Рішення № 80307757, 27.02.2019, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

27 лютого 2019 р. Справа № 903/956/18

Господарський суд Волинської області у складі судді Костюк С. В., за участі секретаря судового засідання Коритан Л.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу №903/956/18

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до відповідача: Львівського національного аграрного університету в особі Горохівського коледжу Львівського національного аграрного університету

про стягнення 40973,63 грн.,

за участю представників-учасників справи:

від позивача: ОСОБА_1, довіреність №14-162 від 30.08.2018 року;

від відповідача: ОСОБА_2, довіреність № 256 від 24.10.2016 року; ОСОБА_3, довіреність №19 від 22.02.2019 року.

Права та обов'язки учасникам судового процесу роз'яснені відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України.

Відводу складу суду не заявлено.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.

Запис розгляду судової справи здійснюється за допомогою технічних засобів, а саме: програмно-апаратного комплексу “Діловодство суду”.

Суть спору: Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до господарського суду з позовною заявою до відповідача - Львівського національного аграрного університету в особі Горохівського коледжу Львівського національного аграрного університету про стягнення 40973,63 грн., з них 17016,87 грн. пені, 1876,15 грн. відсотки річних, 22080,61 грн. інфляційних.

В позовній заяві позивачем заявлено клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 28.12.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи по суті призначено на 22.01.2019 року і зобов’язано відповідача надати відзив на позов, позивача – відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 21.01.2019 року відкладено розгляд справи по суті на 20.02.2019 року, зобов’язано сторін надати суду для огляду в судовому засіданні оригінал договору купівлі-продажу природного газу № 2447/14-БО(Т)-2 від 07.02.2014 року, позивача - відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 20.02.2019р. відкладено розгляд справи по суті на 27 лютого 2019р..

Представник позивача в судовому засіданні 27.02.2019 року позов підтримав з підстав викладених у позовній заяві №14/4-1676 від 22.12.2018р., відповіді на відзив №14/4-517в від 18.02.2019р. та надав для огляду оригінал договору купівлі-продажу природного газу № 2447/14-БО(Т)-2 від 07.02.2014 року, який оглянутий судом.

Представники відповідача в судовому засіданні 27.02.2019р. відзив №03 від 10.01.2019р. та пояснення №30 від 19.02.2019р. підтримали, просять відмовити в задоволенні позову, у випадку задоволення позову, просять зменшити розмір пені до 1500 грн.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Враховуючи вищенаведене, заслухавши думку представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

в с т а н о в и в:

07.02.2014р. між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі – Продавець) та Горохівським коледжем Львівського національного аграрного університету (далі – Покупець) укладено договір №2447/14-БО(Т)-2 купівлі - продажу природного газу (далі - Договір)(а.с.15-20).

Згідно п.1.1 Договору продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України НАК "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.

05.12.2014р. між вищезазначеними сторонами укладено Додаткову угоду №1 та 31.12.2014р. Додаткову угоду №2 до договору купівлі-продажу природного газу від 07.02.2014р. №2447/14-БО(Т)-2(а.с.21-24).

Згідно п.2.1 Договору з внесеними змінами Додатковою угодою №1 та №2 Продавець передає Покупцеві з 01.01.2014р. по 31.12.2014р. газ обсягом до 54,786 тис.куб.м., у тому числі по місяцях кварталів: січень 2014р. – 20,787 тис.куб.м., лютий 2014р. – 15,454 тис.куб.м., березень 2014р. – 6,807 тис.куб.м., листопад 2014р. – 4,738 тис.куб.м., грудень 2014р. – 7 тис.куб.м..

Продавець передає Покупцю газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі покупця. Право власності на газ переходить від Продавця до Покупця в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ Покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов’язану з правом власності на газ (п. 3.1 Договору).

Згідно з пунктом 3.3 Договору приймання-передача газу, переданого Продавцем Покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг використання газу Покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу Покупця.

Пунктом 3.4 Договору встановлено, що не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, Покупець зобов'язується надати Продавцеві підписані та скріплені печатками Покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути Покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Оплата за природний газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1 Договору).

Згідно п.11 Договору даний Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення їх підписів печатками Сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між Сторонами з 01 січня 2014р. і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2014р., а в частині проведення розрахунків – до їх повного здійснення.

