Ухвала суду № 80305380, 04.03.2019, Київський районний суд м. Одеси

____________________ Справа № 520/14487/16-ц

Провадження № 2/520/864/19

УХВАЛА

04.03.2019 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого – судді Калініченко Л.В.

при секретарі - Кириковій О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» про визнання договорів недійсними,

В С Т А Н О В И В:

17 листопада 2016 року до Київського районного суду міста Одеси надійшла позовна заява Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та розірвання договору з надання послуг, яку позивач під час розгляду справи уточнював та згідно з останньою редакцією позову просить суд:

- стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за договором з надання послуг по розміщенню автотранспортних засобів за №ДПС-464 від 20.08.2013 року у розмірі 46700 гривень 36 копійок;

- стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору.

Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Калініченко Л.В.

Ухвалою судді Київського районного суду міста Одеси від 28 листопада 2016 року відкрито провадження по справі на підставі вищевказаної позовної заяви та призначено дату, час і місце проведення попереднього судового засідання.

15 травня 2017 року до Київського районного суду міста Одеси надійшов зустрічний позов ОСОБА_1 до Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» про визнання договорів недійсними, який судом у попередньому судовому засіданні 20.06.2017 року був прийнятий до розгляду до спільного розгляду з первісним позовом.

Під час попереднього судового засідання позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 неодноразово уточнював позовні вимоги та згідно з останньою редакцією позову, поданою до суду 30.01.2018 року та прийнятою судом до розгляду 02.02.2018 року, просить суд:

- визнати договір з надання послуг по розміщенню автотранспортних засобів №ДПС-464 від 20.08.2013 року, укладений між Державною судноплавною компанією „Чорноморське морське пароплавство" та ОСОБА_1 - удаваним правочином;

- визнати договір з надання послуг по розміщенню автотранспортних засобів №КС-335 від 01.07.2012 року, укладений між Державною судноплавною компанією „Чорноморське морське пароплавство" та ОСОБА_1 - удаваним правочином;

- визнати, що відносини сторін регулюються правилами щодо правочину - договору оренди нерухомого майна, які сторони насправді вчинили;

- визнати договір з надання послуг по розміщенню автотранспортних засобів №ДПС-464 від 20.08.2013 року, укладений між Державною судноплавною компанією „Чорноморське морське пароплавство" та ОСОБА_1 - недійсним (нікчемним);

- визнати договір з надання послуг по розміщенню автотранспортних засобів №КС-335 від 01.07.2012 року, укладений між Державною судноплавною компанією „Чорноморське морське пароплавство" та ОСОБА_1 - недійсним (нікчемним);

- судові витрати покласти на відповідача - Державну судноплавну компанію «Чорноморське морське пароплавство».

У судовому засіданні 04.03.2019 року, за участі сторін по справі та їх представників, суд дійшов до наступного висновку.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Предметна та суб’єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи – підприємці.

Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.

За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі – позивачами і відповідачами – можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).

Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб’єктного складу сторін.

Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин , наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом , відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб’єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.

З заявлених позивачами за первісним та зустрічним позовом вимог вбачається, що між сторонами по справі виник спір стосовно договору №ДПС-464 з надання послуг по розміщенню автотранспортних засобів від 20 серпня 2013 року, укладеного між Державною судноплавною компанією «Чорноморське морське пароплавство» та фізичною особою – ОСОБА_1, за умовами якого виконавець - Державна судноплавна компанія «Чорноморське морське пароплавство» надає власникові – ОСОБА_1 послугу з розміщення автотранспортного засобу: вантажного автомобіля марки «РЕНО», реєстраційний номер НОМЕР_1; вантажного автомобіля марки «РЕНО», реєстраційний номер НОМЕР_2; вантажного автомобіля марки «РЕНО», реєстраційний номер НОМЕР_3.

З умов даного договору також вбачається, що виконавець здає територію автовласнику в оренду та отримує орендну плату за нього.

За своїми ознаками вказаний договір є господарським.

Також суд зазначає, що позивач - Державна судноплавна компанія «Чорноморське морське пароплавство» стверджує, що ними укладався договір з відповідачем, саме як з фізичною особою-підприємцем.

Суд досліджуючи вказаний факт, встановив, що згідно з наданими до суду актами взаєморозрахунків на виконання вказаного договору, останні були укладені саме між головним бухгалтером Державною судноплавною компанією «Чорноморське морське пароплавство» та фізичною особою-підприємством ОСОБА_1

Судом також встановлено, що ОСОБА_1 з 15.10.2010 року по 10.08.2016 року був зареєстрований, як фізична особа-підприємець, з встановленою діяльністю – «Діяльність автомобільного вантажного транспорту» (код КВЕД 60.24.0), що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Отже станом на момент укладення спірних договорів з надання послуг по розміщенню автотранспортних засобів з Державною судноплавною компанією «Чорноморське морське пароплавство», ОСОБА_1 діяв, саме як фізична особа-підприємець, в межах його зареєстрованої підприємницької діяльності.

Таким чином, аналіз змісту та підстав поданого позову свідчить про те, що спір між сторонами виник з приводу стягнення грошових коштів за договором з надання послуг по розміщенню автотранспортних засобів та визнання останнього недійсним, який за своїми ознаками є господарським договором, яким було опосередковано зобов'язальні правовідносини сторін спору.

Відповідно до статті 3 ГК України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями.

Згідно із частиною першою статті 128 ГК України, громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

За частиною першою статті 173 ГК України зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.

За положеннями статті 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Таким чином, судовим розглядом встановлено, що у даному випадку спір виник між суб’єктами підприємницької діяльністю (фізичною особою – підприємцем) та юридичною особою – Державною судноплавною компанією, з приводу договору з надання послуг по розміщенню автотранспортних засобів, який за своїми ознаками є господарським договором.

Судом враховується, що відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 17.10.2016 року припинено діяльність ОСОБА_1, як фізичної особи-підприємця.

Відповідно до статті 52 ЦК України, ФОП відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

За змістом статей 51, 52, 598–609 ЦК України, статей 202–208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов’язання (господарські зобов’язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов’язаннями, пов’язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Отже, позивач, звертаючись до цивільного суду, невірно визначив належність спору до цивільної юрисдикції, оскільки належність спору в цій справі належить до господарської юрисдикції відповідно до суб’єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов’язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились.

Суд також зазначає, що вказана правова позиція узгоджується з позицією ОСОБА_2 Верховного Суду викладеної в постанові від 13 лютого 2019 року по справі №910/8729/18.

Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 205 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи правовий статус суб'єктного складу учасників справи як суб’єктів господарювання на момент укладення спірного договору, зобов’язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились, характер спірних правовідносин та предмет позовних вимог, вказаний спір підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, що виключає його розгляд в порядку цивільного судочинства, у зв’язку з чим, на підставі п.1 ч.1 ст. 205 ЦПК України, провадження у справі №520/14487/16-ц, підлягає закриттю.

Одночасно суд роз’яснює позивачу його право звернутися до господарського суду з позовною заявою в порядку господарського судочинства.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 255 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Провадження по цивільній справі №520/14487/16-ц за позовом Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Державної судноплавної компанії «Чорноморське морське пароплавство» про визнання договорів недійсними – закрити.

Роз’яснити позивачу його право на звернення до суду в порядку господарського судочинства.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подання до Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного тексту ухвали суду.

Головуючий Калініченко Л. В.