Рішення № 80278919, 28.02.2019, Калинівський районний суд Вінницької області

Справа № 133/548/17

Провадження № 2/132/29/19

РІШЕННЯ

Іменем України

28.02.2019 Калинівський районний суд Вінницької області

в складі: головуючого Аліменко Ю.О.

секретаря Безулої К.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження в місті Калинівка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2, третьої особи на стороні позивача без самостійних вимог – Козятинського міськрайонного центру зайнятості про стягнення зарплати та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені працівника, морального відшкодування та припинення трудового договору,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2, третьої особи на стороні позивача без самостійних вимог – Козятинського міськрайонного центру зайнятості про стягнення зарплати та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені працівника, морального відшкодування та припинення трудового договору. Позовні вимоги мотивовані тим, що з 18.07.2013 року між нею, як працівником та ФОП ОСОБА_2 було укладено трудовий договір з відповідною його реєстрацією у Козятинському РЦЗ, за яким вона мала працювати на наймача виконуючи обов’язки бухгалтера-ревізора.

Станом на день укладення трудового договору (18 липня 2013 рік) правовідносини, які склалися між сторонами регулювалися положенням статті 24-1 КЗпП України, яку було виключено на підставі Закону № 77-VII від 28.12.2014 року. Форму трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, та порядок реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю врегульовано Наказом Міністерства праці і соціальної політики від 08.06.2001 року за № 260.

За вказаним безстроковим трудовим договором, укладеним 18.07.2013 року, наймач зобов’язаний за виконану роботу на посаді бухгалтера-ревізора щомісячно виплачувати позивачці за 0,5 одиниці (4 години роботи в день) заробітну плату, в розмірі передбаченому не меншому ніж встановлено діючим законодавством, надавати згідно графіку роботи не менше ніж два вихідних та щороку оплачувану відпустку не менше ніж 24 календарних дні.

Хоча насправді позивачка працювала щоденно на наймача, окрім двох вихідних за робочу неділю, з 08:00 год. і до 17:00 год. без обідньої перерви, жодного року починаючи з липня 2013 року і до лютого 2017 року їй не було надано жодної щорічної відпустки або виплатити її грошової компенсації.

25.01.2017 року позивачкою, як працівником на ім’я роботодавця (наймача) було передано, особисто в руки, письмову заяву про звільнення з роботи за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України), відповідно на якій за його резолюцією було зазначено про необхідність проведення інвентаризації, що в свою чергу було здійснено своєчасно.

Не дивлячись на одноразові звернення до ФОП як роботодавця, починаючи з 08 лютого 2017 року (вимоги ст.ст. 38, 241-1 КЗпП) провести процедуру звільнення (статті 47, 116 КЗпП): видати позивачці, як звільненому працівнику, належно оформлену трудову книжку, провести остаточний розрахунок по заробітній платі, однак дані вимоги відповідачем було проігноровано.

06 березня 2017 року як працівник, який мав би бути своєчасно звільнений з роботи з видачею трудової книжки та розрахункових по заробітній платі, позивач була вимушена письмово повідомити відповідача про необхідність провести із нею як зі звільненим працівником розрахунок по всім належним виплатам та повернути належним чином оформлену трудову книжку.

Трудову книжку позивачці не повернуто, розрахунок не проведено, тому остання звертається до суду з даним позовом в якому просить: стягнути з відповідача ФОП ОСОБА_2 на її користь невиплачену заробітну плату за відпрацьовані 6 робочих днів у лютому 2017 року в сумі, визначеної з показників довідки про середньоденну зарплату працівника та грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки за період роботи з 18.07.2013 року по 08.02.2017 року; стягнути з відповідача ФОП ОСОБА_2 на її користь середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні працівника, починаючи з 09 лютого 2017 року по день постановлення рішення суду; стягнути з відповідача ФОП ОСОБА_2 на її користь завдану моральну (немайнову) шкоду в сумі 64000 грн.; стягнути з відповідача ФОП ОСОБА_2 на її користь понесені витрати, пов’язані з розглядом справи згідно присутніх квитанцій.

Ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області від 01.03.2018 року задоволено клопотання представника позивачки ОСОБА_1 – ОСОБА_3 про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

17.05.2018 року від представника позивачки ОСОБА_3 надійшла заява про доповнення позовної заяви додатковою позовною вимогою, а саме - «Дію трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, укладений від 18.07.2013 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2, вважати припиненою з 09 лютого 2017 року за ч. 1 ст. 38 КЗпП України».

Позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 у судовому засіданні підтримали позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позовних вимог не визнав, просить суд відмовити у їх задоволенні. Крім того, суду пояснив, що позивачка ОСОБА_1 перебуває в трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2, займана посада «Бухгалтер-ревізор», відповідно до трудового договору від 18.07.2013 року, зареєстрованого 19.07.2013 року Козятинським МРЦЗ за № 02081300223. Станом на 28.02.2019 року трудові відносини з позивачкою ОСОБА_1 не припинені, рішення про звільнення останньої не приймалось. Дана інформація також подається до відповідних органів держави (пенсійний фонд, фіскальна служба).

Представник третьої особи на стороні позивача без самостійних вимог – Козятинського міськрайонного центру зайнятості в судовому засіданні підтримала вимоги позивачки, крім того пояснила, що трудовий договір від 18.07.2013 року, зареєстрований 19.07.2013 року Козятинським МРЦЗ за № 02081300223, укладений між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 не розірвано.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

18.07.2013 року між позивачкою ОСОБА_1, як працівником та ФОП ОСОБА_2 було укладено трудовий договір з відповідною його реєстрацією у Козятинському РЦЗ, за яким позивач мала працювати на наймача виконуючи обов’язки бухгалтера-ревізора (а.с. 5).

Станом на день укладення трудового договору (18 липня 2013 рік) правовідносини, які склалися між сторонами регулювалися положенням статті 24-1 КЗпП України, яку було виключено на підставі Закону № 77-VII від 28.12.2014 року. Форму трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, та порядок реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю врегульовано Наказом Міністерства праці і соціальної політики від 08.06.2001 року за № 260.

За вказаним безстроковим трудовим договором, укладеним 18.07.2013 року, наймач зобов’язаний за виконану роботу на посаді бухгалтера-ревізора щомісячно виплачувати позивачці за 0,5 одиниці (4 години роботи в день) заробітну плату, в розмірі передбаченому не меншому ніж встановлено діючим законодавством, надавати згідно графіку роботи не менше ніж два вихідних та щороку оплачувану відпустку не менше ніж 24 календарних дні.

25.01.2017 року позивачкою, як працівником на ім’я роботодавця (наймача) було передано, особисто в руки, письмову заяву про звільнення з роботи за власним бажанням (ст. 38 КЗпП України), відповідно на якій за його резолюцією було зазначено про необхідність проведення інвентаризації (а.с. 6).

На неодноразові звернення позивачки до ФОП як роботодавця, починаючи з 08 лютого 2017 року (вимоги ст.ст. 38, 241-1 КЗпП) провести процедуру звільнення (статті 47, 116 КЗпП): видати позивачці, як звільненому працівнику, належно оформлену трудову книжку, провести остаточний розрахунок по заробітній платі, однак дані вимоги відповідачем було проігноровано.

06 березня 2017 року як працівник, який мав би бути своєчасно звільнений з роботи з видачею трудової книжки та розрахункових по заробітній платі, позивач була вимушена письмово повідомити відповідача про необхідність провести із нею як зі звільненим працівником розрахунок по всім належним виплатам та повернути належним чином оформлену трудову книжку.

Трудову книжку позивачці не повернуто, розрахунок не проведено.

Вирішуючи питання про обґрунтованість позовних вимог суд враховує наступні норми Закону.

