Рішення № 80300021, 06.03.2019, Шевченківський районний суд Харківської області

06.03.2019

628/2951/18

2/628/1494/18

РІШЕННЯ

Іменем України

01 березня 2019 року селище Шевченкове

Шевченківський районний суд Харківської області в складі:

гол-чого судді Стеганцова С.М.,

за участю секретаря Реуцької Н.В.,

розглянувши у відкритому у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства ОСОБА_1 «Приват Банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором без номеру від 24.01.2006 року в розмірі 15 026,61 грн, яка складається:

8175,25 грн. - відсотки за користуванням кредитом;

6866,96 грн. - пеня;

а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500.00 грн. - штраф (фіксована частина);

691.74 грн. - штраф (процентна складова).

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначив, що між ПАТ «КБ «Приватбанк» та відповідачем було укладено заяву № б/н від 04.06.2011, згідно якої відповідач отримав кредит у розмірі 5000.00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання послуг" та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті - www.privatbank.ua складає Договір про надання банківських послуг (далі - Договір), що підтверджується підписом ОСОБА_3 з "Умов та правил надання банківських послуг" та ОСОБА_3 з "Тарифів Банку"

Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту ОСОБА_1 керувався п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Договору, згідно яких Відповідач при укладанні Договору дав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру І ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою Банку.

АТ КБ «Приватбанк» свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором.

Власник рахунку зобов'язаний слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення Овердрафту, згідно п. 2.1.1.5.7 Договору.

Якщо на дату нарахування процентів Клієнт використав всю суму кредиту, сторони узгодили збільшення розміру кредиту на розмір боргових зобов'язань за кредитом, що мала місце на дату нарахування процентів.

Відповідач ухиляється від виконання своїх зобов'язань і не погашає заборгованість за Договором про надання банківських послуг, що є порушенням законних прав та інтересів ОСОБА_4".

Відповідач надала відзив на позовну заяву (а.с.62-65), в якому зазначила, що розрахунок позивача не відповідає зазначеним позовним вимогам та Умовам і Правилам надання банківських послуг в Приватбанку, які діяли станом на 04 червня 2011 року. Відповідач заперечує проти поданого Приватбанком розрахунку заборгованості. Зазначає, що позивачем в доданому розрахунку до позовної заяви не вказано про наявність заборгованості за тілом кредиту та неможливо встановити з якої суми тіла кредиту позивачем нарахована заборгованість за відсотками та пенею та розмір відсотків, застосований для нарахування такої заборгованості, оскільки вказаний розрахунок проведено невідповідно до заявлених вимог зазначає про відсутність у неї заборгованості по тілу кредиту та відсотках з 01 вересня 2015 року перед Приватбанком.

Відповідач також зазначила, що розрахунок позивача не відповідає заявленим позовним вимогам та Умовам та Правилам надання банківських послуг в Приватбанку, оскільки банком повинен був проводити нарахування відсотків за користування кредитом з розрахунку 36%, а банк з 01 квітня 2015 року збільшив процентну ставку до 43,20% на суму залишку заборгованості, а будь-яких доказів того, що сторони домовились про підвищення відсоткової ставки банком не надано. Процентна ставка була підвищена Банком в односторонньому порядку.

Позивачем у справі було надано заперечення на відзив відповідача (а.с.69-80). У запереченні вказано, що згідно умов кредитного договору, а саме п. 2.1.1.12.2 сплату відсотків за користування кредитом Клієнт здійснює шляхом надання доручення Банку про списання грошей з його поточного рахунку в розмірі нарахованих відсотків. У разі якщо на дату нарахування відсотків клієнт використав всю суму кредиту сторони узгодили збільшення розміру кредиту на розмір боргових зобов'язань за кредитом, що мала місце на дату нарахування відсотків. Сторони узгодили зобов'язання клієнта з повернення тіла кредиту, відсотків за користування кредитом, комісії, пені та штрафів, тобто загальну заборгованість клієнта.

Банк просить стягнути з відповідача - загальну заборгованість за наданим кредитом, яка є сумою зазначених колонок розрахунку, а саме «складову заборгованість за наданим кредитом» та «загальне сальдо за нарахованою пенею за прострочене зобов’язання».

