Рішення № 80292216, 13.02.2019, Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13.02.2019 Справа №607/1613/18

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі: головуючого судді Дзюбича В.Л., з участю секретаря судового засідання Зубко О.Я., представників позивачів: ОСОБА_1, ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3, представника відповідача – адвоката ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Тернополі цивільну справу за позовом заступника військового прокурора Тернопільського гарнізону в інтересах держави – в особі його органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних відносинах: Міністерство оборони України, Тернопільський обласний військовий комісаріат до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди завданої внаслідок скоєння злочину,-

ВСТАНОВИВ:

Заступник військового прокурора Тернопільського гарнізонув інтересах держави в особі його органів, уповноважених здійснювати відповідні функції у спірних відносинах: Міністерство оборони України, Тернопільський обласний військовий комісаріат звернувся до суду із позовом до відповідача ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок скоєння злочину у сумі 121111 грн. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що військовою прокуратурою Тернопільського гарнізону в ході вивчення стану додержання бюджетного законодавства службовими особами військових формувань встановлено факт порушення законних інтересів держави щодо виплати Тернопільським обласним військовим комісаріатом одноразової грошової допомоги ОСОБА_3 в розмірі 121111 грн. 20 коп. Відповідач ОСОБА_3 з 10.10.1995 року проходив військову службу на різних посадах у районних військових комісаріатах Тернопільської області та 05.04.2013 року звільнений з лав ЗС України з посади військового комісара Кременецько - Шумського об'єднаного районного військового комісаріату у військовому званні «підполковник». Слідчим управлінням УМВС України в Тернопільській області здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні внесеному до ЄРДР за № 42014210220000007 від 03.03.2014 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.190, ч.4 ст.358 КК України. В ході досудового розслідування встановлено,що 10.06.2013 року ОСОБА_3, подав до Військово-лікарської комісії Західного регіону заяву щодо розгляду питання про причинний зв'язок черепно-мозкової травми разом з додатками, серед яких знаходився завідомо підроблений невстановленими слідством особами документ –нотаріально завірена копія довідки Тернопільського обласного військового комісаріату від 14 квітня 2005 року № 3/139 про одержання відповідачем 23.03.2005 року закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку нібито при виконанні обов'язків військової служби. Як результат, на засіданні Військово-лікарської комісії Західного регіону по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв було встановлено, що закриту черепно-мозкову травму ОСОБА_3 отримав під час виконання обов'язків військової служби, що підтверджується витягом із протоколу засідання комісії №345 від 11.06.2013 року. 18.06.2013 року ОСОБА_3 звернувся у Тернопільський обласний центр медико-соціальної експертизи для визначення йому групи та причини інвалідності, де разом із іншими документами подав вказаний витяг із протоколу засідання військово-лікарської комісії №345 від 11.06.2013 року. Цього ж дня, Тернопільський обласний центр медико-соціальної експертизи надав відповідачу З групу інвалідності, яка нібито отримана при виконанні обов'язків військової служби. 25.06.2013 року ОСОБА_3 подав до Тернопільського обласного військового комісаріату заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з травмою, до якої долучив копії виписки з акта огляду медико-соціальною експертною комісією, витягу з протоколу засідання Військово-лікарської комісії Західного регіону по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця від 11.06.2013 року №345 та завідомо підроблений документ - нотаріально завірену копію довідки Тернопільського обласного військового комісаріату від 14.04.2005 року №3/139 про одержання 23.03.2005 року закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку нібито при виконанні обов'язків військової служби. 20.12.2013 року ОСОБА_3 на підставі поданих документів нараховано та перераховано на його картковий рахунок №5167987208676490 121111 грн. 20 коп. одноразової грошової допомоги. 13.11.2017 року ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області ОСОБА_3 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення ним кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.190 та ч.4 ст.358 КК України, кримінальне провадження внесене до ЄРДР за №42014210220000007 від 03.03.2014 року за даним фактом закрито у зв'язку із закінченням строків давності. Цивільний позов прокурора про стягнення з ОСОБА_3 121111 грн. 20 коп. завданої кримінальним правопорушенням майнової шкоди залишено без розгляду. Вказаною ухвалою суд прийшов до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.190 КК України, тобто заволодіння чужим майном шляхом обману, ч.4 ст.358 КК України, тобто використання завідомо підробленого документа, а тому в силу вимог ст.82 ЦПК України дані обставини мають для суду преюдиційне значення та не підлягають доказуванню. Із врахуванням наведеного, у відповідності до ст.1166 ЦК України з відповідача слід стягнути завдану державі в особі Міністерства оборони України та Тернопільського обласного військового комісаріату матеріальну шкоду у сумі 121111 грн. 20 коп.

Відповідач подав відзив на позов. Вказав, що Конституцією України закріплено принцип презумпції невинуватості у відповідності до якого особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Аллене де Рібемон проти Франції» зазначено, що до того моменту, коли обвинувальний вирок суду набере законної сили, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, а тому відповідні державні органи повинні поводитися з нею як невинуватою особою. Презумпція невинуватості буде порушена, якщо посадова особа висловлює думку про винність особи, обвинуваченої у вчиненні злочину, коли цього не було доведено відповідно до закону. Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області порушене відносно нього кримінальне провадження №42014210220000007 від 03.30.2014 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.190 та ч.4 ст.358 КК України закрито у зв»язку із закінченням строків давності. У своїй ухвалі від 17.05.2018 року суд надав роз»яснення ухвали суду від 13.11.2017 року в яких вказав, що оскільки за результатами розгляду кримінального провадження №42014210220000007 обвинувального вироку постановлено не було, а тому висновку щодо його винуватості у розумінні ст.62 Конституції України, а також у резолютивній частині постановленої ухвали судом не робилось. Вважає, що наведені обставини повністю спростовують доводи позивача про наявність причинно-наслідкового зв»язку між його протиправними діями та розміром завданої позивачу матеріальної шкоди, а також про те, що дані обставини встановлені ухвалою суду від 13.11.2017 року та не підлягають додатковому доказуванню. Виходячи із наведеного вважає, що заявлений позов про стягнення з нього 121111 грн. 20 коп. завданої позивачу матеріальної шкоди до задоволення не підлягає.

Позивач подав відповідь на відзив. Вказав, що із приписів ст. 44 КК України прямо випливає, що при звільненні особи від кримінальної відповідальності, слід вважати, що вона вчинила злочин та винна у його вчиненні. Без наявності вини особи у вчиненні злочину, її неможливо звільнити від кримінальної відповідальності. Із роз»яснень, викладених у п.1 постанови пленуму Верховного Суду України №12 від 20.02.2004 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює закриття кримінальних справ» вбачається, що звільнення від кримінальної відповідальності-це відмова держави(її компетентних органів) від засудження особи, яка вчинила злочин, та застосування до неї кримінально-правових засобів примусового характеру. Водночас звільнення від кримінальної відповідальності не є виправданням особи. Особа, яка вважає себе невинуватою у вчиненні злочину або вина якої у вчиненні злочину не доведена, вправі вимагати не застосування строків давності, а постановлення виправдувального вироку або ухвали про відсутність події та складу злочину в її діях. Лише такі процесуальні рішення носять реабілітуючий характер та звільняють особу від усіх звинувачень у вчиненні протиправного караного діяння. Зі змісту клопотання представника відповідача про закриття кримінального провадження №42014210220000007 від 03.30.2014 року у зв»язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності вбачається визнання відповідачем факту вчинення інкримінованих кримінальних правопорушень, вини та заподіяння своїми діями майнової шкоди позивачу. Твердження ОСОБА_3 про те, що єдиним доказом скоєння кримінального правопорушення повинен бути обвинувальний вирок суду є безпідставними, оскільки кримінально-карані діяння підтверджуються не лише обвинувальним вироком.

У судовому представники позивача ОСОБА_1, ОСОБА_2 позов підтримали та просять заявлені позовні вимоги задовольнити у в повному обсязі.

Представник Міністерства оборони України подав заяву в якій просить справу розглядати у його відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник-адвокат ОСОБА_4 позов не визнали та просять у його задоволенні відмовити, з мотивів наведених у відзиві на позов.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши та оцінивши зібрані докази, суд встановив наступні обставини справи.

Відповідно до п.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідач ОСОБА_3 з 10.10.1995 року проходив військову службу на різних посадах у районних військових комісаріатах Тернопільської області та 05.04.2013 року звільнений з лав ЗС України з посади військового комісара Кременецько - Шумського об'єднаного районного військового комісаріату у військовому званні «підполковник».

03.03.2014 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні №42014210220000007 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.190, ч.4 ст.358 КК України.

30.04.2014 року ОСОБА_3 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч.2 ст.190, ч.4 ст.358 КК України, а 20.06.2014 року про зміну раніше повідомленої підозри у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.190, ч.4 ст.358 КК України.

26.06.2014 року обвинувальний акт відносно ОСОБА_3 за підозрою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.190, ч.4 ст.358 КК України у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань №42014210220000007 від 03.03.2014 року скеровано до суду.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13.11.2017 року ОСОБА_3 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення ним кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.358, ч.1 ст.190 КК України, а кримінальне провадження №42014210220000007, внесене до ЄРДР 03.03.30214 року закрито у відповідності до п.2 ч.1 ст.49 КК України у зв»язку із закінченням строків давності.

Цивільний позов прокурора про стягнення з ОСОБА_3 121111 грн. 20 коп. завданої кримінальним правопорушенням майнової шкоди залишено без розгляду.

Як зазначено в ухвалі суду, ОСОБА_3, який з 10.10.1995 року по 05.04.2013 року проходив військову службу на різних посадах у районних військових комісаріатах Тернопільської області, 10.06.2013 року, перебуваючи у приміщенні ВЛК Західного регіону, що у м. Львові по вул. Стрийській, 73А, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, подав на ім'я начальника ВЛК Західного регіону заяву щодо розгляду питання про причинний зв'язок нібито отриманої ним черепно-мозкової травми разом з додатками, серед яких і завідомо підроблений невстановленими слідством особами документ –нотаріально завірену копія довідки Тернопільського обласного військового комісаріату від 14.04.2005 року № 3/139 про одержання 23.03.2005

року закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку нібито при виконанні обов'язків військової служби, після чого 11.06.2013 року ВЛК Західного регіону по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій,травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця(протокол засідання №345) на підставі поданого ОСОБА_3 підробленого документу - нотаріально завіреної вищевказаної копії довідки ТОВК, пов'язала закриту черепно-мозкову травму колишнього військовослужбовця ОСОБА_3 з

виконанням обов'язків військової служби, про що видала йому документ - витяг з протоколу ВЛК Західного регіону від 11.06.2013 року № 345.

Надалі, 18.06.2013 року ОСОБА_3, перебуваючи у приміщенні Тернопільського обласного центру медико-соціальної експертизи, що в м. Тернополі по вул. Кн. Островського,6, діючи умисно, з корисливих мотивів, переслідуючи мету заволодіти чужим майном, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, подав до Тернопільського обласного центру медико-соціальної експертизи для визначення йому групи та причини інвалідності документи, у тому числі витяг з протоколу засідання ВЛК Західного регіону по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця, де цього ж дня, Тернопільський обласний центр медико-соціальної експертизи надав ОСОБА_3 З групу інвалідності, яка нібито отримана при виконанні обов'язків військової служби, що підтверджувалося витягом з протоколу засідання ВЛК Західного регіону по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця від 11.06.2013 року № 345.

25.06.2013 року ОСОБА_3, перебуваючи у приміщенні ТОВК, що в м. Тернополі по вул. С.Стрільців, 2, діючи умисно, з корисливих мотивів, переслідуючи мету заволодіння чужим майном, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, подав до ТОВК заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з травмою з додатками, зокрема: копією виписки з акта огляду медико-соціальною експертною комісією, витягом з протоколу засідання ВЛК Західного регіону по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця від 11.06.2013 року № 345 та довідкою Тернопільського обласного військового комісаріату від 14.04.2005 року № 3/139 про одержання 23.03.2005 року закритої черепно-мозкової травми, струсу головного мозку нібито при виконанні обов'язків військової служби.

У подальшому, 20.12.2013 року ОСОБА_3 на підставі поданих до ТОВК документів нараховано та перераховано на його картковий рахунок № 5167987208676490 121 111 грн. 20 коп. одноразової грошової допомоги, якими він розпорядився на власний розсуд.

У відповідності до ч.6 ст.82 ЦПК України вирок у кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні чи мали місце ці дії(бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

16.04.2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про роз»яснення ухвали суду від 13.11.2017 року.

Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області ухвалою від 17.05.2018 року заяву ОСОБА_3 про роз»яснення судового рішення задовольнив та роз»яснив ухвалу Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13.11.2017 року вказавши, що оскільки судом за результатами розгляду кримінального провадження №42014210220000007 про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.190, ч.4 ст.358 КК України обвинувального вироку постановлено не було, а тому висновку щодо винуватості ОСОБА_3 у розумінні ст.62 Конституції України, а також у резолютивній частині постановленої судом ухвали не робилось.

Згідно ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ст.22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є витрати, яких особа зазнала у зв»язку зі знищенням або пошкодження речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права(реальні збитки).

У відповідності до ч.1 ст.1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини-ч.2 ст.1166 ЦК України.

Як встановлено судом, платіжним дорученням №2438 від 20.12.2013 року Тернопільський ОВК перерахував на розрахунковий рахунок ОСОБА_3 № 5167987208676490 грошові кошти в сумі 121111 грн. 20 коп. в якості виплати грошової допомоги.

Правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності регулюються виключно Кримінальним кодексом України.

У відповідності до ст.44 КК України особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом.

Зокрема відповідно до ст.49 КК України особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули відповідні строки.

Із роз»яснень, викладених у п.1 постанови пленуму Верховного Суду України №12 від 20.02.2004 року «Про практику застосування судами законодавства, що регулює закриття кримінальних справ»» вбачається, що звільнення від кримінальної відповідальності - це відмова держави (її компетентних органів) від засудження особи, яка вчинила злочин, та застосування до неї кримінально-правових засобів примусового характеру. Водночас звільнення від кримінальної відповідальності не є виправданням особи.

У пункті першому постанови пленуму Верховного Суду України №12 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності» зазначено, що звільнення від кримінальної відповідальності –це відмова держави від застосування щодо особи, котра вчинила злочин, установлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінальної справи, яке здійснює суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, Кримінально-процесуальним кодексом України. Закриття кримінальної справи зі звільненням від кримінальної відповідальності можливе в разі вчинення особою суспільно-небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК, та за наявності визначених у законі правових підстав, вичерпний перелік яких наведено у ч.1 ст.44 КК, а саме: у випадках, передбачених цим Кодексом, а також на підставі закону України про амністію чи акта помилування.

Таким чином, обов»язковою передумовою звільнення особи від кримінальної відповідальності є вчинення нею певного злочину, незалежно від того, є він закінченим чи незакінченим, а так само вчинення такого злочину одноособово чи у співучасті.

Прийняття судом рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності можливе лише за згодою особи на відповідну підставу закриття кримінального провадження.

Питання про звільнення від кримінальної відповідальності суд вирішує у формі ухвали. Незважаючи на те, що зазначений вид судового рішення, за правилами кримінального процесуального закону, не передбачає визнання особи винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, усе ж зазначена підстава для звільнення від кримінальної відповідальності не означає виправдання такої особи чи визнання її невинною, а визначені в КК України підстави для звільнення від кримінальної відповідальності не є реабілітуючими.

Суть цього правового інституту полягає у тому, що держава за певних визначених законом умов, відмовляється від засудження особи, яка вчинила злочин та застосування до неї кримінально-правових засобів примусового характеру. Тобто, звільнення від кримінальної відповідальності можливе у разі вчинення кримінально-караного діяння і наявності умов, необхідних для його застосування. Звільнення від кримінальної відповідальності є формою реалізації кримінальної відповідальності, яка можлива після кримінально-правової кваліфікації діяння, встановлення особи, яка його вчинила, та умов та обставин, за яких особа звільняється від кримінальної відповідальності.

Таким чином, звільнення особи від кримінальної відповідальності на підставі застосування строків давності не може свідчити про невчинення особою злочину, звинуваченою у ньому. З огляду на це особа, яка вважає себе невинуватою у вчиненні злочину або вина якої у вчиненні злочину не доведена, вправі вимагати не застосування строків давності, а постановлення виправдувального вироку або постановлення ухвали про відсутність події та складу злочину в діях такої особи. Лише такі процесуальні рішення носять реабілітуючий характер та звільняють особу від усіх звинувачень у вчиненні протиправного караного діяння.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18.04.2018 року у справі № 826/4225/15, від 03.10.2018 року у справі №463/1380/15-ц.

У частині першій ст. 373 КПК України встановлено вичерпний перелік підстав для ухвалення виправдувального вироку, а саме у разі, якщо не доведено, що:1)вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Тобто, суд ухвалює виправдувальний вирок виключно із реабілітуючих підстав.

Як вбачається із ухвали Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 13.11.2017 року суд за результатами дослідження обставин кримінального провадження прийшов до висновку про доведеність винуватості ОСОБА_3 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень та кваліфікував його дії за ч.4 ст.358 КК України, тобто використання завідомо підробленого документа та ч.1 ст.190 КК України як заволодіння чужим майном шляхом обману(шахрайство).

За таких обставин, доводи відповідача про свою невинуватість у спричиненні позивачу матеріальної шкоди з посиланням на відсутність обвинувального вироку є такими, що не заслуговують на увагу.

У відповідності до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За таких обставин, суд на основі всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього з'ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, з'ясувавши їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, приходить до переконання про обґрунтованість та доведеність позовних вимог та вважає, що вони підлягають до задоволення шляхом стягнення з ОСОБА_3 в користь Тернопільського обласного військового комісаріату 121111 грн. 20 коп. грошового відшкодування шкоди, завданої внаслідок скоєння злочину.

Крім цього, зважаючи на вимоги ч.1 ст.141 ЦПК України, суд вважає, що з відповідача слід стягнути в доход держави 1816,66 грн. судового збору.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273, 280-283, 289, 352, 354 ЦПК України, ст.ст.22, 1166 ЦК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (проживає: 47013, Тернопільська область, Кременецький район, с. Білокриниця, вул. Військова, 2/19, ідентифікаційний код: НОМЕР_1) в користь Тернопільського обласного військового комісаріату (46000, м. Тернопіль, вул. С.Стрільців, 2, код ЄДРПОУ 07704709) 121111 (Сто двадцять одну тисячу сто одинадцять) гривень грошового відшкодування шкоди, завданої внаслідок скоєння злочину.

Стягнути із ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (проживає: 47013, Тернопільська область, Кременецький район, с. Білокриниця, вул. Військова, 2/19, ідентифікаційний код: НОМЕР_1) в доход держави 1816,66 гривень судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення в порядку, визначеному п. 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий суддяОСОБА_5