Згідно пунктом 9.3. Договору сторони погодили, що строк, у межах якого Сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 (п’ять) років.

Відповідачу протягом січня, лютого, березня, листопада, грудня 2014 року було передано природного газу на загальну суму 225 466,29 грн., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу(а.с.25-29).

Проте, відповідач взяті на себе зобов’язання в частині проведення з позивачем належних розрахунків по оплаті переданого природного газу (у порядку та строки, визначені вище) виконував неналежним чином, чим порушило п.6.1 Договору.

Зазначене підтверджено розрахунком позивача та довідкою по операціях за Договором(а.с.11-13, 31), що відповідачем фактично не оспорюється.

Несвоєчасне проведення відповідачем належних розрахунків з позивачем, існування у певні періоди заборгованості по оплаті газу стало підставою для нарахування пені за прострочку виконання грошових зобов’язань, а також інфляційних та процентів річних, та звернення до суду із позовом про стягнення нарахованих сум.

Відповідно до ст. 144 Господарського кодексу України, майнові права та майнові обов’язки суб’єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Статтею 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом встановлено, що в даному випадку, відносини між сторонами носять договірний характер, укладений між ними договір купівлі-продажу природного газу №2447/14-БО(Т)-2 від 07.02.2014р. предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, сторонами розірваний не був.

Відповідно до ст. 173 ГК України та ст. 509 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Згідно з положеннями статті 193 ГК України, статей 526, 527, ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор – прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов’язання.

Згідно із статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Крім того, згідно із ст. 546 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов’язання (п. 1 ст. 549 ЦК України). Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.

Згідно ч. 2 ст. 193 ГК України порушення зобов’язання є підставою для застосування господарських санкцій.

Відповідно до ст. 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у ст. 2 ГК України.

Відповідно до п. 6 ст. 231 ГК України, передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 7.2 Договору визначено, що у разі невиконання Покупцем п. 6.1 умов цього Договору, він сплачує крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Згідно з розрахунком позивача сума пені складає 17 016,87 грн., відповідачем контррозрахунок по пені не надано.

Перевіривши доданий позивачем до позовної заяви розрахунок заборгованості за допомогою комплексної системи інформаційно-правового забезпечення “ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ”, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 17 016,87 грн. пені є правомірною та підлягає до задоволення.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За розрахунком позивача сума інфляційних складає – 22 080,61 грн., а 3% річних – 1876,15 грн..

Перевіривши доданий позивачем до позовної заяви розрахунок за допомогою комплексної системи інформаційно-правового забезпечення “ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ” по 3 відсотках річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 22 080,61 грн. – інфляційних втрат та 1876,15 грн. – 3% річних підставна та підлягає до задоволення.

Згідно ч.1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість , достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Згідно ст. 129 ГПК України судовий збір в сумі 1762 грн. покладається на відповідача.

Щодо заперечень відповідача, що наведені у відзиві №03 від 10.01.2019р. та поясненні №30 від 19.02.2019р., то суд зазначає наступне.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

Отже, посилання відповідача на збіг строку позовної давності по стягненню пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань є безпідставним, оскільки згідно п.9.3. укладеного між сторонами Договору від 07.02.2014 №2447/14-БО(Т)-2 строк, у межах якого Сторони можуть звертатися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим Договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 (п 'ять) років.

На підставі вищевикладеного, у відповідності до вимог ст.259 ЦК України, сторони самостійно, письмово, погодили збільшену позовну давність, про що зазначили у п. 9.3. Договору.

Щодо доводів відповідача про те, що він не підписував Договір у редакції з пунктом 9.3 Договору, суд зазначає наступне.

За приписами ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Стаття 205 ЦК України передбачає, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

У відповідності до стаття 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Нормами ст. 627 ЦК України встановлено свободу договору, тобто відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 639 ЦК України визначено, що Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Однак, статтею 208 ЦК України визначено, що правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, стаття 209 ЦК України визначає, що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

Стаття 657 ЦК України не передбачає обов’язкового нотаріального посвідчення договорів купівлі-продажу природного газу.

Судом встановлено, що Договір купівлі - продажу природного газу від 07.02.2014 №2447/14-БО(Т)-2 підписаний уповноваженими представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб, при підписанні даного Договору жодною із Сторін не висловлювалося будь-яких зауважень до його тексту або змісту, Договір укладено без розбіжностей; при підписанні спірного Договору відповідачем не висловлювалося та не заявлялося бажання, пропозицій, або волевиявлення щодо підписання окремо кожної сторінки тексту Договору (відповідачем не надано жодних доказів цього).

Вимоги щодо нумерації сторінок та прошивання аркушів документу у спосіб, що унеможливлює їх роз’єднання без порушення цілісності, є обов’язковими лише до документів, що подаються для вчинення нотаріальних дій, про що прямо зазначено у ч.1 ст. 47 Закону України «Про нотаріат».

Пунктом 13 Положення про порядок використання гербових печаток Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», затвердженого наказом Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» від 22.02.2010 року №64, чинного на час підписання спірного Договору купівлі-продажу природного газу від 07.02.2014 №2447/14-БО(Т)-2 передбачено: «...з метою законного використання печаток Компанії та уникнення спроб заміни або зміни тексту, окремих сторінок договорів, контрактів, додатків та додаткових угод відповідальний працівник після перевірки дотримання положень розпорядчих документів, які регламентують порядок підготовки, погодження, підписання, реєстрації, обліку та контролю за виконанням договорів, контрактів, угод в Національній акціонерній компанії «Нафтогаз України», проставляється відбиток гербової печатки таким чином, щоб один відбиток гербової печатки був одночасно проставлений на зворотних частинах усіх сторінок поданого документа і на кожній сторінці була частина відбитку гербової печатки. У разі якщо документи мають велику кількість сторінок, відбиток гербової печатки проставляється одночасно на кожних п’яти сторінках...».

Враховуючи наведене та після огляду в судовому засіданні 27.02.2019р. оригіналу Договору №2447/14-БО(Т)-2 від 07.02.2014 судом встановлено, при укладанні та підписанні даного Договору Сторонами дотримано усіх, законодавчо визначених як обов’язкових, вимог до такого Договору, а тому є чинним та обов’язковим для виконання Сторонами.

Також суд не бере до уваги доводи відповідача, що викладені у поясненні №30 від 19.02.2019р. про несвоєчасне виконання зобов’язання по Договору у зв’язку з несвоєчасним затвердженням паспорту бюджетної програми на 2014р., оскільки згідно з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові Верховного Суду України від 15.05.2012р. у справі 11/466, з огляду на положення частини другої статті 617 Цивільного кодексу України, частини другої статті 218 Господарського кодексу України та рішення Європейського суду з прав людини у справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18 жовтня 2005 року, відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання та не є форс - мажорними обставинами.

Щодо зменшення пені до 1500 грн., то суд зазначає наступне.

Згідно ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Таким чином, керуючись наведеними вище положеннями чинного законодавства України та ст. 233 Господарського кодексу України і ст. 551 Цивільного кодексу України право на зменшення неустойки (штрафу, пені) виникає у господарського суду виключно за наявності «значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків» тільки у разі наявності такого перевищення суд може скористатися наданим йому процесуальним правом.

Враховуючи, що розмір пені, яка підлягає до стягнення – 17 016,87 грн. є меншим заподіяних позивачу неналежним виконанням умов Договору збитків (лише сума інфляційних нарахувань становить 22080,61 грн.), відсутність винятковості даного випадку, суд відмовляє в клопотанні відповідача про зменшення пені до 1500 грн.

Інші доводи, що наведені у відзиві №03 від 10.01.2019р. та поясненні від 19.02.2019р. спростовуються матеріалами справи, а тому не беруться судом до уваги.

Враховуючи викладене, господарський суд, керуючись ст.ст. 74, 86, 123, 129, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, -

вирішив:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Львівського національного аграрного університету в особі Горохівського коледжу Львівського національного аграрного університету (80381, Львівська обл., Жовківський район, місто Дубляни, вул. Володимира Великого, будинок 1, код ЄДРПОУ 00493735) в користь Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” (01001, м. Київ, вул. Богдана Хмельницького 6, ЄДРПОУ 20077720) 40973,63 грн., з них 17016,87 грн. пені, 1876,15 грн. відсотки річних, 22080,61 грн. інфляційних, а також 1762 грн. витрат по судовому збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Дата складення повного

судового рішення

07.03.2019 року.

Суддя С. В. Костюк