Позивачем у справі зазначено, що в даному випадку грошові кошти надавалися відповідачу у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Окрім того, особистим підписом відповідач підтвердила ту обставину, що вона повністю ознайомлена та погоджується з Умовами та правилами надання кредиту.

Посилання відповідача на несправедливі умови кредитування не можуть братися до уваги, оскільки в порядку приписів ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Позивач також надав уточнену позовну заяву від 22.02.2019 року (а.с.135-138) і просив суд стягнути з відповідача 22 796, 37 гривень, зазначивши складову заборгованість за наданим кредитом на 10.02.2019 року в розмірі 20 743 гривні (а.с.141 ).

Суд, дослідивши надані позивачем документи і матеріали, відзив відповідача, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

За змістом ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних та юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом встановлено наступне.

Відповідачем було подано заяву до ПАТ «КБ «Приватбанк» б/н від 04.06.2011,згідно якої вона отримала кредит у розмірі 1 500 гривень, а з 26.03.2013 року кредитний ліміт 5 000 гривень на картковий рахунок.

Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання послуг" та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті – складає договір про надання банківських послуг (далі - Договір), що підтверджується підписом ОСОБА_3 з "Умов та правил надання банківських послуг" та ОСОБА_3 з "Тарифів Банку"

АТ КБ «Приватбанк» свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому договором.

Відповідач зобов’язався:

-на підставі п. 2.1.1.5.5 Договору погашати заборгованість за Кредитом, процентами за його використання, по перевитраті платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим Договором;

- слідкувати за витратами коштів в межах платіжного ліміту з метою запобігання виникнення Овердрафту. згідно п. 2.1.1.5.7 Договору, а у разі невиконання зобов'язань за Договором, у відповідності до п.п. 2.1.1.5.6 Договору, на вимогу Банку виконати зобов'язання з повернення Кредиту (у тому числі простроченого кредиту Овердрафту), оплати Винагороди Банку.

Пунктом 2.1.1.12.1 Договору сторонами погоджено, що зобов'язання Клієнта з повернення тіла і процентів за користування кредитом, комісії, пені та штрафів, тобто загальна заборгованість клієнта є борговими зобов'язаннями.

На підставі п. 2.1.1.12.2 Договору, сплату процентів за користування Кредитом Клієнт здійснює шляхом надання доручення Банку про списання грошей з його поточного рахунку в розмірі нарахованих процентів (договірне списання).

Як вбачається з розрахунків позивача, відповідач взятих на себе зобов’язань за договором не виконував, в зв’язку з чим станом на 10.02.2019 року року - день подачі уточненого позову утворилася прострочена заборгованість у розмірі 22 796,37 гривень яка складається:

Заборгованість за тілом кредиту 914,74 грн.;

6 964,20 заборгованості за простроченним тілом кредиту;

11 816, 73 пеня за простроченне зобов’язання;

1 538,97 заборгованість за нарахованою пенею за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 гривень;

а також штрафи 500 грн. (фіксована складова);

1061,73 грн., штраф (процентна складова).

Статтею 634 ЦК України передбачена можливість укладення договору приєднання, тобто договору, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Суд вважає, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем шляхом підписання анкети-заяви про приєднання, було укладено в письмовій формі кредитний договір.

Відповідач в своїх письмових поясненнях визнала факт отримання 04.06.2011 року встановленого кредитного ліміту в розмірі 1 500 грн. на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом, який потім був збільшений до 5000 гривень, але заперечувала в частині визначення розміру заборгованості згідно наданого банком розрахунку. Пояснила, що нею з кредитної картки було знято 5 279, 27 гривень, а поповнено картку на 7 235,27 гривень, про що надала розрахунок для доручення до матеріалів справи (а.с. 62-65, 129-130, 147/148).

Вказані обставини свідчать про дотримання письмової форми правочину та укладення кредитного договору, відповідно до якого відповідач отримав кредит у вигляді 5 000 гривень встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у погодженому сторонами розмірі.

Відповідач згідно наданого банком розрахунку (а.с.5) з 04.09.2014 року по 01.04.2015 року заборгованості по кредиту не мав, а з 19.04.2015 по 27.04.2015 року зняв з картки 3 500 гривень, а потім 27.04.2015 року 1 300 гривень і в цей же час погасив 200 гривень.

На 26.05.2015 року у відповідача заборгованість по кредиту складала 4 785,50 гривень, з цього часу і по день звернення банку до суду відповідач зобовязання належним чином не виконував, зважаючи на що у нього утворилась заборгованість.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Картка діє до останнього дня місяця, зазначеного на лицевому боці картки, включно. Забороняється використання картки зі строком дії, що сплив, строк дії кредитної картки відповідача було встановлено до жовтня 2018 року.

До суду з даним позовом позивач звернувся 25.10.2018 року, тобто в межах строку позовної давності, загальний строк якої дорівнює три роки.

Згідно ст.629ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно дост.526ЦК України,зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо в зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк.

Як зазначено в ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов’язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфу, які регулюють відносини позики, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає з суті кредитного договору.

Частиною першою статі 1050 ЦК України встановлено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 ЦК України.

Статтею 549 ЦК України передбачено обов’язок боржника сплатити кредитору неустойку (штраф, пеню) в разі порушення ним зобов’язання. Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Згідно ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Згідно ч. 2 вказаної статті боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд приходить до висновку щодо часткової обґрунтованості вимог банку про стягнення заборгованості за процентами, які банк включав в загальну складову заборгованість.

Вирішуючи питання щодо розміру вказаної заборгованості, суд виходить з наступного.

Позивачем в позовних вимогах зазначений розмір заборгованості за кредитом спершу був зазначений як загальна заборгованість за наданим кредитом, яка є сумою зазначених колонок розрахунку, а саме «складову заборгованість за наданим кредитом» та «загальне сальдо за нарахованою пенею за прострочене зобов’язання» на (а.с. 72).

Потім банк надав уточнену позовну заяву від 22.02.2019 року (а.с.135-138) і просив уже суд стягнути з відповідача 22 796, 37 гривень, зазначивши уже складову заборгованість за наданим кредитом на 10.02.2019 року в розмірі 20 743 гривні (а.с.141 ).

Разом з тим із самого розрахунку заборгованості (а.с. 5) вбачається, що в графі, яка має назву «сальдо поточної заборгованості за кредитом», вказано 4 785, 50 грн. тіла кредиту станом на 26.05.2015 року.

Враховуючи наведене, суд погоджується з розрахунком заборгованості, виконаним відповідачем, в частині того, що сума заборгованості за процентами по кредиту повинна нараховуватися з тіла кредиту яку отримав відповідач 4 785, 50 гривень (а.с. 141), так як з розрахунку банка не вбачається з чого саме складається загальна заборгованість, банк вказує заборгованість без зазначення тіла кредиту і процентів окремо. Проценти нараховані банком в розрахунку за користування кредитом не повинні нараховуватися на заборгованість із раніше нарахованих процентів ч.2 ст.550 ЦК України та на штрафні санкції (а.с.141).

Тому саме дану суму заборгованості за кредитом станом на 26.05.2015 року в межах трирічного строку позовної давності - 4 785,50 грн. суд бере для розрахунку заборгованості по процентам за період з вересня 2015 року по 25 вересня 2018 року, день звернення з позовом до суду, оскільки в подальшому на тіло кредиту нараховувалася заборгованість у розрахунку банку.

Оцінюючи наявність підстав для підвищення банком процентної ставки за кредитом, суд керується правовими позиціями, викладеними в постанові Верховного Суду України від 11 жовтня 2017 року по справі № 6-1374 цс17, сторонами якої були ПАТ КБ «Приватбанк» та позичальник.

Верховним Судом України в цих правових позиціях було зазначено, що у разі підвищення банком процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо. З огляду на вищенаведене боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.

Всупереч вимог ст. 12, 13, 81 ЦПК України, банком не надано суду належних та допустимих доказів належного повідомлення відповідача про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом, зокрема вручення відповідного листа відповідачу під розписку, та, як наслідок безпідставного збільшення банком процентної ставки з 36% до 43,20 % з 29.05.2015 року.

Враховуючи наведене, суд стягує проценти за користування кредитом в межах строку за період з 25.09.2015 року по 25.09.2018 року, виходячи із процентної ставки 36 % річних, яка діяла станом на час укладення та за якою згідно розрахунку заборгованості банк нараховував проценти з 04.06.2011року.

Період часу з 25.09.2015 року по 25 вересня 2018 року включає в себе 1080 дня. Таким чином, проценти за вказаний період дорівнюють:

(4 785,50 грн. Х 1080 дня Х 36 % / 360) = 5 168,34 грн.

Враховуючи наведене, суд стягує з відповідача на користь банку заборгованість за процентами в розмірі 5 168,34 грн.

Частина другастатті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Таким чином, вимоги банку про стягнення неустойки підлягають задоволенню, з урахуванням строку позовної давності, за період з жовтня 2017 року по 25 вересня 2018 року.

Як вбачається з наданого банком розрахунку заборгованості (а.с. 7-8, 139-140), заборгованість відповідача за пенею за вказаний період складає 1100,00 грн., які суд стягує з відповідача на користь позивача.

Щодо позовних вимог про стягнення штрафу (фіксованої складової в розмірі 500,00 грн. та процентної складової в розмірі 1061,73 грн.), то суд відмовляє у вказаних вимогах з наступних підстав.

В правових позиціях, викладених в постановах Верховного суду України від 21 жовтня 2015 року у справі № 6-2003цс15, та від 11 жовтня 2017 року у справі № 6-1374цс17, зазначено, що цивільно-правова відповідальність це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обовязку новим, або у приєднанні до невиконаного обовязку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов’язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобовязань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Враховуючи, що суд частково задовольняє позовні вимоги в частині стягнення пені за період позовної давності з урахуванням заперечень відповідача, підстави для стягнення нарахованих банком штрафів за прострочення відповідачем виконання грошового зобов’язання відсутні.

Також суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача тіло кредиту, зазначене банком у в уточненому розрахунку – у розмірі 914,74 грн. (а.с. 141 зворотня сторона).

За таких обставин суд приходить до висновку щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 914,74 грн., заборгованості за процентами в розмірі 5 168,34 гривень та заборгованості за пенею в розмірі 1100,00 грн., всього заборгованості в розмірі 7 183, 08 гривень.

Враховуючи викладене, суд у відповідній частині не погоджується з розрахунком заборгованості, виконаним представником позивача (а.с. 7-8, 139-141) і відповідача. (129-130, 147-148).

Укладення кредитного договору між сторонами відбулось згідно законодавства України. Збільшення кредитного ліміту банком проводилось відповідно до Умов та Правил надання банківських послуг, з якими відповідач був ознайомлений, що підтверджується його особистим підписом в анкеті-заяві.

Враховуючи наведене вище, в тому числі правові висновки Верховного Суду, суд відхиляє аргументи відповідача щодо відсутності належних та допустимих доказів наявності заборгованості.

Банком під час предявлення позову було сплачено судовий збір в розмірі 1762,00 грн., Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Пропорційно розміру задоволених позовних вимог суд стягує з відповідача на користь позивача понесені останнім судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 845,76 грн.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 247, 259, 263-265, 274 ЦПК України,

ст. ст. 509, 525, 526, 527, 530, 610, 611, 625, 1049, 1050, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву Акціонерного товариства ОСОБА_1 «Приват Банк» до ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, іден. код: НОМЕР_1 на користь Акціонерного товариства ОСОБА_1 «Приват Банк» заборгованість за договором кредиту № б/н від 04.06.2011 року в розмірі 7 183, 08 гривень: з яких 914,74 тіло кредиту, 5 168, 34 гривень заборгованість по процентах, 1 100 гривень заборгованість по пені (р/р № 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. ІД КОД ЄДРПОУ 14360570 рах. № 29092829003111).

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, іден.код: НОМЕР_1 на користь Акціонерного товариства ОСОБА_1 «Приват Банк» судовий збір в розмірі 845,76 гривень (р/р № 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. ІД КОД ЄДРПОУ 14360570 рах. № 29092829003111).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Харківського апеляційного суду, або через Шевченківський районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Суддя Шевченківського

районного суду ОСОБА_5