за поставлений природний газ лише за рахунок пільг та субсидій, якими охоплено понад 62% абонентів підприємства. В спірний період діяла ОСОБА_2 Кабінету Міністрів України № 20 від 11.01.2005 року, якою затверджено Порядок перерахування субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій (надалі - ОСОБА_2 20 від 11.01.2005 року), яка була чинна до 01.01.2018 року, у відповідності до якої було передбачено порядок укладення спільних протокольних рішень (надалі - СПР) та договорів про організацію взаєморозрахунків для погашення взаємної заборгованості (заборгованість держави перед теплопостачальною організацією в частині наданих населенню пільг і субсидій за отримані теплоносії з одночасним погашенням заборгованості зазначеного підприємства за спожитий газ перед НАК «Нафтогаз України»).

Однак, субвенція з держбюджету для розрахунків по цьому договору за спірний період підприємству відповідача не надавалась та підприємство змушене було здійснювати оплати власними коштами.

Комунальне підприємство «Стрийтеплоенерго» заперечує позовні вимоги ПАТ «НАК «Нафтогаз України» про стягнення штрафних санкцій, інфляційних втрат та 3% річних за несвоєчасну сплату спожитого природного газу за жовтень 2016року - березень 2017року, оскільки порушення сталося не з вини відповідача, а через об’єктивні підстави, наведені вище, на які підприємство не в змозі жодним чином вплинути.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного:

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Статтею 174 ГК України передбачено, що однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 ГК України).

У відповідності до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Строки поставки встановлюються сторонами в договорі, з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством (положення ч. 2 ст. 267 ГК України).

Частиною 2 ст. 712 ЦК України визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності із ст. 193 ГК України, положення якої є аналогічні до положень ст. 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

В ході розгляду справи, судом встановлено, що між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі - позивач) та КП «Стрий ТЕ» (далі - відповідач) 31.10.2016 року укладено договір № 5291/1617-КП-21 купівлі - продажу природного газу (далі - Договір).

На виконання умов Договору, позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 1 606 399,01 грн., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу, що надані згідно додатку 5 до цього позову.

Відповідно до пункту 6.1 Договору, оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, що настає за місяцем купівлі-продажу газу.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року, зі змінами та доповненнями (далі - ЦК України), однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, який в силу вимог частини 1 статті 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог частини 1 статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно вимог статті 509 ЦК України, зобов'язанням є таке правовід ношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання Його обов'язку.

Частиною 1 статті 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до вимог частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, Інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв діловрго обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає: виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.

Оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов'язання у строк, визначений Договором, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема, вимоги пункту 6.1 Договору,

Згідно з вимогами частини 2 статті 193 ГК України, порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Пунктами 1, 2 статті 230 ГК України визначено, що санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити, у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Пунктом 6 ст. 231 ГК України, передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з приписами ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 7.2 Договору визначено, що у разі невиконання відповідачем п. 6.1 Договору, відповідач сплачує позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу.

Розрахунок пені, що підлягає стягненню за цим позовом здійснено у відповідності до вимог статті 232 ГК України, та з наступного дня, від дня прострочення основного зобов'язання. З урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу відповідача перед позивачем за Договором, розмір нарахованої пені за неналежне виконання відповідачем умов Договору складає 53 392,33 грн.

Відповідно до вимог пункту 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Оскільки відповідачем не виконано умови Договору щодо оплати отриманого природного газу, він зобов'язаний сплатити на користь позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми. Розрахунок індексу інфляції здійснено позивачем у відповідності до рекомендацій, наданих відповідно до Листа Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97-р.

Отже, загальний розмір нарахованих 3% річних від основного боргу складає 6 195,71 грн., згідно детального розрахунку, здійсненого у додатку 4 до цього позову. Сума, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів складає 18 845,48 грн., згідно детального розрахунку, здійсненого у додатку 4 до цього позову.

За умовами ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Відповідно до п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1 зазначеної ОСОБА_2).

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. При цьому, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Зазначені норми Цивільного кодексу України кореспондуються з приписами, встановленими Господарським кодексом України. Так, відповідно до ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.04.2018 у справі № 925/1471/16 суд зазначив, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи відповідача, враховуючи його фінансовий стан, соціально значимий статус, а також недоведеність наявності збитків у позивача та відсутність основного боргу, а також термін прострочення відповідачем свого зобов’язання щодо оплати, суд, враховуючи інтереси сторін, дійшов висновку про часткове задоволення заявленого відповідачем клопотання, та зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню, на 40 %. Таким чином, суд вважає, що з відповідача слід стягнути пеню в розмірі 32035,40 грн.

Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів (ст. 74 ГПК України).

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об’єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідачем позовні вимоги не спростовані, суд прийшов до висновку, що позов Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” до Комунального підприємства “Стрийтеплоенерго” в частині стягнення пені, 3 % річних та інфляційних нарахувань за неналежне виконання грошового зобов’язання в сумі 57076,59 грн. є обґрунтованим та підлягає до задоволення частково, враховуючи зменшення судом пені до 60 %.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», судовий збір справляється: за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством; за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України; за видачу судами документів.

Згідно п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставки судового збору встановлюються у таких розмірах: за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру 1,5 відсотки ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 150 розмірів мінімальних заробітних плат.

Як доказ сплати судових витрат, позивач подав платіжне доручення № 6007677 від 29.08.2018 року на суму 1762,00 грн. про сплату судового збору.

Судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, слід покласти на сторін пропорційно до задоволених вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-241 ГПК України, суд, - ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги – задоволити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства «Стрийтеплоенерго» (82400, Львівська обл., м. Стрий, вул. Новаківського, 9, код ЄДРПОУ 05432684) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, вул. Б Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) 32035 (тридцять дві тисячі тридцять п’ять) грн. 40 коп. - пені, 6195 (шість тисяч сто дев’яносто п’ять) грн. 71 коп. – 3% річних, 18845 (вісімнадцять тисяч вісімсот сорок п’ять) грн. 48 коп. – інфляційних втрат.

3. Стягнути з Комунального підприємства «Стрийтеплоенерго» (82400, Львівська обл., м. Стрий, вул. Новаківського, 9, код ЄДРПОУ 05432684) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м. Київ, вул. Б Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) судові витрати в сумі 1762 (одна тисяча сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп.

4. Наказ видати, в порядку ст. 327 ГПК України, після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 07.03.2019 р.

Рішення набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.

Рішення підлягає оскарженню в порядку ст. 256 ГПК України.

Суддя Пазичев В.М.