Рішення № 80300289, 19.02.2019, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 643/15511/18

Провадження № 2/643/1553/19

19.02.2019 року Московський районний суд м. Харкова у складі: головуючого судді Горбунової Я.М., за участю секретаря Арестової І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 22.09.2011 р. відповідач отримала кредит у розмірі 11000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Взяті на себе зобов’язання за кредитним договором банк виконав своєчасно і повністю, надавши відповідачу кредитні ресурси. Відповідач не виконує взяті на себе зобов'язання, у зв’язку із зазначеними порушеннями зобов’язань за кредитним договором станом на 30.09.2018 відповідач має заборгованість у розмірі 196310,80 грн., яка складається з наступного: 9171,04 грн. - заборгованість за кредитом; 182926,80 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 4212,96 грн. – заборгованість за пенею та комісією. Позивач вимагає стягнути суму заборгованості за кредитним договором у розмірі: 116139,32 грн., яка складається з наступного: 9171,04 грн. – заборгованість за кредитом; 106968,28 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом з 22.09.2011 по 31.01.2018.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, просив розглядати справу за його відсутності, не заперечував проти заочного розгляду справи.

Відповідач в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлялася своєчасно та належним чином, про причини неявки суд не повідомила.

Зі згоди представника позивача, суд постановляє заочне рішення по справі, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Суд, повно та всебічно дослідивши наявні в матеріалах справи докази встановив наступні факти та відповідні ним правовідносини.

Відповідно до укладеного договору № б/н від 22.09.2011 відповідач отримала кредит у розмірі 11000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Взяті на себе зобов’язання за кредитним договором банк виконав своєчасно і повністю, надавши відповідачу кредитні ресурси.

Відповідач не виконує взяті на себе зобов'язання і за розрахунком банку, станом на 30.09.2018 р. відповідач має заборгованість у розмірі 196310,80 грн., яка складається з наступного: 9171,04 грн. - заборгованість за кредитом; 182926,80 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 4212,96 грн. – заборгованість за пенею та комісією.

Позивач вимагає стягнути суму заборгованості за кредитним договором у розмірі: 116139,32 грн., яка складається з наступного: 9171,04 грн. – заборгованість за кредитом; 106968,28 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом з 22.09.2011 по 31.01.2018.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

В ст. 1050 ЦК України встановлені наслідки порушення договору позичальником, зокрема за частиною 2: якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. За таких обставин, враховуючи вище визначене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до пунктів 1.1.3.2.3, 2.1.1.2.3 Умов та правил надання банківських послуг банк має право в односторонньому порядку без попереднього повідомлення клієнта встановлювати на платіжну картку кредитний ліміт у валюті картки з наступною зміною його розміру у відповідності до кредитної історії. Банк має можливість односторонньої зміни тарифів та інших невід’ємних частин договору.

Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 58 Конституції України передбачає, що Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У рішенні Конституційного суду України, у справі № 1-7/99 за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і

припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно до статті 1056-1 ЦК України (в редакції, чинній на час підписання анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг) розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку. Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Ч.1 ст. 203 ЦК України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.1,2 ст. 215 ЦК України Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з ч.1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

З огляду на вищенаведене, суд вважає норми договору № б/н від 22.09.2011 р., які передбачають право позивача змінювати розмір процентної ставки в односторонньому порядку недійсними, оскільки такі норми визнавалися нікчемними відповідно до законодавства, яке діяло на момент укладення вказаного вище договору, який був укладений шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг відповідачем. Такі норми договору суперечили законодавству, діючому на момент його укладення.

Така позиція співпадає з позицією, викладеною у постанові від 11 жовтня 2017 року, справа №

347/1910/15-ц, провадження №6-1374цс17, в якій Верховний Суд України застосував норми законодавства, чинного на момент укладення договору, який був укладений шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг відповідачем.

В позовній заяві позивач вказує, що відповідач отримала кредит у розмірі 11000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом.

З договору № б/н від 22.09.2011 р. не вбачається, що сторони узгодили тип процентної ставки, а за ч. 4 ст.1056-1, у разі укладення сторонами договору із застосуванням змінюваної процентної ставки у кредитному договорі встановлюється порядок розрахунку змінюваної процентної ставки із застосуванням погодженого сторонами індексу. Такого порядку договір не містить. Отже, суд прийшов до висновку, що сторонами був укладений кредитний договір з фіксованою процентною ставкою.

