Рішення № 80307457, 04.03.2019, Господарський суд Вінницької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 ел.пошта : inbox@vn.arbitr.gov.ua

_______________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"04" березня 2019 р. Cправа № 902/27/19

за позовом:Приватного підприємства "Ліком" (пров. Радищева, буд. 3, м. Київ, 03124)

до:Фізичної особи підприємця Вільчинської Людмили Олександрівни (АДРЕСА_1)

про стягнення 7 329,32 грн

Суддя Яремчук Ю.О.

Секретар судового засідання Резніченко Ю.В.

за участю представників:

позивача: не з'явився

відповідача: не з'явився

В С Т А Н О В И В :

26.12.2018 р. до Господарського суду Вінницької області надійшов позов Приватного підприємства "Ліком" до Фізичної особи підприємця Вільчинської Людмили Олександрівни про стягнення 7 329,32 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 09.11.2017 р. між Приватним підприємством "Ліком" та Фізичною особою підприємцем Вільчинською Людмилою Олександрівною було укладено договір поставки № 279. Відповідно до вищевказаного договору Позивач зобов'язувався поставляти Відповідачу Товари, а Покупець зобов'язувався приймати їх та оплачувати на умовах цього Договору. Внаслідок неналежного виконання Відповідачем договірних зобов'язань у Відповідача виникла заборгованість в розмірі 7 329,32 грн.

Ухвалою суду від 17.01.2019 р. відкрито провадження у справі № 902/27/19. Визначено, що розгляд справи здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження. Призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні на 11.02.2019 р.

Ухвалою суду від 11.02.2019 р. розгляд справи було відкладено на 04.03.2019 р.

В судове засідання призначене на 04.03.2019 р. представник позивача не з'явився, при цьому від позивача надійшло клопотання (вх. № канц. 02.1-34/1900/19 від 01.03.2019 р.), за підписом директора ПП «Ліком» Войцеха В.І., в якому останній просить суд здійснювати розгляд справи № 902/27/19 на підставі наявних у суду матеріалів за відсутності уповноваженого представника позивача.

Дане клопотання долучене судом до матеріалів справи.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, при цьому згідно інформації отриманої з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштових відправлень, адресована відповідачу ухвала від 11.02.2019 р. значиться "Відправлення не вручене під час доставки:інші причини".

Зважаючи на вищевикладене, судом при неявці відповідача в судове засідання враховується наступне.

Згідно з ч.4 ст.89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

Згідно із п.п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За вказаних обставин у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання, але відповідач не скористався своїм правом на участь свого представника у судовому засіданні.

Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов'язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов'язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.

Також суд зазначає, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р. (Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97 - ВР), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Перебіг строків судового розгляду у цивільних справах починається з часу надходження позовної заяви до суду, а закінчується ухваленням остаточного рішення у справі, якщо воно не на користь особи (справа "Скопелліті проти Італії" від 23.11.1993 р.), або виконанням рішення, ухваленого на користь особи (справа "Папахелас проти Греції" від 25.03.1999 р.).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду неефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (параграфи 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Суд нагадує, що роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 р. у справі "Красношапка проти України").

Суд нагадує, що це роль національних судів - організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (див.рішення Суду у справі Шульга проти України, no. 16652/04, від 02.12.2010).

До того ж організація провадження таким чином, щоб воно було швидким та ефективним, є завданням саме національних судів (див. рішення Суду у справі Білий проти України, no. 14475/03, від 21.10.2010).

Відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України, ч.2 ст.178 ГПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно із ч.1 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи положення ст.ст.13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами без явки в судове засідання відповідача.

У зв'язку з неявкою в судове засідання представників сторін, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши подані документи і матеріали даної справи, з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті судом встановлено наступне.

09.11.2017 р. між Приватним підприємством «Ліком» та Фізичною особою підприємцем Вільчинською Людмилою Олександрівною було укладено договір поставки № 279.

Відповідно до умов якого Постачальник зобов'язується поставляти Покупцю товари народного споживання на умовах DDP або ЕХW або FCA (в редакції міжнародних правил "Інкотермс" 2010 р.) в залежності від узгодженого сторонами замовлення (письмового або усного), а Покупець зобов'язується приймати їх та оплачувати на умовах договору (п.1.1. Договору)

Відповідно до п. 1.2 Договору Покупець у письмовому замовленні вказує наступні обов'язкові відомості: порядковий номер замовлення; дата оформлення та надіслання замовлення; посада, прізвище, ім'я, по-батькові та номер телефону особи, яка підготувала замовлення; зазначення, що замовлення подається на підставі договору; асортимент товарів; кількість одиниць кожного виду асортименту товарів; ціна за одиницю товару та загальна вартість товарів (зазначається відповідно до прайс-листів, наданих Постачальником); тара та упаковка; спосіб поставки товарів та строк поставки товарів.

В замовленні можуть бути включенні також інші відомості. Замовлення підписується особою, яка її склала, а підпис такої особи скріплюється печаткою Покупця. Замовлення передається по факсу, поштою та надається на руки представнику Постачальника.

Пунктом 1.3. Договору встановлено, що асортимент та кількість товарів визначаються сторонами та узгоджуються в замовленні з урахуванням потреб Покупця в товарах та можливостей Постачальника у порядку, передбаченому п. 1.1 та п. 1.2 договору і дублюються у видаткових накладних (рахунках) на поставку. Замовлення та накладні (рахунки) є невід'ємними частинами договору. У разі відсутності письмового Замовлення відомості, передбачені п. 1.1 та п. 1.2 договору, зазначаються у видаткових накладних (рахунках) на поставку (п. 1.3 Договору).

Відповідно п. 2.1 Договору товари поставляються по накладним на підставі замовлень Покупця на поставку.

Товари поставляються в строки, попередньо погоджені сторонами у замовленнях на поставку, при умові повного виконання п. 3.2 договору. У разі недоплати за товари Покупцем в строк, вказаний в п. 3.2 договору, подальша його поставка Покупцю з умовою відстрочки платежу може бути припинена (п. 2.2 Договору).

Згідно п. 2.3 Договору моментом виконання Постачальником зобов'язання по поставці, та передача права власності на товар вважається:

- момент здачі товарів органу транспорту при самовивозу (FCA);

- момент підписання видаткової накладної, акту прийому-передачі або розписки про отримання товарів - при здачі на складі Покупця (DDP) або Постачальника (EXW);

- інший момент, погоджений сторонами цього договору у замовленні.

Ціни на товари та загальна сума кожної поставки вказуються в видаткових накладних (рахунках), по яким вони поставляються (п. 3.1 Договору).

У відповідності до п. 3.2 Договору за поставлені товари Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику грошові кошти протягом 14-и днів з дня поставки (п. 2.3 Договору) у розмірі, що зазначений у видатковій накладній (рахунку), на підставі якої (якого) поставляється товар.

За змістом п. 3.3 Договору платіжному документі про оплату продукції, яка отримана у розділі "Призначення платежу" Покупець повинен вказувати номер та дату договору, видаткової накладної по якій здійснюється платіж та торгівельну марку.

Договір набирає чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2019 р. В разі відсутності письмової заяви будь-якої із сторін на протязі 1 місяця до закінчення строку дії договору про припинення або зміну договору, строк дії договору продовжується на умовах передбачених цим договором (п. 9.1 Договору).

Також, між сторонами підписано Додаток № 1 до даного Договору.

Матеріалами справи стверджується, що на виконання умов договору поставки позивачем за період з 21.06.2018 р. по 27.07.2018 р. поставлено відповідачу товар на загальну суму 9 634,85 грн.

В підтвердження чого додано видаткові накладні, а саме: Лк-0127504 від 21.06.2018 р. на суму 1213,85 грн; Лк-0129219 від 25.06.2018 р. на суму 338,03 грн; Лк-0131022 від 27.06.2018 р. на суму 304,19 грн; Лк-0131323 від 27.06.2018 р. на суму 379,56 грн; Лк-0132974 від 02.07.2018 р. на суму 1107,43 грн; Лк-0138337 від 06.07.2018 р. на суму 1007,64 грн; Лк-0150756 від 24.07.2018 р. на суму 1014,97 грн; Лк-0496811 від 27.07.2018 р. на суму 1000,21 грн; Лк-0496854 від 27.07.2018 р. на суму 3268,97 грн.

Таким чином, зважаючи на вищевикладене, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість по оплаті отриманого товару в сумі 9 634,85 грн.

Судом встановлено, що станом на 08.01.2019 р. Відповідач здійснив часткові проплати в сумі 4 350,70 грн., що стверджується зокрема банківськими виписками від 27.06.2018 р. на суму 1213,85 грн; від 04.07.218 р. на суму 717,59 грн; від 26.07.2018 р. на суму 2 419,26 грн.

09.11.2018 р. на адресу відповідача надіслано претензію б/н від 09.11.2018 р. з вимогою погашення заборгованості в сумі 5 284,15 грн. Зокрема було надіслано акт звірки взаєморозрахунків на суму 5 284,15 грн.

В матеріалах справи міститься акт звірки взаєморозрахунків станом на 21.09.2018 р., який обопільно підписаний між сторонами. Вказаним двостороннім актом звіряння взаєморозрахунків станом на 21.09.2018 р., підписаним уповноваженими представниками сторін, останні підтвердили наявну заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар в сумі 5 284,15 грн, що в свою чергу свідчить про визнання відповідачем факту існування заборгованості за отриманий ним товар від ПП "Ліком".

