Рішення № 80299931, 06.03.2019, Індустріальний районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Харкова)

Суддя Бугера О. В.

Справа № 644/4407/17

Провадження № 2/644/329/19

06.03.2019

РІШЕННЯ

Іменем України

27 лютого 2019 року Орджонікідзевський районний суд м.Харкова у складі:

головуючого судді Бугери О.В.,

за участю секретаря судового засідання Ступницького К.В.,

представника відповідача ОСОБА_1 України в особі КМУ – ОСОБА_2,

представника відповідача АТЦ при СБ України – ОСОБА_3,

представника відповідача ГУ Нацгвардії України – ОСОБА_4, ОСОБА_5,

представника відповідача МВС України – ОСОБА_6,

представника 3-ї особи СБУ – ОСОБА_7, ОСОБА_8,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_9, що діє від власного імені та від імені неповнолітньої ОСОБА_10, будучи законним представником ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_10, законним представником неповнолітньої ОСОБА_10 є ОСОБА_9, ОСОБА_12, до ОСОБА_1 Україна в особі ОСОБА_13 Міністрів України, ОСОБА_14 оборони України, ОСОБА_14 Внутрішніх справ України, Головного управління Національної Гвардії України, Державної казначейської служби України, Антитерористичного центру при Службі безпеки України, про стягнення матеріальної та моральної шкоди, спричиненої в результаті проведення АТО в місті Дебальцеве Донецької області та внаслідок незаконних дій та бездіяльності Української влади та правоохоронних органів ОСОБА_1 Україна в місті Дебальцеве Донецької області, 3-я особа у справі Служба Безпеки України, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачами подано до суду відповідну позовну заяву. Позивачами визначено наступні позовні вимоги:

1.Стягнути з ОСОБА_1 в особі ОСОБА_13 Міністрів України, Державної казначейської служби України,Антитерористичного центру при Службі Безпеки України, ОСОБА_14 внутрішніх справ України, ОСОБА_14 оборони України, Національної гвардії України на їх користь на відшкодування завданої їм майнової шкоди за втрату їх житла в сумі 2496120 (два мільйони чотириста дев’яносто шість тисяч сто двадцять) гривень, за втрату житла в результаті терористичних актів скоєних проти них у 2014 році, саме під час проведення антитерористичної операції в місті Дебальцеве Донецької області, під час обстрілів житлового фонду міста важкою артилерією та бойових дій між збройними силами держави Україна, які застосовані у 2014 році для проведення антитерористичної операції та озброєними незаконними угрупованнями в місті Дебальцеве Донецької області, створеними місцевою владою держави Україна в місті Дебальцеве Донецької області, через невиконання державою Україна та правоохоронними органами держави Україна законодавства держави Україна, за для отримання аналогічного житла яке вони втратили, в містах де є для них робота та можливість отримувати доходи, які вони втратили через проведення антитерористичної операції, в містах де немає загрози життю, де можна ним жити та працювати.

2.Стягнути з ОСОБА_1 в особі ОСОБА_13 Міністрів України, Державної казначейської служби України,Антитерористичного центру при Службі Безпеки України, ОСОБА_14 внутрішніх справ України, ОСОБА_14 оборони України, Національної гвардії України на їх користь на відшкодування завданої ним майнової шкоди внаслідок руйнування виконаних ними ремонтів у зруйнованих їх помешканнях (їх житла) в сумі 1399560 (один мільйон триста дев’яносто дев’ять тисяч п’ятсот шістдесят) гривень, через та в результаті терористичних актів скоєних проти них у 2014 році, саме під час проведення антитерористичної операції в місті Дебальцеве Донецької області, під час обстрілів житлового фонду міста важкою артилерією та бойових дій між збройними силами держави Україна, які застосовані у 2014 році для проведення антитерористичної операції, та озброєними незаконними угрупованнями в місті Дебальцеве Донецької області, через невиконання державою Україна та правоохоронними органами держави Україна законодавства держави Україна.

3.Стягнути з ОСОБА_1 в особі ОСОБА_13 Міністрів України, Державної казначейської служби України,Антитерористичного центру при Службі Безпеки України, ОСОБА_14 внутрішніх справ України, ОСОБА_14 оборони України, Національної гвардії України на їх користь на відшкодування завданої ним майнової шкоди за втрату їх майна, на відшкодування витрат які вони змушені зробити для відновлення їх права на володіння майном яке було втрачене в результаті терористичних актів скоєних проти них у 2014 році, саме під час проведення антитерористичної операції в місті Дебальцеве Донецької області, під час обстрілів житлового фонду міста важкою артилерією та бойових дій між збройними силами держави Україна, які застосовані у 2014 році для проведення антитерористичної операції, та озброєними незаконними угрупованнями в місті Дебальцеве створеними місцевою владою держави Україна в місті Дебальцеве Донецької області, через невиконання державою Україна та правоохоронними органами держави Україна законодавства держави Україна в сумі 753736 (сімсот п’ятдесят три тисячі сімсот тридцять шість) гривень.

4.Стягнути з ОСОБА_1 в особі ОСОБА_13 Міністрів України, Державної казначейської служби України,Антитерористичного центру при Службі Безпеки України, ОСОБА_14 внутрішніх справ України, ОСОБА_14 оборони України, Національної гвардії України на їх користь на відшкодування завданої ним майнової шкоди за витрати на оренду житла в сумі 196800 (сто дев’яносто шість тисяч вісімсот) гривень, які вони понесли та понесуть на оренду житла у зв’язку із порушенням їх прав внаслідок скоєних проти них терористичних актів у 2014 році, саме під час проведення антитерористичної операції в місті Дебальцеве Донецької області, під час обстрілів житлового фонду міста важкою артилерією та бойових дій між збройними силами держави Україна, які застосовані у 2014 році для проведення антитерористичної операції, та озброєними незаконними угрупованнями в місті Дебальцеве Донецької області, створеними місцевою владою держави Україна в місті Дебальцеве Донецької області, у зв’язку із порушенням їх прав саме через невиконання державою Україна та правоохоронними органами держави Україна законодавства держави Україна міжнародного законодавства.

5.Стягнути з ОСОБА_1 в особі ОСОБА_13 Міністрів України, Державної казначейської служби України,Антитерористичного центру при Службі Безпеки України, ОСОБА_14 внутрішніх справ України, ОСОБА_14 оборони України, Національної гвардії України на їх користь на відшкодування завданої їм майнової шкоди за витрати на життя, за для того щоб вижити та не померти від голоду та холоду в державі Україна в сумі 576000 (п’ятсот сімдесят шість тисяч) гривень які вони понесли у зв’язку із порушенням їх прав внаслідок скоєних проти них терористичних актів у 2014 році, внаслідок проведення державою Україна антитерористичної операції в місті Дебальцеве Донецької області, у зв’язку із порушенням їх прав саме через невиконання державою Україна та правоохоронними органами держави Україна законодавства держави Україна, кодексів держави Україна, Конституції держави Україна, через невиконання державою Україна міжнародного законодавства.

6.Стягнути з ОСОБА_1 в особі ОСОБА_13 Міністрів України, Державної казначейської служби України,Антитерористичного центру при Службі Безпеки України, ОСОБА_14 внутрішніх справ України, ОСОБА_14 оборони України, Національної гвардії України на їх користь на відшкодування завданої ним майнової шкоди за втрату їх доходів, які вони могли реально одержати за звичайних обставин, за втрату їх доходів, які вони могли б реально одержати якби їх права не були порушені в сумі 3917734 (три мільйони дев’ятсот сімнадцять тисяч сімсот тридцять чотири) гривні.

7.Стягнути з ОСОБА_1 в особі ОСОБА_13 Міністрів України, Державної казначейської служби України,Антитерористичного центру при Службі Безпеки України, ОСОБА_14 внутрішніх справ України, ОСОБА_14 оборони України, Національної гвардії України на їх користь на відшкодування завданої ним майнової (матеріальної) за втрату їх здоров’я у зв’язку із ненаданням їм реабілітації, у зв’язку з ненаданням їм належного лікування в державі Україна, що призвело до втрати їх здоров’я та нервових зривів, за для проходження реабілітації, за для проходження медичного обстеження та за для подальшого лікування їх хвороб, яке їм не надане та за яке вони повинні в державі Україна сплатити гроші в сумі 350000 (триста п’ятдесят тисяч) гривень, навіть коли вони постраждали від терористичних актів скоєних проти них у 2014 році, а також через втрату їх здоров’я у зв’язку із порушенням їх прав внаслідок проведення державою Україна антитерористичної операції в місті Дебальцеве Донецької області, у зв’язку із порушенням їх прав саме через невиконання державою Україна та правоохоронними органами держави Україна законодавства держави Україна, кодексів держави Україна, Конституції держави Україна, через невиконання державою Україна міжнародного законодавства.

8.Стягнути з ОСОБА_1 в особі ОСОБА_13 Міністрів України, Державної казначейської служби України,Антитерористичного центру при Службі Безпеки України, ОСОБА_14 внутрішніх справ України, ОСОБА_14 оборони України, Національної гвардії України на їх користь на відшкодування завданої ним моральної шкоди в сумі 4200000 (чотири мільйони двісті тисяч) гривень у зв’язку із скоєними проти них терористичними актами у 2014 році, внаслідок проведення антитерористичної операції в місті Дебальцеве Донецької області із застосуванням в порушення Конституції України збройних сил держави Україна у 2014 році, у зв’язку із обстрілами житлового фонду міста Дебальцеве Донецької області важкою артилерією та бойових дій між збройними силами держави Україна, які застосовані у 2014 року для проведення антитерористичної операції, та озброєними незаконними угрупованнями в місті Дебальцеве Донецької області створеними місцевою владою держави Україна в місті Дебальцеве Донецької області, у зв’язку із порушенням їх прав саме через невиконання державою Україна та правоохоронними органами держави Україна законодавства держави Україна, кодексів держави Україна, Конституції держави Україна, через невиконання державою Україна міжнародного законодавства.

В обґрунтування позову позивачами зазначено, що ним завдано матеріальну та моральну шкоду, в результаті терористичних актів скоєних проти них в 2014 році, саме під час проведення антитерористичної операції в місті Дебальцеве Донецької області у зв’язку та через створення незаконних озброєних угрупувань місцевої владою держави Україна в 2014 році в місті Дебальцеве Донецької області та злочинів скоєних місцевою та центральною владою держави Україна в місті Дебальцеве Донецької області в 2014 році через невиконання правоохоронними органами держави Україна законодавства (законів) держави Україна в місті Дебальцеве Донецької області у 2014 році, що спричинило в порушення Конституції держави Україна використання збройних сил держави Україна у 2014 році із застосуванням важкої артилерії, через використання збройними силами держави Україна важкої зброї та обстрілів міста Дебальцеве Донецької області без евакуації місцевого населення міста Дебальцеве Донецької області та через бойові дії між збройними силами держави Україна та створеними місцевою владою держави Україна озброєними незаконними угрупованнями саме під час проведення антитерористичної операції та саме під час штурму міста Дебальцеве Донецької області збройними силами держави Україна, а також через невиконання відносно позивачів державою Україна законів держави Україна, Конституції держави Україна, кодексів держави Україна, Європейської конвенції з прав людини, міжнародного законодавства та через постійне порушення прав позивачів та дискримінації. В позові посилались на те, що під час проведення АТО у зв’язку із застосуванням важкої артилерії було знищено їх квартири, майно, що знаходилось в квартирах, не було вжито заходи щодо запобіганню завданню даної шкоди, саме внаслідок допущеної бездіяльності відповідачів. Після руйнації не було вжито заходів для актування та визначення розміру шкоди, відшкодування завданих збитків, також внаслідок допущеної бездіяльності відповідачів. Окрім того, внаслідок проведення АТО та вчинення терористичних актів, обстрілів важкою артилерією саме збройними силами держави Україна вони були змушені виїхати за межі міста, винаймати житло, витрати на оренду житла склали 3200х24 +5000х24=196800 гривень, не отримувати належну медичну допомогу, втратили роботу, якою їх не було забезпечено поза межами міста, позивач ОСОБА_11 могла б реально одержати дохід в розмірі 3120000 гривень ( з розрахунку 2015-2020 рік по 3200 гривень х30х12 міс. + 2014 рік – 5 міс х1600 гривеньх30), позивач ОСОБА_9 міг отримати доходи в сумі 349734 грн ( з розрахунку 2015-2020 рік по 4542 грн х12 міс + 2014 рік 5 міс х 3723 грн + 819 грн), позивач ОСОБА_12 міг отримати доходи в сумі 448000 грн ( з розрахунку 2015-2020 рік по 6000 грн х12 міс + 2014 рік 5 міс х 3200 грн), змушені були вирішувати всі нагальні питання щодо організації свого життя самостійно. Вважали, що ним завдано моральну шкоду по 35000 Євро кожному, тобто 4200000, враховуючи рішення українського судді Сергія Скрипніка від 19.10.2017 року. Посилались на вимоги Конституції України, Кодексу цивільного захисту України, ст.ст. 22, 23, 321, 319, 317, 201, 283 ЦК України, Закону України «Про боротьбу з тероризмом», Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, Керівні принципи ООН з проблеми внутрішньо переміщених осіб від 11.02.1998 року. Наполягали на тому, що державними та правоохоронними органами держави Україна не було вжито достатніх та превентивних заходів для запобігання руйнуванню їх майна, втрати житла, роботи, як наслідок відсутність засобів для існування, перебування в постійному стресі, неможливість отримати якісну медичну допомогу, займатись підприємницькою діяльністю, отримувати дохід, влаштувати своє життя, захистити свої права в суді.

Позивачем ОСОБА_12 подано заяву про розгляд справи без його участі, зазначено на те, що він приїде давати показання лише у якості свідка подій (том 4 а.с.180).

Позивачами ОСОБА_9, ОСОБА_11 подано заяву про надання дозволу на проведення суду без присутності позивачів (том 5 а.с.174-175).

Представником відповідача МВС України подано відзив на позовну заяву, позовні вимоги не визнаються в повному обсязі. В обґрунтування зазначено, що рішенням РНБО України, що був введене в дію Указом Президента України від 14.04.2014 року №405 та за заявою Верховної ОСОБА_15 України «Про відсіч збройної агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», схвалену постановою Верховної ОСОБА_15 України від 21.04.2015 року №37, визнаний та зафіксований факт військової агресії Російської Федерації проти України та наявність незаконних озброєних формувань, які застосовують важку техніку й озброєння, неконтрольоване їх постачання через державний кордон. У зв’язку із чим за рішенням РНБО «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України» було з 13.04.2014 року розпочато широкомасштабну антитерористичну операцію із залученням Збройних сил України, яка відповідно до вимог ч.2 ст.11 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» проводиться Антитерористичним центром при Службі безпеки України, повноваження якого визначені в Положення про даний Центр, що затверджений Указом президента України від 114 квітня 1999 року №379/99 зі змінами та доповненнями, даний центр є самостійною юридичною особою. При цьому представники МВС були залучені для охорони громадської безпеки та громадського порядку для боротьби зі злочинністю під час проведення АТО у відповідності до Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та діяли в межах повноважень з дотриманням вимог законодавства України. Позивачами не було чітко зазначено, внаслідок яких саме обставин пошкоджено майно, а саме терористичного акту (злочину), антитерористичної операції чи надзвичайної ситуації. Окрім того, позивачами в позові зазначаються одночасно декілька підстав, якими обґрунтовуються позовні вимоги, зокрема, позивачі вказують на завдання збитків внаслідок проведення антитерористичної операції, а також на те, що майнова шкода завдана терористичним актом та внаслідок злочину. Проте, вказані підстави відшкодування збитків є різними і самостійними підставами позову, вирішення яких регулюється різними нормами матеріального права та відповідно підлягає застосуванню на підставі різних фактичних даних. Фактично, позивачами обґрунтовується правова позиція ототожненням поняття «терористичний акт», «антитерористична операція» та «надзвичайна ситуація», які слід чітко розмежовувати. Але ці поняття не є тотожними, є різними за змістом та значенням.

Зокрема, статтею 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» визначено, що відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Цими ж приписами не передбачено відшкодування шкоди громадянам в результаті проведення антитерористичної операції, яка спрямована на припинення терористичної діяльності, мінімізацію наслідків терористичної діяльності, тобто протидії терористичному акту, відповідальність за яке передбачена ст. 258 КК України. Відповідно до ст. 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно Закону. При цьому шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом. Тобто, повинен мати місце обвинувальний вирок суду у кримінальній справі, що набрав законної сили, що є підставою для відшкодування шкоди. В даному випадку вироку немає. Без визначення наявності злочину, передбаченого ст. 258 КК України, підстав для проведення відшкодування шкоди, завданої терористичним актом немає. Просили врахувати рішення Верховного Суду України у справі № 6-1268ц 15 від 3 квітня 2015 року з аналогічного питання. Досудове розслідування триває, даних про залучення позивачів, як потерпілих суду не надано. Наявність кримінального провадження не надає право звернення до суду із відповідним позовом, але не позбавляє позивачів звернутись із цивільним позовом в порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законом. Також зазначали, що доводи позивачі щодо завдання шкоди внаслідок терористичного акту ґрунтується лише на припущеннях, і такий висновок зроблено лише на підставі того, що дане майно знаходиться на території ведення антитерористичної операції. На даний час спеціального закону, який би визначав механізм відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, не прийнято, а тому зазначена норма не може застосовуватись, про що також викладено висновок в ухвалі Верховного Суду України від 29.10.2008 року у справі 6-6256св08. Тобто, для відшкодування шкоди внаслідок терористичного акту є наявність вироку, який набрав законної сили та спеціального закону, що регулює порядок такого відшкодування. Також зазначали, що позивачами не наведено обґрунтування в чому полягає вина кожного з відповідачів у завданні матеріальної шкоди, в якому розмірі підлягає відшкодуванню шкода з кожного відповідача на користь кожного позивача. Позивачами не доведено наявність вини кожного з відповідачів, щодо заподіяння шкоди всупереч вимогам ст.1166 ЦК України, якою передбачено необхідність встановлення усіх чотирьох елементів порушення (протиправна поведінка, наявність шкоди, причинний зв'язок між поведінкою та завданою шкодою, вина заподіювача). Тобто, відсутність б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду. Окрім того, звертали увагу на те, що позивачами в позові зазначено, що спеціальним законом, який підлягає застосуванню є Кодекс цивільного захисту України. Але в даному випадку, норми кодексу спрямовані на врегулювання адміністративно-управлінських відносин під час виникнення надзвичайних ситуацій, до яких проведення Антитерористичної операції не відноситься. Просили врахувати, що згідно з ст. 85 даного кодексу відшкодування матеріальних збитків постраждалим слідок надзвичайних ситуацій здійснюється у порядку, визначеному законом. Цим кодексом дійсно передбачено надання допомоги потерпілим, але характер правовідносин абсолютно інший. За своїм характером дана допомога хоч і є обов’язком держави або органів місцевого самоврядування (місцевих державних адміністрацій), але носить характер соціальної допомоги. Якщо норми Цивільного кодексу України та Закону України «Про боротьбу з тероризмом» встановлюють зобов’язання по відшкодуванню шкоди державою, яка бере на себе обов’язок в цивільно-правових відносинах, то положеннями КЦЗ України встановлений обов’язок держави по наданню потерпілим соціальної допомоги. Для цих цілей в бюджеті формуються резервний фонд та існують окремі соціальні процедури надання соціальної підтримки і допомоги. Тобто, в даному випадку посилання позивачів на норми КЦЗ України як на спеціальний закон, який передбачає підстави та порядок відшкодування шкоди заподіяної внаслідок заподіяння протиправної дії (терористичного акту) немає ніяких законних підстав. Також зазначали, що відповідним кодексом передбачений альтернативний підхід по здійсненню ОСОБА_1 захисту прав громадян та надання допомоги у разі завдання їм шкоди внаслідок надзвичайної ситуації, не встановлено обов’язку ОСОБА_1 щодо надання потерпілій особі допомоги виключно в формі грошової компенсації, передбачено, що забезпечення житлом здійснюється спеціальними суб’єктами (місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування та суб'єктами господарювання) шляхом: надання житлових приміщень з фонду житла для тимчасового проживання; позачергового надання житла, збудованого за замовленням місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування та суб'єктів господарювання; будівництва житлових будинків для постраждалих; закупівлі квартир або житлових будинків. Суб’єктом надання даної допомоги, зокрема відновлення житла, є місцеві явні адміністрації чи органи місцевого самоврядування, а не держава. Тобто, КЦЗ України до правових відносин, які виникли за обставин даної справи, не підлягає застосуванню. В силу вимог Закону України «Про військово-цивільні адміністрації» для забезпечення житлом постраждалих (надання допомоги) існує декілька визначених законом варіантів і суб’єктами надання відповідної допомоги, зокрема відновлення житла, на даний час є Донецька обласна військово-цивільна адміністрація, а не держава. Тому, у разі, якщо суд погодиться із доводами позивача в частині можливості застосування до спірних правовідносин вимог КЦЗ України, то належними відповідачами щодо заявлених вимог має бути саме Донецька обласна військово-цивільна адміністрація. Неналежність відповідача є підставою для відмови у задоволенні позову. Окрім цього, зазначали, що відповідно до вимог ст.1167ЦК України до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної шкоди є наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Позивачами в позові не зазначено якими саме конкретними правними діями (бездіяльністю) МВС України їм було заподіяно моральну шкоду та не доведено причинного зв’язку між цими діями та їх наслідками.

МВС України жодної протиправної дії відносно позивачів не вчиняло, а тим більше позивачами залишилась недоведеною вина саме МВС України. (том 4 а.с.72-83). В судовому засіданні представник відповідача доводи відзиву підтримала, просила в задоволенні позову відмовити. Представником відповідача АТЦ при СБ України подано відзив на позовну заяву, позовні вимоги не визнаються в повному обсязі. В обґрунтування зазначено, що на виконання рішення РНБО суб’єктами боротьби з тероризмом, у межах визначеної законодавством компетенції, вживаються заходи з проведення АТО, яка спрямована саме на припинення терористичної діяльності. Враховуючи факт військової агресії Російської Федерації проти України та участь незаконних озброєних формувань, які застосовують важку техніку й озброєння, неконтрольоване їх постачання через державний кордон, суб’єктами боротьби з тероризмом вживалися активні дії з проведення АТО, яка здійснювалася у чіткій відповідності до Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та з дотриманням вимог законодавства України. Тобто, дії сил АТО є правомірними, на відміну від дій незаконних озброєних формувань, які є кримінально караними. Звертали увагу на те, що неодноразово фіксувалися факти обстрілу незаконними озброєними формуваннями тимчасово контрольованих ними територій та вчинення ними диверсій на цих територіях з метою дискредитації українських військових. Достовірно ідентифікувати приналежність боєприпасів певного класу зброї вбачається неможливим. З 30.04.2018 року здійснюються заходи із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, що відбуваються у відповідності до Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях». Зазначали, що позивачами вибірково визначено коло відповідачів, не зважаючи на вимоги статті 4 Закону України «Про боротьбу з тероризмом». При цьому Антитерористичний центр при СБ України є неналежним відповідачем, оскільки Центр не наділений повноваженнями представляти ОСОБА_1 Україна, не має компетенції здійснювати загальнодержавну політику та вчиняти правочини від імені України, а позивачами неодноразово в позовній заяві акцентується увага, що провина спричинення матеріальної шкоди на їх думку покладається на державу Україна. Центр не належить до суб’єктів боротьби і тероризмом, а здійснює лише координацію діяльності суб'єктів, які залучаються до боротьби з тероризмом, в структурі якого відсутні бойові та навіть оперативні підрозділи, та на балансі АТЦ при СБ України не має зброї, яка могла б призвести до вказаних руйнувань. Також зазначали, що проведення АТО відбувалася відповідно до чинного законодавства з дотриманням приписів законів України. Звертали увагу на те, що положення законодавства в сфері соціального захисту населення призводить до необхідності пред’явлення цих вимог, саме до органів, які уповноважені здійснювати відшкодування шкоди завданої внаслідок надзвичайної ситуації. Відповідно лини 1 статті 86 Кодексу цивільного захисту України до вказаних в належать місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та суб’єкти господарювання, яким не є АТЦ. Надані позивачами у якості доказів спричинення та розміру шкоди не свідчать про наявність протиправності дій, бездіяльності, виникнення обов’язку на відшкодування шкоди. Не було надано позивачами вироків, рішень, що набрали законної сили,які свідчать про бездіяльність та завдану шкоду. Не підтверджено належними та допустимими доказами суму матеріальної шкоди. Є безпідставним посилання позивачів як на підставу виникнення обов’язку на відшкодування шкоди на статтю 56 Конституції України, статтю 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», статті 22, 23, 1166 ЦК України та статтю 86 Кодексу цивільного захисту України. Оскільки для застосування даної норми Конституції України повинен бути встановлений факт незаконного рішення, дії чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових при здійсненні ними своїх повноважень. Згідно позову та доданих до нього документів, не підтверджено належними та допустимими доказами особу, винну у завданні шкоди, вину відповідачів, що виключає можливість застосування положень статті 1166 ЦК України. Всупереч ст.22 ЦК України позивачами не надано доказів, що порушення цивільного права позивачів відбулося внаслідок вчинення протиправних дій чи бездіяльності АТЦ чи суб’єктами боротьби з тероризмом. Також зазначено, що проведення антитерористичної операції не можливе без вчинення терористичного акту, але ці доводи не відповідають дійсності з огляду на положення відповідного Закону. Позивачами невірно ототожнюються понятті «надзвичайна ситуація» та «терористичний акт», оскільки кожне з них охоплюється окремим нормативно-правовим актом. Суду позивачами не надано доказів, що 27.07.2014 та 03.09.2014 року в м. Дебальцеве Донецької області встановлювалася надзвичайна ситуація внаслідок якої було пошкоджено квартири позивачів. Кодекс цивільного захисту України визначає, що забезпечення житлом постраждалих, житло яких стало непридатним для проживання внаслідок надзвичайної ситуації, здійснюється місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування та суб’єктами господарювання. АТЦ до даного переліку не відноситься. Державним бюджетом України не передбачено бюджетних призначень на відшкодування шкоди, завданої громадянам терористичним актом. Також бюджетних асигнувань на виплату грошової компенсації за шкоду, заподіяну терористичним актом, на цей час для суб’єктів боротьби з тероризмом та Антитерористичного центру при СБ України, Законом України про Державний бюджет України на 2018 рік не передбачено, здійснити такі виплати за рахунок коштів Антитерористичного центру при СБ України взагалі не вбачається за можливе. Наполягали на тому, що АТЦ не є належним відповідачем. Виконання своїх повноважень у сфері боротьби з тероризмом, визначених Законом України «Про боротьбу з тероризмом» не може бути правовою підставою для відшкодування позивачам шкоди. Інших доказів, що підтверджують факт завдання шкоди безпосередньо більшістю відповідачів, розмір завданої шкоди, а також доказів того, що відповідачі є особами, які завдали шкоду або особами, які відповідно до зобов’язані відшкодувати цю шкоду, позивачами до суду не надано. Вважали безпідставним посилання позивачів на практику Європейського суду з прав людини, оскільки обставини, предмет правовідносин в межах спору відрізняється від обставин, викладених в рішеннях Європейського суду з прав людини, на які йдеться посилання в позовній заяві Отже, враховуючи зазначене, пред’явлення позову до держави України та суб’єктів боротьби з тероризмом про відшкодування шкоди, завданої, внаслідок збройної агресії на території м. Дебальцеве Донецької області, що належить до переліку населених пунктів, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, не ґрунтується на нормах і принципах міжнародного права. Позивачами всупереч вимогам ст..1167 ЦК України не доведено факту заподіяння їм моральної шкоди саме діями відповідачів, що виключає наявність причинно-наслідкового зв’язку між діями відповідачів та наслідками, з якими законодавство (судова практика) пов’язують наявність моральної шкоди. (том 4 а.с.92-106). В судовому засіданні представник відповідача доводи відзиву підтримав, просив в задоволенні позову відмовити. Представником відповідача КМУ подано відзив на позовну заяву, проти задоволення позову заперечували. Посилалась на те, що право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, виникає внаслідок її завдання незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень та такий факт повинен бути встановлений. Про існування такого факту в позові не зазначено, проведення АТО відбувається в рамках діючого законодавства. Окрім того, відповідно до вимог ст.19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» передбачено, що відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку встановленому законом. Механізм реалізації здійснюється шляхом прийняття Верховною ОСОБА_15 України відповідного закону. Належним відповідачем про відшкодування майнової шкоди має бути заподіювач шкоди, а КМУ не є заподіювачем шкоди та є неналежним відповідачем у справі. Посилались на те, що на теперішній час відсутній будь-який закон чи нормативний акт, який регулює порядок відшкодування, не встановлено державний орган на який покладено обов'язок здійснювати таке відшкодування та механізм визначення розміру відшкодування. КМУ таке відшкодування не здійснює, не передбачений обов’язок виділення коштів для відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом. Також, відповідно до Постанови КМУ від 29.04.2015 року за №250 затверджено Порядок та умови надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на відновлення (будівництво, капітальний ремонт, реконструкцію) інфраструктури у Донецькій та Луганській областях, які визначають механізм надання субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на відновлення (будівництво, капітальний ремонт, реконструкцію) інфраструктури у Донецькій та Луганській областях, головним розпорядником яких є Мінрегіон, та спрямовуються на реалізацію відповідних проектів, але виключно щодо житлового фонду комунальної власності, у той час як пошкоджена квартира на відновлення якої Позивачі просять стягнути матеріальну шкоду, належить їм на праві приватної власності, що свідчить про відсутність правових підстав для відшкодування позивачам шкоди за рахунок коштів субвенцій. Позивачами не наведено доказів щодо підстав відшкодування шкоди в порядку передбаченому ст.ст.1166, 1177 ЦК України, а саме що шкода завдана саме ОСОБА_13 Міністрів України чи його посадовими особами внаслідок пошкодження житла, спричинена внаслідок кримінального правопорушення. Підставами застосування норм 1177 ЦК України є наявність вироку суду в кримінальній справі, який набрав законної сили, такого доказу позивачами не надано. Також позивачами не надано доказів на підтвердження того, що пошкодження майна виникло саме внаслідок обстрілів з боку Збройних Сил України. Позивачами не обґрунтовано розмір заявлених до відшкодування збитків. Наданий позивачами акт про визначення розміру шкоди є недопустимим доказом, оскільки складений безпосередньо позивачами та без залучення відповідних державних органів або інших компетентних недержавних установ чи організацій. Фотографії надані позивачами не надають можливість зробити висновок про те, що на них зображені квартири саме позивачів. Тобто, позивачами не доведено наявність усіх складових, які є юридичною підставою для відповідальності. Відсутні підстави для застосуванні вимог Кодексу цивільного захисту безпосередньо до відповідача ОСОБА_13 Міністрів України, оскільки питання відшкодування шкода в даному випадку не покладається на КМУ. Також, посилались на те, що відсутні підстави для стягнення з відповідачів суми майнової шкоди за втрату їх доходів, які б вони одержали за звичайних обставин, як би права не були порушені, оскільки це питання врегульовано виключно в межах трудового законодавства між працівником та роботодавцем. Тимчасовим порядком фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, визначено, що видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади. Окрім того, заборгованість за уявну невиплату заробітної платні перед позивачами виникла не з боку держави та не з боку ОСОБА_13 Міністрів України, а з боку працедавця. Наявність можливості отримання прибутку ще не є підставою для його стягнення. Стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності, в даному випадку відсутні всі елементи відповідальності. Фактично позивачами наведені лише розрахунки упущеної вигоди, які зроблені на підставі середньомісячної заробітної плати за місцем роботи, але позивачами не обґрунтована можливість реального отримання ними упущеної вигоди. Доказів того, що позивачі мали реальну можливість отримати зазначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали причиною для неможливості отримання прибутку, в позові не наведено. Окрім того, зазначали, що відсутні підстави для відшкодування шкоди завданої здоров’ю позивачів, для відшкодування моральної шкоди завданої позивачам. Будь-яких доказів, які б свідчили про погіршення стану здоров’я позивачів саме внаслідок неправомірних дій КМУ, не було надано. Надані докази про стан здоров’я ОСОБА_16 взагалі не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вона не є стороною у справі. Звертали увагу на те, що військові дії Російської Федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій, в тому числі резолюцією щодо України Європейського парламенту, Резолюцією Парламентської ОСОБА_15 Європи, якими визнано агресію зі сторони Російської Федерації. Крім того, існує численна практика судів України, рішеннями яких задоволені позови про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України (том 4 а.с.110-123). В судовому засіданні представник відповідача доводи відзиву підтримав, просив в задоволенні позову відмовити. Представником відповідача ГУ Нацгвардії України подано відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено, що сили і засоби артилерійських підрозділів, особовий склад та підрозділи Національної гвардії України в період часу та у населеному пункті, вказаному Позивачами в позові, у зоні проведення антитерористичної операції, до виконання службово-бойових (бойових) завдань не залучалися та не використовувалися. Крім цього, реактивні системи залпового вогню БМ-21 «Град» на обліку в Національній гвардії України не перебували та не перебувають. Шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону, як то передбачено ст..1177 ЦК України. При цьому шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом. В даному випадку, обов’язковою умовою застосування положень статті 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» та відповідно статті 1177 ЦК України відшкодування шкоди є наявність обвинувального вироку суду, який набув чинності. Доказів існування такого вироку позивачами не надано, а тому підстав для задоволення позовних вимог немає. Звертали увагу на те, що позивачами в позові зазначено на різні підстави відшкодування шкоди, але жодна з підстав не доведена. Не наведено обґрунтувань пред’явлення позову до ОСОБА_14 оборони України, ОСОБА_14 внутрішніх справ України, Головного управління НГУ та Антитерористичного центра при Службі безпеки України відповідно до їх компетенції. (том 4 а.с.191-193). В судовому засіданні представник відповідача доводи відзиву підтримав, просив в задоволенні позову відмовити. Представником відповідача ОСОБА_14 оборони України подано відзив на позовну заяву. В обґрунтування відзиву зазначено, що Відповідно до ст. 3 Закону України «Про Збройні Сили України» ОСОБА_14 оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили України. Цим законом визначено структуру, організацію, Збройних Сил України, повноваження ОСОБА_14 оборони України. Посилались на те, що Указом Президента України «Про рішення ОСОБА_15 національної безпеки і оборони» від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної і збереження територіальної цілісності України» від 14.04.2014 року № 405/2014 розпочато антитерористичну операцію. Законом України «Про боротьбу з тероризмом» визначено поняття антитерористичної операції, терористичного акту, суб’єкти, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом у межах своєї компетенції. При цьому, жодним законодавчим актом не визначена відповідальність суб’єктів боротьби з тероризмом за шкоду, спричинену терористичним актом або проведенням антитерористичної операції, яку просять відшкодувати позивачі. Також зазначали, що Розпорядженням ОСОБА_13 Міністрів України від 16.10.2014 року № 1002-р «Про затвердження плану заходів з організації відновлення пошкоджених (зруйнованих) об’єктів соціальної і транспортної інфраструктури, житлового фонду та систем забезпечення життєдіяльності на території Донецької та Луганської областей» було затверджено відповідний План заходів. На підставі даного розпорядження уряду, головою Донецької обласної державної адміністрації розпорядженням від 05.01.2015 року № 1 створено відповідний штаб. Кодексом цивільного захисту України врегульовано порядок визначення розміру відшкодування пошкодженого майна за умови добровільної передачі постраждалими зруйнованого житла місцевим державним або органам місцевого самоврядування, суб'єктам господарювання. Тобто, законодавством передбачений спосіб та порядок компенсації за пошкоджений об’єкт права власності, відповідною уповноваженою особою, тобто Міноборони не може бути відповідачем по даній справі. Також зазначали, що позивачами не доведено та не підтверджено розмір завданої шкоди, яку вони просять стягнути, не надано доказів про наявність відповідного вироку суду, що набрав законної сили, досудове розслідування триває, що фактично виключає можливість застосування до спірних правовідносин вимог ст..1177 ЦК України. Всупереч вимогам ст..1167 ЦК України позивачами не надано доказів завдання моральної шкоди, не наведено доводів щодо визначення саме такого розміру шкоди, не надано будь-яких доказів завдання моральної шкоди саме Мінобороною. (том 5 а.с.64-72). В судове засідання представник не з’явився, про час та дату розгляду справи був повідомлений належним чином. Представник Державної казначейської служби України не з’явився, про час та дату розгляду справи був повідомлений належним чином. Представник 3-ї особи СБ України в судовому засіданні проти позову заперечував, підтримав доводи представника відповідача АТЦ при СБ України. Суд, вислухавши доводи учасників процесу, дослідивши матеріали справи, встановив наступне. Позивач ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, є внутрішньо переміщеною особою, що зареєстрований за адресою ІНФОРМАЦІЯ_2, що підтверджується копією довідки про взяття на облік №415 від 28.11.2014 року. Тимчасово переміщений з донькою ОСОБА_16, що є позивачем у справі, законним представником якої є батько позивач ОСОБА_9. Відповідно до копії довідки від 12.07.2016 року №6324007461 позивач ОСОБА_9 був взятий на облік, як внутрішньо переміщена особа за адресою вулиця Шкільна (смт.Зернове) АДРЕСА_1 смт.Зернове. Відповідно до довідки від 22.11.2016 року №6332016316 позивач ОСОБА_9 був взятий на облік, як внутрішньо переміщена особа за адресою АДРЕСА_2. Відповідно до довідки від 26.10.2017 року №6332382271 позивач ОСОБА_9 був взятий на облік, як внутрішньо переміщена особа за адресою АДРЕСА_2. (том 3 а.с. 143-144, том 4 а.с.14-16, 20). Позивач ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_3, є внутрішньо переміщеною особою, що зареєстрована за адресою ІНФОРМАЦІЯ_4, та місце тимчасового переміщення є АДРЕСА_3, що підтверджується копією довідки №0000078594 від 28.12.2016 року. (том 3 а.с.145-146, том 4 а.с.17). Позивач ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_5, місце народження м.Дебальцеве, відповідно до довідки №0000078685 від 28.12.2016 року, є внутрішньо переміщеною особою, що зареєстрована за адресою ІНФОРМАЦІЯ_4, та місце тимчасового переміщення є АДРЕСА_3. Батьками неповнолітньої ОСОБА_10 є ОСОБА_9 та ОСОБА_11 (том 3 а.с.149, том 4 а.с.18). Позивач ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_6, зареєстрований ІНФОРМАЦІЯ_7 (том 3 а.с.147-148). Позивачами заявлено вимоги щодо відшкодування шкоди завданої пошкодженням майна та власності. Визначено предмет та підстави позову, а саме відшкодування шкоди матеріальної та моральної, завданої внаслідок вчиненого щодо них злочину, а саме вчинено терористичний акт, внаслідок чого пошкоджено їх майно, не забезпечено належне виконання Конституції України, діючого законодавства з боку ОСОБА_1 Україна шляхом реалізації обов’язків державних органів з метою гарантування їх прав. Загальний розмір відшкодування визначений за втрату їх житла в сумі 2496120 гривень, внаслідок руйнування виконаних ними ремонтів у зруйнованих їх помешканнях (їх житла) в сумі 1399560 гривень, за втрату їх майна, на відшкодування витрат які вони змушені зробити для відновлення їх права на володіння майном яке було втрачене в сумі 753736 гривень. Вирішуючи питання щодо відшкодування даної шкоди суд виходить з наступного. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Позивачі ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 є співвласниками квартири АДРЕСА_4 в рівних частках по 1/3 за кожним, відповідно до свідоцтва про право власності від 04.07.2007 року (том 3 а.с.183-185). Позивач ОСОБА_12 є власником квартири АДРЕСА_5, відповідно до свідоцтва про право власності від 27.12.2010 року та договору дарування від 07.03.2014 року (том 3 а.с.186-189). Пунктами 8, 9 ч. 2 ст.16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди. За змістом ч. ч.1, 2, 3 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Зміст терміну «антитерористична операція» визначено у ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом», згідно якої антитерористична операція - це комплекс скоординованих спеціальних заходів, спрямованих на попередження, запобігання та припинення терористичної діяльності, звільнення заручників, забезпечення безпеки населення, знешкодження терористів, мінімізацію наслідків терористичної діяльності. Зокрема, застосування озброєних сил з вказаною метою. Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» відшкодування шкоди, заподіяної громадянам терористичним актом, провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до закону і з наступним стягненням суми цього відшкодування з осіб, якими заподіяно шкоду, в порядку, встановленому законом. Відповідно до ст. 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом. Оскільки на день розгляду справи відсутній закон, яким було б врегульовані випадки та порядок відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, в даному випадку відсутні підстави для відшкодування майнової шкоди за передбаченою нормою ЦК України. Крім того, відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові від 01.09.2015 Верховним судом України у справі № 6-1268ц15 при розгляді заяви про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 квітня 2015 року, в якій зазначено, що є законними та обґрунтованими висновки судів про відсутність підстав для стягнення з відповідачів майнової шкоди, передбаченої статтею 1177 ЦК України, оскільки обов'язковою умовою застосування цієї норми є наявність вироку суду в кримінальній справі або постанови суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили. Тобто, норма ст. 1177 ЦК України не містить обов'язку держави у певний термін запровадити механізм правового захисту, внаслідок чого з позицій вимог принципу правової визначеності у держави не виникли законні підстави для відшкодування шкоди. Згідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно до ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» терористичний акт - злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена статтею 258 Кримінального кодексу України. У разі, коли терористична діяльність супроводжується вчиненням злочинів, передбачених статтями 112, 147, 258-260, 443, 444, а також іншими статтями Кримінального кодексу України, відповідальність за їх вчинення настає відповідно до Кримінального кодексу України. За відсутності вироку з приводу пошкодження майна позивачів належних, допустимих і достатніх доказів про те, що у даному випадку майно позивачів було пошкоджено внаслідок артилерійського обстрілу з метою, яка вказана у ст. 258 КК України, - порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, або з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об'єднаннями громадян, юридичними особами, або привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста), а також погроза вчинення зазначених дій з тією самою метою, - є недоведеним, що житло позивачів було пошкоджено внаслідок терористичного акту. За даними СВ Управління СБ України в Донецькій області від 03.02.2017 року №56/13-744 вих. до ЄРДР внесено відомості за заявою ОСОБА_12 та ОСОБА_16 за №2201705000000074 від 03.02.2017 року за ч.1 ст.258 КК України, проводиться досудове розслідування (том 4 а.с.35). За даними СВ Управління СБ України в Донецькій області від 06.05.2017 року №56/03-2675 до ЄРДР внесено відомості за заявою ОСОБА_9 про те, що 27.07.2014 року під час артилерійського обстрілу з територій, тимчасово не підконтрольних Україні, було зруйновано належну йому квартиру, яка розташована за адресою вулиця Калініна, 135/74 м.Дебельцеве Донецької області, за №2201705000000164 від 06.05.2017 року за ч.2 ст.258 КК України, проводиться досудове розслідування (том 4 а.с.36,37). Тому відсутні передбачені вказаною нормою ст. 19 Закону України підстави для відшкодування шкоди позивачам за рахунок Державного бюджету України. Відповідно до вимог ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до вимог ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Відповідно до вимог ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Було задоволено клопотання позивачів про їх допит, як свідків, але позивачами подано заяви про розгляд справи за їх відсутності, в судове засідання вони не прибули, про час та дату розгляду справи судом повідомлялись, тому в судовому засіданні вони допитані не були. Також за клопотанням позивачів було викликано свідків ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, шляхом розміщення на офіційному веб-сайті суду відповідного виклику в порядку передбаченому ч.11 ст.128 ЦПК України, але до суду відповідні особи не прибули, тому суд позбавлений можливості їх допитати. Відповідно до ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Відповідно до вимог ч.1, 5 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Відповідно до вимог ч.1, 3 ст.82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Відповідно до вимог ст.83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Суд враховує, що відповідно до розпорядження КМУ №428-р від 05.05.2015 року «Про затвердження переліку населених пунктів,на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» віднесено до населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, місто Дебальцеве Донецької області віднесено до зазначеного переліку, а тому здійснити виїзд та оглянути безпосередньо за місцем знаходження майна відповідний об’єкт, забезпечивши участь представників сторін не є можливим. Позивачами на підтвердження факту завдання шкоди та розміру майнової шкоди надано: 1) копію акту від 30.10.2014 року, складеного під час обстеження частини житлового будинку №135 по вулиці Калініна в м.Дебельцеве, де розташовані квартири №86, 74, у зв’язку із прямим попаданням важкої артилерії 27.07.2014 року в квартири під час проведення антитерористичної операції в м.Дебальцеве, саме під час обстрілів житлового фонду армією держави Україна, тобто збройними силами держави Україна, а також під час безпосередніх бойових дій між збройними силами держави Україна та незаконними озброєними терористичними угрупованнями в період з 24 по 29 липня 2014 року та 03 вересня 2014 року, за підписом ОСОБА_11, як начальника відділу архітектури та містобудування Дебальцівської міської ради, майстром будівельної групи з капітального ремонту ПП «Дебальцівська Житлово-Експлуатаційна контора №1 ОСОБА_20, та позивачами ОСОБА_12, ОСОБА_9. Акт містить опис пошкоджень квартир №86 та №74, а також перелік майна, що знаходилось в обох квартирах. Зроблено висновок, що квартири є аварійними та непридатними для подального проживання та життя, а майно непридатне для подальшого використання. ( том 3 а.с.173-174); 2) копію акту від 23.01.2015 року, складеного головним інженером ПП «Дебальцівський ЖЕК №1» ОСОБА_20, на підтвердження факту затоплення майна в квартирі №74 внаслідок повторного пошкодження систем опалення та водопостачання в будинку №135 по вулиці Калініна, в м.Дебальцеве. Зазначено, що це сталось внаслідок відсутності підвозу вугілля на всі котельні міста, вода порвала труби, в усіх кімнатах багато води, більш детально обстежити квартиру не є можливим, оскільки існує загроза життю, оскільки відбуваються постійні обстріли важкою артилерією, окрім того в дану квартиру вже мали місце потрапляння важкої артилерії (том 3 а.с.175); 3) копію акту звірки розрахунків між ПП «Діоріт» та КП «Мірком» на 18.11.2013 року по витратах на проведення ремонту житлового будинку 5 по вулиці 1 Травня (том 3 а.с.201); 4) копії фотознімків, на яких міститься зображення пошкоджених речей, нерухомості із датою виготовлення фотознімку 29.07.2014 року (том 3 а.с.208-213), а також копії фотознімків без дати, на яких зображене зруйноване приміщення (том 3 а.с.214-219); 5) копії звернень ОСОБА_9 щодо необхідності огляду пошкодженої квартири від 29.10.2014 року, складання акту про пошкодження від 30.10.2014 року, копії звернення від 29.10.2014 року ОСОБА_11 про відновлення квартири (том 3 а.с.221-224); 6) Копія повідомлення ПП «Діоріт» позивачу ОСОБА_11 за №18 від 25.05.2014 року про кошторисну вартість будівельно-монатжних робіт при проведення ремонту квартири АДРЕСА_6 станом на 25.05.2014 року за підписом головного інженера ПП «Діоріт» ОСОБА_9 (том 3 а.с.231); 7) Копія повідомлення ПП «Діоріт» позивачу ОСОБА_12 за №19 від 26.05.2014 року про кошторисну вартість будівельно-монатжних робіт при проведення ремонту квартири АДРЕСА_7 станом на 26.05.2014 року за підписом головного інженера ПП «Діоріт» ОСОБА_9 (том 3 а.с.232); В даному випадку суд погоджується із доводами сторони відповідачів щодо недопустимості даних доказів, оскільки зазначені акти пошкодження складені безпосередньо позивачами, із наданих фотознімків не є можливим ідентифікувати саме квартири позивачів, акт від 18.11.2013 року є неналежним, оскільки не містить даних, які стосуються безпосередньо майна позивачів. Тобто, факт пошкодження та розмір завданої матеріальної шкоди пов’язаної з пошкодженням майна та нерухомості не є доведеним допустимими доказами. Відповідно до ч.1 ст. 86 Кодексу Цивільного Захисту України визначено, що забезпечення житлом постраждалих, житло яких стало непридатним для проживання внаслідок надзвичайної ситуації, здійснюється місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування та суб'єктами господарювання шляхом: 1) надання житлових приміщень з фонду житла для тимчасового проживання; 2) позачергового надання житла, збудованого за замовленням місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування та суб'єктів господарювання; 3) будівництва житлових будинків для постраждалих; 4) закупівлі квартир або житлових будинків. Частиною 3,4 даної норми визначено, що будівництво або закупівля житлових будинків чи квартир для постраждалих, які проживали у приватному житловому фонді, здійснюється за рахунок державних коштів, які виділяються на зазначені цілі, за вирахуванням коштів, отриманих постраждалим за страхування будинку, якщо будинок був застрахований. Постраждалі, які проживали у приватному житловому фонді, мають право на власне будівництво житлового будинку на умовах фінансування, зазначених у частині третій цієї статті, з одержанням для цього земельних ділянок. Частинами 5-10 визначено, що придбання шляхом централізованої закупівлі житлового будинку чи квартири для постраждалого здійснюється за бажанням одержувача. Закупівля житлових будинків чи квартир для постраждалих може здійснюватися у населеному пункті, де він проживав, або за їх згодою у будь-якому населеному пункті України. Якщо будівництво або закупівля квартири (житлового будинку) для постраждалих здійснюється місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування, суб'єктами господарювання, грошова компенсація за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) не виплачується. Постраждалі, яким виплачено грошову компенсацію за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок), житлом за рахунок держави не забезпечуються. Забезпечення житлом постраждалого або виплата грошової компенсації за рахунок держави здійснюється за умови добровільної передачі постраждалим зруйнованого або пошкодженого внаслідок надзвичайної ситуації житла місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування, суб'єктам господарювання. Розмір грошової компенсації за зруйновану або пошкоджену квартиру (житловий будинок) визначається за показниками опосередкованої вартості спорудження житла у регіонах України відповідно до місцезнаходження такого майна. Тобто, власник зруйнованого майна має спочатку, тобто до ухвалення рішення суду, добровільно передати пошкоджений чи зруйнований внаслідок терористичного акту будинок чи майно місцевим державним адміністраціям або органам місцевого самоврядування. Будь-який інший порядок визначення розміру відшкодування за пошкоджену квартиру, внаслідок такої надзвичайної ситуації, як терористичний акт, на теперішній час відсутній. Той факт, що житло позивачів перебувало на території, яка була оголошена зоною АТО не є належним і достатнім доказом того, що у даному випадку причиною пошкодження житла позивача був саме терористичний акт. Також не свідчать про наявність бездіяльності з боку відповідачів надані суду до позову копії з газет, відеозапис (том 3 а.с.130-135). Що стосується вимог позивачів про стягнення на їх користь завданої майнової шкоди за втрату їх доходів, які б вони реально одержали за звичайних обставин, якби їх права не були порушені в сумі 3917734, 00 грн., слід зазначити наступне. Відповідно до копії трудової книжки позивача ОСОБА_9 з 23.05.2011 року працює ПП «Діоріт» на посаді головного інженера проектів (том 4 а.с.33-34). Відповідно до копії довідки Східної об’єднаної державної податкової інспекції м.Харкова ГУ ДФС у Харківській області від 09.12.2016 року №65374/20-38-08-01-23 позивач ОСОБА_9 у період з 01.01.2015 року по 30.06.2016 року доходу у вигляді заробітної плати немає, наявна інформація про місце роботи ПП «Діоріт», в першому та четвертому кварталі 2015 року отримував благодійну допомогу від ХОБФ «Соціальна служба допомоги» в сумі 140,46 гривень та 241,60 гривень відповідно (том 4 а.с.21). Відповідно до копії відомостей Східної об’єднаної державної податкової інспекції м.Харкова ГУ ДФС у Харківській області від 23.02.2018 року №Д/607/20-38-08-01-24 позивач ОСОБА_9 за період з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року за даними Державного реєстру фізичних осіб ДФС України про суми виплачених доходів та утриманих податків отримував благодійну допомогу від БО БФ «Станція Харків» в сумі 17 гривень, інформація про інші доходи відсутня (том 4 а.с.24). Відповідно до копії трудової книжки позивач ОСОБА_11 з 11.07.2011 року обіймала посаду начальника відділу архітектури та містобудування Дебальцівської міської ради (том 4 а.с.28-29). Відповідно до копії довідки Східної об’єднаної державної податкової інспекції м.Харкова ГУ ДФС у Харківській області від 12.12.2016 року №65375/20-38-08-01-23 позивач ОСОБА_11 в першому кварталі 2016 року отримувала благодійну допомогу від ХОБФ «Соціальна служба допомоги» в сумі 407,18 гривень та від БО БФ «Станція Харків» в сумі 20 гривень, інформація про інші доходи відсутня (том 4 а.с.22). Відповідно до копії відомостей Східної об’єднаної державної податкової інспекції м.Харкова ГУ ДФС у Харківській області від 29.06.2017 року №67204/20-38-08-01-23 інформації про доходи позивача ОСОБА_11 за період з 01.01.2017 року по 31.03.2017 року в Державному реєстрі фізичних осіб ДФС України про суми виплачених доходів та утриманих податків немає (том 4 а.с.23). Відповідно до копії відомостей Східної об’єднаної державної податкової інспекції м.Харкова ГУ ДФС у Харківській області від 04.07.2016 року позивачем ОСОБА_11 за період з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року отримано благодійну допомогу в сумі 124,40 гривень, інших даних про отримані доходи немає (том 4 а.с.25). Відповідно до копії відомостей Східної об’єднаної державної податкової інспекції м.Харкова ГУ ДФС у Харківській області від 30.03.2018 року позивачем ОСОБА_11 за період з 01.01.2013 року по 31.12.2014 року отримано дохід у вигляді заробітної плати за місцем роботи Виконком Дебальцівської міської ради в розмірі 41847, 69 гривень, в також соціальну допомогу в сумі 100 гривень (том 4 а.с.26). Відповідно до копії трудової книжки позивача ОСОБА_12 з 01.10.1999 року працює Вокзал Дебальцеве Донецької залізниці (том 4 а.с.30-32). Відповідно до копії довідки про доходи виданої вокзал Дебальцеве «ДП Донецька залізниця» від 24.04.2017 року позивачу ОСОБА_12 нарахована за період з березня 2016 року по березень 2017 року заробітна плата в сумі 18368,98 гривень (том 4 а.с.27). Тобто, позивачі на момент виникнення спірних правовідносин були працевлаштовані, між позивачами та їх роботодавцями існували трудові правовідносини, саме роботодавець зобов'язаний виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи й передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Окрім цього, відповідно до вимог ч. 2 ст. 22 ЦК України стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди є одним із видів цивільно-правової відповідальності. Для застосування такої міри відповідальності є необхідним встановити наявність протиправної поведінки, збитків, причинного зв’язку між протиправною поведінкою та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. В даному випадку допустимих доказів що саме дії, бездіяльність чи рішення відповідачів вплинули на неможливість отримання прибутку, позивачами не наведено. Розрахунок, що наведений позивачами в частині упущеної вигоди проведений на підставі середньомісячної заробітної плати за місцем роботи, але доказів реальної можливості отримання такого доходу не наведено. Тобто, підстав для стягнення завданої майнової шкоди за втрату доходів із визначених відповідачів не вбачається. Щодо стягнення втрат на користь позивачів на їх здоров’я у зв’язку із ненаданням їм реабілітації, у зв’язку з ненаданням їм належного лікування в державі Україна, що призвело до втрати їх здоров’я та нервових зривів, за для проходження реабілітації, за для проходження медичного обстеження та за для подальшого лікування їх хвороб, яке їм не надане та за яке вони повинні в державі Україна сплатити гроші в сумі 350000 гривень, за вимогами позивачів щодо стягнення майнової шкоди за витрати на оренду житла в сумі 196800, які вони понесли та понесуть на оренду житла у зв’язку із порушенням їх прав та майнової шкоди за витрати на життя, за для того щоб вижити та не померти від голоду та холоду в державі Україна в сумі 576000 гривень, суд зазначає наступне. Позивачами подано до позову копії медичних довідок, які свідчать про звернення позивача ОСОБА_9 за медичною допомогою 12.07.2016 року, 12.12.2016 року, 15.12.2016 року, копію заяви до 3 листів непрацездатності позивача ОСОБА_11 щодо проведення їх оплати, копії заяв до мед закладу з приводу розгляду питання про ненадання меддопомоги (том 3 а.с.193-200). Позивачами при подачі позову було надано копію договору оренди житлового приміщення від 07.02.2015 року укладеного між ОСОБА_21 та ОСОБА_16, яка не є позивачем у справі, надано копію договору оренди квартири від 01.11.2016 року між ОСОБА_22 та позивачем ОСОБА_9 на період з 01.11.2016 року по 01.10.2016 року, вартість орендної плати в місяць 3200 гривень, місце розташування квартири м.Харків вулиця С.Грицевця, 14/58 (том 3 а.с.205-207). Відповідно до копії рішення Орджонікідзевського районного суду м.Харкова від 22.02.2018 року було задоволено адміністративний позов ОСОБА_9 та визнано протиправною бездіяльність УПСЗН Харківської районної державної адміністрації, яка полягає у невидачі йому в день звернення 12.07.2016 року довідки про взяття його на облік, як внутрішньо переміщеної особи та невидачі довідки про взяття на облік ОСОБА_10, як внутрішньо переміщеної особи, не направлення у строки встановлені Порядком розпорядження про виплату ОСОБА_9 призначеної ОСОБА_23 адресної грошової допомоги за період з 12.07.2016 року по 30.11.2016 року, що призвело до виплати цієї допомоги в лютому 2017 року. (том 4 а.с.38-41). Тобто, дійсно мало місце порушення прав позивача ОСОБА_9, але щодо зазначеного порушення прийнято відповідне рішення. Доказів щодо понесення витрат на оренду квартирисаме з вини відповідачів, витрат понесених на оплату медичної допомоги, відмови у наданні допомоги, стороною позивачів не надано. Вирішуючи питання про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, саме з відповідачів, суд виходить із наступного. Згідно з ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Згідно з ч. ч. 2, 3, 4 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначеннірозміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. В ході розгляду справи позивачами не було доведено факту спричинення моральної шкоди саме відповідачами, а тому підстав для стягнення моральної шкоди не вбачається. Також слід зазначити, що позивачами подано до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності, вимоги позову визначені про стягнення суми завданої шкоди, як моральної так і матеріальної без визначення сум до стягнення на користь кожного позивачів та кожного з відповідачів. Враховуючи наведене, суд вважає, що підстав для задоволення позову не вбачається. Оскільки позивачі при подачі позову від сплати судового збору звільнені, а суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позову, судові витрати слід віднести на рахунок держави. Керуючись ст.ст. 16, 1166, 1177 ЦК України, ст.1, 2, глави 17 Кодексу Цивільного захисту України, ст.ст. 12, 13, 76, 81, 89, 141, 264-268, п.15.5. розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, Законом України «Про боротьбу з тероризмом», суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_9, що діє від власного імені та від імені неповнолітньої ОСОБА_10, будучи законним представником ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_10, законним представником неповнолітньої ОСОБА_10 є ОСОБА_9, ОСОБА_12, до ОСОБА_1 Україна в особі ОСОБА_13 Міністрів України, ОСОБА_14 оборони України, ОСОБА_14 Внутрішніх справ України, Головного управління Національної Гвардії України, Державної казначейської служби України, Антитерористичного центру при Службі безпеки України, про стягнення матеріальної та моральної шкоди, спричиненої в результаті проведення АТО в місті Дебальцеве Донецької області та внаслідок незаконних дій та бездіяльності Української влади та правоохоронних органів ОСОБА_1 Україна в місті Дебальцеве Донецької області, 3-я особа у справі Служба Безпеки України, - залишити без задоволення.