За весь час розгляду справи позивач не надав суду доказів того, що відповідач погодилася на збільшення банком розміру процентної ставки. Отже, суд встановив, що позивачем було збільшено розмір процентної ставки в односторонньому порядку, що заборонено ст.1056-1 ЦК України.

Відповідно до розрахунку заборгованості (а.с. 4-5) позивач, починаючи з 01.09.2014 р. в односторонньому порядку змінював процентну ставку та здійснював нарахування відсотків за користування кредитом, наданим відповідно до договору № б/н від 22.09.2011 р. з 01.09.2014 р. – за ставкою 34,80%; з 01.04.2015 р. – за ставкою 43,20%, в той час, як на момент укладення вказаного договору ставка була передбачена у розмірі 30%, що підтверджується розрахунком заборгованості (а.с. 4-5) та обставинами, викладеними позивачем у його позовній заяві. Вказане вище підтверджує, що позивач змінював процентну ставку за договором № б/н від 22.09.2011 р. в односторонньому порядку, що суперечило законодавству, діючому на момент підписання договору № б/н від 22.09.2011 р.

Таким чином, відповідач необґрунтовано здійснював нарахування заборгованості відповідачу за збільшеною в односторонньому порядку процентною ставкою.

Відповідно до ч.ч. 1,2,3,4 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вказане вище узгоджується з позицією Верховного Суду в аналогічних справах, зокрема, у постанові від 27.12.2018 у справі 61-9366св18.

За таких обставин, враховуючи вище визначене, суд прийшов до висновку, що в задоволенні позовних вимог позивача в частині стягнення процентів за користування кредитом, нарахованих за збільшеною, порівняно з передбаченою договором № б/н від 22.09.2011 р. на момент його укладення, процентною ставкою слід відмовити.

Розрахунок заборгованості за договором № б/н від 22.09.2011 р. наданий позивачем (а.с. 4-5) містить розрахунок процентів за користування кредитом за ставкою, що змінювалася позивачем в односторонньому порядку внаслідок застосування положень договору, які, відповідно до законодавства, діючого на момент укладення договору, вважались нікчемними, тобто їх недійсність була встановлена законом. Отже, позивачем надано розрахунок заборгованості з необґрунтованими даними. За весь час розгляду справи позивач не надав суду обґрунтований розрахунок заборгованості.

Суд позбавлений можливості самостійно здійснити перерахунок суми заборгованості за процентною ставкою, яку необхідно було застосувати відповідно до дійсних умов договору, оскільки позивачем не надано первісних даних які можуть містити відомості про рух коштів по рахунку для перевірки правильності розрахунку коштів.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Наявні в матеріалах справи розрахунки (а.с. 4), які здійснені за процентною ставкою, яка була передбачена договором № б/н від 22.09.2011 р. на момент його укладення шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг відповідачем, суд вважає вірними та такими, що відповідають обставинам справи.

Відповідно положень ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об’єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз’яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов’язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

З урахуванням викладеного, суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги частково, стягнувши з відповідача заборгованість за договором № б/н від 22.09.2011 р., яка складається з наступного: 9171,04 грн. – заборгованість за кредитом; 1128,42 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом з 22.09.2011 р. по 31.08.2014 р., тобто до дати, з якої позивачем було в односторонньому порядку змінено процентну ставку за користування кредитом.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 625, 628, 1056-1 ЦК України, ст.ст. 4, 5, 13, 76-81, 89, 141, 264-265, 280-282 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 10299 (десять тисяч двісті дев’яносто дев’ять) гривень 46 копійок.

В задоволенні іншої частини відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» витрати по сплаті судового збору у розмірі 1762 грн. 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п’ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач: Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», 01001, м. Київ, вул. Грушевського,1-д, код ЄДРПОУ 14360570, рах. № 29092829003111, МФО №305299.

Відповідач: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, місце проживання: 61000, м. Харків, пр-т. МосковськийАДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1, паспорт серії МН №574313.

Суддя: Я.М. Горбунова