Рішення № 80306287, 21.02.2019, Приморський районний суд м. Одеси

Провадження № 2/522/1874/19

Справа № 522/13306/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 лютого 2019 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси

у складі: судді - Бондар В.Я.,

за участю секретаря судового засідання - Грищук В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, за участі третіх осіб ОСОБА_4, ОСОБА_5, про визнання права власності, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач 20.07.2017 року звернулася до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, уточнивши свої вимоги заявою від 16.08.2018 року просила визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1; визнати за ОСОБА_1 право власності на машиномісце №82 за адресою: м. Одеса, вул. Генуезька, 24-Д; визнати за ОСОБА_1 право власності на машиномісце №59 за адресою: м. Одеса, вул. Армійсьа, буд. 11, корп. 2; визнати за ОСОБА_1 право власності на нежитлове приміщення №39 за адресою: м. Одеса, вул. Армійсьа, буд. 11, корп. 2; застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину шляхом відновлення становища, яке існувало до порушення; стягнуто солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 2 581 128 грн.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що вона тривалий час виїжджала за кордон з метою роботи. Зі своїм сином ОСОБА_3 вона уклала усну домовленість про те, що він буде купувати квартири на її ім’я та видала відповідну довіреність. Відповідач син позивача під впливом своєї дружини ОСОБА_6 оформив на своє ім’я право власності на машиномісце №59 та нежитлове приміщення №39 за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, буд. 11, корп. 5. Позивач надсилала сину грошві кошти для придбання квартири, проте по поверненню в Україну дізналася, що син оформив право власності на квартиру №145 в будинку №24-Д, корпус 2 по вул. Генузькій у м. Одесі на свою дружину – ОСОБА_2, так само як і машиномісце №82 за тією ж адресою. Таким позивач, позивач залишилася без майна та без коштів, зароблених нею.

Справа надійшла до провадження судді Свяченої Ю.Б. та ухвалою суду від 24.07.2017 року позовна заява була залишена без руху.

На підставі повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа надійшла до провадження судді Кравчук Т.С. та ухвалою суду від 13.02.2018 року провадження у справі відкрите.

До суду 16.03.2018 року надійшов відзив на позов від представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 – ОСОБА_7, згідно якого просили відмовити у задоволенні позову, адже підстави для відмови у державній реєстрації були відсутні. Визнати за позивачем право власності на об’єкти нерухомості неможливо, адже право власності відповідачів не припиненим та вони є законними власниками. Вказує, що кошти надіслані позивачем сину у сумі 36000 доларів США є різдвяним подарунком матері та їх пересилання є добровільним.

Ухвалою суду від 19.03.2018 року накладено арешт на об’єкти нерухомості, що є предметом спору.

На підставі повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа надійшла до провадження судді Бондаря В.Я. та ухвалою від 18.05.2018 року була прийнята до провадження, справа призначена до розгляду за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 27.06.2018 року.

Підготовче засідання, що було проведене 27.06.2018 року з метою надання часу представнику позивача для ознайомленні з матеріалами справи, було відкладено на 28.09.2018 року.

До суду 20.07.2018 року надійшла відповідь на відзив, згідно якої представник позивача відзначив, що дійсно пересилання кошів сину було добровільним, проте їх метою було придбання нерухомості на ім’я позивача а не на дружину сина. Вказує, що зазначення при пересиланні коштів «різдвяний подарунок матері» необхідне було для того, щоб ОСОБА_3 не платив податок з коштів та не пояснював звідки кошти взялися. Проте, такий подарунок не був безумовним, його умовою було придбання нерухомості своїй матері. Вказує, що дії відповідачів неправомірні та не є необхідним для визнання за позивачем права власності на майно спочатку припинення права власності відповідачів.

У підготовчому засіданні 28.09.2018 року суд прийняв до провадження заяву ОСОБА_1 про зміну предмету позову від 16.08.2018 року та відклав розгляд справи до 07.12.2018 року.

До суду 15.11.2018 року надійшов відзив відповідачів на уточнену позовну заяву (т.2 а.с.56-59). Додатково відзначено, що докази отримання відповідачами коштів крім різдвяного подарунку матеріали справи не містять.

У підготовчому засіданні було залучено до участі у справі третю особу – ОСОБА_4 та ОСОБА_5. Протокольною ухвалою було закрите підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті на 19.02.2019 року.

Ухвалою суду від 07.12.2018 року було відмовлено у прийнятті до провадження заяви ОСОБА_1 про зміну предмету позові від 05.12.2018 року.

Ухвалою суду від 18.12.2018 року було задоволено заяву ОСОБА_4 та застосовано зустрічне забезпечення позову щодо накладення арешту на машиномісце №59 за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 11, корп. 5. Позивачу визначено розмір зустрічного забезпечення у сумі 30 000 грн.

В результаті проведеного судового засідання 19.02.2019 року у справі оголошено перерву для підготовки до судових дебатів на 21.02.2019 року.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_8 заявлені вимоги підтримали та просили задовольнити.

Представники відповідачів ОСОБА_9 та ОСОБА_10 просили відмовити у задоволенні позову повністю.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників справи, оцінивши докази в їх сукупності, прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1, з огляду на нищевикладене.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є матір’ю ОСОБА_3, що не заперечується сторонами.

Довіреністю №713591516 від 13.06.2014 року ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_3 на розпорядження її рахунком №2635261345223 від 27.06.2012 року в ПАО КБ «ПриватБанк» (т.1 а.с.18).

Довіреністю №713591516 від 13.06.2014 року ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_3 на розпорядження її рахунком №26352613451582 від 27.06.2012 року в ПАО КБ «ПриватБанк» (т.1 а.с.19).

Довіреністю №714164178 від 18.06.2014 року ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_3 на розпорядження її рахунком №26358614216708 від 30.08.2012 року в ПАО КБ «ПриватБанк» (т.1 а.с.20).

Довіреністю №713591396 від 13.06.2014 року ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_3 на розпорядження її рахунком №26352613450141 від 27.06.2012 року в ПАО КБ «ПриватБанк» (т.1 а.с.21).

Довіреністю №714164178 від 18.06.2014 року ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_3 на розпорядження її рахунком №26358614216708 від 30.08.2012 року в ПАО КБ «ПриватБанк» (т.1 а.с.20).

Рахунок позивача №26357619525536 було закрито 21.05.2014 року, кошти були перераховані на картку клієнта 5168742010998627 (т.1 а.с.23).

17.12.2014 року ОСОБА_1 надіслала ОСОБА_11 міжнародним платежем грошові кошти у розмірі 276 181,20 шведських крон (36 000 доларів США) з повідомленням для одержувача «різдвяний подарунок від матері» (т.1 а.с.26).

ОСОБА_3 був власником об’єкту, який розташований за адресою: м. Одеса, вул. Армійська, 11, корпус 2, загальною площею 4,6 кв.м., згідно Свідоцтва про право власності на нежитлове приміщення №39 від 28.05.2012 року (т.1 а.с.144) проте з 19.06.2018 року власником приміщення є ОСОБА_5 (т.2 а.с.116).

ОСОБА_2 є власником квартири №145 в будинку №24-Д, корпус 2 по вул. Генуезькій у м. Одесі, що підтверджується інформаційною довідкою №82168676 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т.1 а.с.14).

ОСОБА_2 є власником машиномісця №82 по вул. Генуезька, буд. 24-Д у м. Одесі, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (т.1 а.с.16).

Власником машиномісця №59 у м. Одесі, вул. Армійська, буд. 11, корпус 5 є ОСОБА_4 з 21.12.2017 року (т.2 а.с.118).

За імперативними приписами ч. 3 ст. 47 Конституції України, ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та може вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, проте при здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник не може завдавати шкоди правам, свободам інших осіб, інтересам суспільства і зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

ОСОБА_1 ніколи не була власником майна, не яке вона просить визнати за нею право власності. Таким чином, підстави визначені позивачем для визнання права власності не передбачені законодавством України для визнання права власності. Тому, в цій частині позовних вимог слід відмовити.

Щодо застосування наслідків недійсного правочину.

Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

З матеріалів справи не вбачається, порушення відповідачами вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачених ст. 203 ЦК України.

З приводу стягнення з відповідачів безпідставно набутих грошових коштів, суд відзначає наступне.

