Ухвала суду № 80279356, 05.03.2019, Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/6170/19

Провадження № 2/127/870/19

УХВАЛА

про залишення позовної заяви без руху

05 березня 2019 року м. Вінниця

Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Іщук Т.П., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Публічного акціонерного товариства «Креді ОСОБА_3» в особі регіонального відділення ПАТ «Креді ОСОБА_3» про визнання недійсним кредитного договору, застосування наслідків недійсності правочину,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_2, ПАТ «Креді ОСОБА_3» в особі регіонального відділення ПАТ «Креді ОСОБА_3» про визнання недійсним кредитного договору, застосування наслідків недійсності правочину.

Вивчивши матеріали позовної заяви, суд встановив, що вона не відповідає вимогам цивільно-процесуального законодавства України.

Так, у порушення ч. 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви не додано документ, що підтверджує сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документ, що підтверджує підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Згідно ч.2 ст. 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про судовий збір», з 01.01.2019 року розмір ставки судового збору за подання до суду фізичною особою позовної заяви немайнового характеру становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (768,40 грн.).

Позивач при зверненні до суду посилається на ч.3 ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» як на підставу звільнення її від сплати судового збору. Однак, суд не бере до уваги посилання позивача, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.3 ст. 22 ЗУ «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов'язані з порушенням їх прав.

Статтею 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року №15-рп/2011 (справа про захист прав споживачів кредитних послуг), положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 року №1023-XII з наступними змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Як вбачається із договору поруки №660/708660 від 01.10.2008 року, укладеного між ОСОБА_1 та АТ «Індустріально-експортний банк» (правонаступником якого являється «ПАТ «Креді ОСОБА_3»), ОСОБА_1 є поручителем, яка брала на себе зобов’язання забезпечити належне виконання кредитного договору №660/708660 від 01.10.2008 року, укладеного між банком та ОСОБА_2

Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку, а такому такий вид зобов'язання є похідним від зобов'язання основного.

З системного та логічного аналізу вказаних норм закону слідує, що поручитель за змістом договору поруки не є споживачем послуг банку з кредитування, а лише особою, яка своєю відповідальністю забезпечує належне виконання обов’язків боржника в договорі споживчого кредиту (споживача), оскільки договір поруки не є договором на придбання, замовлення, використання продукції для особистих потреб, не пов’язаних з підприємницькою діяльністю, виконанням обов’язку найманого працівника, або договором про намір здійснити такі дії.

Оскільки позивач виступає лише поручителем за кредитним договором, він не є фактичним споживачем банківських послуг, у розумінні статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», тому відповідно на відносини, що виникли між сторонами, положення Закону України «Про захист прав споживачів» не розповсюджуються, у зв'язку з чим підстави для звільнення її від сплати судового збору відсутні.

З огляду на викладене, позивачу слід сплатити судовий збір. При цьому слід врахувати, що нею заявлені дві вимоги: про визнання недійсним кредитного договору та про визнання недійсним договору поруки, а тому судовий збір підлягає сплаті за дві вимоги немайнового характеру в розмірі 1536,80 грн. (768,40 грн. х2).

Платiжнi реквiзити для перерахування судового збору наступні: отримувач коштів: УК у м. Вінниці, 22030101; код ЄДРПОУ банку: 38054707; банк: Казначейство України; МФО: 899998; рахунок: 31217206002002.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, або не сплачено судовий збір, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня отримання позивачем ухвали.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 133, 177, 185, 260, 261 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Публічного акціонерного товариства «Креді ОСОБА_3» в особі регіонального відділення ПАТ «Креді ОСОБА_3» про визнання недійсним кредитного договору та застосування наслідків недійсності правочину - залишити без руху, надавши позивачу строк для усунення зазначених в ухвалі недоліків не більше п’яти днів з дня отримання ухвали.

У разі невиконання ухвали суду у зазначений строк заяву вважати неподаною та повернути заявникові зі всіма доданими до неї документами.

Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя: