Ухвала суду № 80307885, 07.03.2019, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

07.03.2019Справа № 910/2554/19

Суддя господарського суду міста Києва Літвінова М.Є., розглянувши

позовну заяву Приватного акціонерного товариства «Спеціалізоване монтажне

управління № 24» (03118, місто Київ, проспект Лобановського, будинок

96)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аркада Метал» (02096,

місто Київ, вулиця Юрія Пасхаліна, будинок 6/5)

про стягнення 222 412, 81 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Спеціалізоване монтажне управління № 24» (далі - позивач) подало до господарського суду міста Києва позовну заяву до Товариства з обметеною відповідальністю «Аркада Метал» (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 222 412, 81 грн., з яких 220 210, 70 грн. основного боргу та 2 202, 11 грн. неустойки.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач вказує на те, що між ним та відповідачем було укладено Договір купівлі-продажу № АР50 від 04.12.2018, відповідно до умов якого позивач перерахував відповідачу попередню оплату в сумі 220 210, 70 грн., однак, відповідач у встановлений Договором строк товар позивачу не поставив, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість. У зв'язку з цим, позивач вирішив звернутись до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Подана позовна заява не відповідає вимогам статті 162 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з чим підлягає залишенню без руху з посиланням на положення статті 174 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи наступне.

Залишення позовної заяви без руху - це тимчасовий захід, який застосовується судом з метою усунення позивачем недоліків позовної заяви та дотримання порядку її подання, визначеного Господарським процесуальним кодексом України.

Статтею 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Із зазначеною конституційною гарантією узгоджуються положення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР), згідно з яким кожен має право на розгляд його справи судом.

Як на тому наголошено у рішенні Конституційного Суду України № 22-рп/2004 від 24.12.2004 відповідно до частини другої статті 3 Конституції України головним обов'язком держави є утвердження і забезпечення прав і свобод людини. Забезпечення прав і свобод, крім усього іншого, потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод.

У рішенні № 9-зп від 25.12.1997 Конституційним Судом України сформульовано позицію, частина перша статті 55 Конституції України містить загальну норму, яка означає право кожного звернутися до суду, якщо його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зазначена норма зобов'язує суди приймати заяви до розгляду навіть у випадку відсутності в законі спеціального положення про судовий захист. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв чи скарг, які відповідають встановленим законом вимогам, є порушенням права на судовий захист, яке відповідно до статті 64 Конституції України не може бути обмежене.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 19-рп/2011 від 14.12.2011 в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному. Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Враховуючи вищевикладене, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов'язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур), в тому числі вимог стосовно оформлення заяв, скарг та інших документів, що подаються до суду.

Як свідчить прецедентна практика Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

При цьому, слід враховувати, що право на справедливий суд охоплює не лише стадію розгляду справи по суті, але також дотримання всіх процедур, що передбачені національним законодавством і повинні відбуватися до порушення провадження у справі.

В рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України", від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України", зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

Тим не менш, обмеження, що застосовуються, не повинні обмежувати доступ, що залишається для особи, у такий спосіб або такою мірою, щоб сама суть права була порушена. Більш того, обмеження не відповідає п. 1 ст. 6 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну ціль та якщо немає розумного співвідношення між засобами, що застосовуються та ціллю, якої прагнуть досягти (п. 31 рішення Європейського суду з прав людини від 30.05.2013 у справі "Наталія Михайленко проти України").

Відтак, механізм реалізації вищевказаного права, яке закріплене в Основному Законі, включає в себе необхідність дотримання вимог процесуального законодавства при зверненні до суду, зокрема, сплату судового збору.

При цьому, необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб'єктів, узгоджується зі статтею 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, і не може бути визнане обмеженням права доступу до суду в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини в рішенні "Креуз проти Польщі" у справі 28249/95 від 19 червня 2001 року зазначив, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду, яке є саме по собі таким, що суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 164 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат (стаття 1 Закону України «Про судовий збір»).

Статтею 2 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що платники судового збору - громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом.

Згідно з приписами частини 1 статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а за подання позовної заяви немайнового характеру - 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Таким чином, при зверненні до суду з даним позовом позивач мав сплатити судовий збір у розмірі 3 336, 19 грн.

Проте, позивачем до позовної заяви не додано жодних доказів на підтвердження сплати ним судового збору у встановлених порядку та розмірі, що свідчить про невиконання позивачем вимог пункту 2 частини 1 статті 164 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, вимоги щодо форми та змісту позовної заяви закріплені у статті 162 Господарського процесуального кодексу України, пунктом 9 частини 3 якої передбачено, що позовна заява повинна містити, зокрема, попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи.

Також, пунктом 10 частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Проте, дослідивши зміст поданої позовної заяви судом встановлено, що вона не містить попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи, а також підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 174 Господарського процесуального кодексу України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 162, 164, 172 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

За таких обставин, оскільки подана позивачем позовна заява не відповідає вимогам статті 162 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне залишити її без руху та надати позивачу строк для усунення вищевказаних недоліків.

Керуючись статтями 162, 174 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва,-

УХВАЛИВ:

1. Позовну заяву Приватного акціонерного товариства «Спеціалізоване монтажне управління № 24» - залишити без руху.

2. Встановити Приватному акціонерному товариству «Спеціалізоване монтажне управління № 24» строк для усунення недоліків - 10 днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

3. Встановити Приватному акціонерному товариству «Спеціалізоване монтажне управління № 24» спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом:

- подання до суду письмової заяви із зазначенням попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи, з доказами направлення цієї заяви відповідачу;

- подання до суду оригіналу платіжного документу про сплату судового збору у розмірі 3 336, 19 грн., підписаного уповноваженою посадовою особою і скріпленого печаткою установи банку з відміткою про дату виконання платіжного доручення

- подання підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

4. Роз'яснити Приватному акціонерному товариству «Спеціалізоване монтажне управління № 24» що в разі не усунення недоліків позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою (частина 4 статті 174 Господарського процесуального кодексу України).

5. Ухвала набирає законної сили 07.03.2019 року та оскарженню не підлягає.

6. Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - http://ki.arbitr.gov.ua.

Суддя М.Є. Літвінова