Загальні умови для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна, що не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань iз набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок iншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у iншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або вiдсутностi збільшення на стороні потерпілого; 4) вiдсутнiсть правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов'язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту чи інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Доказів того, що ОСОБА_3 на визначених законом підставах представляв інтереси позивача та був уповноважений здійснювати відповідні дії від її імені, а саме дії щодо покупки майна, суду не надано.

Також варто відзначити, що позивач на підтвердження своїх доводів надає до суду документи, складені іноземною мовою. Суд не приймає їх до уваги та вважає їх неналежним доказами, зважаючи на наступне.

Відповідно до ст. 48 Закону України «Про нотаріат» При посвідченні угод, засвідченні вірності копій документів і виписок з них, справжності підпису на документах, вірності перекладу документів з однієї мови на іншу, а також при посвідченні часу пред'явлення документа на відповідних документах вчиняються посвідчувальні написи.

Статтею 79 Закону України «Про нотаріат» передбачено, що Нотаріус засвідчує вірність перекладу документа з однієї мови на іншу, якщо він знає відповідні мови. Якщо нотаріус не знає відповідних мов, переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус.

Деякі документи подані позивачем не перекладні, деякі з них перекладені без додержання вимог законодавства України.

Крім того, позивач відзначає, що договір дарування на суму 36 000 доларів має бути нотаріально посвідченим, тому договір, укладений між нею та сином є нікчемним.

Згідно ч. 5 ст. 719 ЦК України договір дарування валютних цінностей фізичних осіб між собою на суму, яка перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

За таких обставин за нормами чинного законодавства України договір дарування, вчинений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 має бути визнаний нікчемним, проте, при відмові у задоволенні даних вимог позивача, суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 31 Закону України «Про міжнародне приватне право» закріплено, якщо інше не передбачено законом, форма правочину має відповідати вимогам права, яке застосовується до змісту правочину, але достатньо дотримання вимог права місця його вчинення, а якщо сторони правочину знаходяться в різних державах, - права місця проживання або місцезнаходження сторони, яка зробила пропозицію, якщо інше не встановлено договором.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 44 Закону України «Про міжнародне приватне право» У разі відсутності згоди сторін договору про вибір права, що підлягає застосуванню до цього договору, застосовується право відповідно до частин другої і третьої статті 32 цього Закону, при цьому стороною, що повинна здійснити виконання, яке має вирішальне значення для змісту договору, є: дарувальник - за договором дарування.

На час пересилання коштів ОСОБА_1 проживала у Швеції, що не заперечується сторонами та договір дарування було вчинено на території Швеції, шляхом оформлення банківського переказу в відділення Сведбанку на користь ОСОБА_3 Відповідно до вищевказаних приписів до договору дарування мало застосуватися законодавство країни, де перебував дарувальник, яким виступила ОСОБА_1, а саме законодавством Швеції. Тож, за таких обставин визнавати правочин нікчемним за законодавством України у суду немає підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 77-80 Цивільного процесуального кодексу України.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Цивільного процесуального кодексу України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.

Відповідно до частини першої статті 13 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки жодних усних домовленостей між сторонами матеріалами справи не підтверджено, добровільність передачі коштів позивачем сину не заперечується сторонами, а підстави викладені у позові для визнання права власності не передбачені чинним законодавством, до договору дарування застосовується законодавство країни перебування дарувальника.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Сплив строку позовної давності є підставою для відмови в позові, проте вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову, тому строки позовної давності не застосовуються.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 5, 12, 30, 43, 76, 81, 84, 89, 95, 223, 235, 241, 258, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, 54018. ОСОБА_12, АДРЕСА_2) до ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2, м. Одеса, вул. Ак. Філатова, буд. 70), ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_3, м. Одеса, вул. Ак.Філатова, буд. 70), за участі третіх осіб ОСОБА_4 (АДРЕСА_3), ОСОБА_5 (м. Одеса, вул. Армійська, буд. 11, к. 2, кв. 75), про визнання права власності – залишити без задоволення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

До утворення апеляційних судів в апеляційних округах, апеляційна скарга подається шляхом подання апеляційної скарги через Приморський районний суд м. Одеси до апеляційного суду у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 04.03.2019 року.

Суддя: В.Я. Бондар