Зважаючи на викладене, заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар становить 5 284,15 грн. Внаслідок порушення відповідачем своїх зобов'язань по договору, у позивача виникло право нарахування штрафних санкцій, тому останнім заявлено до стягнення 841,23 грн пені; 939,74 грн. 40% річних; 264,21 грн інфляційних втрат.

На підставі встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Як зазначено в ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 Господарського кодексу України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

З моменту укладення сторонами Договору поставки № 279 від 09.11.2017 р. між ними виникли зобов'язання, які мають правову природу договору поставки.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В силу ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (ст.632 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовами п. 3.2 Договору сторонами погоджено, що за поставлені товари Покупець зобов'язаний сплатити Постачальнику грошові кошти протягом 14-и днів з дня поставки (п. 2.3 Договору) у розмірі, що зазначений у видатковій накладній (рахунку), на підставі якої (якого) поставляється товар.

Такими чином, строк виконання зобов'язань відповідача за Договором, є таким, що настав зі спливом 14 днів з дня поставки товару по кожній окремій накладній.

Згідно зі ст.526 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України)

Відповідно до ст.527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Кожна зі сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

З урахуванням встановлених обставин суд приходить до переконливого висновку про наявність факту порушення відповідачем прав позивача за захистом яких останній звернувся, позаяк матеріалами справи підтверджено факт передачі позивачем товару відповідачу та відсутність повної та своєчасної оплати зі сторони останнього за отриманий товар.

Виходячи з викладеного, суд вважає вимогу позивача про стягнення з відповідача 5 284,15 грн заборгованості за отриманий товар правомірною та обґрунтованою, з огляду на що задовольняє її в повному обсязі.

Також судом розглянуто вимоги позивача про стягнення з 841,23 грн пені; 939,74 грн. 40% річних; 264,21 грн інфляційних втрат нарахованих окремо по кожній видатковій накладній на підставі якої здійснювалась поставка товару з урахуванням здійснених відповідачем проплат, за результатами чого суд дійшов наступних висновків.

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Слід зазначити, що у відповідності до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК України та ст. 230 Господарського кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою.

Частиною першою ст.548 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч.1 ст.550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За змістом частин четвертої і шостої статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.

Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Розділом 4 Договору сторонами погоджено відповідальність сторін.

Зокрема, п. 4.3. Договору сторонами погоджено, що за прострочення оплати вказаних товарів (п. 3.2 Договору), Покупець сплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період прострочення, від несплаченої в строк суми - за кожен день прострочення платежу. Сторони відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України встановили, що за порушення грошового зобов'язання Покупець на вимогу Постачальника зобов'язаний сплатити 40% річних.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Таким чином, з огляду на вищезазначене, заявлені позивачем вимоги щодо стягнення з відповідача пені, 40 % річних та інфляційних втрат є правомірними та обґрунтованим, оскільки відповідають умовам укладеного Договору та чинного законодавства України.

Здійснивши за допомогою інтегрованого в систему інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон" калькулятора обрахунку пені, 40 % річних у визначених позивачем періодах судом отримано їх в наступних розмірах: 840,93 грн пені; 939,41 грн. 40% річних.

В задоволенні решти заявленої до стягнення пені в сумі 0,30 грн та 40 % річних в сумі 0,33 грн слід відмовити.

За результатом обрахунку за допомогою інтегрованого в систему інформаційно-правового забезпечення "Ліга:Закон" калькулятора сум інфляційних втрат отримано її в розмірі в сумі 264,21 грн яка є тотожною з розміром заявленої позивачем.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Як визначає ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Всупереч наведеним вище нормам та вимогам ухвали суду відповідач не подав до суду жодного належного, допустимого, достовірного та достатнього доказу в спростування позовних вимог позивача щодо стягнення боргу, пені, 40 % річних та інфляційних втрат, в тому рахунку доказів проведення розрахунків (платіжні доручення, виписки банківських установ щодо руху коштів, квитанції до прибуткових касових ордерів).

За таких обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з врахуванням вищевикладених мотивів.

Витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача відповідно до ст.129 ГПК України, оскільки спір до суду доведено з його вини.

04.03.2019 р. в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Фізичної особи підприємця Вільчинської Людмили Олександрівни (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Приватного підприємства "ЛІКОМ" (пров. Радищева, буд. 3, м. Київ, 03124 (ідентифікаційний код - 30638249)) - 5 284,15 грн. заборгованості; 840,93 грн пені; 939,41 грн. 40% річних; 264,21 грн інфляційних втрат та 1921,00 грн судового збору.

3. У стягненні пені в сумі 0,30 грн та 40 % річних в сумі 0,33 грн відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

6. Згідно з положеннями ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Примірник повного судового рішення надіслати сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 07 березня 2019 р.

Суддя Яремчук Ю.О.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (пров. Радищева, буд. 3, м. Київ, 03124)

3 - відповідачу (АДРЕСА_1)