Відповідно до частини першої статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно із вимогами ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Конституційний Суд України у рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статтей 117, 237-1 цього Кодексу роз'яснив, що за статтею 47 Кодексу роботодавець зобов»язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належить йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення працівника або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Суд проаналізувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази вважає, що вимоги позивача про стягнення із відповідача ФОП ОСОБА_2 невиплачену заробітну плату за відпрацьовані 6 робочих днів у лютому 2017 року в сумі, визначеної з показників довідки про середньоденну зарплату працівника та грошову компенсацію за невикористані щорічні відпустки за період роботи з 18.07.2013 року по 08.02.2017 року; стягнення з відповідача ФОП ОСОБА_2 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні працівника, починаючи з 09 лютого 2017 року по день постановлення рішення суду; стягнення з відповідача ФОП ОСОБА_2 завдану моральну (немайнову) шкоду в сумі 64000 грн.; стягнення з відповідача ФОП ОСОБА_2 понесені витрати, пов’язані з розглядом справи згідно присутніх квитанцій не підлягають до задоволення.

Так в матеріалах справи наявна довідка від 28.02.2019 року, видана ФОП ОСОБА_2, відповідно до якої позивачка ОСОБА_1 перебуває в трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2, займана посада «Бухгалтер-ревізор», відповідно до трудового договору від 18.07.2013 року, зареєстрованого 19.07.2013 року Козятинським МРЦЗ за № 02081300223. Станом на 28.02.2019 року трудові відносини з позивачкою ОСОБА_1 не припинені, рішення про звільнення останньої не приймалось. Дана інформація також подається до відповідних органів держави (пенсійний фонд, фіскальна служба).

Представник третьої особи на стороні позивача без самостійних вимог – Козятинського міськрайонного центру зайнятості в своїх поясненнях також підтвердила, що договір від 18.07.2013 року, зареєстрований 19.07.2013 року Козятинським МРЦЗ за № 02081300223, рахується як не розірваний.

Ухвалою Калинівського районного суду Вінницької області від 01.03.2018 року задоволено клопотання представника позивачки ОСОБА_1 – ОСОБА_3 про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

17.05.2018 року від представника позивачки ОСОБА_3 надійшла заява про доповнення позовної заяви додатковою позовною вимогою, а саме - «Дію трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, укладений від 18.07.2013 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2, вважати припиненою з 09 лютого 2017 року за ч. 1 ст. 38 КЗпП України».

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

Враховуючи норми ст. 278 ЦПК України щодо особливостей подання заяв по суті справи у спрощеному позовному провадженні, вищевказана заява представника позивачки ОСОБА_3 про доповнення позовної заяви додатковою позовною вимогою не підлягає задоволенню.

Таким чином, враховуючи наведене, суд вважає, що позов ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2, третьої особи на стороні позивача без самостійних вимог – Козятинського міськрайонного центру зайнятості про стягнення зарплати та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені працівника, морального відшкодування та припинення трудового договору не підлягає до задоволення, оскільки є передчасним.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З урахуванням вищевикладеного, суд прийшов до висновку, що обставини викладені позивачкою ОСОБА_1 в обґрунтування позовних вимог не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, а отже позовна заява ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2, третьої особи на стороні позивача без самостійних вимог – Козятинського міськрайонного центру зайнятості про стягнення зарплати та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені працівника, морального відшкодування та припинення трудового договору не підлягає задоволенню.

При встановлених обставинах в судовому засіданні, позивачка зберігає за собою право на звернення до суду з позовом про розірвання трудового договору та зобов'язання внести записи до трудової книжки.

Згідно п. 10 трудового договору спори з виконання умов трудового договору розглядаються районним судом. У такому самому порядку розглядаються спори про визнання трудового договору недійсним, якщо він був укладений, наприклад, без наміру виконувати передбачені в ньому обов'язки (фіктивний трудовий договір).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у відповідності до ст. 141 ЦПК України, суд враховує, що у задоволенні позовних вимог відмовлено, відповідачем не було заявлено про наявність будь-яких витрат, пов'язаних з розглядом справи, тому вимога позивачки ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідача на її користь судових витрат не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 76, 81, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 273, 274, 278-279, 294, 354 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволені позову ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2, третьої особи на стороні позивача без самостійних вимог – Козятинського міськрайонного центру зайнятості про стягнення зарплати та середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені працівника, морального відшкодування та припинення трудового договору – відмовити.

В зв'язку з проголошенням в судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частини рішення суду, суд повідомляє, що повний текст рішення складено 05 березня 2019 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення у порядку, передбаченому ст. 354 ЦПК України.

Суддя: