Рішення № 80290909, 01.03.2019, Центральний районний суд м. Миколаєва

н\п 2/490/3750/2018 Справа № 490/9698/18

Центральний районний суд м. Миколаєва

_____________

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2019 року Центральний районний суд м. Миколаєва в складі:

головуючого судді Гуденко О.А.,

при секретарі Дудник Г.С.,

без участі сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Миколаїв справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_2 Автолізинг» про визнання договору недійсним та стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

20.11.2018 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просить суд визнати недійсним договір фінансового лізингу від 22.01.2018 року № 01139, укладений між ТОВ «СігмаАвтолізинг» та ОСОБА_1 та стягнути з ТОВ «СігмаАвтолізинг» на користь ОСОБА_1 сплачені за договором фінансового лізингу від 22.01.2018 року № 01339 грошові кошти в сумі 129000,00 грн. В обгрунтування вимог посилається на те, що 22.01.2018 року між ним та відповідачем укладений договір фінансового лізингу № 01139 (далі – Договір), у звязку з чим відповідач взяв на себе зобов’язання придбати предмет лізингу (автомобіль марки FiatDobioCombi), вартістю 384900,00 грн. у власність та передати предмет лізингу у користування позивачеві. Позивач того ж дня, 22.01.2018 та 24.01.2018 року, сплатив загальну суму в розмірі 129000,00 грн. Після оплати вказаних коштів жодних дій щодо виконання умов Договору № 01139 сторонами не вчинялись. Філія Відповідача, що розташована за адресою: м. Миколаїв, вул. Фалеївська, 12/2 – не працювала (двері були зачинені), за телефонами, вказаними у договорі, ніхто не відповідав, жодного зв’язку з представниками ТОВ «ОСОБА_2 Лізинг» не було. 07.03.2018 року відповідач надав відповідь, з якої вказано що сплачена сума 129000,00 гривень є одноразовим платежем і складається з: комісії за організацію Договору № 01139 в розмірі 38490,00 грн., та авансовим платежем у розмірі - 90510,00 грн. Договір фінансового лізингу від 22.01.2018 року, укладений між сторонами,нотаріально посвідчено не було. З урахуванням викладеного, аналізуючи договір фінансового лізингу від 22.01.2018 року № 01139, укладений між ТОВ «СігмаАвтолізинг» та ОСОБА_1, можна дійти висновку, що ряд його умов є несправедливими, зокрема п. 3.2.3, п. 3.2.4, п. 12.3, та пункти договору щодо штрафних санкцій у разі розірвання договору – п.п. 12.1, 12.2., 12.3, 12.8, 12.9, 12.13, ряду необґрунтованих платежів на користь Лізингодавця, а саме: 10 % комісії за організацію угоди (п. 9.1), комісії за супроводження договору 3 % (п. 10.1), 3 % комісії за передачу Предмета лізингу (п.1.7, п.4.6), що є порушенням статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а також відсутність ліцензії на провадження діяльності із залучення фінансових коштів фізичних осіб та нотаріальне посвідчення договору, у зв’язку з чим є всі підстави для визнання даного договору недійсним

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, проти заочного розгляду справи не заперечує.

Відповідач у судове засідання не з’явився, про дату, час та місце слухання справи повідомлявся судом належним чином, про причини неявки суду не повідомив, відзив суду не надав.

Ухвалою суду справу розглянуто за відсутності сторін в порядку заочного розгляду, оскільки у відповідності до вимог ч.1 ст. 280 ЦПК України відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання (зворотні повідомлення наявні в матеріалах справи), відповідач не з’явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин, відповідач не подав відзив та позивач не заперечує проти такого вирішення справи, а також у справі достатньо даних про права та взаємини сторін.

Вивчивши доводи позову, дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини.

22 січня 2018 року між ТОВ «ОСОБА_2 Автолізинг» та ОСОБА_1 був укладений Договір №01139 фінансового лізингу, предметом якого є транспортний засіб Fiat DobioCombi.

За змістом п.п. 1.3, 2.1, 2.2, 3.3.1 даного Договору лізингодавець бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність (отримати право власності на предмет лізингу) та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених цим договором. Лізингоодержувач користується предметом лізингу на умовах даного договору фінансового лізингу та згідно з положеннями чинного законодавства. Даний договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами, та діє до повного виконання зобов'язань сторонами за даним договором. Строк лізингу починається з моменту передачі предмета лізингу та підписання Акту приймання-передачі предмета лізингу, та закінчується через 60 календарних місяців з моменту підписання Акту приймання-передачі предмета лізингу та в останньому місяці сплати лізингового періодичного платежу за додатком №1 до цього договору, якщо інше не передбачено умовами даного договору.

Відповідно до п. 3.3.3 Договору, ОСОБА_1 зобов’язаний у встановлений термін і в повному обсязі сплачувати лізингові та інші платежі відповідно до умов даного Договору, а також компенсувати витрати ТОВ «ОСОБА_2 Автолізинг», які пов’язані з реєстрацію предмету лізингу в відповідних органах державної реєстрації транспортних засобів на підставі виставленого рахунку протягом 5 календарних днів з моменту отримання такого рахунку від ТОВ «ОСОБА_2 Автолізинг».

Із копій квитанцій №00.948499525.1 від 24.01.2018 року у сумі 89000,00 грн. та №0.0.946306411.1 від 22.01.2019 року у сумі 40000,00 грн. встановлено, що позивач сплатив відповідачу авансовий платіж згідно договору фінансового лізингу №01139 від 22.01.2018.

На адресу відповідача позивач надіслав заяву від 21.02.2018 року про припинення дії договору та повернути внесені кошти за вищевказаними квитанціями.

На вищевказану заяву, відповідачем надано заяву від 07.03.2018 року, відповідно до якої сплачені кошти в розмірі 129 000,00 грн., які згідно п.9.6 зараховані як Комісія за організцію договору у розмірі 38 490,00 грн. та авансовий платіж в розмірі 90 510,00 грн.

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим, може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір.

Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону).

Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи норму статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" можна дійти висновку, що для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Відповідно до статті 806 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов’язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов’язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі)

Відповідно до ст. 2 цього Закону передбачено, що відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм, (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Згідно зі ст.16 Закону України «Про фінансовий лізинг», лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж, як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону № 1023-XII містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п’ятої цієї норми у разі визнання несправедливим окремого положення договору, включаючи ціну договору, може бути визнано недійсним або змінено таке положення, а не сам договір.

У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону № 1023-XII).

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Аналізуючи цю норму, можна зробити висновок, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими згідно із частиною третьою статті 18 Закону № 1023-XII є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов’язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов’язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов’язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв’язку з розірванням або невиконанням ним договору (пункти24) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (пункт 11); визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору (пункт 13).

Положеннями укладеного договору передбачено, що лізингодавецьзобовязався придбати предмет лізингу у власність та передати предмет лізингу у користування лізингоодержувачу на строк та на умовах, передбачених цим договором. Лізингоодержувач користується предметом лізингу на умовах даного договору фінансового лізингу та згідно з положеннями чинного законодавства (пункт 1.3 договору).

За змістом частини п’ятої статті 11 Закону № 1023-XII до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.

Відповідно до вимог ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини другої статті 806 ЦК Українидо договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг» істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; компенсацію відсотків за кредитом; інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Разом з тим, аналіз змісту спірного договору фінансового лізингу від 22.01.2018 року, укладеного між сторонами дає підстави прийти до висновку, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положенняхЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодежувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог,які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсністьвстановлена законом(нікчемнийправочин). У цьомуразівизнаннятакого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з ч.2 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

У відповідності до п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину. За змістом статті 216 ЦК та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Інші наслідки недійсності оспорюваного правочину (відшкодування збитків,моральної шкоди тощо) суд застосовує відповідно до статті 11 ЦПК .

Як вже зазначалося, відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Законом України «Про фінансовий лізинг».

Згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватися лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою (пункт 11-1статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Так, відповідач не має відповідної ліцензії для здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб,та що суперечить вимогам законодавства. Відповідно до частини першої статті 227 ЦК Україниправочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства , ч. 2 ст. 806 ЦК України, за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно достатті 628 ЦК України.

Згідностатті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першоїстатті 220 ЦК Україниу разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

З матеріалів справи вбачається, що укладений 22 січня 2018 року договір №01139 фінансового лізингу, відповідно до умов якого лізингодавець зобов'язався придбати у власність предмет лізингу - автомобіль FiatDobioCombi та передати його в користування ОСОБА_1, нотаріально посвідчений не був.

Саме така правова позиція визначена Верховним Судом України в постанові від 16.12.2015 року у справі № 6-2766цс15.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що оскільки в договорі фінансового лізингу виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, атакож оспорюваний договір всупереч вимог закону не був посвідчений нотаріально .

Тому позовні вимоги в частині визнання недійсним договору лізингу від 22 січня 2018 року , укладеного між ТОВ «ОСОБА_2 Автолізинг» та ОСОБА_1, та стягнення на користь позивача відповідно до вимог ст. 216 ЦК України грошові кошти в сумі 129 000,00 грн., передані на виконання договру, який визнаний судом недійсним , підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача слід стягнути судовий збір на користь позивача у розмірі 1290 грн.

Керуючись ст. ст. 203, 215, 220, 799, 806 ЦК України, ст. ст. 4, 10, 12, 81, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ОСОБА_2 Автолізинг» про визнання договору недійсним та стягнення коштів - задовольнити.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу від 22.01.2018 року № 01139, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «СігмаАвтолізинг» (код за ЄДРПОУ: 41298109) та ОСОБА_1.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СігмаАвтолізинг» (код за ЄДРПОУ: 41298109) на користь ОСОБА_1 сплачені за договором фінансового лізингувід 22.01.2018 року № 01339 грошові кошти в сумі 129000,00 гривень (сто двадцять дев’ять тисяч гривень 00 копійок) та 1290 грн судового збору.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання його повного тексту. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 01 березня 2019 року.

Суддя О.А. Гуденко