Повний текст рішення виготовлений 06.03.2019 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Харківського апеляційного суду або через Орджонікідзевський районний суд м.Харкова.

Відповідно до вимог п.4 ч.5 ст.265 ЦПК України:

Позивачі: 1) ОСОБА_9, вулиця С.Грицевця, 14/58 м. Харків, 61172; 2) ОСОБА_10, вулиця Лазаревського, 21/3, м.Конотоп Сумська область, 41615; 3) ОСОБА_11, вулиця Лазаревського, 21/3, м.Конотоп Сумська область, 41615; 4) ОСОБА_12, вулиця Комуністична, 26/39, м. Дебельцеве Донецької області, 84700,

Відповідачі: 1) ОСОБА_1 Україна в особі ОСОБА_13 Міністрів України, вулиця Грушевського, 12/2 м.Київ, 01008, представник за довіреністю ОСОБА_2,

2) ОСОБА_14 оборони України, Повітрофлотський проспект, 6, м. Київ, 03168, представник за довіреністю ОСОБА_24

3) ОСОБА_14 Внутрішніх справ України, вулиця Богомольця, 10, м.Київ, 01601, представник за довіреністю ОСОБА_6.

4) Головне управління Національної Гвардії України, вулиця Народного Ополчення, 9-А м.Київ, 03151, представник за довіреністю ОСОБА_4, ОСОБА_5,

5) ОСОБА_1 казначейська служба України, вулиця Бастіонна, 6, м. Київ, 01601,

6) Антитерористичний центр при Службі безпеки України, вулиця Московська, 5/2 м.Київ, 01010, представник за довіреністю ОСОБА_3.

3-я особа на боці відповідача - Служба Безпеки України, вулиця Володимирська, 33, м. Київ, 01601, представник за довіреністю ОСОБА_7, ОСОБА_8.

Головуючий: суддя О.В.Бугера